Київ, 26 червня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” Ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Артем Мостовий. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі Ви почуєте:
- Львівський журналіст виграв суд у міського голови Львова. Проте його скаргу задовольнили лише частково.
- Колишній редактор газети “Ржищів” заявляє, що місцева влада переслідує його за політичні погляди.
- Захист прав біженців на Прикарпатті.
- “Голоси скривджених” з Черкащини.
У Львові завершився розгляд справи щодо скарги журналіста львівської газети “Експрес” Богдана Куфрика на дії міського голови Львова Любомира Буняка. Львівський апеляційний суд визнав дії мера, який попросив журналіста покинути приміщення перед початком прес-конференції, неправомірними.
Подробиці – у матеріалі Галини Терещук.
Галина Терещук
Однак скаргу позивача задоволено частково. Хоча міський голова Львова за рішенням суду був неправий, але у відшкодуванні 5 тисяч гривень за образу честі й гідності газетяреві відмовлено. За словами Богдана Куфрика він не вельми переймається грошовим відшкодуванням, головне, що створений прецедент і чиновника поставлено на місце.
Нагадаю, що торік після Скнилівської трагедії 27 липня, прес-служба Львівської міської ради скликала окремих журналістів, за словами працівників пресової служби, на зустріч з міським головою Львова. Втім на початку так званої зустрічі, яку журналісти потрактували як прес-конференція, міський голова Львова попросив Богдана Куфрика покинути малий сесійний зал, аргументувавши, що представника саме цього ЗМІ на зустріч з мером не запрошували.
Богдан Куфрик вийшов із залу і після пресової конференції повідомив міського голову, що звертатиметься до суду за образу честі і гідності. Журналіст розцінив дії міського голови як обмеження своїх професійних прав та свобод і подав заяву до суду.
Спершу її розглядав Галицький місцевий суд. Оскільки відповідачі не з’являлися на засідання, справу постійно відкладали. Врешті-решт місцевий суд відхилив позов журналіста, а дії міського голови визнав правомірними. Суддя аргументував своє рішення тим, що це була не прес-конференція і не брифінг, а нарада мера із журналістами, на яку Богдана Куфрика не запрошували. До того ж, не виявилось листа з акредитацією журналіста у Львівській міськраді.
Втім Апеляційний суд ухвалив цілком протилежне рішення, аніж місцевий суд, дії міського голови Львова Любомира Буняка були неправомірні щодо журналіста.
Правда, згідно з цим рішенням, незрозуміло, чи мер має просити вибачення у газетяра. Але це, як каже Богдан Куфрик, для нього не має значення.
Надія Шерстюк
Залишаємося у темі свободи слова і діяльності журналістів. Радіо “Свобода” вже розповідало про конфлікт колишнього редактора часопису “Ржищів” Олега Предаченка з міським головою Миколою Спичаком. Олег Предаченко заявив, що змушений був написати заяву про звільнення за власним бажанням під тиском місцевого керівництва, оскільки його політичні погляди не збігаються з провладними.
Нагадаємо, що Олег Предаченко взяв участь у круглому столі, присвяченому обговоренню політичної реформи, під час якого він висловив свою незгоду з президентськими ініціативами. Мер Ржищева Микола Спичак у свою чергу відкидає будь-які твердження про утиски журналіста. За його словами, рішення про звільнення Олег Предаченко ухвалив сам.
Мій київський колега Тарас Марусик з’ясовував цю ситуацію.
Тарас Марусик
Обговорення згаданого законопроекту відбувалося 4 квітня. Оскільки Олег Предаченко очолює міську організацію Партії Зелених України, на “круглому столі” він висловив думку своєї партії, після чого, за його словами, керуюча справами міськвиконкому Алла Охріменко заявила наступне: “Такий редактор, що друкує одне, а перед усіма промовляє інше, в нашій газеті працювати не може”.
Олег Предаченко сказав також, що міський голова Микола Спичак був тієї ж думки, але на його запитання, кому здавати справи, відповів, що звільнення редактора поки що не на часі.
