Нью-Йорк, 25 квітня 2003 - Коли Дону Ґ”юіттові, знаменитому продюсерові телевізійного журналу «60 хвилин» американської телемережі Сі-Бі-Ес, виповнилося 80 років, йому запропонували піти на відпочинок. Але Ґ”юітт заявив, що почувається добре, сповнений сил і на пенсію не збирається. Виник конфлікт. Справді – що робити, якщо корпорація прагне дати дорогу молодим, але старі не хочуть поступатися місцем? Що робити, якщо керівник не бажає йти на пенсію, хоча за віком йому вже час? Як дають собі раду з цією проблемою в Америці? Наш нью-йоркський кореспондент розповідає.
За американськими законами, пенсійний вік – 65 років, але з другого боку, за тими ж таки законами, ця межа добровільна, людина має право працювати скільки хоче, для неї вікового бар”єру нема. Коли тебе наймають на роботу, то адміністрація навіть не має права цікавитися роком твого народження. Закон це забороняє , щоб не було дискримінації за віком. Ця проблема у Сполучених Штатах стає дедалі гострішою, оскільки компанії та підприємства прагнуть омолоджувати штат, вливати свіжу кров, так би мовити, але американці зберігають здоров»я і працездатність довше і прагнуть залишатися при ділі поза межами пенсійного віку. Коли йдеться про рядових працівників, то питання вирішується простіше: людині пропонують вигідний пільговий пенсійний пакет і вона, як правило, погоджується. Ну, а якщо ця людина – керівник корпорації, а то й засновник фірми, що тоді? Як відправити на пенсію із Сі-Бі-Ес того ж таки Дона Г”юітта, який уже став символом агресивної розслідувальної тележурналістики? Г”юітт заявив, що працюватиме до смерті. Професор Гарвардського університету Уоррен Бенніс, співавтор нового дослідження про довголіття у бізнесі, запитує: «Як створити таку соціальну систему, яка б дозволила людині зберігати самоповагу, коли їїх виштовхують на пенсію, а вона прагне далі працювати?» У випадку керівників гроші – не проблема, бо вони за роки діяльності заробили достатньо, щоб не турбуватися за решту життя. Вони далі працюють, бо це дає їм наснагу. “Нью-Йорк Таймс “наводить приклади Мориса Гринберга, керівника “American International Group”, йому 77 років, Самнера Редстоуна, сімдесятидев”ятирічного президента корпорації “Viacom”, Уоррена Баффетта, легендарного глави голдингової компанії “Berkshire Hathaway”, якому виповнилося 72 роки.
Дейтон Огден, голова компанії “Spencer Stuart”, описує категорію керівників, які воліють працювати, “поки їх не винесуть з офісу ногами вперед”, бо вони вважають себе незамінними. Єдиний засіб відправити таку людину на відпочинок – це довести, що вона погано виконує свої обов”язки, але зробити це вельми важко. Отож поки що проблему вирішити не вдається.
За американськими законами, пенсійний вік – 65 років, але з другого боку, за тими ж таки законами, ця межа добровільна, людина має право працювати скільки хоче, для неї вікового бар”єру нема. Коли тебе наймають на роботу, то адміністрація навіть не має права цікавитися роком твого народження. Закон це забороняє , щоб не було дискримінації за віком. Ця проблема у Сполучених Штатах стає дедалі гострішою, оскільки компанії та підприємства прагнуть омолоджувати штат, вливати свіжу кров, так би мовити, але американці зберігають здоров»я і працездатність довше і прагнуть залишатися при ділі поза межами пенсійного віку. Коли йдеться про рядових працівників, то питання вирішується простіше: людині пропонують вигідний пільговий пенсійний пакет і вона, як правило, погоджується. Ну, а якщо ця людина – керівник корпорації, а то й засновник фірми, що тоді? Як відправити на пенсію із Сі-Бі-Ес того ж таки Дона Г”юітта, який уже став символом агресивної розслідувальної тележурналістики? Г”юітт заявив, що працюватиме до смерті. Професор Гарвардського університету Уоррен Бенніс, співавтор нового дослідження про довголіття у бізнесі, запитує: «Як створити таку соціальну систему, яка б дозволила людині зберігати самоповагу, коли їїх виштовхують на пенсію, а вона прагне далі працювати?» У випадку керівників гроші – не проблема, бо вони за роки діяльності заробили достатньо, щоб не турбуватися за решту життя. Вони далі працюють, бо це дає їм наснагу. “Нью-Йорк Таймс “наводить приклади Мориса Гринберга, керівника “American International Group”, йому 77 років, Самнера Редстоуна, сімдесятидев”ятирічного президента корпорації “Viacom”, Уоррена Баффетта, легендарного глави голдингової компанії “Berkshire Hathaway”, якому виповнилося 72 роки.
Дейтон Огден, голова компанії “Spencer Stuart”, описує категорію керівників, які воліють працювати, “поки їх не винесуть з офісу ногами вперед”, бо вони вважають себе незамінними. Єдиний засіб відправити таку людину на відпочинок – це довести, що вона погано виконує свої обов”язки, але зробити це вельми важко. Отож поки що проблему вирішити не вдається.
