Доступність посилання

ТОП новини

“7 днів демократії”


Віктор Міняйло “7 днів демократії”

Прага, 19 липня 2003 року.

Віктор Міняйло

«Сім днів демократії» - спеціальна передача на хвилях радіо «Свобода». Перед мікрофоном у Празі Віктор Міняйло.

Протягом 25 хвилин ми повторимо низку матеріалів, які вже звучали цього тижня у передачі «Демократія і держава». Традиційно, “Сім днів демократії” розпочинає письменник Євген Сверстюк. Він знову нагадає про Волинську трагедію, про Польщу, яка нині на вершині успіху, про Україну, яка продовжує перебувати в кризі і про президентів обох держав. Говорить Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Світ якось протримався старим запасом і коштом сусідів понад 70 років класової боротьби з очисток і масових убивств. Зате ми вийшли звідти без шкоди прощення і вдячності, геть спустошеними морально і озлиднілими духовно. В недобру пору задумали наші сусіди поляки акції прощення і примирення, відзначення жертв Волинської трагедії. Це добре було б робити після спокійних роздумів і молитов. “З Боґем, з Боґем кажда справа...”. Зараз Польща на вершині своїх політичних успіхів, натомість Україна переживає тотальну кризу, приниження і болісно реагує на нові удари.

Ті не визнають наших семи мільйонів, замучених голодом, ті не визнають нашої боротьби за волю. 11 липня президент Леонід Кучма і президент Алєксандр Кваснєвський мали сказати слово прощення і примирення. День перед тим тисячі українців з гаслом “Україна без Кучми” пікетували найвищі державні установи. Після цього Леонід Кучма від імені українців має говорити про дії УПА, яку він все життя одностайно засуджував, і про добро, і зло, яких в його школі не розрізняли. Алєксандр Кваснєвський почуває себе принаймні спадкоємцем Польської держави, а Кучма – спадкоємець антиукраїнської держави, де засуджували не тільки УПА, але і студентів за читання історії України. В постсовєтській Україні він встиг вийти з КПСС і поміняти національність з російської на українську. А про УПА ніколи було думати. За десять років він сам розбагатів і оточив себе олігархами, радники його з тієї самої школи КПСС, де прощати не вчили. Тому і сама тема прощення, якщо поза релігією, підмінюється розмовами про розрахунки. Суть прощення полягає в усуненні рахунків розуму і в переході на мову серця, скрушного і смиренного. Прощати можна друзів і ворогів, винних і не дуже винних, просити прощення можна в людей добрих і не дуже, і не дуже причетних, бо це, передовсім, акт вашого внутрішнього очищення для себе. Релігійні люди знають - прощати змалку. КПСС-и знають, що коли притиснуть, треба каятися і відмовлятися від хибних поглядів, від збочень від лінії партії, іншого не знають. Тому розмова глухого з німим виходить сердита.

Екс-більшовику здається, що головне тут – не сказати слів “прощаємо і просимо прощення”. А це навіть не слова західних католицьких єпископів, це – слова, які тисячу років кажуть у церкві українські селяни одне одному перед великим постом. Екс-більшовикам здається, що тут треба всіляко викручуватися загальниками. І ось що сказав 11 липня Л. Кучма на Волині: “У цьому місті, де спочивають польські жертви, я хочу від імені всіх українців, які жадають миру і справедливості, висловити глибоке співчуття всім скривдженим полякам, усім знедоленим внаслідок цієї катастрофи. Ми висловлюємо свій рішучий осуд насильству над мирними поляками, ми рішуче засуджуємо насильство проти мирних українців, ми молимося за всіх тих, чия невинна кров...”. І так далі. Тут не зачеплене ні поняття сумління, ні поняття добра і зла, бо це – неусвідомлювані поняття. Тут є відчуження від УПА, бо хто вони йому? Тільки син може від себе говорити про дії батьків і дідів, брати на себе провини і каятися за їхні гріхи. Для екс-більшовика вони чужі люди. Як кажуть діти нашого часу, “ ето іх проблєми”.

Віктор Міняйло

Це говорив президент українського пен-клубу, головний редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк.