Міський голова Микола Спичак все це заперечує.
Микола Спичак
Це нісенітниця і неправда. Якщо він порядний чоловік, і коли зі мною була один на один розмова, то я заявив: “Я гарантую вам, що ви після того виступу будете працювати до тих пір, поки я буду сидіти у цьому кріслі, тому що кожен має свою думку. І ви як редактор, і як член ПЗУ теж маєте свою думку. Доки я буду в цьому кріслі працювати, доти ви будете головним редактором”.
Тарас Марусик
Формальним приводом до його звільнення Олег Предаченко вважає статтю в газеті, в якій він покритикував Миколу Спичака за недостатнє фінансування міського боксерського клубу.
Про те, як далі розвивалися події, подаємо дві версії. Говорить Олег Предаченко.
Олег Предаченко
Він викликав мене в кабінет і в присутності керівника цього боксерського клубу сказав: “Щоб я більше вас в своєму кабінеті не бачив”. Що мені, як редактору газети, аж ніяк не збігається з моїми посадовими обов’язками, бо я повинен завше з ним спілкуватися.
Микола Спичак
Не говорив я такого. Я ж розумію, з ким я маю справу.
Тарас Марусик
Олег Предаченко продовжує.
Олег Предаченко
Я запитав його: “То мені писати заяву?” “Так пишіть”. І при тому, так загрозливо. Буквально через 10 хвилин після нашої розмови відбулася понеділкова апаратна нарада, на якій я як редактор мусив бути присутній. І на нараді він своїм підлеглим вказує на те, щоб підготувати розпорядження про покладання обов’язків редактора на мого заступника.
Тарас Марусик
А тепер – версія міського голови Миколи Спичака.
Микола Спичак
12.05.2003 року була написана заява Предаченком: “Прошу звільнити мене за згодою сторін з займаної посади з 13.05”. Півтори години після цього з ним спілкувалася мій заступник О.Г.Щенявська, яка сказала, що це поспішна заява: в нього троє діток, годувати ж треба їх. Він сказав, що в нього є багато пропозицій: і Обухів, і Київ. Він собі знайде роботу. Через 5 днів пише таку ж саму заяву його дружина, яка працювала разом з ним.
Ми завжди намагалися йому в першу чергу зарплату дати. Навіть я Вам скажу, що він розрахувався, а в День журналіста ми ще виписали премію, в тому числі, і йому, і жінці. Навіть після розрахунку.
Тарас Марусик
Це була думка міського голови Ржищева Миколи Спичака.
Залишається незрозумілим, чому про своє звільнення Олег Предаченко і Партія Зелених України мовчали майже півтора місяця. Як і про цензуру в газеті “Ржищів” - про що сказав в інтерв’ю радіо “Свобода” Олег Предаченко.
Залишається додати, що Партія Зелених України звернулася з листами до низки офіційних осіб, з вимогою розібратись у ситуації і відновити Олега Предаченка на посаді головного редактора газети або ж працевлаштувати його.
Надія Шерстюк
Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців відвідали Івано-Франківщину, де вони зустрілися з місцевим керівництвом і представниками мас-медіа. За словами співробітників центру “Права людини не мають кордонів”, влада на Прикарпатті не вирішує проблеми з правами біженців.
З подробицями наш івано-франківський кореспондент Іван Костюк.
Іван Костюк
Українці, зокрема і мешканці Івано-Франківська, все частіше просять надати їм статус біженця в інших, як правило, заможних країнах. Про це на зустрічі з представниками мас-медіа Прикарпаття заявили співробітники Верховного Комісара ООН у справах біженців. Щоправда, втішати може лише одне. Українці у світі не є домінуючим народом серед 22-мільйонної армії біженців.
Які ж причини змушують українців прохати притулку за кордоном? Ситуацію коментує Наталія Дульнєва, менеджер центру “Права людини не мають кордонів”.
