Прага, 10 серпня 2003 року.
Василь Зілгалов
Говорить радіо «Свобода». Ви слухаєте щотижневий огляд економічних, фінансових та соціальних подій в Україні і світі.
У першій частині нашої програми я Вам пропоную такі теми:
гроші і демократія в Україні;
як співіснують багаті люди з сербської демократії, а також про земельні традиції в Великобританії.
Античний афоризм нагадує: «Краще людина без грошей, аніж гроші без людини». А людський досвід підказує, що гроші і час – найважчий тягар у житті і, як пишуть славетні, найбільш нещасні ті, хто не може врівноважити у своєму житті ці два поняття і особливо, коли мають грошей більше, аніж часу для їх використання... Стародавні греки знали ціну грошам і їх суспільному застосуванню. Свого часу Сократ відзначив, що не гроші породжують суспільне добро, а суспільне добро, справедливість дають людям і гроші, і всі інші блага, як у приватному житті, так і в демократії суспільства. Як змінилася роль грошей у суспільстві від часів Сократа?
Американський багатій Генрі Форд прийшов у своєму бурхливому житті з мільярдами доларів до, фактично, сократівського висновку: «Головна мета капіталу – не здобути якомога більше грошей, а досягти того, щоб гроші вели до покращення життя». І розвинуті демократії світу набули певних позитивних результатів у раціональному використанні сили грошей для суспільного блага. У країнах Заходу навчилися контролювати і обмежувати злу силу багатства. Але так чи інакше сьогодні, час від часу, спалахують в окремих демократичних країнах так звані політично-фінансові скандали. Як це мало місце із секретними фінансовими фондами християнських демократів у Німеччині, так званою справою колишнього канцлера Гельмута Коля. Внаслідок цих публічних розслідувань чимало людей опинилися у в’язницях та й політичні наслідки не забарилися.
А як же гроші впливають на політичне життя в Україні? Тим більше, що днями польський часопис «Впрост» оприлюднив 50-ку найбагатших людей країн Центральної і Східної Європи, серед яких шестеро українських багатіїв, котрі тісно пов’язані з українським політикумом. Наприклад, значні фінансові втрати такого українського багача і разом з тим голови президентської адміністрації Віктора Медведчука пов’язують із його надзвичайно активною політичною діяльністю з метою зміцнення політичних позицій у регіонах України. Про це кажуть чимало людей з опозиції. Так, наприклад, голова Української республіканської партії «Собор» Анатолій Матвієнко переконаний, що «СДПУ(о) зараз нарощує свої сили. Робить це всіляко, як фінансово, так і кадрово з тим, щоб можливий кандидат на узгодження не міг не рахуватися з СДПУ(о). Йдуть вони на це свідомо, в них немає вибору».
А представник партії Віктора Медведчука у парламенті Геннадій Руденко вважає, що «страждає питанням нарощування тих чи інших політичних сил кожна фракція і кожна партія. У цьому нічого немає поганого. Тому, якщо один із лідерів чи людей, який має якісь важелі впливу, набирає собі симпатиків, то ми називаємо це, скажемо, політичною роботою».
А що стосується суспільного контролю за великими капіталами, то тут в Україні також чимало проблем. Той же Анатолій Матвієнко наводить приклад: «Я, до речі, написав Азарову, коли він був ще головою податкової адміністрації, лист з проханням прокоментувати або дати відповідь мені як народному депутату, чи сплачені податки за ці всі капітали. Азаров мені відповів дипломатично, що закон не дозволяє йому це зробити, тому він не може мене про це проінформувати.» Ось такі стосунки законодавців з великими грошима. Недарма польський часопис «Впрост» у згаданій статті про найбагатших людей у нових європейських демократіях наголосив про те, хто ж насправді контролює українських багатіїв: «Олігархів пильно опікає президент Леонід Кучма, – пише «Впрост», – котрий, хоч і має своїх фаворитів, але дбає, щоб між олігархами існувала рівновага». На це можна лише згадати слова англійського політичного діяча Філіпа Честерфілда, котрий сказав, що «в кого більше грошей, у кого більше влади, той менше користується першим і більше зловживає другим». Чи врівноважаться в Україні поняття грошей і демократії – покаже найближчий час і, звичайно, вибори 2004 року.
Василь Зілгалов
А про сербський варіант багатства і суспільного резонансу у суспільстві йдеться у матеріалі Людмили Литовченко.
Людмила Литовченко
Я не знаю напевне, чи у списку найбагатших людей Центральної та Східної Європи названо бодай одного серба, але знаю з повідомлень белградських оглядачів, що в Сербії є ні багато, ні мало – 4 тисячі багатіїв. Такими в цій країні вважають усіх, хто заробляє більше 1000 євро на місяць. Чемпіоном серед них став, за офіційними даними, бізнесмен з містечка на півдні Сербії, котрий минулого року заробив 800 тисяч євро. Другий у списку збагатів минулого року на 650 тисяч євро і так далі. У першій п’ятірці є промисловець, котрий закінчив лише початкову восьмирічну школу. Є в цьому списку і директори приватизованих компаній, котрі щомісяця кладуть в гаманці 20, а той 25 тисяч євро.
