Прага, 2 серпня 2003 року.
Говорить радіо "Свобода". Передача української служби за листами слухачів. Доброго здоров`я, шановні слухачі!
Зиновій Фрис
Ми, працівники "Свободи", дуже часто у своїх передачах згадуємо вас, звертаємося до вас, просимо писати, телефонувати, заходити. Поза сумнівом, слово "слухачі" не є для нас якоюсь абстракцією, за якою криється певне число людей чи то в Україні, чи далеко за її межами. Хоча б тому, що кожний з нас має знайомих, друзів, рідних, котрі слухають передачі якщо й не кожного дня, то доволі часто. І, уявляючи собі якраз оту бодай одну чи кількох дуже конкретних людей біля приймача, усвідомлюєш, що наш ефір, ефір "Свободи", є, можливо, суттєвою складовою життя цих людей. Дуже багато дають нам ваші листи на "Свободу". Тримаєш в руках конверт, ще й одного рядка не прочитав, а вже за почерком пробуєш уявити людину, її фах, смаки. Яка ж тут абстракція!!! Дуже навіть конкретний слухач.
Я зателефонував до Києва Євгену Сверстюку, письменнику і філософу. Наші постійні слухачі, сподіваюся, пам’ятають його роздуми, що регулярно з’являються в передачі "Демократія і держава". Я попросив пана Сверстюка змалювати такий загальний портрет слухачів радіо "Свобода" з врахуванням того, що і сам він є нашим давнім і постійним слухачем. І що наші слухачі є не лише винятково слухачами "Свободи", бо частина з них ще й нам постійно пише, а це вже слухачі ОСОБЛИВІ. І ось як виглядає цей портрет, що його намалював Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Радіо Свобода має свого слухача, таке скажеш не про кожну радіостанцію. Років тридцять цього слухача вивчала така відома фірма, як КГБ. Це належало до службових завдань фірми - вивчити контингент слухачів, які мають зухвальство боротися з глушінням. Слухали старіші і молодші, це входило у щоденну звичку. Звідси набиралися опозиційного антисовєтського духу, навіть у вироках 70-х років була фраза: «Під впливом прослуховування антирадянських передач радіостанції Свобода». Наприкінці 60-х років київський дід Віккерс якось нарахував понад 60 радіопередач з моїми текстами і став мене розшукувати, щоб познайомитись. Дід був, звичайно, антисовєтчик. А лояльні обивателі були байдужими. А ще частіше демонстрували буйдужість до «ворожих» радіостанцій. Здавалося б, з падінням цензури у 1989-му розсипалась уся прихована скриня і Свобода втратила силове поле. Але посткомуністичний режим швидко і плавно заліг у старе річище, і Свобода залишилася прихистком для незалежної думки. Разом зі своїми давніми радіослухачами. Деякі слухають 50 років, і тим навіть здається, що щаслива поява Свободи 1 березня 1953 року радикально вкоротила віку товаришеві Сталіну - 5 березня. Отже, серед слухачів Свободи є старі завсідники, які часто ставлять запитання в прямому ефірі, є молоді шукачі інформації, є вимогливі інтелектуали, яким в нашому етері бракує інформації і справжньої культури, і таких можна почути. Свобода по суті єдина українська радіостанція, бо національні радіо – то мішанка. Часто не стравна, але Свободі не пасує давати таку дешеву музику. Свобода опускається до пересічного рівня. «Вчорашні передачі Свободи опустились до такої безпросвітності, суцільна негативна інформація»... «На Свободі завжди можна почути щось гідне уваги»... Отакі бувають розмови. Нерідко слухачі розшукують, де можна прочитати те, що вони чули на «свободі». На жаль, не всі мають доступ до Інтернету. Звичайно, слухач нині вимогливіший, ніж 20-30 років тому. Сама гострота нині не приваблює. Люди вимагають спокійної і безоглядної правдивості. Вони терпіти не можуть, коли депутат Шуфрич, який одверто називає себе «человек Медведчука», теж претендує на слово. Яке слово скаже слуга? І навіщо слухати слуг? Слухач вимагає добре підготовлених, інформативних глибоких виступів, глибоких інтерпретацій. Коли нема таких матеріалів, слухач звикає пропускати. Мовляв, нічого не втрачу. Довкола радіопередач мусить підтримуватися силове поле і живий інтерес. Тим більше що багато хто переключає діапазон на хвилю «Громадське радіо», де зібрався молодіжний колектив і він багато в чому озирається на Свободу. Свобода росте разом зі своїм слухачем.
