Київ, 16 вересня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі:
- Мітинг-реквієм пам’яті Георгія Гонгадзе у Києві та акція солідарності журналістів у Львові.
- Свобода слова на Донбасі: працівників деяких луганських медіа не пустили на прес-конференцію податківців.
- Правозахисник Володимир Малинкович у рубриці “Кафедра”.
Міжнародна організація “Репортери без кордонів” оприлюднила нещодавно “індекс свободи слова” – список держав з найвищим і найнижчим показником вільної преси. Рейтинг має 139 позицій. Україна опинилася на 112 місці, “випередивши” Росію і Білорусь. Перелік країн з найвільнішими мас-медіа очолює Фінляндія, а закриває його Північна Корея. Рейтинг базується на таких показниках, як демократичність законодавства про ЗМІ, державні монополії у тих чи інших сферах, цензура, тиск, залякування, арешти та вбивства журналістів.
16-го вересня виповнилося три роки від дня зникнення українського журналіста Георгія Ґонгадзе. Спілка журналістів України та Київська незалежна медіа – профспілка організували у Києві мітинг – реквієм пам’яті загиблого колеги. Про перебіг подій на мітингу розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Учасники мітингу журналісти – кореспонденти майже усіх відомих українських теле-, радіокомпаній та газет, агентств зібралися на Хрещатику біля входу до Спілки журналістів. Просто біля меморіальної дошки з викарбуваними іменами колег, які загинули упродовж дванадцяти років існування незалежної України.
Георгій Ґонгадзе не був ні першим, ні останнім серед тих, чия загибель сколихнула не лише українських журналістів, але і світову спільноту, і чия смерть залишається таємницею для широкої громадськості, адже, за словами голови Спілки журналістів Ігоря Любченка:
Ігор Любченко
Ми і сьогодні не знаємо ні якого числа, ні в якому місці закінчив свій земний шлях наш колега. І це ж не єдиний факт. Серед тих, хто загинув, є Борис Дерев’янко, редактор газети “Вечірня газета”. Вбивцю, як заявляли правоохоронні органи, посадили на лаву підсудних, засудили, але досі нам ніхто не сказав, хто замовив це вбивство. Ганьбою вкрили себе правоохоронні органи у розслідування вбивства Ігоря Александрова, тележурналіста із Слов’янська.
Богдана Костюк
Ситуація, що склалася з розслідуваннями наведених вище справ, змусила Спілку журналістів та Київську незалежну медіа – профспілку від імені українських журналістів звернутися до Верховної Ради з наступною вимогою (зачитує голова медіа – профспілки Олег Гузь).
Олег Гузь
Ми закликаємо Верховну Раду України внести у порядок денний четвертої сесії 4-го скликання звіт Генпрокурора Піскуна про хід розслідування справ загибелі Г. Ґонгадзе, І. Александрова, злочинів щодо інших журналістів, про можливий взаємозв’язок між справою Ґонгадзе та справою І. Гончарова. Сьогодні ім’я Георгія Ґонгадзе та усі події, які розгорталися навколо його зникнення, символізують сучасне становище ЗМІ в Україні та ставлення владних структур до проблем у цій сфері. Для нас доведення розслідування злочинів проти журналістів до кінця і винесення справедливого вироку винним є принциповим питанням.
Богдана Костюк
І, як заявив пан Гузь, доки це питання не буде розв’язане – жоден із нас, журналістів, не вважатиме Україну демократичною правовою державою.
Надія Шерстюк
Це був репортаж з мітингу-реквієму пам’яті Георгія Гонгадзе і усім загиблим журналістам у Києві. А у Львові днями журналісти взяли участь у акції День Свободи, який відбувався у рамках львівського Форуму видавців.
У цей день презентували антологію “Нерви ланцюга” - 25 есе українських письменників на тему свободи. Українські журналісти, літератори, громадські діячі поставили свої підписи під Маніфестом свободи. І книгу, і акцію було присвячено пам’яті журналістів Олександра Кривенка і Сергія Набоки. Докладніше зі Львова розповідає Галина Терещук.