Аналізуючи список, белградські оглядачі дивуються, чому в ньому нема нікого з елітного столичного району, де є сотні палаців, кожен ціною кілька мільйонів євро? Як може купити чи збудувати такий палац людина з заробітком не повних 1000 євро? «Це, напевне, спадщина від американських тіточок», - іронізують коментатори.
Фінансові експерти доходять висновку, що свій прибуток зареєструвала лише частина тих, хто заробляє великі гроші, а, так звані, «великі риби» плавають далеко від сіток податківців. За неофіційними даними, у Сербії майже 40% грошового обігу припадає на тіньову економіку. Справжні багачі на банкових рахунках мають лише дрібні гроші, а в трансакціях визнають лише готівку. Найбільші трансакції, - кажуть експерти, - проходять у присутності особистих охоронців, а не банківських чиновників.
Міністр фінансів Сербії Божедар Дєлич каже, що після операції під назвою «Шабля», спрямованої проти злочинного угруповання, яке у березні ліквідувало прем’єр-міністра Зорана Джінджича, розпочнеться операція «Скальпель». «На меті буде фінансова мафія», - попереджає міністр. А щодо більшості громадян – вони пересічно зароблять 150 євро і припускають, що і ця операція закінчиться погрозами, як це вже було після усунення режиму Мілошевича. Власники приватних компаній тоді відкупилися одноразовим податком на екстра прибуток і таким чином, легалізували майно, здобуте в криваві 90-ті роки.
Василь Зілгалов
У Великобританії земля традиційно належить багатим землевласникам, серед яких – державна Англіканська церква і королівська родина. Однак, землі впродовж століть перекуповували в аристократії нові багатії. Нині земля у великих містах, де будуються нові помешкання, часто належать великим майновим і будівельним фірмам, або просто великим бізнесменам, що скупили за безцінь пустирі кілька десятиріч тому. З Лондона повідомляє Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Коли приватна особа купує помешкання у Великобританії, то земля під ним може мати різний статус, коли йдеться про її власність. Часто новий власник купує разом з будинком і ділянку землі, на якій той стоїть. Одначе, часами земля не продається. На такий випадок вона здається в оренду. Причому ця оренда може бути дуже довготерміновою, коли питання чи належить земля новому власнику будинку має лише теоретичне значення. Скажімо, існують контракти на оренду землі аж на 999 років.
Коли йдеться про приватну власність у Великобританії, закон є дуже суворим: ця власність є недоторканою. Власник земель у сільській місцевості має право заборонити людям вступати на свою територію. Одначе була б зовсім не можливою ситуація, щоб хтось у Британії міг захопити дорогу на тих підставах, що вона лежить у межах його території. Причина проста - автошляхи у Великобританії є державною власністю. Коли вони пролягають через землі приватного власника, вони йому не належать. Звичайно, коли нові дороги будують, часто виникають конфлікти між власниками і урядом. Але коли дорога вже існує, то її захоплення означало б порушення закону.
Недавно британський уряд оголосив амбіційний план побудувати 200 тисяч нових житлових будинків на південному-сході Англії протягом наступних 15 років. Оглядачі зазначають, що таке будівництво значно збільшить статки низки землевласників. Найбільший у світі медіа-магнат Руперт Мердок може заробити близько півмільярда фунтів на занедбаній земельній ділянці над Темзою у Лондоні, що він її придбав за безцінь ще 30 років тому. Там може бути збудовано до 3 тисяч нових помешкань. Добре зароблять на урядових планах і Англіканська церква, а також могутні майнові фірми і будівельні компанії.
Василь Зілгалов
У другій частині програми серед іншого Ви почуєте: нашу традиційну рубрику «Українські підприємці в історії»; скільки коштує життя у європейських столицях.
Природні умови півдня України віддавна сприяли виноробству, і одним з провідних виробників вина у Криму став на початку ХХ століття князь Лев Голіцин. Про засновника нинішнього Кримського заводу шампанських вин «Новий Світ» Лева Голіцина розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов. Віталій Пономарьов
Смакуючи шампанське «Новий Світ», токай десертний «Ай-Даніль» чи мускат білий «Массандра», варто згадати їхнього творця – Лева Голіцина.
1878 року випускник Сорбонни та Московського університету князь Лев Голіцин купив у грузинського князя Херхадзе величезний маєток Парадиз у Східному Криму за 6 кілометрів від Судака. Новий власник перейменував маєток у Новий Світ та заснував у ньому завод шампанських вин. Використовуючи набуті у Франції, Італії, Німеччині знання з виноградарства і виноробства, Голіцин заклав на 20 гектарах розсадник, де культивував до шестисот сортів винограду. Він насадив виноградники також поблизу сіл Токлук біля Феодосії та Арха-Дерессі неподалік Судака. У горі Коба-Кая Голіцин збудував найбільші в Україні та Російській імперії багатоярусні винні підвали довжиною 3 кілометри, де налагодив виробництво шампанського у пляшках.