Зиновій Фрис
У суботу 2 серпня, готуючи цю передачу, я зателефонував до Греції, до містечка Ламіа, що за 250 кілометрів від Афін, до нашої слухачки Ірини Томашевської. У Греції вона вже 5 років доглядає за старою жінкою. Родом Ірина Томашевська з Івано-Франківська, працювала економістом-товарознавцем, свого часу закінчила Київський Торговельно-економічний інститут. Дуже вона вболіває за Україну, за все, що в ній відбувається. З Іриною Томашевською ми продовжили тему, яку порушує Євген Сверстюк. Як Ви уявляєте собі слухача радіо Свобода? На Вашу думку, що це за люди, слухачі радіо Свобода?
Ірина Томашевська
Ну, це запитання таке на роздуми, знаєте, пане Зиновій. Але я Вам хочу сказати, що слухачі, які пишуть на радіо Свобода, в переважній більшості пишуть люди світлі. Вони вболівають за Україною, що вони переживають, що їм не байдужа Україна, що вони хочуть почути, власне, слово правдиве, яке від вашої радіостанції виходить. Це надзвичайно. Я слухаю радіо Свобода більше, ніж 30 років. Це ще було заборонено, і в мене транзистор стояв на кухні, це як співрозмовник був мій, я, ви розумієте, без Свободи не могла жити, тому що це була правдива інформація, яку можна було почути і тільки по радіо Свобода можна було уявити, де фальшива інформація, а де правдива. Надзвичайно! І сьогодні знову я почула, як закрили школу українську у Дніпропетровську 36-ту. Це вже доходить до такого часу, я вже не знаю, як це пояснити, що тепер вже жодна країна не має такого, як в нас твориться. Що, Греція б дозволила, щоб якусь іншу мову в її рідну хтось хотів внести! Чому в нас весь час іде ця полеміка, ця боротьба, що всі хочуть російську, все щось російську мову! Та ми є українці, та чому ми не маємо права і не має бути в нас українських шкіл?! Та це повинні заборонити! Може не категорично, але не мають права українську закривати, бодай одну! Ну як то так?! Це просто не можливо... І я от слухаю багато слухаю зі Львівської області, з Тернопільської люди дійсно говорять про такі речі, що їх болить, болить їхня душа, їхнє серце болить за Україну.
Зиновій Фрис
Що Вас ще от зараз, ви слухаєте радіо Свобода, найбільше турбує із того, що відбувається в Україні?
Ірина Томашевська
Я тільки молю Бога, щоби прийшли нові керманичі, які з чистими помислами, з чистим серцем, щоб вони думали про людей, щоби ухвалили такі закони, які б ішли на благо людей, на покращення життя людини, а не щоби люди дійшли до такої бідності! Я звичайно за Ющенка, я тільки за нього, тому що людина це світла. Він завжди бореться зі своєю совістю, як йому вчинити. Я б хотіла, щоб світлі люди, божі люди були при владі, які дійсно турбуються про нарід.
Зиновій Фрис
Яке побажання українки, яка далеко від батьківщини? Що б Ви хотіли сказати своїм співвітчизникам в Україні?
Ірина Томашевська
Ой! Що б я могла сказати людям своїм українцям любим... Звичайно, ще трошки терпіння, я думаю, що все зміниться і все піде на краще. Тому що наші українці є надзвичайно гарні люди, але ще трошки треба почекати. Головне, щоби прийшли нові керманичі до влади, і піде життя зовсім іншим руслом. Якщо вони ухвалять ті закони і ми перейдемо до кращого життя. Щоб прийшли нові люди з чистими помислами – оце головне – і перетворять нашу землю в квітучий сад. Так, як Отець наш небесний бажає.
Зиновій Фрис
Для пані Ірини звучить пісня Володимира Івасюка «І я піду в далекі гори» у виконанні Квітки Цісик.
Наша слухачка Ірина Томашевська говорила, що вона бачить кандидатом на президента лише Віктора Ющенка, а мені пригадалася Вечірня Свобода в прямому ефірі, в якій народний депутат України, член СДПУ(о), член парламентської більшості Нестор Шуфрич говорив про іншого кандидата, єдиного кандидата, якого би він хотів бачити у кріслі президента України.
Нестор Шуфрич
Я бачу президентом представника, єдиного кандидата від сил, які сьогодні представлять більшість в парламенті. Ми будемо визначатись, але ми будемо боротись за єдиного кандидата. Безумовно, я би хотів щоб цим єдиним кандидатом був Віктор Медведчук, але якщо ми вирішимо і погодимо іншу єдину кандидатуру, то ми будемо чесно і відверто за неї боротись, так як ми це вміємо робити. Я хочу нагадати, що об’єднані соціал-демократи завжди виконували домовленості. Я хочу нагадати і вибори Плюща головою Верховної Ради в 2000-му році, це і вибори Литвина головою Верховної Ради в 2002 році і підтримка, не зважаючи ні на які там, як кажуть, бажання інших побачити інтригу, це і відверта і безкомпромісна підтримка Януковича під час обрання його прем’єр-міністром, і подальші наші кроки теж підтверджують, що там, де соціальні-демократи домовляються, вони стоять до кінця. До сьогоднішнього дня завжди перемагали.