Галина Терещук
“Сімдесят років ми жили в режимі активно насаджуваної всіма засобами, з міліцією й КГБ включно, “марксистської концепції людини” - тварини, буцімто жорстко запрограмованої так званим “соціальним детермінізмом”. Нас виховано в атмосфері глибокої недовіри до того, що людина має волю керуватися в житті якимись іншими спонуками, крім базисних. Марксистська концепція людини просто замінила релігію..” Це уривок з есе про свободу української письменниці, філософа Оксани Забужко. Своє розуміння свободи презентували присутнім на акції Дня Свободи письменники Володимир Єшкілев, Олександр Ірванець, Юрій Покальчук, Юрій Винничук, Юрій Іздрик. Їхні статті увійшли у збірник “Нерви ланцюга”. У День Свободи львівські журналісти оприлюднили маніфест Свободи (від незалежності до незалежності). У якому мовиться про те, що вже сьогодні громадяни України мали б відчути плоди незалежності та свого вибору. Незалежність держави, окрім зовнішніх чинників, визначається насамперед її внутрішньою сутністю. Демократична держава має за мету захист прав і свобод своїх громадян, створення умов для їхньої найповнішої самореалізації. Незалежність не означає безвідповідальність громадян і державних функціонерів, радше навпаки – це повна відповідальність за доручену кожному ділянку роботи, відповідальність перед державою та її народом.
“Нас дуже тривожить, - сказано у Маніфесті Свободи, - що місце нашої батьківщини в сучасному світі визначається сумнозвісним лідерством у рейтингах найбільш корумпованих держав, що у свідомості громадян інших країн Україна асоціюється зі скандалами незаконного продажу зброї, відсутністю прав і свобод, переслідуванням незалежних журналістів і засобів масової інформації. Лише спільними зусиллями ми можемо захистити себе від тих, хто зневажає і порушує українські закони, розкрадає державне майно, нищить український бізнес, зневажає права наших співвітчизників.
Лише спільними зусиллями ми можемо захисти підприємців, які створюють нові робочі місця, наповнюють бюджет; журналістів, які неупереджено і об’єктивно інформують громадськість. Лише спільними зусиллями ми можемо досягти того, щоб кожен прожитий нами день став днем свободи.
Усі, хто погоджувався із думками, висловленими у Маніфесті Свободи ставили під ним свої підписи. А ними стали майже усі учасники та відвідувачі книжкового форуму у Львові.
Надія Шерстюк
Частину луганських журналістів не пустили на прес-конференцію, яка була присвячена підсумкам робочої поїздки столичних податківців по Луганській області. Звіт співробітників Державної податкової інспекції слухали окремо визначені працівники ЗМІ. Ситуацію досліджував Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Групу податківців, до складу якої входили майже 100 чоловік, очолював перший заступник голови ДПА України, начальник податкової міліції Віктор Жвалюк, який назвав роботу київського десанту в області наданням практичної допомоги. Остання виявилася винятково у перевірках. На прес-конференції було повідомлено, що київські спеціалісти здійснили їх понад 1200 і при цьому виявили тисячу порушень.
На тій же прес-конференції київські податківці досить детально звітували про кричущі порушення закону, а в цей час на прохідній в приміщенні обласного податкового управління журналісти намагалися потрапити на цей захід.
Луганські податкові спеціалісти, пояснюючи причини не допуску місцевим журналістам, заявляли, що на прес-конференцію запрошені тільки власні кореспонденти київських ЗМІ, а власним кореспондентам, у свою чергу, демонстрували якийсь список невідомо ким допущених представників мас-медіа. При цьому заявляли, що можуть надіслати прес-релізи до редакцій.
Коли журналісти почали вимагати, щоб представники податкової назвали свої прізвища, то всі вони раптом зникли, залишивши на варті лише охоронців. Останні, врешті-решт, і викликали головного податкового інспектора відділу громадських зв’язків Олександра Довженка, який продемонстрував готовність довести журналістів до залу, де проводилася прес-конференція. Правда, на це він так і не наважився. Його аргументи зводилися до того, що, мовляв, журналісти запізнилися.
Прокоментувати цю протизаконну ситуацію на вимогу кореспондента радіо “Свобода” він відмовився.
Як стало відомо пізніше, головний податковий міліціонер країни Віктор Жвалюк на згаданій прес-конференції наголошував, що в Луганській області достатньо резервів для збільшення податкових надходжень до бюджету. Звичайно, за умови, що платники податків суворо дотримуватимуться букви закону. Але, судячи зі всього, закону про пресу, який регламентує права та обов’язки журналістів, для податківців просто не існує.
До речі, це стосується і керівництва Луганської області, яке вже тривалий час ділить журналістів на своїх, які напишуть те, що треба, і на чужих – непідконтрольних і непідзвітних.
