Вашингтон, 22 липня 2003 - Герой радянського культового серіалу штандартен-фюрер СС Штирліц завжди повторював, що у розмові запам”ятовується остання фраза. Тому, як пояснював нам голос за кадром, “Якщо хтось запитає, чому сюди заходив Штирліц, відповіддю буде: він запитував про ліки від головного болю”. Схоже, сучасні українські розвідники забули цю важливу настанову. Адже зараз, коли питають: “Для чого до Вашингтона приїжджала делегація із першим заступником досі непризначеного секретаря Ради Національної Безпеки і Оборони Ігорем Смешком та начальником головного управління розвідки Міністерства Оборони України Володимиром Галакою?”- деякі американці відповідають: “Щоб дізнатися, як і де живе Микола Мельниченко.” Принаймні, так стверджує адвокат Мельниченка, посилаючись на американських посадовців, які зустрічалися із українцями. Однак, після останніх повідомлень про несподіване загострення уваги українських спецслужб до персони Мельниченка виникає більше запитань, ніж відповідей.
Запитання перше: чи взагалі приїжджали високопосадові українські розвідники цього липня до Вашингтона? Офіційного підтвердження чи спростування заяв адвоката Скотта Гортона поки що не було. Військовий аташе українського посольства у Вашингтоні Андрій Таран, який, за словами Гортона, брав участь у зустрічах делегації, заявив у телефоній розмові, що нічого не знає про цей візит і гарячкувато кинув трубку. Керівник прес-служби посольства Євген Надоленко був більш дипломатичним, але не більш поінформованим. За його словами, він не чув про приїзд цієї делегації до США, хоча, додав він, якби вона була тут, він повинен би був про це знати. Оскільки посол України в США Костянтин Грищенко зараз не у Вашингтоні, його коментар отримати не вдалося.
Запитання друге: Якщо візит справді відбувся, то для чого було професійним розвідникам відкрито демострувати свою зацікавленість в особі Мельниченка американцям? Колишній агент КДБ Юрій Швець, який упродовж другої половини 80-х років працював у Вашингтоні під прикриттям кореспондента ТАСС, дав для радіо “Свобода” такий коментар:
“Я повинен сказати, що вся ця історія може викликати лише сміх. Уявіть собі ситуацію : приїжджає українська делегація і офіційно зустрічається із офіційними представниками міністерства юстиції США, зустрічається за столом, ведеться протокол розмови, все записується. І уявити собі, що під час цієї розмови будуть ставитися запитання українською стороною, які хоча б якось свідчили про намір убити Миколу Мельниченка, – це можна уявити собі лише у божевільному сні. Якщо б це відбулося, то вже б усі американські газети про це говорили. І мали б визнати, що українськими спецслужбами керують божевільні люди.”
Однак пан Швець вважає, що у божеівльності українських розвідників звинувачувати зарано:
“Українські спецслужби походять з комітету держбезпеки, який був однією з найефективніших спецслужб світу. За усю історію існування КДБ, якщо починати з сорокових років і до останніх днів Радянського Союзу, КДБ не вбив жодної особи, яка проживає на території США. Існували плани викрасти людей, в середині 70-х років і у другій половині 90-х були такі ідеї вже з боку російських спецслужб. Але жодна людина не була вбита. Українські спецслужби, як і російські, слабші за КДБ. І уявити собі, що вони можуть взяти участь у вбивстві особи, що мешкає не теренах США, я не можу , це абсурд.”
Сумніви щодо правдоподібності цієї інформації виникають і у багатьох представників української громади у Вашингтоні, які часто спілкуються із Миколою Мельниченком та його родиною. Вони стверджують, що місце проживання Мельниченка та його родинне життя не є особливою таємницею. Говорить один з місцевих українців, який часто спілкується з Миколою:
“Що я можу сказати зі свого досвіду: я не бачив, щоб він особливо переховувався. Він зустрічається з людьми і до нього можна подзвонити , він з”являється на подіях, які організовуються тут у Вашингтоні українцями. І при тому я не бачив ніяких охоронців. Я не є фахівцем у цій справі, так що, може, я не помітив їх. Але враження таке, що він ніяким чином не переховується, а живе, як нормальна людина.”
Однак остаточну відповідь на всі ці запитання давати ще рано. Поки істинні наміри української влади ще не встановлені, Микола Мельниченко, його дружина та 5-річна донька знову живуть у стані невизначеності. Очікуючи, що кожну хилину до них можуть постукати і чистою англійською мовою запитати про ліки від головного болю.
Запитання перше: чи взагалі приїжджали високопосадові українські розвідники цього липня до Вашингтона? Офіційного підтвердження чи спростування заяв адвоката Скотта Гортона поки що не було. Військовий аташе українського посольства у Вашингтоні Андрій Таран, який, за словами Гортона, брав участь у зустрічах делегації, заявив у телефоній розмові, що нічого не знає про цей візит і гарячкувато кинув трубку. Керівник прес-служби посольства Євген Надоленко був більш дипломатичним, але не більш поінформованим. За його словами, він не чув про приїзд цієї делегації до США, хоча, додав він, якби вона була тут, він повинен би був про це знати. Оскільки посол України в США Костянтин Грищенко зараз не у Вашингтоні, його коментар отримати не вдалося.
Запитання друге: Якщо візит справді відбувся, то для чого було професійним розвідникам відкрито демострувати свою зацікавленість в особі Мельниченка американцям? Колишній агент КДБ Юрій Швець, який упродовж другої половини 80-х років працював у Вашингтоні під прикриттям кореспондента ТАСС, дав для радіо “Свобода” такий коментар:
“Я повинен сказати, що вся ця історія може викликати лише сміх. Уявіть собі ситуацію : приїжджає українська делегація і офіційно зустрічається із офіційними представниками міністерства юстиції США, зустрічається за столом, ведеться протокол розмови, все записується. І уявити собі, що під час цієї розмови будуть ставитися запитання українською стороною, які хоча б якось свідчили про намір убити Миколу Мельниченка, – це можна уявити собі лише у божевільному сні. Якщо б це відбулося, то вже б усі американські газети про це говорили. І мали б визнати, що українськими спецслужбами керують божевільні люди.”
Однак пан Швець вважає, що у божеівльності українських розвідників звинувачувати зарано:
“Українські спецслужби походять з комітету держбезпеки, який був однією з найефективніших спецслужб світу. За усю історію існування КДБ, якщо починати з сорокових років і до останніх днів Радянського Союзу, КДБ не вбив жодної особи, яка проживає на території США. Існували плани викрасти людей, в середині 70-х років і у другій половині 90-х були такі ідеї вже з боку російських спецслужб. Але жодна людина не була вбита. Українські спецслужби, як і російські, слабші за КДБ. І уявити собі, що вони можуть взяти участь у вбивстві особи, що мешкає не теренах США, я не можу , це абсурд.”
Сумніви щодо правдоподібності цієї інформації виникають і у багатьох представників української громади у Вашингтоні, які часто спілкуються із Миколою Мельниченком та його родиною. Вони стверджують, що місце проживання Мельниченка та його родинне життя не є особливою таємницею. Говорить один з місцевих українців, який часто спілкується з Миколою:
“Що я можу сказати зі свого досвіду: я не бачив, щоб він особливо переховувався. Він зустрічається з людьми і до нього можна подзвонити , він з”являється на подіях, які організовуються тут у Вашингтоні українцями. І при тому я не бачив ніяких охоронців. Я не є фахівцем у цій справі, так що, може, я не помітив їх. Але враження таке, що він ніяким чином не переховується, а живе, як нормальна людина.”
Однак остаточну відповідь на всі ці запитання давати ще рано. Поки істинні наміри української влади ще не встановлені, Микола Мельниченко, його дружина та 5-річна донька знову живуть у стані невизначеності. Очікуючи, що кожну хилину до них можуть постукати і чистою англійською мовою запитати про ліки від головного болю.