Продовжимо Волинську тему. Папа Іван Павло Другий відгукнувся на заклик Всеукраїнської ради церков звернутися зі словом добра і миру до вірних різних християнських традицій – поляків і українців. У своєму посланні з нагоди вшанування пам’яті жертв українсько-польського конфлікту на Волині та Галичині 43-44 років Папа закликає українців та поляків не залишатися в’язнями сумних спогадів минулого, а подивитися одні на одних поглядом поєднання, зобов’язуючись будувати краще майбутнє для всіх. Тему продовжує наш київський колега Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Іван Павло Другий не покладає провину за Волинську трагедію на ту чи іншу сторону, а говорить про “випробування совісті”, про необхідність поєднання і взаємного прощення. Папа згадує про темні сили зла, які отруїли серця і спричинилися до пролиття невинної крові у добу Другої світової війни, коли невідкладнішою мала би бути потреба солідарності і взаємодопомоги. Іван Павло Другий також згадує великий ювілей 2000 року, коли церква просила перед світом прощення за провини своїх дітей, одночасно прощаючи тим, які її скривдили у будь-який спосіб. Такий самий підхід церква пропонує громадянському суспільству. Папа вважає, що не може бути справедливості поза взаємним визнанням гріха і обопільним прощенням. Звісно, така позиція важко сприймається тими, хто бажав би будувати на пролитій 60 років тому крові різні комбінації. Напевно, незадоволеними залишаться і ті, хто чекав, що Папа розставить крапки над “і”, когось звинувачуючи чи виправдовуючи. Але у церкви немає іншого знаряддя виправлення світу, окрім морального. Вона не здатна викорінювати зло силою, але зобов’язана вказати на зло.

Наразі зло – це недовір’я, упередженість і насильство. Минуле не повинне визначати майбутнього, вважає Папа. І ще, і ще раз закликає до очищення совісті. Пробудження і випробування совісті - чи не головна категорія етики Івана Павла Другого, категорія повсюдно дієва і застосована, не тільки лише зрозуміла оздоровлення ран україно-польських і польсько-українських відносин. Совість стає центром етики людства, тієї етики, яка, зрештою, покликана заступити ідеології, адже ідеології змагаються не за кращі і справедливіші форми організації людського життя, а за істину в останній інстанції, і спрямовується на взаємознищення. Але піднесення етики, в центрі якої совість, стає можливим не тому лише, що вона стала потрібною. Вона була не менше потрібною і 60, і 100 років тому, нині вона стає можливою завдяки тому, що деякі висновки стосовно істинності (чи, радше, неістинності) різних ідеологій людство усе ж сформулювало. Тому Папа може стверджувати, що не існує справедливості без прощення, а співпраця без взаємної відвертості була б непевною. І при цьому не ризикує бути звинуваченим у пустопорожньому моралізмові. Можливо, наступного року акт взаємного прощення українською греко-католицькою церквою і римо-католицькою Польщі... Принаймні, про це йшлося на зустрічі представників обох церков у Львові. Головне, як зазначили владики Софрон Мудрий і Р. Карпінський, щоб ця справа перейшла через душі і серця людей, а не виглядала накинутою начальством.

Віктор Міняйло

А зараз рубрика “Абетка демократії” і її ведучий Василь Зілгалов. Він говоритиме про деякі підсумки сезону. Так, він вважає, що для модельєрів підсумком завжди є якась яскрава сукня або комбінація одежин (наприклад, “Весна” Ботічеллі). Але, коли намагатися підводити підсумки, наприклад, сезону політичного, то тут все залежить також від канонів, смаків та уподобань. Але чи можна отак, на око, похапцем оцінити, що саме дана модель є “останнім криком” політичної моди? А чи допомагають у цьому громадські ініціативи? На ці запитання намагається відповісти мій колеги Василь Зілгалов.

