Київ 14 серпня 2003 року.
Євген Сверстюк
У пам’яті людей старших назавжди вкарбувалися поняття: автобіографія , чиста біографія, приховані факти біографії. І в печінках сидять шкільні біографії радянських письменників, де головне, що характеризує людину, замовчане, а нікому не потрібні дати ніяк не лізуть у голову. Розповідали, як в одній сільській школі в присутності самого міністра освіти академіка Тичини, школяр розповідав на уроці біографію поета Павла Тичини:«Вони народилися 1891 в сім’ї дяка і навчалися в духовній семінарії, але з цього нічого не вийшло. Потім вони вступили до Комерційного інституту, але з цього теж нічого не вийшло. І тоді вони вирішили стати поетом і написали книжку «Партія веде». Тільки у вузькому колі тихенько розказували, що Павло Григорович людина дуже культурна, делікатна і добра, що бувало чужій людині він давав гроші, щоб врятувати від суду, що любив голодного нагодувати і пригніченого розрадити, бо співець партії боявся тієї партії більше, ніж простий колгоспник.
Добрі діла свідчать про людину найперше. У злому світі доводиться їх приховувати. Це особливо цікаво для епохи Леніна, Сталіна. Суспільство культивувало замість любові до ближнього підозру. Конвой має бути лютим, як у пісні: « І от сіжу я в Туроханском крає, гдє конвоіри строгі і груби. Я ето всьо, конєчно, понімаю, как обострєніє класовой борьби». Часом конвоїр, лаючись про людське око, кидав в’язневі кусень хліба. Часом директор, не жаліючи лютих слів, насправді, жалів людину і не кидав її в кігті НКВД. Часом Рильський або Тичина потаємно надавали допомогу переслідуваним, чого ніколи не робив Корнійчук. Тоді навіть говорили про доброго начальника: незлий, бо за власною ініціативою підлості ближньому не робить і шанує добрих.
На титульній сторінці газети «Наша віра», яку, до речі, Ви можете передплатити за 7 гривень на цілий рік, є гасло з послання апостола Павла:«Поки маємо час, усім робімо добро». Йдеться тут не лише про дні лукаві, яких завтра вже може не бути, йдеться в посланні про наповнення часу, про добром наповнений час. Згадаємо самохарактеристику Возного з п’єси Котляревського «Наталка Полтавка»:«Од рождєнія моєго я расположьон к добрим дєлам, но із-за нєдосужності по должності с другімі окольностямі, досєлє ні одного доброго дєла нє сдєлал». Тут, звичайно, іронія, але в ній є та правда, що особа має стати вище обставин, щоб творити добро.
Ті, хто в полоні власних вигод та всяких спокус , раби егоїзму і матеріальної залежності, ті не мають коли думати про добро для ближнього і про громадське добро. Раб зорового поля, так само, як мавпа, не бачить нічого, крім спокусливих речей. Щоб робити добро, треба про це постійно думати, треба бути чуйним, уважним винахідливим, а часто сміливим. Афоризм «У житті завжди є місце для подвигу» можна доповнити :«Для тих, хто готує себе для подвижництва». Випадково і мимовільно добрих діл не роблять. Щоб дати комусь, треба забрати від себе, а щоб забрати від себе, треба цінити добро вище за своє майно, за свій час, цінити понад усе.
Отже, в життєписі людини істотне передусім те, що зробила вона через подолання несприятливих обставин не для себе або не стільки для себе, як для інших. Життя наповнене добрими ділами - це нива зорана і засіяна. Життя в пристосуванні до обставин - тваринне. Воно, що порожняк, який прогуркотів через дати, повз придорожні стовпи і обминув усі шанси вийти на висоту добра і радості. Можна сказати, що життя, як історія душі, починається від першого активного зусилля робити добро: комусь допомогти, комусь послужити, нагодувати, розрадити. Байдужість до ближнього - це згасання душі. Любов - це ознака сили, життя. Деякі люди думають, що життя регулюється ринковими відносинами: за все платити, з усіма розраховуватися. Так, але це лише малий діапазон. Будь-який лад можливий тільки при надмірі позитивної життєвої енергії і волі творити добро.
Я розумію сьогоднішнього народного Малахія, який хоче зібрати усіх народних депутатів і сказати їм: «Законодавці, Ваші закони почнуть діяти, коли в суспільстві буде дух загального добра. Порізнені егоїсти, як трутні, меду не приносять. Але творити загальне добро треба, починаючи від себе, з вірою, що кинуте в землю, вродить вдесятикрат. СРСР завалився тому, що не було кому підставляти плечі, але скрізь були ідейно перевірені, що хочуть урвати для себе, бо гуртове - чортове. Цінуйте людей , схильних дбати про загальне добро. Вірте добрим, на них уся надія».