Вважаючи виноробство «наукою місцевості», Голіцин запровадив ведення записів про умови зростання винограду та виробництва вина, започаткував колекції вин, розпочав екскурсії та дегустації у винних льохах. Щоб поширити у суспільстві культуру споживання вина, він відкрив у центрі Москви магазин, в якому продавав свої вина по 25 копійок за пляшку.
Упродовж семи років Голіцин був завідувачем виноробства в Удільних маєтках, тобто головним виноробом царя Миколи Другого. Голіцин заклав виноградники та виносховища в Массандрі, Ай-Данілі, Ореанді, Лівадії, Судаку, організував виноградарство та виноробство в Одесі, Херсоні та в інших містах України. 1897 року він завершив будівництво головного Массандрівського підвалу для витримки вин.
На Всесвітній виставці у Парижі 1900 року голіцинське шампанське отримало «Гран Прі». Проте князь волів більше дарувати, ніж продавати свою продукцію, відтак 1911 року він був змушений продати за борги деякі власні колекційні вина. Наступного року Голіцин подарував царю більшу частину маєтку «Новий Світ» разом із заводом, колекцією вин та льохами.
Лев Голіцин помер від пневмонії наприкінці 1915 року у Феодосії і був похований у Новому Світі. Після Жовтневого перевороту маєток Новий Світ з художнім музеєм та винними льохами був розграбований, а підприємство конфісковане більшовиками. Нині воно носить назву «Завод шампанських вин «Новий Світ»» і випускає вина за рецептами і технологією, розробленими князем Голіциним понад 120 років тому.
Василь Зілгалов
Важко не погодитися з думкою, що людям найбільше бракує... справедливості. За наглядними прикладами далеко й ходити не треба. Матеріальні цінності Української РСР після здобуття Україною незалежності опинились в руках, приблизно, сотні чи двох сотень нових українців. Ця проблема має багато аспектів і не менше тлумачень. Одначе, з усього загалу проблем неважко виділити одну-дві, які непокоять і ще довго непокоїтимуть уми українських громадян.
Перше, чи справедливо те, що матеріальні цінності, створені працею мільйонів громадян України впродовж десятиліть, опинились в руках кількох сотень їхніх же співгромадян? Друге, чи є в цьому історична, а отже об’єктивна необхідність чи таке становище виникло в результаті шахрайства невеликої групи людей, які захопили цю власність? Ну і, звичайно, чи буде відновлена в питанні розподілу матеріальних цінностей між членами суспільства соціальна справедливість? Багатьом з Вас, шановні радіослухачі, така постановка питань видається наївною, як і наші спроби порушити цю проблему. Ми це усвідомлюємо і не обіцяємо Вам сенсаційних одкровень. Натомість, пропонуємо лише коментар до названої проблеми. В Київській студії радіо «Свобода» на запитання нашого кореспондента Віктора Березанця відповідає доктор економічних наук Веніамін Сікора.
Веніамін Сікора
Зараз ми маємо вже суспільство, яке далеко відійшло від того суспільства, яке було на початку 90-тих років. Ми маємо зараз різновид капіталістичного суспільства. На жаль, сталося так, що переважна більшість людей приречені на бідність і невеличка купка має величезні багатства. При такому розподілі невеликого національного доходу на одну людину, це, фактично, поставило Україну в безвихідь щодо подальшої економічного зростання. Коли переважна більшість людей бідні, або мають незначний життєвий рівень, то сподіватися на якесь нагромадження капіталу, на те, що вдасться запустити механізм економічного зростання на ринковій основі не можливо.
Вітор Березанець
Іншими словами, цей перерозподіл себе не виправдав?
Веніамін Сікора
Коли починали реформування, не йшла мова про розподіл. Йшла мова про те, щоб на основі того, що ми мали забезпечити таке зростання, яке б дозволило нам підвищувати життєвий рівень на основі справедливості, задовольняти всебічні потреби наших людей, такі, як це на Заході є.
Віктор Березанець
Я перепрошую, коли ми починали реформування, нам говорили, що ми приватизуємо підприємства в пошуку ефективного власника. Ефективного власника ми не знайшли, а власність у громадян країни відібрали?
Веніамін Сікора
Приватизація всюди і у нас, і на Заході - це засіб створення ефективної ринкової економіки, що забезпечує економічне зростання на основі справедливості, як такої.
Віктор Березанець
Ми створили ефективну ринкову економіку?
Веніамін Сікора
У нас же приватизація відбувалася таким чином, що фактично ми підірвали, розладнали умови для створення ринкової економіки.
Віктор Березанець
Ну, і що тепер ми повинні робити?
Веніамін Сікора
Нам треба приватизацію здійснювати через вдосконалення конкуренції в економіці. Конкуренція має поєднуватися у нас, вона всюди поєднується у світі з довірою між людьми.
