Прага, 20 липня 2003 року.
Марія Щур
Серед подій цього тижня найцікавішою для Східноєвропейського регіону була, мабуть, справа з перевірками російської нафтової компанії «ЮКОС». Це друга за розміром нафтова компанія Росії і одна із найбільших у світі нафтових фірм, що й визначило інтерес до справи. Крім того, як зауважує багато оглядачів, йдеться і про серйозний політичний підтекст.
Нагадаємо, що протистояння між державою та компанією «ЮКОС» почалося на початку місяця, коли було заарештовано Платона Лєбєдєва, голову компанії «МЕНАТЕП», що є акціонером «ЮКОСа». Лєбєдєва було заарештовано у справі приватизації 1994 року. І свідком у цій справі став Михайло Ходорковський, голова «ЮКОСа» та один із найбагатших людей Росії.
На думку аналітиків, і цю думку висловлюють як у Москві, так і на Заході, в Росії розгорнулася передвиборча боротьба. І хоча результат президентських виборів, що мають відбутися у Росії наступного року, ні у кого не викликає сумніву, оглядачі сходяться на думці, що зараз ведеться боротьба за другий ешелон влади, який визначатиме обличчя російського капіталізму.
Проте, як наголошують оглядачі, противники Ходорковського не урахували того, що компанія «ЮКОС» є стрижневою для російської економіки. І про це цього тижня вирішив нагадати сам Ходорковський. Тему продовжує наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Михайло Ходорковський продовжує вважати, що мотивація дій проти «ЮКОСа» є суто політичною.
Михайло Ходорковський
На жаль, я вважаю, що мотивація тут має виключно політичний характер. Ну, а хто за тим стоїть, Ви і без мене здогадуєтеся.
Віталій Портников
Як бачимо, Ходорковський не сказав, хто саме з чільних російських політиків і чиновників причетний до боротьби з його компанією. Однак Ходорковський зазначив, що результатом цієї боротьби будуть не лише збитки «ЮКОСу», але і проблеми самої російської економіки, які вже відчуваються.
Михайло Ходорковський
Результатом всіх подій, які відбулися, буде серйозний відтік капіталів з Росії. Ми не зможемо пояснити, що все це має тимчасовий характер і зменшить обсяги інвестицій.
Віталій Портников
Керівник російської нафтової компанії «ЮКОС» Михайло Ходорковський, який повернувся з США на тлі боротьби Генеральної прокуратури Росії з співробітниками цієї найбільшої нафтової компанії Росії. Марія Щур
Як зауважив в одному із своїх інтерв’ю російський політолог Андрєй Піонтковський, Ходорковський належить до тих олігархів, хто хоче перейти на західні стандарти ведення бізнесу в Росії, але оточення Путіна прагне замінити неефективну систему олігархічного капіталізму на, за словами Піонтковського, ще гіршу – огидну і безперспективну модель бюрократичного капіталізму, що більше відповідає її економічним і політичним вподобанням. Природно, за цим стоїть перерозподіл власності, - говорить Піонтковський. Саме ці побоювання намагався розвіяти прем’єр-міністр Росії Михаїл Касьянов. Віталій Портников продовжує.
Віталій Портников
На засіданні російського уряду 17 липня прем’єр-міністр Михайло Касьянов вирішив виступити з спеціальною заявою щодо ситуації, яка склалася в російській приватизації. Як зазначають спостерігачі, ця заява може вважатися ще однією реакцією Касьянова на ситуацію довкола нафтової компанії «ЮКОС». Михайло Касьянов зазначив, що приватизація є одним з найголовніших елементів економічної політики в країні, і принцип недоторканності результатів приватизації буде застосовуватися і в подальшому, а приватизація буде відбуватися у відкритому режимі.
Тим часом, президент російської Спілки промисловців і підприємців Аркадій Вольський вдруге за цей тиждень зустрівся з президентом РФ. Раніше зустріч Вольського і Путіна відбулася під час побачення президента з керівниками палат російського парламенту, фракцій в Державній Думі РФ і представниками деяких громадських організацій. Тепер Аркадій Вольський, який під час попередньої зустрічі передав президенту лист багатьох відомих російських бізнесменів, обговорював з Володимиром Путіним ситуацію, що склалася в російській економіці, а також підготування до російсько-американського енергетичного самміту.
Як зазначають спостерігачі, не дивно, що після цієї зустрічі з Володимиром Путіним, президент російської Спілки промисловців і підприємців висловив занепокоєння з приводу спроб переглянути підсумки приватизації. Ці спроби вже торкаються права власності населення, права на приватну власність, - зазначив Аркадій Вольський якраз того дня, коли прем’єр-міністр Російської Федерації Михайло Касьянов повідомив, що підсумки приватизації не будуть переглядатися російським урядом.
Марія Щур
Справа, про яку зараз розповість мій київський колега, не вирішить, яким буде обличчя українського капіталізму, але у ній, як у краплі води, можна побачити вже добре помітні риси огидного бюрократичного капіталізму, про який говорив російський політолог, пояснюючи ситуацію в Росії. Про що ж ідеться?
