Прага, 16 вересня 2003 – Близькосхідну проблему багато американських теоретиків боротьби з тероризмом вважали як однією з причин цього явища, так і можливим ключем для розв’язки. Під час підготовки до війни з Іраком у “таборі війни” говорили про те, що падіння режиму Саддама Хусейна позитивно вплине на вирішення палестино-ізраїльської проблеми, подібно до того, як операція Буря в пустелі 1991 року допровадила до підписання мирних угод в Осло. Після падіння режиму в Іраку здавалося, що Ізраїль позбавився головної небезпеки і утворення Палестинської держави до 2005 року стане реальністю. Але багатомісячні зусилля Сполучених Штатів, Європейського Союзу, ООН та Росії пішли прахом. Що ж вбило “дорожню карту”? Детальніше про це розповідає Марія Щур.
Найбільш очевидною відповіддю було б сказати, що це зробив палестинський самогубець, що підірвав бомбу в Єрусалимі 19 серпня. В результаті загинуло не лише 22 особи, цей акт став порушенням перемир’я, що його уже сім тижнів зберігали войовничі палестинські угрупування. Організація Хамас, що взяла на себе відповідальність за теракт, заявила, що це була відповідь на напад на одного з її провідників з боку Ізраїлю. Невдовзі після цього прем’єр міністр Палестинської автономії Махмуд Аббас, що його під тиском США та Ізраїлю було призначено у травні, склав свої повноваження.
Генрі Зіґман, директор Близькосхідного Проекту у Раді з Закордонних Питань, що є престижною дослідницькою установою у Нью Йорку, говорить, що навряд чи палестинський прем’єр мав інший вихід. “Біда в тому, що адміністрація Буша нічого не схотіла зробити з проблемою ізраїльських поселень, які не лише не припинилися, але і поширились. Вони також не наполягали, щоб полегшили життя палестинцям, щоб вони відчули, що не надто популярний Махмуд Аббас може чогось досягти”.
Таким чином, вважає експерт, Аббас не зміг здобути більшої популярності і підтримки, що було необхідною умовою для того, щоби він міг виконати головну вимогу ізраїльтян – приборкати палестинських бойовиків. Без підтримки населення спроба боротьби з Хамасом та іншими войовничими групами скінчилася б громадянською війною, говорить Генрі Зіґман.
Його колега Мурхаф Джуджаті, американський експерт з питань Близького Сходу в інституті Близького Сходу у Вашингтоні також покладає відповідальність за провал “дорожньої карти” на американський та ізраїльський уряд: “Якби США натиснули на Ізраїль, якби президент Буш хоча б домігся виконань умов "дорожньої карти" від Ізраїлю, гадаю, ми б не побачили сьогодні майже необмеженого насилля на Близькому Сході”.
В американській адміністрації з цим не погоджуються, проте навіть у про-ізраїльському Інституті з Близькосхідної політики експерти вказують у бік Вашингтона та Єрусалима. Макс Абрамс, дослідник зі згаданої установи, говорить, що ізраїльський прем’єр міністр Аріель Шарон так і не погодився припинити поширення ізраїльських поселень і очікував, що палестинці припинять насильство перед тим, як він запропонує їм щось у взамін.
А Мурхаф Джуджаті вважає, що прем’єр Шарон та його права партія Лікуд ніколи і не планували припинення поселень, бо вважають Західний Берег історично єврейською територією. “Гадаю, вони не хочуть бачити палестинську державу на Західному Березі, чи у смузі Газа. Вони б воліли, щоб палестинці мали якусь автономію в Ізраїлі, і це бачення йде врозріз з “дорожньою картою”.
Як і більшість оглядачів цей близькосхідний експерт вважає, що на цьому мирний процес буде фактично призупинено, бо єдина сторона, яка реально може домогтися змін, а це американська адміністрація, буде зайнята проблемами в Іраку та власним переобранням.
Найбільш очевидною відповіддю було б сказати, що це зробив палестинський самогубець, що підірвав бомбу в Єрусалимі 19 серпня. В результаті загинуло не лише 22 особи, цей акт став порушенням перемир’я, що його уже сім тижнів зберігали войовничі палестинські угрупування. Організація Хамас, що взяла на себе відповідальність за теракт, заявила, що це була відповідь на напад на одного з її провідників з боку Ізраїлю. Невдовзі після цього прем’єр міністр Палестинської автономії Махмуд Аббас, що його під тиском США та Ізраїлю було призначено у травні, склав свої повноваження.
Генрі Зіґман, директор Близькосхідного Проекту у Раді з Закордонних Питань, що є престижною дослідницькою установою у Нью Йорку, говорить, що навряд чи палестинський прем’єр мав інший вихід. “Біда в тому, що адміністрація Буша нічого не схотіла зробити з проблемою ізраїльських поселень, які не лише не припинилися, але і поширились. Вони також не наполягали, щоб полегшили життя палестинцям, щоб вони відчули, що не надто популярний Махмуд Аббас може чогось досягти”.
Таким чином, вважає експерт, Аббас не зміг здобути більшої популярності і підтримки, що було необхідною умовою для того, щоби він міг виконати головну вимогу ізраїльтян – приборкати палестинських бойовиків. Без підтримки населення спроба боротьби з Хамасом та іншими войовничими групами скінчилася б громадянською війною, говорить Генрі Зіґман.
Його колега Мурхаф Джуджаті, американський експерт з питань Близького Сходу в інституті Близького Сходу у Вашингтоні також покладає відповідальність за провал “дорожньої карти” на американський та ізраїльський уряд: “Якби США натиснули на Ізраїль, якби президент Буш хоча б домігся виконань умов "дорожньої карти" від Ізраїлю, гадаю, ми б не побачили сьогодні майже необмеженого насилля на Близькому Сході”.
В американській адміністрації з цим не погоджуються, проте навіть у про-ізраїльському Інституті з Близькосхідної політики експерти вказують у бік Вашингтона та Єрусалима. Макс Абрамс, дослідник зі згаданої установи, говорить, що ізраїльський прем’єр міністр Аріель Шарон так і не погодився припинити поширення ізраїльських поселень і очікував, що палестинці припинять насильство перед тим, як він запропонує їм щось у взамін.
А Мурхаф Джуджаті вважає, що прем’єр Шарон та його права партія Лікуд ніколи і не планували припинення поселень, бо вважають Західний Берег історично єврейською територією. “Гадаю, вони не хочуть бачити палестинську державу на Західному Березі, чи у смузі Газа. Вони б воліли, щоб палестинці мали якусь автономію в Ізраїлі, і це бачення йде врозріз з “дорожньою картою”.
Як і більшість оглядачів цей близькосхідний експерт вважає, що на цьому мирний процес буде фактично призупинено, бо єдина сторона, яка реально може домогтися змін, а це американська адміністрація, буде зайнята проблемами в Іраку та власним переобранням.