Наталія Дульнєва
Багато людей звертаються за статусом біженця в інших країнах через те, що вони кажуть, що їх переслідують мафіозні угруповання, а держава не може їх захистити. Оскільки в деяких країнах це є підставою для надання статусу біженця. Є категорії людей, які мають якісь проблеми з міліцією.
Іван Костюк
Як заявили представники Верховного Комісара ООН у справах біженців, значно рідше українці покликаються на політичні причини, коли просять притулку за кордоном. Під час зустрічі було також заявлено, що Міжнародну конвенцію про статус біженців, яку ратифікувала також Україна, на Прикарпатті ігнорують. Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців підтверджували свої заяви недавнім випадком, коли нелегалам з Іраку було відмовлено в наданні статусу біженців саме на Івано-Франківщині.
Президент Центру “Права людини не мають кордонів” Світлана Маринцова оцінює такі кроки місцевої влади наступним чином.
Світлана Маринцова
Ми вбачаємо в цьому бажання івано-франківської влади позбутися зайвих клопотів та проблем. Але якщо область стоїть осторонь від загальноукраїнських тенденцій, то тим самим вона ставить себе на рівень глухої провінції.
Іван Костюк
Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців також наголосили, що міжнародні організації вважають, що Україна - не найкраще місце для отримання статусу біженця, оскільки українське законодавство, попри підписану міжнародну конвенцію, не гарантує належних прав біженцям і не надає їм засобів до існування, окрім хіба що одноразової допомоги, сума якої - 17 гривень.
Надія Шерстюк
Рубрика “Голоси скривджених”.
Вже вісім місяців мешканка села Конела Жашківського району Черкаської області Олена Карпунь намагається захистити честь і гідність свого загиблого сина Богдана, якого до смерті забив сусіда-підприємець. Сусіда називає свої дії необхідною самообороною, оскільки, з його словами, Богдан заліз у його помешкання, щоб пограбувати.
За цей час справа не зрушила з місця: затримка за свідками. Люди бояться говорити, бо вважають, що їхні права, як свідків, ніхто не захистить. Наша черкаська кореспондентка Тетяна Чорномаз продовжує тему.
Тетяна Чорномаз
Ніхто в селі Конела Жашківського району Черкаської області не вірить у те, що 11-класник Б.Карпунь міг залізти до сусіда-підприємця з метою пограбування. Але таку версію висунув сам підприємець. Богдан вже нічого не може сказати, бо, не приходячи до свідомості, помер в лікарні, куди був доставлений з хати сусіда, де отримав побої.
Мати версію Миколи, чиї побої призвели до смерті сина, вважає наклепом, як і однокласники Богдана, сільські вчителі та й вся сільська громада. Правоохоронці запропонували матері самій знайти свідків, які б заперечили покази підприємця. Свідки є, але свідчити бояться. Розповідає мешканка Конели, пенсіонерка Ф.Тимченко.
Фросина Тимченко
Знають, хто вбив, знають, як вбив, знають все. Але ж Ви знаєте, я теж не хочу нічого сказати, бо закони мене теж не захистять. Прийде – мені кілка у вікно, і я буду сидіти мовчки. Ми стояли в цих кущах, але боялися підійти. Ми чули, що робилося, і бачили, що робилося, який він нахальний. Чому він до чоловіка дурно і пусто вчепився? Але ж беззаконня.
Тетяна Чорномаз
Але ж як бути тоді із ст. 3 Конституції України, де сказано: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”?
Свою думку з приводу того, що трапилося в селі, висловила однокласниця Богдана Карпуня Світлана Мушка.
Світлана Мушка
Як може бути все вирішено? Бо наші правові органи підкупляються. Я вважаю, що мамі неможливо добитися того, що може добитися той, хто вбив.
Тетяна Чорномаз
В Жашківському районному відділі міліції сказали, що в них 170 відкритих справ, а ще – втричі більше відкритих заяв, і про кожен випадок не можуть пам’ятати. Просили зателефонувати пізніше.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Артем Мостовий. На все добре. Говорить радіо “Свобода”!