Боротьба видавничо-поліграфічного підприємства “Такі справи”, яке на українському ринку працює понад 14 років, з київськими податківцями триває. Останніх не зупинило навіть недавнє рішення Міжнародного арбітражного трибуналу про призупинення будь-яких судових проваджень стосовно цього дочірнього литовського підприємства. Нагадаємо, що проблеми в “Таких справ” виникли 14 лютого 2002 року після друкування книжки “Невиконане замовлення”, в якій автор, схований під псевдонімом Р. Лоза, описав нібито замах на життя відомого опозиційного політика Юлії Тимошенко за допомогою автомобільної аварії.
Не маючи змоги захистити себе в українських судах, закрите акціонерне товариство «Токіос Ток’ялес» (Литовська Республіка) звернулося з позовом проти України в Арбітражний трибунал, який діє під егідою Міжнародного центру з вирішення інвестиційних суперечок і розташований у Вашингтоні.
Про деякі останні перипетії цієї резонансної справи – у матеріалі Тараса Марусика.
Тарас Марусик
Склад Арбітражного трибуналу в цій справі був сформований у кінці квітня 2003 року. До нього увійшли відомі теоретики і практики міжнародного юридичного права: паризький професор Проспер Вейл, професор з Італії П’єро Бернардіні та американець Деніел Прайз.
На початку липня Арбітражний трибунал ухвалив 2 рішення – так звані “ордери”. Про це в інтерв’ю радіо «Свобода» розповідає адвокат «Токіос Ток’ялес» Іван Лозовий.
Іван Лозовий
Один передбачає негайний початок розгляду питання про юрисдикцію справи. А другий ордер стосується звернення позивача, тобто «Токіос Ток’ялес», за тим, щоб були застосовані так звані “запобіжні” заходи, а саме у вигляді призупинення всіх судових справ перед національними судами України, які стосуються тієї ж суперечки, який розглядається міжнародним трибуналом. Самим текстом рішення зазначено, що воно є обов’язковим до виконання національними судами України, зокрема, через те, що Арбітражний трибунал діє на підставі міжнародної Конвенції, яка має вищу юридичну силу і статус від решти звичайного, так би мовити, національного законодавства.
Тарас Марусик
Згадану Конвенцію Україна ратифікувала у 2000 році. Однак господарський суд міста Києва відмовив у проханні призупинити судові дії проти цього видавничо-поліграфічного підприємства. Для того, щоб блокувати роботу підприємства податківці Солом’янського району столиці України, на думку голови дочірнього підприємства «Такі справи» Сергія Данилова, придумують різні дрібні зачіпки. Однією з таких зачіпок є обов’язковість відмітки на заяві з проханням зареєструвати підприємство чи представництво. А «Такі справи» вже давно добиваються статусу представництва «Токіос Ток’ялес» в Україні.
Сергій Данилов
Це взагалі тривіальна процедура ця відмітка. Причому, процедура повноваження про які Податкова натягла сама на себе. Ця процедура проводиться згідно з наказом самої ДПА і жодним законом не визначена. Нам реєстрацію представництва зупинили на достатньо дрібній деталі, і цю дрібну деталь нам протримали з серпня минулого року. Тоді було перше звернення з проханням поставити відмітку, але воно було усне.
Тарас Марусик
Далі, щомісяця «Такі справи» надсилали письмові звернення, але з таким же результатом. Останні 3 спроби були зроблені в присутності іноземних акціонерів «Таких справ». Як це відбувалося, розповідає почесний голова Громади українців Литви Людмила Жильцова.
Людмила Жильцова
То було, можна сказати, як в детективному романі. Перед нами з’являється молода людина, котра, перевіривши документи, каже: «У Вас немає зарубіжних представників і їхніх паспортів». І тут я з своїм чоловіком, котрий є громадянином Німеччини, я громадянка Литовської Республіки витягаємо свої паспорти, показуємо. Що він нам говорить: «А можливо, ці паспорти фальшиві?»
Тарас Марусик
Коли ця версія не спрацювала, Оперуповноважений головного відділу Податкової міліції Державної Податкової інспекції в Солом’янському районі Києва Олександр Новобранець взяв, як кажуть, зі стелі іншу –паспорти не дійсні.
У справу втрутилося посольство Німеччини і Литви в Україні і письмово підтвердили чинність паспортів.
Людмила Жильцова
Коли в українську економіку інвестиції з Литви були надані приблизно 12 мільйонів євро з 1998 року, а сама фірма «Такі справи» принесла інвестицій майже 8 мільйонів. Це – найбільший інвестор Литви в економіку країни. І про що ми можемо говорити тепер, про які інвестиції закордонних країн до України?
Тарас Марусик
Все ж минулого тижня необхідну відмітку «Такі справи» одержали. “Значить, тепер зелене світло для реєстрації підприємства?”, - запитав я керівника «Таких справ».
Сергій Данилов
Ми подали вже повний комплект документів для реєстрації, на саму реєстрацію, і подивимося, що воно буде. Але, зважаючи на те, що навіть українські суди не беруть до уваги рішення Міжнародного трибуналу, то що вже говорити про податкову? Зневага до закону, до норми іде не лише з боку українського суду, але і з боку податкової, яка, напевно, ототожнює себе і з законом, і з судом, фактично, приписує собі Божественний стан.
На мій погляд, держава на сьогоднішній день набула всіх ознак мафіозного угруповання, яке використовує будь-які способи для досягнення поставлених для себе завдань.
Марія Щур
Мій колега Тарас Марусик, який підготував цей матеріал, упродовж кількох днів неодноразово пропонував працівникам Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в Солом’янському районі Києва, зокрема, й Олександру Новобранцю, і його начальникові, висловити їхню позицію.