Євген Сверстюк
У пам’яті людей старших назавжди вкарбувалися поняття: автобіографія , чиста біографія, приховані факти біографії. І в печінках сидять шкільні біографії радянських письменників, де головне, що характеризує людину, замовчане, а нікому не потрібні дати ніяк не лізуть у голову. Розповідали, як в одній сільській школі в присутності самого міністра освіти академіка Тичини, школяр розповідав на уроці біографію поета Павла Тичини:«Вони народилися 1891 в сім’ї дяка і навчалися в духовній семінарії, але з цього нічого не вийшло. Потім вони вступили до Комерційного інституту, але з цього теж нічого не вийшло. І тоді вони вирішили стати поетом і написали книжку «Партія веде». Тільки у вузькому колі тихенько розказували, що Павло Григорович людина дуже культурна, делікатна і добра, що бувало чужій людині він давав гроші, щоб врятувати від суду, що любив голодного нагодувати і пригніченого розрадити, бо співець партії боявся тієї партії більше, ніж простий колгоспник.
Добрі діла свідчать про людину найперше. У злому світі доводиться їх приховувати. Це особливо цікаво для епохи Леніна, Сталіна. Суспільство культивувало замість любові до ближнього підозру. Конвой має бути лютим, як у пісні: « І от сіжу я в Туроханском крає, гдє конвоіри строгі і груби. Я ето всьо, конєчно, понімаю, как обострєніє класовой борьби». Часом конвоїр, лаючись про людське око, кидав в’язневі кусень хліба. Часом директор, не жаліючи лютих слів, насправді, жалів людину і не кидав її в кігті НКВД. Часом Рильський або Тичина потаємно надавали допомогу переслідуваним, чого ніколи не робив Корнійчук. Тоді навіть говорили про доброго начальника: незлий, бо за власною ініціативою підлості ближньому не робить і шанує добрих.
На титульній сторінці газети «Наша віра», яку, до речі, Ви можете передплатити за 7 гривень на цілий рік, є гасло з послання апостола Павла:«Поки маємо час, усім робімо добро». Йдеться тут не лише про дні лукаві, яких завтра вже може не бути, йдеться в посланні про наповнення часу, про добром наповнений час. Згадаємо самохарактеристику Возного з п’єси Котляревського «Наталка Полтавка»:«Од рождєнія моєго я расположьон к добрим дєлам, но із-за нєдосужності по должності с другімі окольностямі, досєлє ні одного доброго дєла нє сдєлал». Тут, звичайно, іронія, але в ній є та правда, що особа має стати вище обставин, щоб творити добро.
Ті, хто в полоні власних вигод та всяких спокус , раби егоїзму і матеріальної залежності, ті не мають коли думати про добро для ближнього і про громадське добро. Раб зорового поля, так само, як мавпа, не бачить нічого, крім спокусливих речей. Щоб робити добро, треба про це постійно думати, треба бути чуйним, уважним винахідливим, а часто сміливим. Афоризм «У житті завжди є місце для подвигу» можна доповнити :«Для тих, хто готує себе для подвижництва». Випадково і мимовільно добрих діл не роблять. Щоб дати комусь, треба забрати від себе, а щоб забрати від себе, треба цінити добро вище за своє майно, за свій час, цінити понад усе.
Отже, в життєписі людини істотне передусім те, що зробила вона через подолання несприятливих обставин не для себе або не стільки для себе, як для інших. Життя наповнене добрими ділами - це нива зорана і засіяна. Життя в пристосуванні до обставин - тваринне. Воно, що порожняк, який прогуркотів через дати, повз придорожні стовпи і обминув усі шанси вийти на висоту добра і радості. Можна сказати, що життя, як історія душі, починається від першого активного зусилля робити добро: комусь допомогти, комусь послужити, нагодувати, розрадити. Байдужість до ближнього - це згасання душі. Любов - це ознака сили, життя. Деякі люди думають, що життя регулюється ринковими відносинами: за все платити, з усіма розраховуватися. Так, але це лише малий діапазон. Будь-який лад можливий тільки при надмірі позитивної життєвої енергії і волі творити добро.
Я розумію сьогоднішнього народного Малахія, який хоче зібрати усіх народних депутатів і сказати їм: «Законодавці, Ваші закони почнуть діяти, коли в суспільстві буде дух загального добра. Порізнені егоїсти, як трутні, меду не приносять. Але творити загальне добро треба, починаючи від себе, з вірою, що кинуте в землю, вродить вдесятикрат. СРСР завалився тому, що не було кому підставляти плечі, але скрізь були ідейно перевірені, що хочуть урвати для себе, бо гуртове - чортове. Цінуйте людей , схильних дбати про загальне добро. Вірте добрим, на них уся надія».