Зиновій Фрис
А симпатії нашого слухача Володимира Грецького з Горлівки на Донеччині на боці Юлії Тимошенко. В листі на Свободу він, зокрема, написав: «Юлія Тимошенко – чудовий політик, блискучий економіст, стратег і патріотка українського народу».
Кілька листів на Свободу на дуже-дуже різні теми. Написала Антоніна Качановська, наша постійна і давня слухачка, наша авторка з Копайгорода Барського району на Вінниччині. «Днями, - пише вона, - виповнилося два роки з часу написання мого першого листа на Свободу. Цей час став у певному сенсі переломним у моєму житті, світогляді. Слухання Ваших передач відкрило мені очі на багато речей, допомогло позбутися політичної наївності, певних ілюзій. Радіо Свобода й надалі є для мене одним з найголовніших джерел правдивої інформації, а моє теперішнє мовчання пояснюється тим, що в мені зараз відбувається переоцінка цінностей. Від деяких своїх колишніх висновків я відійшла, а до нових ще не прийшла, потрібен час. І взагалі я більш розважливо стала сприймати політику і політиків. У цьому мені допоміг і набутий досвід, і прочитаний кілька місяців тому анекдот, суть якого зводиться до того, що в одній людини не може співіснувати видатний політик і кришталево чиста людина. Я усвідомила, що політична риторика – це головним чином словоблуддя, коли низькі інтереси прикриваються високими ідеями. І не варто мені списа ламати, захищаючи чи тавруючи тих, хто бореться всіма правдами й неправдами за владу. Здобуваючи її чи обороняючи вже здобути владні вершини, щедро вішаючи при цьому локшину на наші бідні вуха. Нічого не зробиш, така закономірність політичної боротьби. Краще використовувати всі можливі джерела пізнання істини. Насамперед, ваше радіо, щоб вчасно струшувати навішану на вуха політичну локшину, дистанціюючись від всіх політиків разом і від кожного зокрема, прагматично оцінюючи їх. Залишаюсь Вашою постійною і вірною слухачкою. Антоніна Качановська. Вінницька область».
Пані Антоніно, приємно, що радіо Свобода допомогло, як Ви пишете, Вам позбутися політичної наївності, певних ілюзій. Водночас, я хочу висловити сподівання, що Ви не розчарувалися в політиках, в політиці настільки, щоб не стежити за нею, за ними. Я сподіваюся, що Ви все ж маєте і якісь симпатії серед політиків. Ви нагадали про анекдот, а я прочитав нещодавно ось таке висловлювання: «Якщо ви брешете людям, щоб дістати їхні гроші - це шахрайство, якщо ж ви брешете людям, щоб дістати їхні голоси - це політика». Можливо варто згадати висловлювання Рональда Рейгана, колишнього президента Сполучених Штатів Америки, він якось сказав: «Кажуть, що політика - друга найдревніша професія, але я дійшов висновку, що в неї є набагато більш спільного з першою». Інший колишній американський президент Теодор Рузвельт якось сказав: «У політиці доводиться робити багато такого, чого не варто робити». Шарль Де-Голль: «У політиці доводиться зраджувати свою країну або своїх виборців, я віддаю перевагу другим». Жюль Ромен якось написав: «У політиці важливі не слова, а голос, яким їх промовляють». І я пригадую слова народного депутата України Тараса Чорновола, котрий для радіо Свобода сказав, що він вірить в чесну політику, він вірить в те, що політика має робитися чесними, чистими руками.
Кілька листів на тему війни в Іраку. Наша слухачка Надія з приводу полій в Іраку сказала, зокрема: «Я думаю, що американська агресія взагалі нагадує собою монополістичну, антидемократичну агресію навіть радянських часів, оскільки це нав’язування своєї політики, свого бачення народові, якому це в принципі не потрібно, принаймні, який живе за своїми законами».
Зиновій Фрис
На Свободу надійшов лист від нашого слухача Куликова, свого повного імені він не вказав, ініціали Г.І зі Сніжного Донецької області: «Будь ласка, додайте і мій голос до тих, хто вітає американський народ, американські збройні сили і американського президента пана Буша з успішною акцією визволення народу Іраку. Я задоволений тим, що до коаліції держав, які провели цю блискучу операцію, причетна і моя Україна. Участь нашого військового підрозділу – це наш маленький внесок до загальної боротьби з міжнародним тероризмом, в якому не останню роль грав режим Хусейна. Ставлення до американського народу, до держави США я не раз висловлював у своїх листах до Вас, і деякі з них були озвучені, і я вдячний вам за це. Сполучені Штати Америки особисто врятували мені життя 1943 року. Вони надали нам потужну військову, політичну допомогу під час Другої світової війни. Доти, доки я живу, я це пам’ятаю і дякую за це. Я не хочу образити інші країни коаліції, але американський народ - особливий, готовий будь-коли до будь кого прийти на допомогу не рахуючись із власними втратами. Нікого не дивує, що комуністи і соціалісти галасують проти зближення України з Америкою, вони професійно провокаційні в цьому питанні».