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” Ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Артем Мостовий. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі Ви почуєте:
- Львівський журналіст виграв суд у міського голови Львова. Проте його скаргу задовольнили лише частково.
- Колишній редактор газети “Ржищів” заявляє, що місцева влада переслідує його за політичні погляди.
- Захист прав біженців на Прикарпатті.
- “Голоси скривджених” з Черкащини.
У Львові завершився розгляд справи щодо скарги журналіста львівської газети “Експрес” Богдана Куфрика на дії міського голови Львова Любомира Буняка. Львівський апеляційний суд визнав дії мера, який попросив журналіста покинути приміщення перед початком прес-конференції, неправомірними.
Подробиці – у матеріалі Галини Терещук.
Галина Терещук
Однак скаргу позивача задоволено частково. Хоча міський голова Львова за рішенням суду був неправий, але у відшкодуванні 5 тисяч гривень за образу честі й гідності газетяреві відмовлено. За словами Богдана Куфрика він не вельми переймається грошовим відшкодуванням, головне, що створений прецедент і чиновника поставлено на місце.
Нагадаю, що торік після Скнилівської трагедії 27 липня, прес-служба Львівської міської ради скликала окремих журналістів, за словами працівників пресової служби, на зустріч з міським головою Львова. Втім на початку так званої зустрічі, яку журналісти потрактували як прес-конференція, міський голова Львова попросив Богдана Куфрика покинути малий сесійний зал, аргументувавши, що представника саме цього ЗМІ на зустріч з мером не запрошували.
Богдан Куфрик вийшов із залу і після пресової конференції повідомив міського голову, що звертатиметься до суду за образу честі і гідності. Журналіст розцінив дії міського голови як обмеження своїх професійних прав та свобод і подав заяву до суду.
Спершу її розглядав Галицький місцевий суд. Оскільки відповідачі не з’являлися на засідання, справу постійно відкладали. Врешті-решт місцевий суд відхилив позов журналіста, а дії міського голови визнав правомірними. Суддя аргументував своє рішення тим, що це була не прес-конференція і не брифінг, а нарада мера із журналістами, на яку Богдана Куфрика не запрошували. До того ж, не виявилось листа з акредитацією журналіста у Львівській міськраді.
Втім Апеляційний суд ухвалив цілком протилежне рішення, аніж місцевий суд, дії міського голови Львова Любомира Буняка були неправомірні щодо журналіста.
Правда, згідно з цим рішенням, незрозуміло, чи мер має просити вибачення у газетяра. Але це, як каже Богдан Куфрик, для нього не має значення.
Надія Шерстюк
Залишаємося у темі свободи слова і діяльності журналістів. Радіо “Свобода” вже розповідало про конфлікт колишнього редактора часопису “Ржищів” Олега Предаченка з міським головою Миколою Спичаком. Олег Предаченко заявив, що змушений був написати заяву про звільнення за власним бажанням під тиском місцевого керівництва, оскільки його політичні погляди не збігаються з провладними.
Нагадаємо, що Олег Предаченко взяв участь у круглому столі, присвяченому обговоренню політичної реформи, під час якого він висловив свою незгоду з президентськими ініціативами. Мер Ржищева Микола Спичак у свою чергу відкидає будь-які твердження про утиски журналіста. За його словами, рішення про звільнення Олег Предаченко ухвалив сам.
Мій київський колега Тарас Марусик з’ясовував цю ситуацію.
Тарас Марусик
Обговорення згаданого законопроекту відбувалося 4 квітня. Оскільки Олег Предаченко очолює міську організацію Партії Зелених України, на “круглому столі” він висловив думку своєї партії, після чого, за його словами, керуюча справами міськвиконкому Алла Охріменко заявила наступне: “Такий редактор, що друкує одне, а перед усіма промовляє інше, в нашій газеті працювати не може”.
Олег Предаченко сказав також, що міський голова Микола Спичак був тієї ж думки, але на його запитання, кому здавати справи, відповів, що звільнення редактора поки що не на часі.