Віктор Березанець
От у мене і виникає запитання і, я думаю, і у нас, радіослухачів також: довіра в нашому суспільстві буде відновлена, або створена?
Веніамін Сікора
Зараз ми переживаємо переломний момент в розвитку України, коли значними зусиллями і значної кількості людей, політичних партій, груп, ми намагаємося дещо відновити довіру між людьми і справедливість, як запоруку і джерело подальшого економічного зростання.
Віктор Березанець
Ми зараз з Вами говоримо про ринкову економіку, а мільйони людей живуть впроголодь, борються за виживання? Очевидно Ви погодитеся зі мною, що соціальної справедливості в цьому немає? Оця тотальна бідність, яка спостерігається в Україні, вона є наслідком чиїхось помилок чи це цілком об’єктивний процес?
Веніамін Сікора
Звичайно, це наслідок неправильної, згубної політики.
Віктор Березанець
Ну, а що Ви пропонуєте замість?
Веніамін Сікора
Лише вибравши правильну економічну політику, зусиллями суспільства Україна може вийти на шлях справедливого, ефективного і тривалого розвитку.
Віктор Березанець
Ну, і ми її вибрали оту правильну політику?
Веніамін Сікора
Зараз Україна переживає перехідний період...
Віктор Березанець
Ми 12 років вже переходимо. Коли ми закінчимо переходити і почнемо вже розвивати економіку?
Веніамін Сікора
Зараз вже прояснилася ситуація і цілком зрозуміло, що такий ріст, який ми мали - стихійний, сумбурний, безладний, він має перерости в щось більш прийнятне і є сили, розуміння цього у суспільстві українському...
Віктор Березанець
На цій оптимістичній ноті давайте і завершимо сьогоднішню нашу розмову.
Василь Зілгалов
І на завершення, матеріал про життя у Європейських столицях.
Європейські столиці стали дорожчими місцями для життя через посилення курсу євро. Але при цьому найдорожчі міста Європи лежать поза єврозоною. Це Осло, Цюріх та Копенгаген. У східній Європі найдорожчою залишається Москва, а Київ розмістився ближче до кінця у списку найбільших світових міст. Детальніше про це розповідає Марія Щур.
Марія Щур
Життя у Києві стало доступнішим, вважають автори дослідження, що порівнює витрати на прожиття у різних містах світу. У рейтингу, який двічі на рік складає британська дослідницька компанія "Economist Intelligence Unit", Київ спустився з 82 на 94 місце. Це означає, що вартість продуктів та послуг за останні 12 місяців в українській столиці упала.
Найдорожчим містом у світі залишається Токіо, а другим у списку за японською столицею є місто Осака. Недалеко від них опинився ще один азійський діловий центр – Гонконг, він на п’ятому місці.
Але якщо до того, що японські міста є найдорожчими у світі, уже звикли, то подорожчання європейських міст виявилося справжньою несподіванкою, особливо те, що Париж випередив Лондон, який упродовж багатьох років тримав пальму першості на європейському континенті. Таким чином Париж тепер є восьмим за дорожнечею містом у світі, а Лондон став десятим. Британські дослідники пояснюють подорожчання життя у європейських столицях тим, що протягом останнього часу значно зріс курс спільної європейської валюти, що підвищує відносну вартість продуктів та послуг.
Натомість життя в американських містах подешевшало. Нью- Йорк, найдорожчий з американських мегаполісів, є на 13 місці в рейтингу, за ним ідуть Чикаго та Лос - Анджелес. Для порівняння, буханець хліба коштує $3,58 в Нью- Йорку, $6,16 в Токіо та лише 90 центів у Москві.
За дорожнечею це місто утримало сумнівне лідерство у східній Європі, хоча життя у ньому дещо подешевшало протягом останнього року. У загальному рейтингу Москва зійшла з 32 на 36 місце. Найдешевшою східноєвропейською столицею експерти визнали Будапешт, що на 144 місці. Також порівняно доступним у є життя у Празі. Чеська метрополія опинилась на 82 місці, хоча ще рік тому життя у ній було дешевше, ніж у Києві.
Для глядачів латиноамериканських серіалів, мабуть, цікаво буде дізнатися, що їхні герої живуть у найдешевших містах світу. Через падіння вартості місцевої валюти три найбільші мегаполіси Латинської Америки стали одними з найдешевших не лише в регіоні, але і у світі. Йдеться про Ріо-де-Жанейро, Сан-Паоло та Буенос-Айрес.
Укладачі рейтингу стверджують, що вартість прожиття у певному місті для приїжджих і місцевих не дуже відрізняється, хіба тим, що місцеві краще знають, де купувати. Рейтинг британської компанії розрахований на міжнародні фірми, які відправляють у відрядження своїх працівників по всьому світу і повинні знати, які добові їм виплачувати.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо економічний журнал. І на завершення, бажаємо Вам дешевшого і щасливішого життя. Говорить радіо «Свобода».