Олександр Новобранець у телефонній розмові сказав Тарасові Марусику, що в нього немає думок у цій справі. Що ж до начальника, то жоден із співрозмовників нашого кореспондента не наважився навіть назвати його прізвища. Лише порадили звернутися до чергового, згаданого відділу. Кожен раз, коли Тарас Марусик дзвонив йому, начальника не було на місці. А на залишений моїм колегою телефон ніхто так і не відгукнувся.
Після такої ілюстрації, думаю, нікого не здивує, що Україна посідає шосте з кінця місце у світовому рейтингу держав, привабливих для бізнесу. Цей рейтинг готує британська аналітична компанія Economist Intelligence Unit, і складається він із 60 держав, найбільших за кількістю населення та величиною економіки. Тож за рівнем непривабливості для бізнесу Україна поступається хіба що Пакистану, Алжиру, Венесуелі, Ірану та Нігерії.
Фахівці британської компанії звертають увагу на те, що найбільшим фактором ризику для інвесторів в Україні є не терористи, землетруси, цунамі чи повстання робітників, як у інших країнах, а неефективність українського уряду, що, звичайно включає і бюрократичний тиск.
«Але змінити цю ситуацію можливо і потрібно», - говорить економіст американського Інституту імені Вільяма Девідсона та авторка нещодавнього дослідження про Україну Анна Майндорф. На її думку, з досвіду інших центрально- та східноєвропейських країн, каталізатором змін в Україні міг би бути початок приєднання до Європейського Союзу. «Розпочати процес входження було б вкрай важливо для України, бо вона потребує зміни багатьох правил та появи багатьох інституцій, необхідних, передусім, для сталого розвитку економіки України. Ці реформи потрібні так чи інакше, а процес приєднання був би каталізатором реформ».
Проте, звичайно, вступ до ЄС не є тією «чарівною паличкою», яка перетворює стару радянську командно-адміністративну економіку на модерну західну. І це добре демонструє досвід Польщі. Ще кілька років тому експерти передбачали, що Польща може недоотримати призначені їй кошти з європейського бюджету, якщо вчасно не узгодить своє законодавство з ЄС та не створить інституції, які відповідально використовуватимуть європейську допомогу. Тепер ЄС уже не попереджає, а погрожує, що Польща може втратити 12 з половиною мільярдів євро. Розповідає Володимир Павлів.
Володимир Павлів
12,5 мільярдів євро - це сума закладена в бюджеті Європейського Союзу на 2004-2006 роки на допомогу Польщі у розвитку регіонів, для побудови автострад і очисних споруд, а також на боротьбу з безробіттям. Це сума, яка допомогла б польській владі вирішити низку тих проблем, котрі самотужки вона вирішити не спроможна, адже Польща, після розширення ЄС, буде однією з найбільших країн спільноти, а разом і з найвищим рівнем безробіття.
Незважаючи на те, що формально Польща мала б стати членом ЄС 1 травня 2004 року, цю допомогу вона могла б використовувати вже з початку нового року за однієї лише умови – а саме, якщо польське законодавство буде повністю узгоджено з правовою системою ЄС та коли у тій країні будуть створені відповідні структури, що зможуть відповідально і ефективно використовувати допоміжні кошти. Саме ця сфера, як виявив комісар з ЄС Мішель Барньє, у Польщі страшенно занедбана. Очевидно, що польські політики і урядовці та члени місцевого самоуправління після позитивного референдуму за вступ країни до Євросоюзу дещо передчасно відчули себе його членами. «Однак це зовсім не так, - сказав польським урядовцям комісар з ЄС.- Якщо процес підготовки до вступу не буде завершено вчасно, тобто до 31 грудня цього року, то й європейської допомоги не буде». Головні недоліки, на які вказав Мішель Барньє, - це те, що структур з використання коштів не створено, а правових актів, які потрібно привести у відповідність до європейських, накопичилося стільки, що до кінця року навряд чи їх можна буде ухвалити.
Теоретично це можна зробити, якщо значна частина відповідальних чиновників відмовиться від літніх відпусток. Знаючи цю ситуацію прем’єр-міністр Польщі Лєшек Міллєр ще раніше заявив, що уряд працюватиме цього літа без відпусток. А президент країни Олександр Кваснєвський закликав нещодавно відмовитися від літнього відпочинку і депутатів Сейму. Однак депутати від такої пропозиції відмовилися, але пообіцяли ударно попрацювати в робочий період і ухвалити всі необхідні законодавчі акти.
Хто мав рацію (чи занепокоєний комісар ЄС, чи спокійні польські депутати) стане відомо не пізніше, ніж 31 грудня цього року, коли всі поляки - і депутати, і прості робітники - шукатимуть під ялинкою подарунків від святого Миколая з ЄС.