І ще один лист на цю ж тему, лист звуковий від киянина Сергія Спасококотського: «Я вважаю, що настав уже такий час, що це було неминуче. Тобто такі режими як Саддама Хусейна, не можуть мати права на існування у світі. Це такий самий режим, як був у Пол Пота в Камбоджі, як будь-який диктатор, який вже так зарвався, що це була б небезпека для всього світу, не тільки для Європи, американців чи там для азіатів. Бо такі режими нічим не гидують і готові на все. Я вважаю, що це вже необхідно було зробити. Війну провели вони, можна сказати, блискуче, хоч і критикують і все інше. А що втрати були, вони завжди бувають при кожній війні, це ще можна сказати, мінімальні втрати. Те що американці провели, це здорово, з підтримкою англійців. Те що зараз відбувається в Іраку – це звичайна річ для таких країн, як Афганістан, Ірак, азійських держав, де ще довго буде тривати непорядок і там дуже важко навести лад якийсь, але все одно лад там буде, і я думаю, що все ж таки народ прийде до нормального існування і вибере шлях більш демократичний, більш цивілізований».
Лист з Російської Федерації від Альбіна Ариндарчука: «У вашій передачі Віта Нова була, як на мене, цікава і дуже змістовна рецензія відомого історика і мистецтвознавця пана Вадима Скуратівського на фільм про Гетьмана Мазепу, в якому ця постать подається реалістично, всупереч багаторічному викривленню, за яким гетьман зображується як негідний зрадник. Слухаючи цей матеріал, я як мабуть і інші ваші слухачі, вкотре запитав себе - а кого власне Мазепа зрадив? Царя Петра? Так. Імперію – поневолювачку? Так. Мазепа зрадив їх, і саме за цей активний просив гнобителям своєї країни його треба ставити в ряд найвидатніших героїв Української держави. Його постать треба прирівняти до аналогічних постатей героїв-визволителів, що їх зберігає історична пам’ять інших народів. Мені видається справедливим порівняти гетьмана Мазепу наприклад з московським князем Дмітрієм Донскім. Адже той так само свого часу зрадив свого патрона золотоординського хана, який видав йому ярлик-дозвіл на князювання, зрадив імперії, що кількасот років тримала в ярмі північно-слов’янські князівства. Так само як і згодом Мазепа, князь Дмітрій сміливо скористався слушним моментом. Він догледів розпорошеність армії хана і розбив один з її значних загонів – орду Мамая. Ця перемога підірвала міф про нездоланність татарського панування, надихнула народ на боротьбу за повне визволення. Таку ж мету мав план і задум Гетьмана Мазепи. Подальші події, на жаль, теж були схожі. Вже наступної весни після Куликової битви величезне військо золотої орди прокотилося російськими князівствами, знищуючи все живе, до тла спалило Москву. Сам князь Дмітрій врятувався втечею. Через майже 400 років вже в новітні часи «освічена російська імперія» вчинила так само по-татарськи. За наказом царя Петра у відплату за зраду Гетьмана російське військо оточило гетьманську столицю Батурин і спалило місто разом з тисячами його мешканців. Споконвіку школярська молодь виховується на розповідях героїв-визволителів своєї держави в порівнянні їх з такими ж героями інших народів і країн. Мені – дилетантові, звичайно, недоречно було б наважитись подати наведене тут порівняння Івана Мазепи і Дмітрія Донского укладачам шкільних підручників в Україні і Росії, тим більше що я певен, що таке співставлення давно вже на думці у фахівців-істориків, аби тільки їм насмілитися вписати це у свої підручники. Зі щирими побажаннями успіхів Свободі, Альбін Ариндарчук. Російська Федерація».
Це все на сьогодні, шановні слухачі. І цілковито на закінчення я б знову хотів повернутися до розмови з Іриною Томашевською з Греції, вона постійно слухає наші передачі, кожного дня. Я хотів би нагадати ось так її слова: «Слухачі, які пишуть на радіо Свобода, в переважній більшості пишуть люди світлі. Вони вболівають за Україною, що вони переживають, що їм не байдужа Україна, що вони хочуть почути, власне, слово правдиве, яке від вашої радіостанції виходить».