Василь Зілгалов
Говорить радіо «Свобода». Ви слухаєте щотижневий огляд економічних, фінансових та соціальних подій в Україні і світі.
У першій частині нашої програми я Вам пропоную такі теми:
гроші і демократія в Україні;
як співіснують багаті люди з сербської демократії, а також про земельні традиції в Великобританії.
Античний афоризм нагадує: «Краще людина без грошей, аніж гроші без людини». А людський досвід підказує, що гроші і час – найважчий тягар у житті і, як пишуть славетні, найбільш нещасні ті, хто не може врівноважити у своєму житті ці два поняття і особливо, коли мають грошей більше, аніж часу для їх використання... Стародавні греки знали ціну грошам і їх суспільному застосуванню. Свого часу Сократ відзначив, що не гроші породжують суспільне добро, а суспільне добро, справедливість дають людям і гроші, і всі інші блага, як у приватному житті, так і в демократії суспільства. Як змінилася роль грошей у суспільстві від часів Сократа?
Американський багатій Генрі Форд прийшов у своєму бурхливому житті з мільярдами доларів до, фактично, сократівського висновку: «Головна мета капіталу – не здобути якомога більше грошей, а досягти того, щоб гроші вели до покращення життя». І розвинуті демократії світу набули певних позитивних результатів у раціональному використанні сили грошей для суспільного блага. У країнах Заходу навчилися контролювати і обмежувати злу силу багатства. Але так чи інакше сьогодні, час від часу, спалахують в окремих демократичних країнах так звані політично-фінансові скандали. Як це мало місце із секретними фінансовими фондами християнських демократів у Німеччині, так званою справою колишнього канцлера Гельмута Коля. Внаслідок цих публічних розслідувань чимало людей опинилися у в’язницях та й політичні наслідки не забарилися.
А як же гроші впливають на політичне життя в Україні? Тим більше, що днями польський часопис «Впрост» оприлюднив 50-ку найбагатших людей країн Центральної і Східної Європи, серед яких шестеро українських багатіїв, котрі тісно пов’язані з українським політикумом. Наприклад, значні фінансові втрати такого українського багача і разом з тим голови президентської адміністрації Віктора Медведчука пов’язують із його надзвичайно активною політичною діяльністю з метою зміцнення політичних позицій у регіонах України. Про це кажуть чимало людей з опозиції. Так, наприклад, голова Української республіканської партії «Собор» Анатолій Матвієнко переконаний, що «СДПУ(о) зараз нарощує свої сили. Робить це всіляко, як фінансово, так і кадрово з тим, щоб можливий кандидат на узгодження не міг не рахуватися з СДПУ(о). Йдуть вони на це свідомо, в них немає вибору».
А представник партії Віктора Медведчука у парламенті Геннадій Руденко вважає, що «страждає питанням нарощування тих чи інших політичних сил кожна фракція і кожна партія. У цьому нічого немає поганого. Тому, якщо один із лідерів чи людей, який має якісь важелі впливу, набирає собі симпатиків, то ми називаємо це, скажемо, політичною роботою».
А що стосується суспільного контролю за великими капіталами, то тут в Україні також чимало проблем. Той же Анатолій Матвієнко наводить приклад: «Я, до речі, написав Азарову, коли він був ще головою податкової адміністрації, лист з проханням прокоментувати або дати відповідь мені як народному депутату, чи сплачені податки за ці всі капітали. Азаров мені відповів дипломатично, що закон не дозволяє йому це зробити, тому він не може мене про це проінформувати.» Ось такі стосунки законодавців з великими грошима. Недарма польський часопис «Впрост» у згаданій статті про найбагатших людей у нових європейських демократіях наголосив про те, хто ж насправді контролює українських багатіїв: «Олігархів пильно опікає президент Леонід Кучма, – пише «Впрост», – котрий, хоч і має своїх фаворитів, але дбає, щоб між олігархами існувала рівновага». На це можна лише згадати слова англійського політичного діяча Філіпа Честерфілда, котрий сказав, що «в кого більше грошей, у кого більше влади, той менше користується першим і більше зловживає другим». Чи врівноважаться в Україні поняття грошей і демократії – покаже найближчий час і, звичайно, вибори 2004 року.
Василь Зілгалов
А про сербський варіант багатства і суспільного резонансу у суспільстві йдеться у матеріалі Людмили Литовченко.
Людмила Литовченко
Я не знаю напевне, чи у списку найбагатших людей Центральної та Східної Європи названо бодай одного серба, але знаю з повідомлень белградських оглядачів, що в Сербії є ні багато, ні мало – 4 тисячі багатіїв. Такими в цій країні вважають усіх, хто заробляє більше 1000 євро на місяць. Чемпіоном серед них став, за офіційними даними, бізнесмен з містечка на півдні Сербії, котрий минулого року заробив 800 тисяч євро. Другий у списку збагатів минулого року на 650 тисяч євро і так далі. У першій п’ятірці є промисловець, котрий закінчив лише початкову восьмирічну школу. Є в цьому списку і директори приватизованих компаній, котрі щомісяця кладуть в гаманці 20, а той 25 тисяч євро.