Марія Щур
Із об’єднаної Європи надійшло наступне повідомлення. Кілька років тому німецькі фахівці підрахували, що країна негайно потребує нової кваліфікованої робочої сили, особливо в інформаційній галузі. Після довгих зволікань програма запрошення іноземних фахівців нарешті почала працювати. Але не встигли фахівці розпочати свою працю, як багато з них її втратили у зв’язку із погіршенням економічного стану німецьких компаній. За даними одного з досліджень, майже 7% з тих фахівців, що приїхали до Німеччини за так званою «зеленою карткою», уже втратили роботу. Тему продовжує Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Внаслідок охолодження кон’юнктури фірми змушені згортати виробництво і практично не беруть на роботу нових фахівців. Більше того, компанії дедалі частіше звільняють співробітників. Як повідомив Інститут дослідження ринку праці при федеральному відомстві праці Німеччини, серед володарів «зеленої картки» в Мюнхені вже зареєстровано 7% безробітних. Однак реальні дані, на думку авторів дослідження Франциски Шрайєр та Маріон Гебгарт, є значно вищими. За їхніми словами, чимало іноземних програмістів, втративши роботу, не наважуються заявити про це офіційно. «Таке побоювання, - як написала газета «Зюддойче Цайтунг», - є небезпідставним, оскільки були випадки, коли відомства з питань іноземців вимагали від безробітних іноземних фахівців, щоб вони впродовж 72 годин залишили країну».
Щоправда, тепер практика продовження права на перебування в Німеччині стала дещо ліберальнішою. Спеціалісти, що приїхали за «зеленою карткою» і тривалий час працювали, сплачуючи внески до страхової каси, на випадок безробіття можуть залишатися в Німеччині до 6 місяців, отримуючи відповідну фінансову допомогу. За цей час вони мають знайти собі роботу. Той же, хто пропрацював менше року, не має права на фінансову підтримку і йому дозволено залишатися в країні не довше 3 місяців. За словами представників федерального відомства з питань праці, безробітні програмісти, як правило, дуже інтенсивно шукають собі нове місце роботи і часто заради цього самі полишають Німеччину.
Марія Щур
І на закінчення передачі «Економічний журнал» нарис з нашої постійної рубрики «Українські підприємці в історії».
У Києві наприкінці ХІХ століття була невелика, але жвава та економічно активна німецька громада. Ми уже розповідали про деяких її представників, Карла та Макса Бульйонів, Фрідріха Міхельсона та Аманда Струве. Домовласники та фінансисти Павло та Георгій Шлейфери, корінні кияни також німецького походження, про яких йтиметься сьогодні, залишили по собі чималий спадок як архітектори та будівельні підрядники. Зокрема, завдяки ним у Києві залишилися зразки естетичної архітектури, які ще досі неспотворені «новоукраїнським» зодчеством. Перед мікрофоном ведучий рубрики Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Сьогодні про корінних киян, німців за походженням Шлейферів, у Києві нагадують портрети у Художньому музеї, кірха і синагога, театр та консерваторія, прибуткові будинки і сам міський простір між Хрещатиком та вулицями Банковою, Лютеранською, Інститутською.
1847 року живописець-портретист Павло Шлейфер невдало конкурував з Тарасом Шевченком за посаду викладача малювання Київського університету. А за 10 років він уславився вже як архітектор і підрядчик, спорудивши будівлю Другої Київської гімназії і перебудувавши будинок Першої гімназії. Член лютеранської громади, Шлейфер на громадських засадах зводив будинок кірхи на вулиці Лютеранській, він же зробив і ескізи інтер’єру храму.
Cин Шлейфера Георгій народився теж у Києві, як і батько, отримав освіту у Петербурзі, як і він, обіймав посаду архітектора Київського навчального округу, як і він, проектував та зводив численні будинки. 1895 року Георгій заснував та очолив Київське домобудівне товариство, яке викупило у центрі міста садибу професора Мерінґа. Вона була розпланована і забудована за проектом самого Шлейфера, а прокладена посередині ділянки теперішня вулиця Городецького перетворилася на діловий центр міста.
Шлейфер проектував та зводив будівлі біржі, Комерційного училища, магазину фірми «Брати Єлісеєви», Промислового банку, нинішніх консерваторії, театру Франка, синагоги Бродського. Він спорудив також низку прибуткових будинків і сам був власником кількох з них. Натомість проект міського училища імені Бунге Георгій, як колись і його батько, розробив безплатно.
Упродовж майже тридцяти років Шлейфер обирався гласним (тобто, депутатом) Міської думи, очолював будівельне управління Міської управи, ініціював створення міського водогону. Ще 1887 року у своїй садибі на вулиці Оленівській він влаштував одну з перших у місті артезіанську свердловину.
Понад чверть століття Шлейфер був також директором-розпорядником, а згодом і головою правління Київського кредитного товариства. Його підпис стояв на облігаціях Товариства, які цінувалися більше за облігації Держбанку, оскільки приносили 5% річних і видавалися на 36 років і 4 місяці. Товариство видавало щороку близько сотні позик на кілька мільйонів рублів, переважно під прибуткові будинки.
Георгій Шлейфер помер 1913 року, і через 2 десятиліття його поховання на Аскольдовій могилі знесли більшовики. А під час нацистської окупації забудована ним площа перед театром Франка називалася «von Schleifer Platz».
Марія Щур
У той самий рік, коли Георгій Шлейфер зводив синагогу Бродського та нинішній театр Франка, неподалік залізничного вокзалу троє братів Марцинчиків побудували величну неокласичну споруду для свого підприємства. Про те, чому міська влада змусила власників перенести виробництво подалі від центру, ведучий рубрики Українські підприємці в історії розповість у нашій наступній передачі".
А на цьому я прощаюся з Вами, до наступної зустріч на хвилях радіо «Свобода» у програмі «Економічний журнал».