Міський голова Микола Спичак все це заперечує.
Микола Спичак
Це нісенітниця і неправда. Якщо він порядний чоловік, і коли зі мною була один на один розмова, то я заявив: “Я гарантую вам, що ви після того виступу будете працювати до тих пір, поки я буду сидіти у цьому кріслі, тому що кожен має свою думку. І ви як редактор, і як член ПЗУ теж маєте свою думку. Доки я буду в цьому кріслі працювати, доти ви будете головним редактором”.
Тарас Марусик
Формальним приводом до його звільнення Олег Предаченко вважає статтю в газеті, в якій він покритикував Миколу Спичака за недостатнє фінансування міського боксерського клубу.
Про те, як далі розвивалися події, подаємо дві версії. Говорить Олег Предаченко.
Олег Предаченко
Він викликав мене в кабінет і в присутності керівника цього боксерського клубу сказав: “Щоб я більше вас в своєму кабінеті не бачив”. Що мені, як редактору газети, аж ніяк не збігається з моїми посадовими обов’язками, бо я повинен завше з ним спілкуватися.
Микола Спичак
Не говорив я такого. Я ж розумію, з ким я маю справу.
Тарас Марусик
Олег Предаченко продовжує.
Олег Предаченко
Я запитав його: “То мені писати заяву?” “Так пишіть”. І при тому, так загрозливо. Буквально через 10 хвилин після нашої розмови відбулася понеділкова апаратна нарада, на якій я як редактор мусив бути присутній. І на нараді він своїм підлеглим вказує на те, щоб підготувати розпорядження про покладання обов’язків редактора на мого заступника.
Тарас Марусик
А тепер – версія міського голови Миколи Спичака.
Микола Спичак
12.05.2003 року була написана заява Предаченком: “Прошу звільнити мене за згодою сторін з займаної посади з 13.05”. Півтори години після цього з ним спілкувалася мій заступник О.Г.Щенявська, яка сказала, що це поспішна заява: в нього троє діток, годувати ж треба їх. Він сказав, що в нього є багато пропозицій: і Обухів, і Київ. Він собі знайде роботу. Через 5 днів пише таку ж саму заяву його дружина, яка працювала разом з ним.
Ми завжди намагалися йому в першу чергу зарплату дати. Навіть я Вам скажу, що він розрахувався, а в День журналіста ми ще виписали премію, в тому числі, і йому, і жінці. Навіть після розрахунку.
Тарас Марусик
Це була думка міського голови Ржищева Миколи Спичака.
Залишається незрозумілим, чому про своє звільнення Олег Предаченко і Партія Зелених України мовчали майже півтора місяця. Як і про цензуру в газеті “Ржищів” - про що сказав в інтерв’ю радіо “Свобода” Олег Предаченко.
Залишається додати, що Партія Зелених України звернулася з листами до низки офіційних осіб, з вимогою розібратись у ситуації і відновити Олега Предаченка на посаді головного редактора газети або ж працевлаштувати його.
Надія Шерстюк
Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців відвідали Івано-Франківщину, де вони зустрілися з місцевим керівництвом і представниками мас-медіа. За словами співробітників центру “Права людини не мають кордонів”, влада на Прикарпатті не вирішує проблеми з правами біженців.
З подробицями наш івано-франківський кореспондент Іван Костюк.
Іван Костюк
Українці, зокрема і мешканці Івано-Франківська, все частіше просять надати їм статус біженця в інших, як правило, заможних країнах. Про це на зустрічі з представниками мас-медіа Прикарпаття заявили співробітники Верховного Комісара ООН у справах біженців. Щоправда, втішати може лише одне. Українці у світі не є домінуючим народом серед 22-мільйонної армії біженців.
Які ж причини змушують українців прохати притулку за кордоном? Ситуацію коментує Наталія Дульнєва, менеджер центру “Права людини не мають кордонів”.