Василь Зілгалов

Якщо підсумки сезону для модельєрів чітко окреслені календарем і сезоном, то для політиків навіть важко буває вирахувати точне місце у часі для підведення підсумків їхнього марафону. Інколи поспішливим політологам здається: ось він, фініш політичних дискусій між парламентом і президентом! А воно – ні! Бо, виявляється, що ще не всі козирні карти, далеко не всі, кинуті на стіл політичної боротьби. Бо, як заявив президент України, щойно, - «це тимчасова поразка, можна сказати, для всіх. Але це – тимчасова поразка, з якої є конкретний вихід». Так що, виходить, ніяких підсумків сезону, а лише пауза перед виходом на поміст чергового суспільного аргументу президентської моделі...

У чому ж конкретність виходу? У парламентській більшості, яку президент не вважає «своєю»? Чи є ще інші? Мабуть, їх чимало, як вважають сьогодні й чимало аналітиків. Чи не всі політологи, але кожен по-своєму, зауважили, що активність влади при так званому громадянському обговоренні президентського проекту була далекоглядною. І це засвідчили наступні, може, ще малопомітні донедавна, кроки прихильників президента. Пам’ятаєте збори вузівців-правників в Одесі ще задовго до вияснення ситуації у Верховній Раді? Потім – розширене засідання ради Спілки юристів України в Харкові, а далі – перспектива осіннього форуму на підтримку ініціатив президента, котрий стане добрим фоном, якщо опозиція не скличе своїх форумів, для оголошення Леонідом Кучмою нового конституційного референдуму.

Але, окрім можливого альтернативного форуму опозиції, для референдуму є перешкодою поганий досвід попереднього, президентського, від 1999 року, котрий так і не був реалізований. Достроковий розпуск парламенту також нічого не дає, бо виборів 2004 року не відсуває. Що ж може статися у підсумку політичного сезону? Досить простий варіант у відповідь пролунав з уст члена фракції компартії у Верховній Раді Георгія Крючкова після того, як президент у вівторок заявив про намір відкликати свій проект з Конституційного суду: «Я не виключаю того, - підкреслив Крючков, - що президент дійшов висновку, що реформа йому непотрібна, і звалить провину на парламент і опозицію, у якій є люди, які не хочуть реформи, зокрема фракція «Наша Україна». Якщо президент солідаризувався з Віктором Ющенком, то все зрозуміло». Але це, як вважають у Києві, дуже спрощена оцінка того, що відбувається. Наприклад, Володимир Малинкович взагалі впевнений, що президент вже все програв, і тому відкликання його проекту є логічним і немає нічого дивного у тому, що й Конституційний Суд йде у довготривалу відпустку.

Але однозначна похвала Леонідом Кучмою глави президентської адміністрації, на думку багатьох, означає лише одне - «чітка й злагоджена» робота з підготовки широкої громадської ініціативи триває і активність її росте. Однак чи голос громадськості восени стане єдиним хором? Чи, може, як за французом Андре Моруа, – «блукаючими світлячками»? Тоді мав рацію інший француз, Шамфор, котрий сказав, що «бувають часи, коли немає думки зловреднішої, аніж громадська». І ніяка з продемонстрованих політичних моделей не відповідає розмірам суспільного тіла? А хто залишиться голий внаслідок цього сезону? Те наступна зима вже точно покаже.

Віктор Міняйло

Продовжуємо передачу «7 днів демократії». Оскільки ми говорили про громадські ініціативи, то є привід згадати першу в посткомуністичній Росії так звану “неформальну” громадську організацію “Пам’ять”. Минулого тижня помер її засновник Дмитро Васильєв. Про блиск і злиденність цієї організації розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.

Віталій Портников

Пригадую першу зустріч з активістами фронту “Пам’ять”. Вони прийшли просто на засідання Українського молодіжного клубу в російській столиці і уважно допитувалися у мене, чи немає серед активістів клубу чи просто гостей організації осіб із неслов’янською зовнішністю чи, боронь Боже, із неслов’янським походженням, адже такі люди – вороги російського народу, – підкреслювали вони. На моє зауваження, що вони прийшли на засідання Українського молодіжного клубу, активісти “васильєвської” організації тільки посміхнулися: “Такого народу немає, є тільки росіяни. Росія – для росіян, ви маєте приєднатися до нашого визвольного руху”. Дмитро Васильєв на той час був постаттю харизматичною, він постійно виступав на шовіністичних мітингах із гучними заявами і вважався людиною, яка дала старт усьому шовіністичному руху в Російській Федерації.