Марія Щур
Серед подій цього тижня найцікавішою для Східноєвропейського регіону була, мабуть, справа з перевірками російської нафтової компанії «ЮКОС». Це друга за розміром нафтова компанія Росії і одна із найбільших у світі нафтових фірм, що й визначило інтерес до справи. Крім того, як зауважує багато оглядачів, йдеться і про серйозний політичний підтекст.
Нагадаємо, що протистояння між державою та компанією «ЮКОС» почалося на початку місяця, коли було заарештовано Платона Лєбєдєва, голову компанії «МЕНАТЕП», що є акціонером «ЮКОСа». Лєбєдєва було заарештовано у справі приватизації 1994 року. І свідком у цій справі став Михайло Ходорковський, голова «ЮКОСа» та один із найбагатших людей Росії.
На думку аналітиків, і цю думку висловлюють як у Москві, так і на Заході, в Росії розгорнулася передвиборча боротьба. І хоча результат президентських виборів, що мають відбутися у Росії наступного року, ні у кого не викликає сумніву, оглядачі сходяться на думці, що зараз ведеться боротьба за другий ешелон влади, який визначатиме обличчя російського капіталізму.
Проте, як наголошують оглядачі, противники Ходорковського не урахували того, що компанія «ЮКОС» є стрижневою для російської економіки. І про це цього тижня вирішив нагадати сам Ходорковський. Тему продовжує наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Михайло Ходорковський продовжує вважати, що мотивація дій проти «ЮКОСа» є суто політичною.
Михайло Ходорковський
На жаль, я вважаю, що мотивація тут має виключно політичний характер. Ну, а хто за тим стоїть, Ви і без мене здогадуєтеся.
Віталій Портников
Як бачимо, Ходорковський не сказав, хто саме з чільних російських політиків і чиновників причетний до боротьби з його компанією. Однак Ходорковський зазначив, що результатом цієї боротьби будуть не лише збитки «ЮКОСу», але і проблеми самої російської економіки, які вже відчуваються.
Михайло Ходорковський
Результатом всіх подій, які відбулися, буде серйозний відтік капіталів з Росії. Ми не зможемо пояснити, що все це має тимчасовий характер і зменшить обсяги інвестицій.
Віталій Портников
Керівник російської нафтової компанії «ЮКОС» Михайло Ходорковський, який повернувся з США на тлі боротьби Генеральної прокуратури Росії з співробітниками цієї найбільшої нафтової компанії Росії. Марія Щур
Як зауважив в одному із своїх інтерв’ю російський політолог Андрєй Піонтковський, Ходорковський належить до тих олігархів, хто хоче перейти на західні стандарти ведення бізнесу в Росії, але оточення Путіна прагне замінити неефективну систему олігархічного капіталізму на, за словами Піонтковського, ще гіршу – огидну і безперспективну модель бюрократичного капіталізму, що більше відповідає її економічним і політичним вподобанням. Природно, за цим стоїть перерозподіл власності, - говорить Піонтковський. Саме ці побоювання намагався розвіяти прем’єр-міністр Росії Михаїл Касьянов. Віталій Портников продовжує.
Віталій Портников
На засіданні російського уряду 17 липня прем’єр-міністр Михайло Касьянов вирішив виступити з спеціальною заявою щодо ситуації, яка склалася в російській приватизації. Як зазначають спостерігачі, ця заява може вважатися ще однією реакцією Касьянова на ситуацію довкола нафтової компанії «ЮКОС». Михайло Касьянов зазначив, що приватизація є одним з найголовніших елементів економічної політики в країні, і принцип недоторканності результатів приватизації буде застосовуватися і в подальшому, а приватизація буде відбуватися у відкритому режимі.
Тим часом, президент російської Спілки промисловців і підприємців Аркадій Вольський вдруге за цей тиждень зустрівся з президентом РФ. Раніше зустріч Вольського і Путіна відбулася під час побачення президента з керівниками палат російського парламенту, фракцій в Державній Думі РФ і представниками деяких громадських організацій. Тепер Аркадій Вольський, який під час попередньої зустрічі передав президенту лист багатьох відомих російських бізнесменів, обговорював з Володимиром Путіним ситуацію, що склалася в російській економіці, а також підготування до російсько-американського енергетичного самміту.
Як зазначають спостерігачі, не дивно, що після цієї зустрічі з Володимиром Путіним, президент російської Спілки промисловців і підприємців висловив занепокоєння з приводу спроб переглянути підсумки приватизації. Ці спроби вже торкаються права власності населення, права на приватну власність, - зазначив Аркадій Вольський якраз того дня, коли прем’єр-міністр Російської Федерації Михайло Касьянов повідомив, що підсумки приватизації не будуть переглядатися російським урядом.
Марія Щур
Справа, про яку зараз розповість мій київський колега, не вирішить, яким буде обличчя українського капіталізму, але у ній, як у краплі води, можна побачити вже добре помітні риси огидного бюрократичного капіталізму, про який говорив російський політолог, пояснюючи ситуацію в Росії. Про що ж ідеться?
