Белград, 5 травня 2003 – Вибух полiтичної бомби стався пiд час першотравнених святкувань. Адмiнiстрацiя Європейського союзу повiдомила, що вiдповiднi белградськi органи не надали чiтких доказiв, що не йшлося про реекспорт. Iншими словами, в Брюсселi пiдозрюють, що серби купували дешевий цукор, перепаковували його й продавали за дорожчою цiною до країн ЄС. Експерти кажуть, що прибуток експортерiв у такому разi становить 40 вiдсоткiв, зокрема коли йдеться про кубинський цукор з цукрової тростини.
Перше попередження надiйшло з Брюсселя ще два мiсяцi тому. Проте, на початку березня у Белградi скоїли замах на прем’єра Зорана Джинджича й про цукор усi нiбито забули. Та ось виявилося, що бюрократи нiчого не забувають.
Право вивозити цукор до Європи за привiлейованих умов Сербiя отримала пiсля усунення вiд влади Слободана Милошевича. Ранiше таке право здобула Хорватiя пiсля перемоги на виборах демократичних сил. Минулого року хорватiв спiймали на гарячому й на кiлька мiсяцiв припинили iмпорт хорватського цукру. Наразi влада у Загребi строго контролює кожний мiшок.
Сербськi компанiї торiк експортували до країн ЄС 180 тисяч тонн цукру. Прем’єр Зоран Живкович, мiнiстр агропромисловостi Драган Веселинов та керiвник Митної служби Владан Беґович стверджують, що манiпуляцiї не було. Точнiше, вони кажуть, що залишилося перевiрити ще десять вiдсоткiв документiв.
Проте, белградськi журналiсти пояснюють, що торiк приватизовано бiльшiсть цукроварних заводiв у Сербiї та, що новi власники не утримуються вiд манiпуляцiї. Преса нагадує, що бiзнесмен Мiодраґ Костич купив, точніше кажучи, дiстав , три нiбито нерентабельнi цукроварнi за дев’ять євро. Згаданий є кумом Ненада Чанка, голови Крайового парламенту Воєводини. Хоча офiцiйно йшлося про нерентабельнi заводи, Костич експортував десятки тисяч тонн цукру. Якщо мається на увазi, що на вiльному ринку тонна цукру коштує 230, а Європейський союз за тонну сербського цукру платить вiд 600 до 630 євро, не треба бути генiєм, щоб пiдрахувати, скiльки можуть заробити манiпулятори.
Не диво, що белградськi урядовцi захищають експортерiв, котрi є їхнiми друзями, дiловими партнерами чи спонсорами їхнiх партiй. Окремi з них навiть кажуть, що йдеться про полiтичний тиск Брюсселя. А справа дуже проста: балканськi торгiвцi своїм священним обов’язком вважають не так торгувати, як обманути покупця. Тут кажуть: продавати кота в мiшку.
Перше попередження надiйшло з Брюсселя ще два мiсяцi тому. Проте, на початку березня у Белградi скоїли замах на прем’єра Зорана Джинджича й про цукор усi нiбито забули. Та ось виявилося, що бюрократи нiчого не забувають.
Право вивозити цукор до Європи за привiлейованих умов Сербiя отримала пiсля усунення вiд влади Слободана Милошевича. Ранiше таке право здобула Хорватiя пiсля перемоги на виборах демократичних сил. Минулого року хорватiв спiймали на гарячому й на кiлька мiсяцiв припинили iмпорт хорватського цукру. Наразi влада у Загребi строго контролює кожний мiшок.
Сербськi компанiї торiк експортували до країн ЄС 180 тисяч тонн цукру. Прем’єр Зоран Живкович, мiнiстр агропромисловостi Драган Веселинов та керiвник Митної служби Владан Беґович стверджують, що манiпуляцiї не було. Точнiше, вони кажуть, що залишилося перевiрити ще десять вiдсоткiв документiв.
Проте, белградськi журналiсти пояснюють, що торiк приватизовано бiльшiсть цукроварних заводiв у Сербiї та, що новi власники не утримуються вiд манiпуляцiї. Преса нагадує, що бiзнесмен Мiодраґ Костич купив, точніше кажучи, дiстав , три нiбито нерентабельнi цукроварнi за дев’ять євро. Згаданий є кумом Ненада Чанка, голови Крайового парламенту Воєводини. Хоча офiцiйно йшлося про нерентабельнi заводи, Костич експортував десятки тисяч тонн цукру. Якщо мається на увазi, що на вiльному ринку тонна цукру коштує 230, а Європейський союз за тонну сербського цукру платить вiд 600 до 630 євро, не треба бути генiєм, щоб пiдрахувати, скiльки можуть заробити манiпулятори.
Не диво, що белградськi урядовцi захищають експортерiв, котрi є їхнiми друзями, дiловими партнерами чи спонсорами їхнiх партiй. Окремi з них навiть кажуть, що йдеться про полiтичний тиск Брюсселя. А справа дуже проста: балканськi торгiвцi своїм священним обов’язком вважають не так торгувати, як обманути покупця. Тут кажуть: продавати кота в мiшку.