Аналізуючи список, белградські оглядачі дивуються, чому в ньому нема нікого з елітного столичного району, де є сотні палаців, кожен ціною кілька мільйонів євро? Як може купити чи збудувати такий палац людина з заробітком не повних 1000 євро? «Це, напевне, спадщина від американських тіточок», - іронізують коментатори.
Фінансові експерти доходять висновку, що свій прибуток зареєструвала лише частина тих, хто заробляє великі гроші, а, так звані, «великі риби» плавають далеко від сіток податківців. За неофіційними даними, у Сербії майже 40% грошового обігу припадає на тіньову економіку. Справжні багачі на банкових рахунках мають лише дрібні гроші, а в трансакціях визнають лише готівку. Найбільші трансакції, - кажуть експерти, - проходять у присутності особистих охоронців, а не банківських чиновників.
Міністр фінансів Сербії Божедар Дєлич каже, що після операції під назвою «Шабля», спрямованої проти злочинного угруповання, яке у березні ліквідувало прем’єр-міністра Зорана Джінджича, розпочнеться операція «Скальпель». «На меті буде фінансова мафія», - попереджає міністр. А щодо більшості громадян – вони пересічно зароблять 150 євро і припускають, що і ця операція закінчиться погрозами, як це вже було після усунення режиму Мілошевича. Власники приватних компаній тоді відкупилися одноразовим податком на екстра прибуток і таким чином, легалізували майно, здобуте в криваві 90-ті роки.
Василь Зілгалов
У Великобританії земля традиційно належить багатим землевласникам, серед яких – державна Англіканська церква і королівська родина. Однак, землі впродовж століть перекуповували в аристократії нові багатії. Нині земля у великих містах, де будуються нові помешкання, часто належать великим майновим і будівельним фірмам, або просто великим бізнесменам, що скупили за безцінь пустирі кілька десятиріч тому. З Лондона повідомляє Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Коли приватна особа купує помешкання у Великобританії, то земля під ним може мати різний статус, коли йдеться про її власність. Часто новий власник купує разом з будинком і ділянку землі, на якій той стоїть. Одначе, часами земля не продається. На такий випадок вона здається в оренду. Причому ця оренда може бути дуже довготерміновою, коли питання чи належить земля новому власнику будинку має лише теоретичне значення. Скажімо, існують контракти на оренду землі аж на 999 років.
Коли йдеться про приватну власність у Великобританії, закон є дуже суворим: ця власність є недоторканою. Власник земель у сільській місцевості має право заборонити людям вступати на свою територію. Одначе була б зовсім не можливою ситуація, щоб хтось у Британії міг захопити дорогу на тих підставах, що вона лежить у межах його території. Причина проста - автошляхи у Великобританії є державною власністю. Коли вони пролягають через землі приватного власника, вони йому не належать. Звичайно, коли нові дороги будують, часто виникають конфлікти між власниками і урядом. Але коли дорога вже існує, то її захоплення означало б порушення закону.
Недавно британський уряд оголосив амбіційний план побудувати 200 тисяч нових житлових будинків на південному-сході Англії протягом наступних 15 років. Оглядачі зазначають, що таке будівництво значно збільшить статки низки землевласників. Найбільший у світі медіа-магнат Руперт Мердок може заробити близько півмільярда фунтів на занедбаній земельній ділянці над Темзою у Лондоні, що він її придбав за безцінь ще 30 років тому. Там може бути збудовано до 3 тисяч нових помешкань. Добре зароблять на урядових планах і Англіканська церква, а також могутні майнові фірми і будівельні компанії.
Василь Зілгалов
У другій частині програми серед іншого Ви почуєте: нашу традиційну рубрику «Українські підприємці в історії»; скільки коштує життя у європейських столицях.
Природні умови півдня України віддавна сприяли виноробству, і одним з провідних виробників вина у Криму став на початку ХХ століття князь Лев Голіцин. Про засновника нинішнього Кримського заводу шампанських вин «Новий Світ» Лева Голіцина розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов. Віталій Пономарьов
Смакуючи шампанське «Новий Світ», токай десертний «Ай-Даніль» чи мускат білий «Массандра», варто згадати їхнього творця – Лева Голіцина.
1878 року випускник Сорбонни та Московського університету князь Лев Голіцин купив у грузинського князя Херхадзе величезний маєток Парадиз у Східному Криму за 6 кілометрів від Судака. Новий власник перейменував маєток у Новий Світ та заснував у ньому завод шампанських вин. Використовуючи набуті у Франції, Італії, Німеччині знання з виноградарства і виноробства, Голіцин заклав на 20 гектарах розсадник, де культивував до шестисот сортів винограду. Він насадив виноградники також поблизу сіл Токлук біля Феодосії та Арха-Дерессі неподалік Судака. У горі Коба-Кая Голіцин збудував найбільші в Україні та Російській імперії багатоярусні винні підвали довжиною 3 кілометри, де налагодив виробництво шампанського у пляшках.