Боротьба видавничо-поліграфічного підприємства “Такі справи”, яке на українському ринку працює понад 14 років, з київськими податківцями триває. Останніх не зупинило навіть недавнє рішення Міжнародного арбітражного трибуналу про призупинення будь-яких судових проваджень стосовно цього дочірнього литовського підприємства. Нагадаємо, що проблеми в “Таких справ” виникли 14 лютого 2002 року після друкування книжки “Невиконане замовлення”, в якій автор, схований під псевдонімом Р. Лоза, описав нібито замах на життя відомого опозиційного політика Юлії Тимошенко за допомогою автомобільної аварії.
Не маючи змоги захистити себе в українських судах, закрите акціонерне товариство «Токіос Ток’ялес» (Литовська Республіка) звернулося з позовом проти України в Арбітражний трибунал, який діє під егідою Міжнародного центру з вирішення інвестиційних суперечок і розташований у Вашингтоні.
Про деякі останні перипетії цієї резонансної справи – у матеріалі Тараса Марусика.
Тарас Марусик
Склад Арбітражного трибуналу в цій справі був сформований у кінці квітня 2003 року. До нього увійшли відомі теоретики і практики міжнародного юридичного права: паризький професор Проспер Вейл, професор з Італії П’єро Бернардіні та американець Деніел Прайз.
На початку липня Арбітражний трибунал ухвалив 2 рішення – так звані “ордери”. Про це в інтерв’ю радіо «Свобода» розповідає адвокат «Токіос Ток’ялес» Іван Лозовий.
Іван Лозовий
Один передбачає негайний початок розгляду питання про юрисдикцію справи. А другий ордер стосується звернення позивача, тобто «Токіос Ток’ялес», за тим, щоб були застосовані так звані “запобіжні” заходи, а саме у вигляді призупинення всіх судових справ перед національними судами України, які стосуються тієї ж суперечки, який розглядається міжнародним трибуналом. Самим текстом рішення зазначено, що воно є обов’язковим до виконання національними судами України, зокрема, через те, що Арбітражний трибунал діє на підставі міжнародної Конвенції, яка має вищу юридичну силу і статус від решти звичайного, так би мовити, національного законодавства.
Тарас Марусик
Згадану Конвенцію Україна ратифікувала у 2000 році. Однак господарський суд міста Києва відмовив у проханні призупинити судові дії проти цього видавничо-поліграфічного підприємства. Для того, щоб блокувати роботу підприємства податківці Солом’янського району столиці України, на думку голови дочірнього підприємства «Такі справи» Сергія Данилова, придумують різні дрібні зачіпки. Однією з таких зачіпок є обов’язковість відмітки на заяві з проханням зареєструвати підприємство чи представництво. А «Такі справи» вже давно добиваються статусу представництва «Токіос Ток’ялес» в Україні.
Сергій Данилов
Це взагалі тривіальна процедура ця відмітка. Причому, процедура повноваження про які Податкова натягла сама на себе. Ця процедура проводиться згідно з наказом самої ДПА і жодним законом не визначена. Нам реєстрацію представництва зупинили на достатньо дрібній деталі, і цю дрібну деталь нам протримали з серпня минулого року. Тоді було перше звернення з проханням поставити відмітку, але воно було усне.
Тарас Марусик
Далі, щомісяця «Такі справи» надсилали письмові звернення, але з таким же результатом. Останні 3 спроби були зроблені в присутності іноземних акціонерів «Таких справ». Як це відбувалося, розповідає почесний голова Громади українців Литви Людмила Жильцова.
Людмила Жильцова
То було, можна сказати, як в детективному романі. Перед нами з’являється молода людина, котра, перевіривши документи, каже: «У Вас немає зарубіжних представників і їхніх паспортів». І тут я з своїм чоловіком, котрий є громадянином Німеччини, я громадянка Литовської Республіки витягаємо свої паспорти, показуємо. Що він нам говорить: «А можливо, ці паспорти фальшиві?»
Тарас Марусик
Коли ця версія не спрацювала, Оперуповноважений головного відділу Податкової міліції Державної Податкової інспекції в Солом’янському районі Києва Олександр Новобранець взяв, як кажуть, зі стелі іншу –паспорти не дійсні.
У справу втрутилося посольство Німеччини і Литви в Україні і письмово підтвердили чинність паспортів.
Людмила Жильцова
Коли в українську економіку інвестиції з Литви були надані приблизно 12 мільйонів євро з 1998 року, а сама фірма «Такі справи» принесла інвестицій майже 8 мільйонів. Це – найбільший інвестор Литви в економіку країни. І про що ми можемо говорити тепер, про які інвестиції закордонних країн до України?
Тарас Марусик
Все ж минулого тижня необхідну відмітку «Такі справи» одержали. “Значить, тепер зелене світло для реєстрації підприємства?”, - запитав я керівника «Таких справ».
Сергій Данилов
Ми подали вже повний комплект документів для реєстрації, на саму реєстрацію, і подивимося, що воно буде. Але, зважаючи на те, що навіть українські суди не беруть до уваги рішення Міжнародного трибуналу, то що вже говорити про податкову? Зневага до закону, до норми іде не лише з боку українського суду, але і з боку податкової, яка, напевно, ототожнює себе і з законом, і з судом, фактично, приписує собі Божественний стан.
На мій погляд, держава на сьогоднішній день набула всіх ознак мафіозного угруповання, яке використовує будь-які способи для досягнення поставлених для себе завдань.
Марія Щур
Мій колега Тарас Марусик, який підготував цей матеріал, упродовж кількох днів неодноразово пропонував працівникам Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в Солом’янському районі Києва, зокрема, й Олександру Новобранцю, і його начальникові, висловити їхню позицію.