Наталія Дульнєва
Багато людей звертаються за статусом біженця в інших країнах через те, що вони кажуть, що їх переслідують мафіозні угруповання, а держава не може їх захистити. Оскільки в деяких країнах це є підставою для надання статусу біженця. Є категорії людей, які мають якісь проблеми з міліцією.
Іван Костюк
Як заявили представники Верховного Комісара ООН у справах біженців, значно рідше українці покликаються на політичні причини, коли просять притулку за кордоном. Під час зустрічі було також заявлено, що Міжнародну конвенцію про статус біженців, яку ратифікувала також Україна, на Прикарпатті ігнорують. Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців підтверджували свої заяви недавнім випадком, коли нелегалам з Іраку було відмовлено в наданні статусу біженців саме на Івано-Франківщині.
Президент Центру “Права людини не мають кордонів” Світлана Маринцова оцінює такі кроки місцевої влади наступним чином.
Світлана Маринцова
Ми вбачаємо в цьому бажання івано-франківської влади позбутися зайвих клопотів та проблем. Але якщо область стоїть осторонь від загальноукраїнських тенденцій, то тим самим вона ставить себе на рівень глухої провінції.
Іван Костюк
Представники Верховного Комісара ООН у справах біженців також наголосили, що міжнародні організації вважають, що Україна - не найкраще місце для отримання статусу біженця, оскільки українське законодавство, попри підписану міжнародну конвенцію, не гарантує належних прав біженцям і не надає їм засобів до існування, окрім хіба що одноразової допомоги, сума якої - 17 гривень.
Надія Шерстюк
Рубрика “Голоси скривджених”.
Вже вісім місяців мешканка села Конела Жашківського району Черкаської області Олена Карпунь намагається захистити честь і гідність свого загиблого сина Богдана, якого до смерті забив сусіда-підприємець. Сусіда називає свої дії необхідною самообороною, оскільки, з його словами, Богдан заліз у його помешкання, щоб пограбувати.
За цей час справа не зрушила з місця: затримка за свідками. Люди бояться говорити, бо вважають, що їхні права, як свідків, ніхто не захистить. Наша черкаська кореспондентка Тетяна Чорномаз продовжує тему.
Тетяна Чорномаз
Ніхто в селі Конела Жашківського району Черкаської області не вірить у те, що 11-класник Б.Карпунь міг залізти до сусіда-підприємця з метою пограбування. Але таку версію висунув сам підприємець. Богдан вже нічого не може сказати, бо, не приходячи до свідомості, помер в лікарні, куди був доставлений з хати сусіда, де отримав побої.
Мати версію Миколи, чиї побої призвели до смерті сина, вважає наклепом, як і однокласники Богдана, сільські вчителі та й вся сільська громада. Правоохоронці запропонували матері самій знайти свідків, які б заперечили покази підприємця. Свідки є, але свідчити бояться. Розповідає мешканка Конели, пенсіонерка Ф.Тимченко.
Фросина Тимченко
Знають, хто вбив, знають, як вбив, знають все. Але ж Ви знаєте, я теж не хочу нічого сказати, бо закони мене теж не захистять. Прийде – мені кілка у вікно, і я буду сидіти мовчки. Ми стояли в цих кущах, але боялися підійти. Ми чули, що робилося, і бачили, що робилося, який він нахальний. Чому він до чоловіка дурно і пусто вчепився? Але ж беззаконня.
Тетяна Чорномаз
Але ж як бути тоді із ст. 3 Конституції України, де сказано: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”?
Свою думку з приводу того, що трапилося в селі, висловила однокласниця Богдана Карпуня Світлана Мушка.
Світлана Мушка
Як може бути все вирішено? Бо наші правові органи підкупляються. Я вважаю, що мамі неможливо добитися того, що може добитися той, хто вбив.
Тетяна Чорномаз
В Жашківському районному відділі міліції сказали, що в них 170 відкритих справ, а ще – втричі більше відкритих заяв, і про кожен випадок не можуть пам’ятати. Просили зателефонувати пізніше.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Артем Мостовий. На все добре. Говорить радіо “Свобода”!