Надія Шерстюк
І на завершення передачі - рубрика “Кафедра”. Український політолог, правозахисник Володимир Малинкович розповідає про найгостріші, на його думку, проблеми в ділянці прав людини.
Володимир Малинкович
Я вважаю, що найбільш гострою сьогодні проблема у галузі прав людини – це те, що наша влада не контролюється громадськістю. По-перше, в нас немає справжнього громадянського суспільства, а по-друге, наша влада все ж таки ще будується по-старому, тобто з централізованим так званим адмінресурсом. І поки такий адмінресурс є, практично, люди не можуть контролювати діяльність владних установ. Зверху як скажуть, так воно і буде.
І потім, коли буде десь порушення прав людини (вони безумовно будуть, вони є в будь-якому суспільстві, а в нашому їх дуже багато), практично неможливо якось захистити людину від таких порушень, бо все пов’язано з центральною владою. Скажімо: подаємо до суду, а там залишається ще телефонне право; подаємо до прокурора, а там все ще залишається залежність прокуратури від центральної влади.
І ось зараз ми вирішуємо проблему вступу до ЄЕП, так званого простору СНД - і знову ж таки в якій мірі від цього будуть залежати інтереси громадян – ніхто не вирішує. Вони всі вирішують лише в зв’язку зі своїми політичними інтересами тієї чи іншої політичної групи. Громадянського суспільства немає, і контролю не може бути.
Крім того, ще одна проблема - керують владними структурами (саме тими структурами, які повинні охороняти права громадян) люди, які в минулому займалися репресіями, проти прав людини. Зокрема, кілька днів тому була призначена секретарем Ради національної безпеки та оборони (тобто людина, яка керує організацією, що контролює всі правозахисні права у виконавчій організації України) людина, яка свого часу репресувала дисидентів, при чому завжди порушуючи навіть радянські зовсім негуманні, неліберальні закони. Я маю на увазі пана Радченка.
Хочу сказати, що не тільки Радченко залишається при владі, але й судді, прокурори, міліцейські чини ще з радянських часів. Кінець-кінцем, дуже важливо, щоб були в нас незалежні ЗМІ, особливо електронні ЗМІ. А в нас сьогодні електронні ЗМІ залежать як від державної влади, так і від олігархів, які також підтримують цю владу.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі:
- Мітинг-реквієм пам’яті Георгія Гонгадзе у Києві та акція солідарності журналістів у Львові.
- Свобода слова на Донбасі: працівників деяких луганських медіа не пустили на прес-конференцію податківців.
- Правозахисник Володимир Малинкович у рубриці “Кафедра”.
Міжнародна організація “Репортери без кордонів” оприлюднила нещодавно “індекс свободи слова” – список держав з найвищим і найнижчим показником вільної преси. Рейтинг має 139 позицій. Україна опинилася на 112 місці, “випередивши” Росію і Білорусь. Перелік країн з найвільнішими мас-медіа очолює Фінляндія, а закриває його Північна Корея. Рейтинг базується на таких показниках, як демократичність законодавства про ЗМІ, державні монополії у тих чи інших сферах, цензура, тиск, залякування, арешти та вбивства журналістів.
16-го вересня виповнилося три роки від дня зникнення українського журналіста Георгія Ґонгадзе. Спілка журналістів України та Київська незалежна медіа – профспілка організували у Києві мітинг – реквієм пам’яті загиблого колеги. Про перебіг подій на мітингу розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Учасники мітингу журналісти – кореспонденти майже усіх відомих українських теле-, радіокомпаній та газет, агентств зібралися на Хрещатику біля входу до Спілки журналістів. Просто біля меморіальної дошки з викарбуваними іменами колег, які загинули упродовж дванадцяти років існування незалежної України.
Георгій Ґонгадзе не був ні першим, ні останнім серед тих, чия загибель сколихнула не лише українських журналістів, але і світову спільноту, і чия смерть залишається таємницею для широкої громадськості, адже, за словами голови Спілки журналістів Ігоря Любченка:
Ігор Любченко
Ми і сьогодні не знаємо ні якого числа, ні в якому місці закінчив свій земний шлях наш колега. І це ж не єдиний факт. Серед тих, хто загинув, є Борис Дерев’янко, редактор газети “Вечірня газета”. Вбивцю, як заявляли правоохоронні органи, посадили на лаву підсудних, засудили, але досі нам ніхто не сказав, хто замовив це вбивство. Ганьбою вкрили себе правоохоронні органи у розслідування вбивства Ігоря Александрова, тележурналіста із Слов’янська.
