Прага, 2 квітня 2003 – На відміну від попередніх воєн, нинішню війну в Іраку висвітлює ціла армія західних журналістів. Понад 500 воєнних кореспондентів передають свої репортажі прямо з місця бойових дій. Таку можливість надало американське командування, прикріпивши журналістів до американських чи британських частин в Іраку. З одного боку, кореспонденти на передовій можуть подавати найсвіжіші події з перших рук, з іншого боку, багато оглядачів висловлює сумнів у безсторонності їхньої інформації. Тему продовжує Марія Щур.
Експеримент із прикріпленням журналістів до бойових частин триває лише нецілих два тижні, але він уже встиг завоювати достатньо прихильників та противників. Прихильники, і серед них викладач журналістики одного з американських університетів Боб Стіл, говорять, що ця система надає громадськості набагато більший доступ інформації з фронту. «Ми можемо набагато глибше заглянути до подій на війні зараз, ніж це було під час попередньої війни у Перській Затоці. Прикріплені журналісти дозволили нам побачити набагато детальніше підготовку та самі бойові дії, ніж це було раніше».
Кореспондент Радіо Свобода, прикріплений до Третьої піхотної дивізії США, яка однією з перших перейшла кордон з Кувейтом, також є ентузіастом нової системи. На його думку, журналісти на передовій краще орієнтуються у подіях на фронті, ніж їхні колеги у головній редакції, бо воєнні кореспонденти знайомі з планом воєнних дій. «Добре поінформовані прикріплені журналісти знають план війни для своєї дивізії. З цієї перспективи вони краще бачать розвиток війни, ніж їхні колеги у редакції. Часто стається, що журналісти в редакції, які мають доступ до багатьох повідомлень з агентств, думають, що вони мають ширшу картину, але насправді, конкретний план бойових дій їм невідомий, і вони можуть зробити хибні висновки».
Це була точка зору прихильників системи «прикріплення». Однак нова система висвітлення воєнних конфліктів має і не менш активних противників. На їхню думку, якщо медіальна організація має лише кількох журналістів на фронті, вона може отримати викривлену загальну картину, якщо базує свої повідомлення тільки на їхніх репортажах. Також нерідко журналісти, прикріплені до конкретної воєнної частини, стають повністю залежними від неї. Крім того, існують побоювання, що журналіст, який їсть так би мовити з однієї миски із солдатами, мимоволі стає на їхній бік у висвітленні війни. «Журналісти повинні працювати, виходячи із принципу незалежності. Ми повинні дбати про те, щоб бути незалежними спостерігачами, і у тому випадку, коли пишемо про звичайні історії з життя нашої громади, і тоді, коли повідомляємо з фронту», - наголошує американський професор журналістики.
Проте, як засвідчують події останніх днів, спроба бути «занадто» безстороннім, також може закінчитися погано для воєнного кореспондента. Ані найвища журналістська нагорода, ані колишні заслуги та звання ветерана не захистили Пітера Арнетта, кореспондента телеканалу NBC, коли Пентаґон обурився його критичними зауваженнями, що він їх висловив у інтерв’ю іракському телебаченню. Після цього інтерв’ю, де він сказав, що американці не сподівалися на опір іракського війська, Пітера Арнетта було негайно звільнено.
Експеримент із прикріпленням журналістів до бойових частин триває лише нецілих два тижні, але він уже встиг завоювати достатньо прихильників та противників. Прихильники, і серед них викладач журналістики одного з американських університетів Боб Стіл, говорять, що ця система надає громадськості набагато більший доступ інформації з фронту. «Ми можемо набагато глибше заглянути до подій на війні зараз, ніж це було під час попередньої війни у Перській Затоці. Прикріплені журналісти дозволили нам побачити набагато детальніше підготовку та самі бойові дії, ніж це було раніше».
Кореспондент Радіо Свобода, прикріплений до Третьої піхотної дивізії США, яка однією з перших перейшла кордон з Кувейтом, також є ентузіастом нової системи. На його думку, журналісти на передовій краще орієнтуються у подіях на фронті, ніж їхні колеги у головній редакції, бо воєнні кореспонденти знайомі з планом воєнних дій. «Добре поінформовані прикріплені журналісти знають план війни для своєї дивізії. З цієї перспективи вони краще бачать розвиток війни, ніж їхні колеги у редакції. Часто стається, що журналісти в редакції, які мають доступ до багатьох повідомлень з агентств, думають, що вони мають ширшу картину, але насправді, конкретний план бойових дій їм невідомий, і вони можуть зробити хибні висновки».
Це була точка зору прихильників системи «прикріплення». Однак нова система висвітлення воєнних конфліктів має і не менш активних противників. На їхню думку, якщо медіальна організація має лише кількох журналістів на фронті, вона може отримати викривлену загальну картину, якщо базує свої повідомлення тільки на їхніх репортажах. Також нерідко журналісти, прикріплені до конкретної воєнної частини, стають повністю залежними від неї. Крім того, існують побоювання, що журналіст, який їсть так би мовити з однієї миски із солдатами, мимоволі стає на їхній бік у висвітленні війни. «Журналісти повинні працювати, виходячи із принципу незалежності. Ми повинні дбати про те, щоб бути незалежними спостерігачами, і у тому випадку, коли пишемо про звичайні історії з життя нашої громади, і тоді, коли повідомляємо з фронту», - наголошує американський професор журналістики.
Проте, як засвідчують події останніх днів, спроба бути «занадто» безстороннім, також може закінчитися погано для воєнного кореспондента. Ані найвища журналістська нагорода, ані колишні заслуги та звання ветерана не захистили Пітера Арнетта, кореспондента телеканалу NBC, коли Пентаґон обурився його критичними зауваженнями, що він їх висловив у інтерв’ю іракському телебаченню. Після цього інтерв’ю, де він сказав, що американці не сподівалися на опір іракського війська, Пітера Арнетта було негайно звільнено.