Олександр Новобранець у телефонній розмові сказав Тарасові Марусику, що в нього немає думок у цій справі. Що ж до начальника, то жоден із співрозмовників нашого кореспондента не наважився навіть назвати його прізвища. Лише порадили звернутися до чергового, згаданого відділу. Кожен раз, коли Тарас Марусик дзвонив йому, начальника не було на місці. А на залишений моїм колегою телефон ніхто так і не відгукнувся.
Після такої ілюстрації, думаю, нікого не здивує, що Україна посідає шосте з кінця місце у світовому рейтингу держав, привабливих для бізнесу. Цей рейтинг готує британська аналітична компанія Economist Intelligence Unit, і складається він із 60 держав, найбільших за кількістю населення та величиною економіки. Тож за рівнем непривабливості для бізнесу Україна поступається хіба що Пакистану, Алжиру, Венесуелі, Ірану та Нігерії.
Фахівці британської компанії звертають увагу на те, що найбільшим фактором ризику для інвесторів в Україні є не терористи, землетруси, цунамі чи повстання робітників, як у інших країнах, а неефективність українського уряду, що, звичайно включає і бюрократичний тиск.
«Але змінити цю ситуацію можливо і потрібно», - говорить економіст американського Інституту імені Вільяма Девідсона та авторка нещодавнього дослідження про Україну Анна Майндорф. На її думку, з досвіду інших центрально- та східноєвропейських країн, каталізатором змін в Україні міг би бути початок приєднання до Європейського Союзу. «Розпочати процес входження було б вкрай важливо для України, бо вона потребує зміни багатьох правил та появи багатьох інституцій, необхідних, передусім, для сталого розвитку економіки України. Ці реформи потрібні так чи інакше, а процес приєднання був би каталізатором реформ».
Проте, звичайно, вступ до ЄС не є тією «чарівною паличкою», яка перетворює стару радянську командно-адміністративну економіку на модерну західну. І це добре демонструє досвід Польщі. Ще кілька років тому експерти передбачали, що Польща може недоотримати призначені їй кошти з європейського бюджету, якщо вчасно не узгодить своє законодавство з ЄС та не створить інституції, які відповідально використовуватимуть європейську допомогу. Тепер ЄС уже не попереджає, а погрожує, що Польща може втратити 12 з половиною мільярдів євро. Розповідає Володимир Павлів.
Володимир Павлів
12,5 мільярдів євро - це сума закладена в бюджеті Європейського Союзу на 2004-2006 роки на допомогу Польщі у розвитку регіонів, для побудови автострад і очисних споруд, а також на боротьбу з безробіттям. Це сума, яка допомогла б польській владі вирішити низку тих проблем, котрі самотужки вона вирішити не спроможна, адже Польща, після розширення ЄС, буде однією з найбільших країн спільноти, а разом і з найвищим рівнем безробіття.
Незважаючи на те, що формально Польща мала б стати членом ЄС 1 травня 2004 року, цю допомогу вона могла б використовувати вже з початку нового року за однієї лише умови – а саме, якщо польське законодавство буде повністю узгоджено з правовою системою ЄС та коли у тій країні будуть створені відповідні структури, що зможуть відповідально і ефективно використовувати допоміжні кошти. Саме ця сфера, як виявив комісар з ЄС Мішель Барньє, у Польщі страшенно занедбана. Очевидно, що польські політики і урядовці та члени місцевого самоуправління після позитивного референдуму за вступ країни до Євросоюзу дещо передчасно відчули себе його членами. «Однак це зовсім не так, - сказав польським урядовцям комісар з ЄС.- Якщо процес підготовки до вступу не буде завершено вчасно, тобто до 31 грудня цього року, то й європейської допомоги не буде». Головні недоліки, на які вказав Мішель Барньє, - це те, що структур з використання коштів не створено, а правових актів, які потрібно привести у відповідність до європейських, накопичилося стільки, що до кінця року навряд чи їх можна буде ухвалити.
Теоретично це можна зробити, якщо значна частина відповідальних чиновників відмовиться від літніх відпусток. Знаючи цю ситуацію прем’єр-міністр Польщі Лєшек Міллєр ще раніше заявив, що уряд працюватиме цього літа без відпусток. А президент країни Олександр Кваснєвський закликав нещодавно відмовитися від літнього відпочинку і депутатів Сейму. Однак депутати від такої пропозиції відмовилися, але пообіцяли ударно попрацювати в робочий період і ухвалити всі необхідні законодавчі акти.
Хто мав рацію (чи занепокоєний комісар ЄС, чи спокійні польські депутати) стане відомо не пізніше, ніж 31 грудня цього року, коли всі поляки - і депутати, і прості робітники - шукатимуть під ялинкою подарунків від святого Миколая з ЄС.