Говорить радіо "Свобода". Передача української служби за листами слухачів. Доброго здоров`я, шановні слухачі!
Зиновій Фрис
Ми, працівники "Свободи", дуже часто у своїх передачах згадуємо вас, звертаємося до вас, просимо писати, телефонувати, заходити. Поза сумнівом, слово "слухачі" не є для нас якоюсь абстракцією, за якою криється певне число людей чи то в Україні, чи далеко за її межами. Хоча б тому, що кожний з нас має знайомих, друзів, рідних, котрі слухають передачі якщо й не кожного дня, то доволі часто. І, уявляючи собі якраз оту бодай одну чи кількох дуже конкретних людей біля приймача, усвідомлюєш, що наш ефір, ефір "Свободи", є, можливо, суттєвою складовою життя цих людей. Дуже багато дають нам ваші листи на "Свободу". Тримаєш в руках конверт, ще й одного рядка не прочитав, а вже за почерком пробуєш уявити людину, її фах, смаки. Яка ж тут абстракція!!! Дуже навіть конкретний слухач.
Я зателефонував до Києва Євгену Сверстюку, письменнику і філософу. Наші постійні слухачі, сподіваюся, пам’ятають його роздуми, що регулярно з’являються в передачі "Демократія і держава". Я попросив пана Сверстюка змалювати такий загальний портрет слухачів радіо "Свобода" з врахуванням того, що і сам він є нашим давнім і постійним слухачем. І що наші слухачі є не лише винятково слухачами "Свободи", бо частина з них ще й нам постійно пише, а це вже слухачі ОСОБЛИВІ. І ось як виглядає цей портрет, що його намалював Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Радіо Свобода має свого слухача, таке скажеш не про кожну радіостанцію. Років тридцять цього слухача вивчала така відома фірма, як КГБ. Це належало до службових завдань фірми - вивчити контингент слухачів, які мають зухвальство боротися з глушінням. Слухали старіші і молодші, це входило у щоденну звичку. Звідси набиралися опозиційного антисовєтського духу, навіть у вироках 70-х років була фраза: «Під впливом прослуховування антирадянських передач радіостанції Свобода». Наприкінці 60-х років київський дід Віккерс якось нарахував понад 60 радіопередач з моїми текстами і став мене розшукувати, щоб познайомитись. Дід був, звичайно, антисовєтчик. А лояльні обивателі були байдужими. А ще частіше демонстрували буйдужість до «ворожих» радіостанцій. Здавалося б, з падінням цензури у 1989-му розсипалась уся прихована скриня і Свобода втратила силове поле. Але посткомуністичний режим швидко і плавно заліг у старе річище, і Свобода залишилася прихистком для незалежної думки. Разом зі своїми давніми радіослухачами. Деякі слухають 50 років, і тим навіть здається, що щаслива поява Свободи 1 березня 1953 року радикально вкоротила віку товаришеві Сталіну - 5 березня. Отже, серед слухачів Свободи є старі завсідники, які часто ставлять запитання в прямому ефірі, є молоді шукачі інформації, є вимогливі інтелектуали, яким в нашому етері бракує інформації і справжньої культури, і таких можна почути. Свобода по суті єдина українська радіостанція, бо національні радіо – то мішанка. Часто не стравна, але Свободі не пасує давати таку дешеву музику. Свобода опускається до пересічного рівня. «Вчорашні передачі Свободи опустились до такої безпросвітності, суцільна негативна інформація»... «На Свободі завжди можна почути щось гідне уваги»... Отакі бувають розмови. Нерідко слухачі розшукують, де можна прочитати те, що вони чули на «свободі». На жаль, не всі мають доступ до Інтернету. Звичайно, слухач нині вимогливіший, ніж 20-30 років тому. Сама гострота нині не приваблює. Люди вимагають спокійної і безоглядної правдивості. Вони терпіти не можуть, коли депутат Шуфрич, який одверто називає себе «человек Медведчука», теж претендує на слово. Яке слово скаже слуга? І навіщо слухати слуг? Слухач вимагає добре підготовлених, інформативних глибоких виступів, глибоких інтерпретацій. Коли нема таких матеріалів, слухач звикає пропускати. Мовляв, нічого не втрачу. Довкола радіопередач мусить підтримуватися силове поле і живий інтерес. Тим більше що багато хто переключає діапазон на хвилю «Громадське радіо», де зібрався молодіжний колектив і він багато в чому озирається на Свободу. Свобода росте разом зі своїм слухачем.