Вважаючи виноробство «наукою місцевості», Голіцин запровадив ведення записів про умови зростання винограду та виробництва вина, започаткував колекції вин, розпочав екскурсії та дегустації у винних льохах. Щоб поширити у суспільстві культуру споживання вина, він відкрив у центрі Москви магазин, в якому продавав свої вина по 25 копійок за пляшку.
Упродовж семи років Голіцин був завідувачем виноробства в Удільних маєтках, тобто головним виноробом царя Миколи Другого. Голіцин заклав виноградники та виносховища в Массандрі, Ай-Данілі, Ореанді, Лівадії, Судаку, організував виноградарство та виноробство в Одесі, Херсоні та в інших містах України. 1897 року він завершив будівництво головного Массандрівського підвалу для витримки вин.
На Всесвітній виставці у Парижі 1900 року голіцинське шампанське отримало «Гран Прі». Проте князь волів більше дарувати, ніж продавати свою продукцію, відтак 1911 року він був змушений продати за борги деякі власні колекційні вина. Наступного року Голіцин подарував царю більшу частину маєтку «Новий Світ» разом із заводом, колекцією вин та льохами.
Лев Голіцин помер від пневмонії наприкінці 1915 року у Феодосії і був похований у Новому Світі. Після Жовтневого перевороту маєток Новий Світ з художнім музеєм та винними льохами був розграбований, а підприємство конфісковане більшовиками. Нині воно носить назву «Завод шампанських вин «Новий Світ»» і випускає вина за рецептами і технологією, розробленими князем Голіциним понад 120 років тому.
Василь Зілгалов
Важко не погодитися з думкою, що людям найбільше бракує... справедливості. За наглядними прикладами далеко й ходити не треба. Матеріальні цінності Української РСР після здобуття Україною незалежності опинились в руках, приблизно, сотні чи двох сотень нових українців. Ця проблема має багато аспектів і не менше тлумачень. Одначе, з усього загалу проблем неважко виділити одну-дві, які непокоять і ще довго непокоїтимуть уми українських громадян.
Перше, чи справедливо те, що матеріальні цінності, створені працею мільйонів громадян України впродовж десятиліть, опинились в руках кількох сотень їхніх же співгромадян? Друге, чи є в цьому історична, а отже об’єктивна необхідність чи таке становище виникло в результаті шахрайства невеликої групи людей, які захопили цю власність? Ну і, звичайно, чи буде відновлена в питанні розподілу матеріальних цінностей між членами суспільства соціальна справедливість? Багатьом з Вас, шановні радіослухачі, така постановка питань видається наївною, як і наші спроби порушити цю проблему. Ми це усвідомлюємо і не обіцяємо Вам сенсаційних одкровень. Натомість, пропонуємо лише коментар до названої проблеми. В Київській студії радіо «Свобода» на запитання нашого кореспондента Віктора Березанця відповідає доктор економічних наук Веніамін Сікора.
Веніамін Сікора
Зараз ми маємо вже суспільство, яке далеко відійшло від того суспільства, яке було на початку 90-тих років. Ми маємо зараз різновид капіталістичного суспільства. На жаль, сталося так, що переважна більшість людей приречені на бідність і невеличка купка має величезні багатства. При такому розподілі невеликого національного доходу на одну людину, це, фактично, поставило Україну в безвихідь щодо подальшої економічного зростання. Коли переважна більшість людей бідні, або мають незначний життєвий рівень, то сподіватися на якесь нагромадження капіталу, на те, що вдасться запустити механізм економічного зростання на ринковій основі не можливо.
Вітор Березанець
Іншими словами, цей перерозподіл себе не виправдав?
Веніамін Сікора
Коли починали реформування, не йшла мова про розподіл. Йшла мова про те, щоб на основі того, що ми мали забезпечити таке зростання, яке б дозволило нам підвищувати життєвий рівень на основі справедливості, задовольняти всебічні потреби наших людей, такі, як це на Заході є.
Віктор Березанець
Я перепрошую, коли ми починали реформування, нам говорили, що ми приватизуємо підприємства в пошуку ефективного власника. Ефективного власника ми не знайшли, а власність у громадян країни відібрали?
Веніамін Сікора
Приватизація всюди і у нас, і на Заході - це засіб створення ефективної ринкової економіки, що забезпечує економічне зростання на основі справедливості, як такої.
Віктор Березанець
Ми створили ефективну ринкову економіку?
Веніамін Сікора
У нас же приватизація відбувалася таким чином, що фактично ми підірвали, розладнали умови для створення ринкової економіки.
Віктор Березанець
Ну, і що тепер ми повинні робити?
Веніамін Сікора
Нам треба приватизацію здійснювати через вдосконалення конкуренції в економіці. Конкуренція має поєднуватися у нас, вона всюди поєднується у світі з довірою між людьми.
