Белград, 27 травня 2003 – Спiкер парламенту Сербiї i Чорногорiї Драґолюб Мичунович наприкiнцi минулого тижня, пiсля повернення з вiзиту до Москви, заламав руки й сказав: “Я не пiзнаю країни, до якої повернувся!” Досвiдчений полiтик такими словами вiдповiв на запитання журналiстiв, як вiн коментує низку полiтичних й фiнансових скандалiв, до яких причетнi мiнiстри та iншi високопоставленi урядовцi.
Прем’єр-мiнiстiр Зоран Живкович пiсля повернення з Брюсселя, Берлiна й Афiн трiумфально сказав, що країна могла б стати членом Європейського союзу через чотири роки. Його опоненти вiдразу заперечили, що процес європеїзацiї Сербiї завершиться тільки 2015 року.
Вiце-прем’єр Небойша Чович каже, що через кiлька днiв оприлюднить iмена членiв уряду, котрi спiлкувалися iз лiдерами злочинних угруповань – наркодилерами, викрадачами й воєнними злочинцями. Впливовий телеканал “Пiнк” повiдомляє, що Чович звинувачує iнших , щоб уникнути вiдповiдальностi за власнi грiхи.
Два мiсяцi тому, пiсля вбивства прем’єра Зорана Джинджича, здавалося, що сербський уряд – монолiтна команда, яка непохитно веде боротьбу проти органiзованої злочинностi. Нинi виявляється, що у владi сидять переважно кар’єристи та iнтригани, єдиним iдеалом яких є повний гаманець. Так, принаймнi, пише преса.
Правляча коалiцiя складається з шiстнадцяти партiй. Бiльшiсть громадян не знає навiть їхнiх iмен. Амбiцiйнi партiйнi лiдери намагаються здобути популярнiсть дешевими фокусами. Проте опитування громадської думки засвiдчують, що рейтинг уряду та бiльшостi полiтичних дiячiв рiзко падає. Щоправда, падає й рейтинг безсилої й подiленої опозицiї. Ймовірно, через це державне телебачення постановило не транслювати в прямому ефiрi сесiй парламенту.
Боротьба за рейтинг пов’язана iз боротьбою за телеефiр, в якому наразi панує хаос. Уряд мав би найближчим часом винести рiшення, котрi два канали, поряд з державними, отримають право транслювати свої програми на територiї цiлої Сербiї. Усi iншi стануть регiональними й втратять не лише полiтичний вплив, а й великий прибуток.
Отож телемережi намагаються здобути симпатiї окремих урядовцiв, а тi за допомогою “своїх” каналiв прагнуть якомога бiльше дискредитувати конкурентiв. А сердешний глядач дивиться й дивується, не знаючи, хто кого обманює і кому можна вiрити. Бiльшiсть, як ми вже сказали, не довiряє нiкому. Полiтологи марно попереджають, що така ситуацiя не сприяє розвитковi слабкої сербської демократiї.
Прем’єр-мiнiстiр Зоран Живкович пiсля повернення з Брюсселя, Берлiна й Афiн трiумфально сказав, що країна могла б стати членом Європейського союзу через чотири роки. Його опоненти вiдразу заперечили, що процес європеїзацiї Сербiї завершиться тільки 2015 року.
Вiце-прем’єр Небойша Чович каже, що через кiлька днiв оприлюднить iмена членiв уряду, котрi спiлкувалися iз лiдерами злочинних угруповань – наркодилерами, викрадачами й воєнними злочинцями. Впливовий телеканал “Пiнк” повiдомляє, що Чович звинувачує iнших , щоб уникнути вiдповiдальностi за власнi грiхи.
Два мiсяцi тому, пiсля вбивства прем’єра Зорана Джинджича, здавалося, що сербський уряд – монолiтна команда, яка непохитно веде боротьбу проти органiзованої злочинностi. Нинi виявляється, що у владi сидять переважно кар’єристи та iнтригани, єдиним iдеалом яких є повний гаманець. Так, принаймнi, пише преса.
Правляча коалiцiя складається з шiстнадцяти партiй. Бiльшiсть громадян не знає навiть їхнiх iмен. Амбiцiйнi партiйнi лiдери намагаються здобути популярнiсть дешевими фокусами. Проте опитування громадської думки засвiдчують, що рейтинг уряду та бiльшостi полiтичних дiячiв рiзко падає. Щоправда, падає й рейтинг безсилої й подiленої опозицiї. Ймовірно, через це державне телебачення постановило не транслювати в прямому ефiрi сесiй парламенту.
Боротьба за рейтинг пов’язана iз боротьбою за телеефiр, в якому наразi панує хаос. Уряд мав би найближчим часом винести рiшення, котрi два канали, поряд з державними, отримають право транслювати свої програми на територiї цiлої Сербiї. Усi iншi стануть регiональними й втратять не лише полiтичний вплив, а й великий прибуток.
Отож телемережi намагаються здобути симпатiї окремих урядовцiв, а тi за допомогою “своїх” каналiв прагнуть якомога бiльше дискредитувати конкурентiв. А сердешний глядач дивиться й дивується, не знаючи, хто кого обманює і кому можна вiрити. Бiльшiсть, як ми вже сказали, не довiряє нiкому. Полiтологи марно попереджають, що така ситуацiя не сприяє розвитковi слабкої сербської демократiї.