Зиновій Фрис
У суботу 2 серпня, готуючи цю передачу, я зателефонував до Греції, до містечка Ламіа, що за 250 кілометрів від Афін, до нашої слухачки Ірини Томашевської. У Греції вона вже 5 років доглядає за старою жінкою. Родом Ірина Томашевська з Івано-Франківська, працювала економістом-товарознавцем, свого часу закінчила Київський Торговельно-економічний інститут. Дуже вона вболіває за Україну, за все, що в ній відбувається. З Іриною Томашевською ми продовжили тему, яку порушує Євген Сверстюк. Як Ви уявляєте собі слухача радіо Свобода? На Вашу думку, що це за люди, слухачі радіо Свобода?
Ірина Томашевська
Ну, це запитання таке на роздуми, знаєте, пане Зиновій. Але я Вам хочу сказати, що слухачі, які пишуть на радіо Свобода, в переважній більшості пишуть люди світлі. Вони вболівають за Україною, що вони переживають, що їм не байдужа Україна, що вони хочуть почути, власне, слово правдиве, яке від вашої радіостанції виходить. Це надзвичайно. Я слухаю радіо Свобода більше, ніж 30 років. Це ще було заборонено, і в мене транзистор стояв на кухні, це як співрозмовник був мій, я, ви розумієте, без Свободи не могла жити, тому що це була правдива інформація, яку можна було почути і тільки по радіо Свобода можна було уявити, де фальшива інформація, а де правдива. Надзвичайно! І сьогодні знову я почула, як закрили школу українську у Дніпропетровську 36-ту. Це вже доходить до такого часу, я вже не знаю, як це пояснити, що тепер вже жодна країна не має такого, як в нас твориться. Що, Греція б дозволила, щоб якусь іншу мову в її рідну хтось хотів внести! Чому в нас весь час іде ця полеміка, ця боротьба, що всі хочуть російську, все щось російську мову! Та ми є українці, та чому ми не маємо права і не має бути в нас українських шкіл?! Та це повинні заборонити! Може не категорично, але не мають права українську закривати, бодай одну! Ну як то так?! Це просто не можливо... І я от слухаю багато слухаю зі Львівської області, з Тернопільської люди дійсно говорять про такі речі, що їх болить, болить їхня душа, їхнє серце болить за Україну.
Зиновій Фрис
Що Вас ще от зараз, ви слухаєте радіо Свобода, найбільше турбує із того, що відбувається в Україні?
Ірина Томашевська
Я тільки молю Бога, щоби прийшли нові керманичі, які з чистими помислами, з чистим серцем, щоб вони думали про людей, щоби ухвалили такі закони, які б ішли на благо людей, на покращення життя людини, а не щоби люди дійшли до такої бідності! Я звичайно за Ющенка, я тільки за нього, тому що людина це світла. Він завжди бореться зі своєю совістю, як йому вчинити. Я б хотіла, щоб світлі люди, божі люди були при владі, які дійсно турбуються про нарід.
Зиновій Фрис
Яке побажання українки, яка далеко від батьківщини? Що б Ви хотіли сказати своїм співвітчизникам в Україні?
Ірина Томашевська
Ой! Що б я могла сказати людям своїм українцям любим... Звичайно, ще трошки терпіння, я думаю, що все зміниться і все піде на краще. Тому що наші українці є надзвичайно гарні люди, але ще трошки треба почекати. Головне, щоби прийшли нові керманичі до влади, і піде життя зовсім іншим руслом. Якщо вони ухвалять ті закони і ми перейдемо до кращого життя. Щоб прийшли нові люди з чистими помислами – оце головне – і перетворять нашу землю в квітучий сад. Так, як Отець наш небесний бажає.
Зиновій Фрис
Для пані Ірини звучить пісня Володимира Івасюка «І я піду в далекі гори» у виконанні Квітки Цісик.
Наша слухачка Ірина Томашевська говорила, що вона бачить кандидатом на президента лише Віктора Ющенка, а мені пригадалася Вечірня Свобода в прямому ефірі, в якій народний депутат України, член СДПУ(о), член парламентської більшості Нестор Шуфрич говорив про іншого кандидата, єдиного кандидата, якого би він хотів бачити у кріслі президента України.
Нестор Шуфрич
Я бачу президентом представника, єдиного кандидата від сил, які сьогодні представлять більшість в парламенті. Ми будемо визначатись, але ми будемо боротись за єдиного кандидата. Безумовно, я би хотів щоб цим єдиним кандидатом був Віктор Медведчук, але якщо ми вирішимо і погодимо іншу єдину кандидатуру, то ми будемо чесно і відверто за неї боротись, так як ми це вміємо робити. Я хочу нагадати, що об’єднані соціал-демократи завжди виконували домовленості. Я хочу нагадати і вибори Плюща головою Верховної Ради в 2000-му році, це і вибори Литвина головою Верховної Ради в 2002 році і підтримка, не зважаючи ні на які там, як кажуть, бажання інших побачити інтригу, це і відверта і безкомпромісна підтримка Януковича під час обрання його прем’єр-міністром, і подальші наші кроки теж підтверджують, що там, де соціальні-демократи домовляються, вони стоять до кінця. До сьогоднішнього дня завжди перемагали.