Віктор Березанець
От у мене і виникає запитання і, я думаю, і у нас, радіослухачів також: довіра в нашому суспільстві буде відновлена, або створена?
Веніамін Сікора
Зараз ми переживаємо переломний момент в розвитку України, коли значними зусиллями і значної кількості людей, політичних партій, груп, ми намагаємося дещо відновити довіру між людьми і справедливість, як запоруку і джерело подальшого економічного зростання.
Віктор Березанець
Ми зараз з Вами говоримо про ринкову економіку, а мільйони людей живуть впроголодь, борються за виживання? Очевидно Ви погодитеся зі мною, що соціальної справедливості в цьому немає? Оця тотальна бідність, яка спостерігається в Україні, вона є наслідком чиїхось помилок чи це цілком об’єктивний процес?
Веніамін Сікора
Звичайно, це наслідок неправильної, згубної політики.
Віктор Березанець
Ну, а що Ви пропонуєте замість?
Веніамін Сікора
Лише вибравши правильну економічну політику, зусиллями суспільства Україна може вийти на шлях справедливого, ефективного і тривалого розвитку.
Віктор Березанець
Ну, і ми її вибрали оту правильну політику?
Веніамін Сікора
Зараз Україна переживає перехідний період...
Віктор Березанець
Ми 12 років вже переходимо. Коли ми закінчимо переходити і почнемо вже розвивати економіку?
Веніамін Сікора
Зараз вже прояснилася ситуація і цілком зрозуміло, що такий ріст, який ми мали - стихійний, сумбурний, безладний, він має перерости в щось більш прийнятне і є сили, розуміння цього у суспільстві українському...
Віктор Березанець
На цій оптимістичній ноті давайте і завершимо сьогоднішню нашу розмову.
Василь Зілгалов
І на завершення, матеріал про життя у Європейських столицях.
Європейські столиці стали дорожчими місцями для життя через посилення курсу євро. Але при цьому найдорожчі міста Європи лежать поза єврозоною. Це Осло, Цюріх та Копенгаген. У східній Європі найдорожчою залишається Москва, а Київ розмістився ближче до кінця у списку найбільших світових міст. Детальніше про це розповідає Марія Щур.
Марія Щур
Життя у Києві стало доступнішим, вважають автори дослідження, що порівнює витрати на прожиття у різних містах світу. У рейтингу, який двічі на рік складає британська дослідницька компанія "Economist Intelligence Unit", Київ спустився з 82 на 94 місце. Це означає, що вартість продуктів та послуг за останні 12 місяців в українській столиці упала.
Найдорожчим містом у світі залишається Токіо, а другим у списку за японською столицею є місто Осака. Недалеко від них опинився ще один азійський діловий центр – Гонконг, він на п’ятому місці.
Але якщо до того, що японські міста є найдорожчими у світі, уже звикли, то подорожчання європейських міст виявилося справжньою несподіванкою, особливо те, що Париж випередив Лондон, який упродовж багатьох років тримав пальму першості на європейському континенті. Таким чином Париж тепер є восьмим за дорожнечею містом у світі, а Лондон став десятим. Британські дослідники пояснюють подорожчання життя у європейських столицях тим, що протягом останнього часу значно зріс курс спільної європейської валюти, що підвищує відносну вартість продуктів та послуг.
Натомість життя в американських містах подешевшало. Нью- Йорк, найдорожчий з американських мегаполісів, є на 13 місці в рейтингу, за ним ідуть Чикаго та Лос - Анджелес. Для порівняння, буханець хліба коштує $3,58 в Нью- Йорку, $6,16 в Токіо та лише 90 центів у Москві.
За дорожнечею це місто утримало сумнівне лідерство у східній Європі, хоча життя у ньому дещо подешевшало протягом останнього року. У загальному рейтингу Москва зійшла з 32 на 36 місце. Найдешевшою східноєвропейською столицею експерти визнали Будапешт, що на 144 місці. Також порівняно доступним у є життя у Празі. Чеська метрополія опинилась на 82 місці, хоча ще рік тому життя у ній було дешевше, ніж у Києві.
Для глядачів латиноамериканських серіалів, мабуть, цікаво буде дізнатися, що їхні герої живуть у найдешевших містах світу. Через падіння вартості місцевої валюти три найбільші мегаполіси Латинської Америки стали одними з найдешевших не лише в регіоні, але і у світі. Йдеться про Ріо-де-Жанейро, Сан-Паоло та Буенос-Айрес.
Укладачі рейтингу стверджують, що вартість прожиття у певному місті для приїжджих і місцевих не дуже відрізняється, хіба тим, що місцеві краще знають, де купувати. Рейтинг британської компанії розрахований на міжнародні фірми, які відправляють у відрядження своїх працівників по всьому світу і повинні знати, які добові їм виплачувати.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо економічний журнал. І на завершення, бажаємо Вам дешевшого і щасливішого життя. Говорить радіо «Свобода».