Богдана Костюк
Ситуація, що склалася з розслідуваннями наведених вище справ, змусила Спілку журналістів та Київську незалежну медіа – профспілку від імені українських журналістів звернутися до Верховної Ради з наступною вимогою (зачитує голова медіа – профспілки Олег Гузь).
Олег Гузь
Ми закликаємо Верховну Раду України внести у порядок денний четвертої сесії 4-го скликання звіт Генпрокурора Піскуна про хід розслідування справ загибелі Г. Ґонгадзе, І. Александрова, злочинів щодо інших журналістів, про можливий взаємозв’язок між справою Ґонгадзе та справою І. Гончарова. Сьогодні ім’я Георгія Ґонгадзе та усі події, які розгорталися навколо його зникнення, символізують сучасне становище ЗМІ в Україні та ставлення владних структур до проблем у цій сфері. Для нас доведення розслідування злочинів проти журналістів до кінця і винесення справедливого вироку винним є принциповим питанням.
Богдана Костюк
І, як заявив пан Гузь, доки це питання не буде розв’язане – жоден із нас, журналістів, не вважатиме Україну демократичною правовою державою.
Надія Шерстюк
Це був репортаж з мітингу-реквієму пам’яті Георгія Гонгадзе і усім загиблим журналістам у Києві. А у Львові днями журналісти взяли участь у акції День Свободи, який відбувався у рамках львівського Форуму видавців.
У цей день презентували антологію “Нерви ланцюга” - 25 есе українських письменників на тему свободи. Українські журналісти, літератори, громадські діячі поставили свої підписи під Маніфестом свободи. І книгу, і акцію було присвячено пам’яті журналістів Олександра Кривенка і Сергія Набоки. Докладніше зі Львова розповідає Галина Терещук.
Галина Терещук
“Сімдесят років ми жили в режимі активно насаджуваної всіма засобами, з міліцією й КГБ включно, “марксистської концепції людини” - тварини, буцімто жорстко запрограмованої так званим “соціальним детермінізмом”. Нас виховано в атмосфері глибокої недовіри до того, що людина має волю керуватися в житті якимись іншими спонуками, крім базисних. Марксистська концепція людини просто замінила релігію..” Це уривок з есе про свободу української письменниці, філософа Оксани Забужко. Своє розуміння свободи презентували присутнім на акції Дня Свободи письменники Володимир Єшкілев, Олександр Ірванець, Юрій Покальчук, Юрій Винничук, Юрій Іздрик. Їхні статті увійшли у збірник “Нерви ланцюга”. У День Свободи львівські журналісти оприлюднили маніфест Свободи (від незалежності до незалежності). У якому мовиться про те, що вже сьогодні громадяни України мали б відчути плоди незалежності та свого вибору. Незалежність держави, окрім зовнішніх чинників, визначається насамперед її внутрішньою сутністю. Демократична держава має за мету захист прав і свобод своїх громадян, створення умов для їхньої найповнішої самореалізації. Незалежність не означає безвідповідальність громадян і державних функціонерів, радше навпаки – це повна відповідальність за доручену кожному ділянку роботи, відповідальність перед державою та її народом.
“Нас дуже тривожить, - сказано у Маніфесті Свободи, - що місце нашої батьківщини в сучасному світі визначається сумнозвісним лідерством у рейтингах найбільш корумпованих держав, що у свідомості громадян інших країн Україна асоціюється зі скандалами незаконного продажу зброї, відсутністю прав і свобод, переслідуванням незалежних журналістів і засобів масової інформації. Лише спільними зусиллями ми можемо захистити себе від тих, хто зневажає і порушує українські закони, розкрадає державне майно, нищить український бізнес, зневажає права наших співвітчизників.
Лише спільними зусиллями ми можемо захисти підприємців, які створюють нові робочі місця, наповнюють бюджет; журналістів, які неупереджено і об’єктивно інформують громадськість. Лише спільними зусиллями ми можемо досягти того, щоб кожен прожитий нами день став днем свободи.
Усі, хто погоджувався із думками, висловленими у Маніфесті Свободи ставили під ним свої підписи. А ними стали майже усі учасники та відвідувачі книжкового форуму у Львові.