Марія Щур
Із об’єднаної Європи надійшло наступне повідомлення. Кілька років тому німецькі фахівці підрахували, що країна негайно потребує нової кваліфікованої робочої сили, особливо в інформаційній галузі. Після довгих зволікань програма запрошення іноземних фахівців нарешті почала працювати. Але не встигли фахівці розпочати свою працю, як багато з них її втратили у зв’язку із погіршенням економічного стану німецьких компаній. За даними одного з досліджень, майже 7% з тих фахівців, що приїхали до Німеччини за так званою «зеленою карткою», уже втратили роботу. Тему продовжує Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Внаслідок охолодження кон’юнктури фірми змушені згортати виробництво і практично не беруть на роботу нових фахівців. Більше того, компанії дедалі частіше звільняють співробітників. Як повідомив Інститут дослідження ринку праці при федеральному відомстві праці Німеччини, серед володарів «зеленої картки» в Мюнхені вже зареєстровано 7% безробітних. Однак реальні дані, на думку авторів дослідження Франциски Шрайєр та Маріон Гебгарт, є значно вищими. За їхніми словами, чимало іноземних програмістів, втративши роботу, не наважуються заявити про це офіційно. «Таке побоювання, - як написала газета «Зюддойче Цайтунг», - є небезпідставним, оскільки були випадки, коли відомства з питань іноземців вимагали від безробітних іноземних фахівців, щоб вони впродовж 72 годин залишили країну».
Щоправда, тепер практика продовження права на перебування в Німеччині стала дещо ліберальнішою. Спеціалісти, що приїхали за «зеленою карткою» і тривалий час працювали, сплачуючи внески до страхової каси, на випадок безробіття можуть залишатися в Німеччині до 6 місяців, отримуючи відповідну фінансову допомогу. За цей час вони мають знайти собі роботу. Той же, хто пропрацював менше року, не має права на фінансову підтримку і йому дозволено залишатися в країні не довше 3 місяців. За словами представників федерального відомства з питань праці, безробітні програмісти, як правило, дуже інтенсивно шукають собі нове місце роботи і часто заради цього самі полишають Німеччину.
Марія Щур
І на закінчення передачі «Економічний журнал» нарис з нашої постійної рубрики «Українські підприємці в історії».
У Києві наприкінці ХІХ століття була невелика, але жвава та економічно активна німецька громада. Ми уже розповідали про деяких її представників, Карла та Макса Бульйонів, Фрідріха Міхельсона та Аманда Струве. Домовласники та фінансисти Павло та Георгій Шлейфери, корінні кияни також німецького походження, про яких йтиметься сьогодні, залишили по собі чималий спадок як архітектори та будівельні підрядники. Зокрема, завдяки ним у Києві залишилися зразки естетичної архітектури, які ще досі неспотворені «новоукраїнським» зодчеством. Перед мікрофоном ведучий рубрики Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Сьогодні про корінних киян, німців за походженням Шлейферів, у Києві нагадують портрети у Художньому музеї, кірха і синагога, театр та консерваторія, прибуткові будинки і сам міський простір між Хрещатиком та вулицями Банковою, Лютеранською, Інститутською.
1847 року живописець-портретист Павло Шлейфер невдало конкурував з Тарасом Шевченком за посаду викладача малювання Київського університету. А за 10 років він уславився вже як архітектор і підрядчик, спорудивши будівлю Другої Київської гімназії і перебудувавши будинок Першої гімназії. Член лютеранської громади, Шлейфер на громадських засадах зводив будинок кірхи на вулиці Лютеранській, він же зробив і ескізи інтер’єру храму.
Cин Шлейфера Георгій народився теж у Києві, як і батько, отримав освіту у Петербурзі, як і він, обіймав посаду архітектора Київського навчального округу, як і він, проектував та зводив численні будинки. 1895 року Георгій заснував та очолив Київське домобудівне товариство, яке викупило у центрі міста садибу професора Мерінґа. Вона була розпланована і забудована за проектом самого Шлейфера, а прокладена посередині ділянки теперішня вулиця Городецького перетворилася на діловий центр міста.
Шлейфер проектував та зводив будівлі біржі, Комерційного училища, магазину фірми «Брати Єлісеєви», Промислового банку, нинішніх консерваторії, театру Франка, синагоги Бродського. Він спорудив також низку прибуткових будинків і сам був власником кількох з них. Натомість проект міського училища імені Бунге Георгій, як колись і його батько, розробив безплатно.
Упродовж майже тридцяти років Шлейфер обирався гласним (тобто, депутатом) Міської думи, очолював будівельне управління Міської управи, ініціював створення міського водогону. Ще 1887 року у своїй садибі на вулиці Оленівській він влаштував одну з перших у місті артезіанську свердловину.
Понад чверть століття Шлейфер був також директором-розпорядником, а згодом і головою правління Київського кредитного товариства. Його підпис стояв на облігаціях Товариства, які цінувалися більше за облігації Держбанку, оскільки приносили 5% річних і видавалися на 36 років і 4 місяці. Товариство видавало щороку близько сотні позик на кілька мільйонів рублів, переважно під прибуткові будинки.
Георгій Шлейфер помер 1913 року, і через 2 десятиліття його поховання на Аскольдовій могилі знесли більшовики. А під час нацистської окупації забудована ним площа перед театром Франка називалася «von Schleifer Platz».
Марія Щур
У той самий рік, коли Георгій Шлейфер зводив синагогу Бродського та нинішній театр Франка, неподалік залізничного вокзалу троє братів Марцинчиків побудували величну неокласичну споруду для свого підприємства. Про те, чому міська влада змусила власників перенести виробництво подалі від центру, ведучий рубрики Українські підприємці в історії розповість у нашій наступній передачі".
А на цьому я прощаюся з Вами, до наступної зустріч на хвилях радіо «Свобода» у програмі «Економічний журнал».