Зиновій Фрис
А симпатії нашого слухача Володимира Грецького з Горлівки на Донеччині на боці Юлії Тимошенко. В листі на Свободу він, зокрема, написав: «Юлія Тимошенко – чудовий політик, блискучий економіст, стратег і патріотка українського народу».
Кілька листів на Свободу на дуже-дуже різні теми. Написала Антоніна Качановська, наша постійна і давня слухачка, наша авторка з Копайгорода Барського району на Вінниччині. «Днями, - пише вона, - виповнилося два роки з часу написання мого першого листа на Свободу. Цей час став у певному сенсі переломним у моєму житті, світогляді. Слухання Ваших передач відкрило мені очі на багато речей, допомогло позбутися політичної наївності, певних ілюзій. Радіо Свобода й надалі є для мене одним з найголовніших джерел правдивої інформації, а моє теперішнє мовчання пояснюється тим, що в мені зараз відбувається переоцінка цінностей. Від деяких своїх колишніх висновків я відійшла, а до нових ще не прийшла, потрібен час. І взагалі я більш розважливо стала сприймати політику і політиків. У цьому мені допоміг і набутий досвід, і прочитаний кілька місяців тому анекдот, суть якого зводиться до того, що в одній людини не може співіснувати видатний політик і кришталево чиста людина. Я усвідомила, що політична риторика – це головним чином словоблуддя, коли низькі інтереси прикриваються високими ідеями. І не варто мені списа ламати, захищаючи чи тавруючи тих, хто бореться всіма правдами й неправдами за владу. Здобуваючи її чи обороняючи вже здобути владні вершини, щедро вішаючи при цьому локшину на наші бідні вуха. Нічого не зробиш, така закономірність політичної боротьби. Краще використовувати всі можливі джерела пізнання істини. Насамперед, ваше радіо, щоб вчасно струшувати навішану на вуха політичну локшину, дистанціюючись від всіх політиків разом і від кожного зокрема, прагматично оцінюючи їх. Залишаюсь Вашою постійною і вірною слухачкою. Антоніна Качановська. Вінницька область».
Пані Антоніно, приємно, що радіо Свобода допомогло, як Ви пишете, Вам позбутися політичної наївності, певних ілюзій. Водночас, я хочу висловити сподівання, що Ви не розчарувалися в політиках, в політиці настільки, щоб не стежити за нею, за ними. Я сподіваюся, що Ви все ж маєте і якісь симпатії серед політиків. Ви нагадали про анекдот, а я прочитав нещодавно ось таке висловлювання: «Якщо ви брешете людям, щоб дістати їхні гроші - це шахрайство, якщо ж ви брешете людям, щоб дістати їхні голоси - це політика». Можливо варто згадати висловлювання Рональда Рейгана, колишнього президента Сполучених Штатів Америки, він якось сказав: «Кажуть, що політика - друга найдревніша професія, але я дійшов висновку, що в неї є набагато більш спільного з першою». Інший колишній американський президент Теодор Рузвельт якось сказав: «У політиці доводиться робити багато такого, чого не варто робити». Шарль Де-Голль: «У політиці доводиться зраджувати свою країну або своїх виборців, я віддаю перевагу другим». Жюль Ромен якось написав: «У політиці важливі не слова, а голос, яким їх промовляють». І я пригадую слова народного депутата України Тараса Чорновола, котрий для радіо Свобода сказав, що він вірить в чесну політику, він вірить в те, що політика має робитися чесними, чистими руками.
Кілька листів на тему війни в Іраку. Наша слухачка Надія з приводу полій в Іраку сказала, зокрема: «Я думаю, що американська агресія взагалі нагадує собою монополістичну, антидемократичну агресію навіть радянських часів, оскільки це нав’язування своєї політики, свого бачення народові, якому це в принципі не потрібно, принаймні, який живе за своїми законами».
Зиновій Фрис
На Свободу надійшов лист від нашого слухача Куликова, свого повного імені він не вказав, ініціали Г.І зі Сніжного Донецької області: «Будь ласка, додайте і мій голос до тих, хто вітає американський народ, американські збройні сили і американського президента пана Буша з успішною акцією визволення народу Іраку. Я задоволений тим, що до коаліції держав, які провели цю блискучу операцію, причетна і моя Україна. Участь нашого військового підрозділу – це наш маленький внесок до загальної боротьби з міжнародним тероризмом, в якому не останню роль грав режим Хусейна. Ставлення до американського народу, до держави США я не раз висловлював у своїх листах до Вас, і деякі з них були озвучені, і я вдячний вам за це. Сполучені Штати Америки особисто врятували мені життя 1943 року. Вони надали нам потужну військову, політичну допомогу під час Другої світової війни. Доти, доки я живу, я це пам’ятаю і дякую за це. Я не хочу образити інші країни коаліції, але американський народ - особливий, готовий будь-коли до будь кого прийти на допомогу не рахуючись із власними втратами. Нікого не дивує, що комуністи і соціалісти галасують проти зближення України з Америкою, вони професійно провокаційні в цьому питанні».