Надія Шерстюк
Частину луганських журналістів не пустили на прес-конференцію, яка була присвячена підсумкам робочої поїздки столичних податківців по Луганській області. Звіт співробітників Державної податкової інспекції слухали окремо визначені працівники ЗМІ. Ситуацію досліджував Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Групу податківців, до складу якої входили майже 100 чоловік, очолював перший заступник голови ДПА України, начальник податкової міліції Віктор Жвалюк, який назвав роботу київського десанту в області наданням практичної допомоги. Остання виявилася винятково у перевірках. На прес-конференції було повідомлено, що київські спеціалісти здійснили їх понад 1200 і при цьому виявили тисячу порушень.
На тій же прес-конференції київські податківці досить детально звітували про кричущі порушення закону, а в цей час на прохідній в приміщенні обласного податкового управління журналісти намагалися потрапити на цей захід.
Луганські податкові спеціалісти, пояснюючи причини не допуску місцевим журналістам, заявляли, що на прес-конференцію запрошені тільки власні кореспонденти київських ЗМІ, а власним кореспондентам, у свою чергу, демонстрували якийсь список невідомо ким допущених представників мас-медіа. При цьому заявляли, що можуть надіслати прес-релізи до редакцій.
Коли журналісти почали вимагати, щоб представники податкової назвали свої прізвища, то всі вони раптом зникли, залишивши на варті лише охоронців. Останні, врешті-решт, і викликали головного податкового інспектора відділу громадських зв’язків Олександра Довженка, який продемонстрував готовність довести журналістів до залу, де проводилася прес-конференція. Правда, на це він так і не наважився. Його аргументи зводилися до того, що, мовляв, журналісти запізнилися.
Прокоментувати цю протизаконну ситуацію на вимогу кореспондента радіо “Свобода” він відмовився.
Як стало відомо пізніше, головний податковий міліціонер країни Віктор Жвалюк на згаданій прес-конференції наголошував, що в Луганській області достатньо резервів для збільшення податкових надходжень до бюджету. Звичайно, за умови, що платники податків суворо дотримуватимуться букви закону. Але, судячи зі всього, закону про пресу, який регламентує права та обов’язки журналістів, для податківців просто не існує.
До речі, це стосується і керівництва Луганської області, яке вже тривалий час ділить журналістів на своїх, які напишуть те, що треба, і на чужих – непідконтрольних і непідзвітних.
Надія Шерстюк
І на завершення передачі - рубрика “Кафедра”. Український політолог, правозахисник Володимир Малинкович розповідає про найгостріші, на його думку, проблеми в ділянці прав людини.
Володимир Малинкович
Я вважаю, що найбільш гострою сьогодні проблема у галузі прав людини – це те, що наша влада не контролюється громадськістю. По-перше, в нас немає справжнього громадянського суспільства, а по-друге, наша влада все ж таки ще будується по-старому, тобто з централізованим так званим адмінресурсом. І поки такий адмінресурс є, практично, люди не можуть контролювати діяльність владних установ. Зверху як скажуть, так воно і буде.
І потім, коли буде десь порушення прав людини (вони безумовно будуть, вони є в будь-якому суспільстві, а в нашому їх дуже багато), практично неможливо якось захистити людину від таких порушень, бо все пов’язано з центральною владою. Скажімо: подаємо до суду, а там залишається ще телефонне право; подаємо до прокурора, а там все ще залишається залежність прокуратури від центральної влади.
І ось зараз ми вирішуємо проблему вступу до ЄЕП, так званого простору СНД - і знову ж таки в якій мірі від цього будуть залежати інтереси громадян – ніхто не вирішує. Вони всі вирішують лише в зв’язку зі своїми політичними інтересами тієї чи іншої політичної групи. Громадянського суспільства немає, і контролю не може бути.
Крім того, ще одна проблема - керують владними структурами (саме тими структурами, які повинні охороняти права громадян) люди, які в минулому займалися репресіями, проти прав людини. Зокрема, кілька днів тому була призначена секретарем Ради національної безпеки та оборони (тобто людина, яка керує організацією, що контролює всі правозахисні права у виконавчій організації України) людина, яка свого часу репресувала дисидентів, при чому завжди порушуючи навіть радянські зовсім негуманні, неліберальні закони. Я маю на увазі пана Радченка.
Хочу сказати, що не тільки Радченко залишається при владі, але й судді, прокурори, міліцейські чини ще з радянських часів. Кінець-кінцем, дуже важливо, щоб були в нас незалежні ЗМІ, особливо електронні ЗМІ. А в нас сьогодні електронні ЗМІ залежать як від державної влади, так і від олігархів, які також підтримують цю владу.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