Однак соратники, які з часом розпрощалися з Васильєвим, підкреслювали, що вони вважали його агентом радянських спеціальних служб. Саме цього агента вони використали для того, щоб контролювати шовіністичний і неофашистський рух у Російській Федерації. Саме тому якихось гучних історій, пов’язаних з “Пам’яттю”, не було. Її лідер намагався обмежуватися не якимись енергійними сутичками з владою, а скоріше, мітингами і заявами. Спостерігачі підкреслювали: “Національний фронт «Пам’ять» контролюється КДБ Радянського Союзу, а його лідер залишається особою, контрольованою особисто, і, таким чином, не є якоюсь постаттю, яка дійсно може заважати владі”.

Разом з цим, практично всі шовіністичні організації Росії походять з “Пам’яті”, практично всі відомі лідери російських неофашистів і шовіністів, які досі залишаються непокараними і продовжують на волі свою енергійну, і зовсім не висильєвську діяльність, також є людьми, які входили до складу “Пам’яті”. Варто також нагадати, що саме “Пам’ять” першою у сучасній Росії видрукувала Протоколи сіонських мудреців, таким чином нагадуючи, що антисемітизму можна допомагати, його можна розпалювати, як і міжнаціональну ворожнечу взагалі. Восени 1993 року Васильєв зробив фатальну помилку, під час конфлікту президента Бориса Єльцина і російського депутатського з’їзду він підтримав саме президента. З того з ним не підтримували серйозні взаємини жодні маргінальні політики. Влада усвідомила, що Васильєва можна більш не використовувати. І про нього забули. Згадали тільки тоді, коли він помер, як приклад того, що маргінальні екстремістські рухи в Російській Федерації завжди були до певної міри контрольованими і завжди віддзеркалювали певні настрої у російській, а колись у радянській номенклатурі.

Віктор Міняйло

Залишаємося в Росії.

Європейські експерти стверджують, що російські військові та правоохоронні органи і далі грубо порушують права людини в Чечні. Поширена практика тортур до заарештованих чеченців, більшість з яких є цивільними мешканцями. Про це сказано в офіційній заяві Комітету Ради Європи із запобігання тортур, за результатами неодноразових відвідин Чечні. Детальніше про це – у матеріалі Петра Кагуя.

Петро Кагуй

Представники Комітету Ради Європи із запобігання тортур, починаючи із 1999 року, вже 6 разів відвідували Чечню. Останні їхні відвідини припали на кінець травня цього року. Європейські експерти опитали сотні осіб, які постраждали від тортур з боку російських військових та правоохоронних органів. Йдеться, зокрема, про тортури з використанням електричного струму, одяганням на голову протигазів та поліетиленових пакетів.

Постраждалі досить детально описують перенесені тортури, жорстоке поводження та приниження. У багатьох випадках їхні свідчення підтверджені медичною експертизою. Окремі особи, оглянуті європейськими лікарями, мали на тілі сліди і перебували у стані, що повністю відповідав їхнім твердженням.

Експерти із Комітету Ради Європи із запобігання тортур дізналися також про, так би мовити, «неофіційні місця позбавлення волі», у тому числі, – на російській військовій базі у Ханкалі. Особливо жорстоким ставленням до затриманих відзначається ОРБ-2 (Оперативно-розшукове бюро Північнокавказького оперативного управління МВС). У травні цього року експерти Ради Європи виявили там 17 заарештованих, які були вкрай залякані, і було зрозумілим, що їм наказали мовчати. Представники Ради Європи вимагали від російської влади провести незалежну перевірку цієї установи, однак у відповідь – лише бюрократичні відмовки.