І ще один лист на цю ж тему, лист звуковий від киянина Сергія Спасококотського: «Я вважаю, що настав уже такий час, що це було неминуче. Тобто такі режими як Саддама Хусейна, не можуть мати права на існування у світі. Це такий самий режим, як був у Пол Пота в Камбоджі, як будь-який диктатор, який вже так зарвався, що це була б небезпека для всього світу, не тільки для Європи, американців чи там для азіатів. Бо такі режими нічим не гидують і готові на все. Я вважаю, що це вже необхідно було зробити. Війну провели вони, можна сказати, блискуче, хоч і критикують і все інше. А що втрати були, вони завжди бувають при кожній війні, це ще можна сказати, мінімальні втрати. Те що американці провели, це здорово, з підтримкою англійців. Те що зараз відбувається в Іраку – це звичайна річ для таких країн, як Афганістан, Ірак, азійських держав, де ще довго буде тривати непорядок і там дуже важко навести лад якийсь, але все одно лад там буде, і я думаю, що все ж таки народ прийде до нормального існування і вибере шлях більш демократичний, більш цивілізований».
Лист з Російської Федерації від Альбіна Ариндарчука: «У вашій передачі Віта Нова була, як на мене, цікава і дуже змістовна рецензія відомого історика і мистецтвознавця пана Вадима Скуратівського на фільм про Гетьмана Мазепу, в якому ця постать подається реалістично, всупереч багаторічному викривленню, за яким гетьман зображується як негідний зрадник. Слухаючи цей матеріал, я як мабуть і інші ваші слухачі, вкотре запитав себе - а кого власне Мазепа зрадив? Царя Петра? Так. Імперію – поневолювачку? Так. Мазепа зрадив їх, і саме за цей активний просив гнобителям своєї країни його треба ставити в ряд найвидатніших героїв Української держави. Його постать треба прирівняти до аналогічних постатей героїв-визволителів, що їх зберігає історична пам’ять інших народів. Мені видається справедливим порівняти гетьмана Мазепу наприклад з московським князем Дмітрієм Донскім. Адже той так само свого часу зрадив свого патрона золотоординського хана, який видав йому ярлик-дозвіл на князювання, зрадив імперії, що кількасот років тримала в ярмі північно-слов’янські князівства. Так само як і згодом Мазепа, князь Дмітрій сміливо скористався слушним моментом. Він догледів розпорошеність армії хана і розбив один з її значних загонів – орду Мамая. Ця перемога підірвала міф про нездоланність татарського панування, надихнула народ на боротьбу за повне визволення. Таку ж мету мав план і задум Гетьмана Мазепи. Подальші події, на жаль, теж були схожі. Вже наступної весни після Куликової битви величезне військо золотої орди прокотилося російськими князівствами, знищуючи все живе, до тла спалило Москву. Сам князь Дмітрій врятувався втечею. Через майже 400 років вже в новітні часи «освічена російська імперія» вчинила так само по-татарськи. За наказом царя Петра у відплату за зраду Гетьмана російське військо оточило гетьманську столицю Батурин і спалило місто разом з тисячами його мешканців. Споконвіку школярська молодь виховується на розповідях героїв-визволителів своєї держави в порівнянні їх з такими ж героями інших народів і країн. Мені – дилетантові, звичайно, недоречно було б наважитись подати наведене тут порівняння Івана Мазепи і Дмітрія Донского укладачам шкільних підручників в Україні і Росії, тим більше що я певен, що таке співставлення давно вже на думці у фахівців-істориків, аби тільки їм насмілитися вписати це у свої підручники. Зі щирими побажаннями успіхів Свободі, Альбін Ариндарчук. Російська Федерація».
Це все на сьогодні, шановні слухачі. І цілковито на закінчення я б знову хотів повернутися до розмови з Іриною Томашевською з Греції, вона постійно слухає наші передачі, кожного дня. Я хотів би нагадати ось так її слова: «Слухачі, які пишуть на радіо Свобода, в переважній більшості пишуть люди світлі. Вони вболівають за Україною, що вони переживають, що їм не байдужа Україна, що вони хочуть почути, власне, слово правдиве, яке від вашої радіостанції виходить».