За висновками європейських експертів, у Чечні і далі тривають так звані “зачистки”, під час яких зникають люди. Лише минулого року було порушено 565 кримінальних справ за фактами викрадення людей. Приблизно до 300 випадків причетні російські силові структури. Військовий прокурор Об’єднаного угруповання військ, у розмові з європейськими експертами, визнав факти порушення прав людини представниками федеральних сил, включно з викраденнями людей під час згаданих «зачисток». Але, за його словами, «такі злочини скоєні окремими військовослужбовцями, і вони не відображають політики російської держави».

Засуджуючи російську владу за порушення людських прав у Чечні, Комітет Ради Європи із запобігання тортур, водночас, критикує і чеченських повстанців: «дії чеченських бойовиків, які протистоять федеральним силовим структурам, призвели і далі призводять до людських страждань та загибелі багатьох людей. Комітет Ради Європи із запобігання тортур засуджує подібні дії і ставиться з повним розумінням до того, що державні інституції повинні дати цьому рішучу відсіч». Така, чи то збалансованість, чи то надмірна толерантність до влади у Москві з боку Комітету Ради Європи із запобігання тортур викликала певне роздратування з боку російських правозахисників. Так, правозахисне агентство «Пріма» у невеликому коментарі наголошує, що толерантні заклики до Москви не порушувати права людини у Чечні нагадують звернення вихованого інтелігента до невиправного бандита, який із задоволенням шматує свою жертву.

Віктор Міняйло

18 липня виповнилося 8 років від похованні на Софійському майдані Києва Патріарха УПЦ КП Володимира. Цей день увійшов в історію України як “кривавий вівторок”, оскільки влада не дала дозвіл на поховання патріарха біля Софії, і міліція била учасників похоронної процесії. Кожен рік 18 липня на Софійський майдан приходять люди, щоб вшанувати пам’ять Патріарха і нагадати владі, що організатори побоїща так і досі непокарані. З подробицями мій київській колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Мітинг біля могили організувала Українська національна консервативна партія, у мітингу взяли участь близько 200 осіб. Говорить голова партії Олег Соскін.

Олег Соскін

Коли ми приходимо і молимося біля могили патріарха, ми очищаємося, ми, врешті-решт, розуміємо – ми біля мученика молимось. Він віддав своє життя Україні і її служінню. І його життя – це для нас є образ, для нас є приклад, як потрібно жити. І якщо ми таким чином будемо жити, то може тоді щось зміниться в Україні на краще.

Тарас Марусик

Я запитав, чи українській політикум планує повернутися до подій 8-річної давности і порушити кримінальну справу за фактом масового побиття людей.

Олег Соскін

Треба порушити кримінальну справу, бо вона ж не була. Були спроби тоді, на сьогоднішній день ми розглядали на своєму комітеті УНКП, щоб все-таки була розпочата кримінальна справа проти Кучми, проти Табачника, і треба подивитися, хто ще був задіяний. Тоді, ми знаємо, Шпек, Курас, Марчук був тоді прем’єр-міністром, ще треба згадати і ОМОН, і згадати Кулікова – тих, хто бив безпосередньо. А хто за це покараний? А ніхто.

Всі, хто були, – всі при владі. Я думаю, що все одно до цього повернемося. Поки не буде покарання – не буде і очищення.

Тарас Марусик

Це був голова Української національної консервативної партії Олег Соскін. Серед мітингуючих були і свідки тих подій.

Згадує пані Тамара.

Пані Тамара

Я коли стояла коло могили, коло краю, і вже гроб опустили, як уже відкрилися ці ворота, і як вже вискочила ця “саранча” – оці омоновці. Їх було так багато, і вони за кожною людиною гналися. За кожною людиною.

Тарас Марусик

Послухайте спогад ще одного свідка – Валентини Андріївни.

Пані Валентина

Ми тут стояли також недалеко від могили, коли “Черемшу” пускали, ми це ще витримували. А тоді, коли виринула ця навала, то я бігла, за мною бігла Ніна Матвієнко, ми зупинилися з цієї сторони. Звичайно, це була жахлива картина.

Віктор Міняйло

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо передачу “7 днів демократії”, з вами був Віктор Міняйло. Щиро дякуємо за увагу, зичимо всього найкращого, і до нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG