Київ-Прага, 17 жовтня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні ми розпочинаємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України
Незабаром виповнюється два роки з часу проведення Всеукраїнського перепису населення. Це достатній термін для того, щоб спокійно і виважено, без тиску політичної повсякденності здійснювати аналіз статистичних матеріалів. Але перш, ніж розпочати це, надамо слово Віталію Пономарьов, котрий розповість про історію переписів населення в Україні
Віталій Пономарьов
Перші на українських землях реґулярні переписи населення запровадили у ХІІІ столітті монголи для збирання данини, причому одиницею обліку були “дими”, тобто окремі господарства. Так званий “подимний тариф” застосовувався в Україні ще у ХVI столітті, згодом одиницею обліку стали “дворище” або “служба”, тобто хутор. Найбільш точним був облік кількості осіб окремих станів, як-от реєстри Війська Запорозького чи переписи шляхти у складі земських загонів. Так, перший відомий перепис волинських бояр датується 1528 роком, тоді ж був створений “Попис русько-литовського війська”. Переписи проводилися і в окремих землях, приміром, записи ревізій замків Волинської і Київської земель 1545–1552 років. Відомі також переписи тільки міського населення, наприклад, ревізії 1562 та 1622 років. Перший загальний перепис населення Гетьманщині був проведений 1723 року, за другого перепису (1763 року) обліковувалося тільки чоловіче населення. Так званий “Рум’янцевський Опис” усього населення Гетьманщини відбувався упродовж 1765–69 років, однак не був завершений.
Після приєднання українських земель до Російської імперії там проводився облік платників подушних податків у формі десяти “ревізій”, остання з яких відбулася у 1857–60 роках. У другій половині ХІХ століття проведено ще і 3 адміністративно-поліцейські переписи населення. Єдиний загальний перепис на українських землях у складі Російської імперії відбувся 1897 року. За його даними у підросійській Україні тоді мешкало 37 мільйонів осіб.
За радянської влади загальні переписи населення проводилися у 1920, 26-му, 37-му, 39-му, 70-му, 79-му та 89-му роках. Одним з найбільш об’єктивних був перепис 1926 року, за ним кількість населення радянської України становила 48 цілих і 7 десятих мільйона осіб. Перепис 37-го року засвідчив величезні втрати населення України від голодомору та комуністичного терору. Відтак, він був оголошений «шкідницьким», його результати – анульовані, а більшість організаторів перепису репресовано. Результати перепису 39-го року були сфальшовані, зокрема, кількість населення України штучно збільшена на 2 мільйона осіб. Перший Всеукраїнський перепис населення був проведений у грудні 2001 року. За його даними кількість населення України становила 48 мільйонів 457 тисяч осіб, з них 77,8% – українці. Порівняно з 1989 роком населення України зменшилося на три цілих і дві десятих мільйони осіб. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
Яким же є в загальних рисах соціально-демографічний портрет України? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Перше питання, що виникає, скільки ж є в Україні жителів? Виявляється, що в Україні живе 48 млн. 457 тисяч. Це відчутне зменшення у порівнянні з 1989 роком. Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення – 80 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області – 39 осіб/км2. Найвищий - в Донецькій області – 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник – 90 осіб/км2. Але Донецька область в цьому сенсі є рекордсменом. Як розподіляється зменшення населення по регіонах? Є група відносно благополучних регіонів, де населення або не зменшилося, або зменшилося дуже незначно: Крим, Київ, Волинська область, Закарпаття, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, місто Севастополь, Львівська. Є середняки: Миколаївська, Херсонська, Хмельницька, Київська. Є регіони з дуже відчутним зменшенням людності: це сумний рекордсмен Чернігівщина; - 12%, Луганщина; - 11%, Житомирщина; - 10%, Донеччина; - 9%, Сумська; - 9%, Харківська; - 9%, Кіровоградська; - 9%. Не дуже добрі справи у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Полтавській областях - 7-8% зниження.
Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 67,2%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32,*%) сільського. Проте, як для європейської держави це дуже високий показник сільського населення, що свідчить й про певний рівень продуктивності сільського господарства. Себто кожний селянин в Україні годує себе і ще двох громадян. Для держави, що претендує на роль житниці Європи, така ефективність аграрного виробництва не є нормальною. Причому, співвідношення між міським і сільським населенням за останні два переписи практично не змінилося.
Найменш сільськими є такі регіони України як Донеччина; - 10%, Луганщина; - 14%, Дніпропетровщина; - 17%, Харківська; - 21%, Запорізька; - 24% селян. Найбільш сільські: Тернопільска і Закарпатська обл. – по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька – по 58%, Вінницька – 56% і Рівненська – 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, де мешканці міста становлять 90% населення, Луганській – 86% та Дніпропетровській – 83%.
В Україні значне перевищення кількості жіночого населеня над чоловічим: 22 млн. 441 тис чоловіків (або 46,3%) проти 26 млн. 16 тис. жінок (або 53,7%).
Найбільший відсоток жінок – 55 в Чернігівській області, найменший – 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54%. Найменше чоловіків у Чернігівській області – 45%, найбільше – в Закарпатті – 48%. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась, за рахунок деякого вирівнювання в селах, у містах же навпаки кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова).
В Україні збільшилась кількість міст – нині маємо 454 міста. Серед них 37 це міста із кількістю населення від 100 до 500 тисяч, 9 міст мають понад півмільйона жителів, а у 5-ти кількість населення перевищувала 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.
Олекса Боярко
Заради справедливості відзначимо, що деякі дослідники, такі, як політолог Ростислав Павленко, висловлюють певні сумніви у точності усіх результатів перепису.
Ростислав Павленко
Важко оцінювати звичайно статистичний бік справи, швидше за все Держкомстатистики підготувалось достатньо професійно до цього. Але як завжди, цілком можливо, що підвело виконання. Досить часто доводилося чути нарікання людей про те, що опитування проводилося формально, записувались відомості, фактично з голосу без перевірки відповідних документів і цілком можливо, що інформація могла бути перекрученою.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про соціально-демографічний портрет України
Ігор Лосєв
З усього населення України громадяни Української держави становлять 47 млн. 950 тис, іноземних громадян – 168 тис. з них громадян держав СНД – 151 тис. осіб.
Найбільше іноземців проживає в місті Севастополі (3,4%) населення міста – хоча за повідомленнями деяких політичних партій, щонайменше 20% населення цього міста має подвійне громадянство, заборонене законодавством України. Значні групи іноземців на теренах Автономної Республіки Крим – 0,8% населення республіки, та в Одеській області – 0,7% іноземців, але за повідомленням місцевої преси приміром на Буковині теж є тисячі громадян з подвійним громадянством.
Олекса Боярко
Тим часом, попри зауваження на свою адресу, фахівці Державного комітету статистики переконані у вірності свого підходу, зокрема, до визначення кількості представників тих чи інших етносів в Україні. Говорить провідний фахівець Держкомстату Любов Стельмах.
Любов Стельмах
Опитування, потім розроблення йшло відповідно до класифікатора, як ми кажемо, їх словника національностей, який був затверджений Президією АН. Тому що різні науковці по-різному визначають перелік тих національностей, різні точки зору є. Тому, ми спеціально наполягли на тому, щоб це було якось затверджено.
Олекса Боярко
Якою ж є в найзагальніших рисах етнічна картина України? Ігор Лосєв завершує свою розповідь.
Ігор Лосєв
Суттєві зміни відбулися в етнічному складі населення України. Українців збільшилося до 77,8% проти 72,7% у 1989 році. Дещо зменшилась кількість росіян з 22,1% у 1989 році до 17,3% у 2001р. Нині росіян в Україні 8 млн. 334 тисячі осіб, українців – 37 млн. 541 тис. осіб.
Зменшилась доволі суттєво кількість білорусів у складі населення України (з 0,9% до 0,6%) і євреїв (з 0,9% до 0,2%), трохи зменшився відсоток молдован і болгар, поляків, угорців. Не змінився відсоток греків, німців, казанських татар, циган, румунів. У 5,3 рази збільшився відсоток кримських татар (це пов''язане з поверненням народу з місць депортації), у 1,8 рази збільшився відсоток вірменів (цей етнос найбільш активно мігрує в Україну), кількість вірменів нині майже у двічі перевищує їх кількість у 1989 році. Суттєво збільшилась кількість грузинів та азербайджанців.
Дані перепису мають покласти край етнополітичним спекуляціям деяких орієнтованих на закордон сил, що стверджують, що в Україні росіяни становлять половину населення, в абсолютних цифрах 20-25 млн, як заявляє лідер Російського блоку Свистунов, щоправди він поділяє росіян на росіян у вузькому і широкому розумінні. У вузькому, це, напевно, ті люди, що справді є росіянами, а в широкому всі, кого такими може оголосити пан Свистунов, вимагаючи зміни етнокультурного статусу української держави.
Цікавим є етнічний розподіл населення України по регіонах: в АР Крим дещо зменшився відсоток росіян: з 65,6% до 58,3%, та українців – 26,7% до 24,3%. Це поясняється збільшенням у 6,3 рази кількості кримських татар, що становлять сьогодні 12% населення Криму. У 3,6 рази збільшилась кількість вірменів у Криму. Різко зменшилась кількість євреїв (з 0,7% до 0,2%). Майже вдвічі збільшилась кількість азербайджанців.
Найбільш українськими є Тернопільська (97,8%) та Івано-Франківська обл. (97,5%). Найменш – Донецька (56,9) та Луганська – (58%). У Києві українці становлять 82,2%, важно у це повірити, спостерігаючи побутову поведінку і слухаючи мову спілкування киян. У Севастополі дещо зменшилась відсоткова кількість росіян – з 74,4% до 71,6%, і дещо збільшилась кількість українців –з 20,7% до 22,4%.
Дещо мають вщухнути і політичні спекуляції на мовному грунті. До перепису від прихильників “російськоязичництва” можна було почати, що російська є рідною майже для 60% населення, а дехто називав ще фантастичніші цифри.
Російську вважають рідною 29,6% населення, а українську 67,5%, себто однозначна більшість. На жаль, цей факт ніяк не забезпечує мовні права українців у власній державі, про що свідчать факти дискримінації за мовною ознакою, зокрема закриття україномовних шкіл у Донецьку та Дніпропетровську.
Слід зазначити, що серед українців українську мову рідною визнали 85,2%, серед росіян – 3,9%, серед білорусів – 17,5%, серед циган – 21%, серед німців – 22,1%. Найбільш українофільською меншиною є поляки – 71% вважає рідною українську мову, найменш українофільською після росіян – греки, 88,5% вважають рідною російську і лише 4,8% українську.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні ми розпочинаємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України
Незабаром виповнюється два роки з часу проведення Всеукраїнського перепису населення. Це достатній термін для того, щоб спокійно і виважено, без тиску політичної повсякденності здійснювати аналіз статистичних матеріалів. Але перш, ніж розпочати це, надамо слово Віталію Пономарьов, котрий розповість про історію переписів населення в Україні
Віталій Пономарьов
Перші на українських землях реґулярні переписи населення запровадили у ХІІІ столітті монголи для збирання данини, причому одиницею обліку були “дими”, тобто окремі господарства. Так званий “подимний тариф” застосовувався в Україні ще у ХVI столітті, згодом одиницею обліку стали “дворище” або “служба”, тобто хутор. Найбільш точним був облік кількості осіб окремих станів, як-от реєстри Війська Запорозького чи переписи шляхти у складі земських загонів. Так, перший відомий перепис волинських бояр датується 1528 роком, тоді ж був створений “Попис русько-литовського війська”. Переписи проводилися і в окремих землях, приміром, записи ревізій замків Волинської і Київської земель 1545–1552 років. Відомі також переписи тільки міського населення, наприклад, ревізії 1562 та 1622 років. Перший загальний перепис населення Гетьманщині був проведений 1723 року, за другого перепису (1763 року) обліковувалося тільки чоловіче населення. Так званий “Рум’янцевський Опис” усього населення Гетьманщини відбувався упродовж 1765–69 років, однак не був завершений.
Після приєднання українських земель до Російської імперії там проводився облік платників подушних податків у формі десяти “ревізій”, остання з яких відбулася у 1857–60 роках. У другій половині ХІХ століття проведено ще і 3 адміністративно-поліцейські переписи населення. Єдиний загальний перепис на українських землях у складі Російської імперії відбувся 1897 року. За його даними у підросійській Україні тоді мешкало 37 мільйонів осіб.
За радянської влади загальні переписи населення проводилися у 1920, 26-му, 37-му, 39-му, 70-му, 79-му та 89-му роках. Одним з найбільш об’єктивних був перепис 1926 року, за ним кількість населення радянської України становила 48 цілих і 7 десятих мільйона осіб. Перепис 37-го року засвідчив величезні втрати населення України від голодомору та комуністичного терору. Відтак, він був оголошений «шкідницьким», його результати – анульовані, а більшість організаторів перепису репресовано. Результати перепису 39-го року були сфальшовані, зокрема, кількість населення України штучно збільшена на 2 мільйона осіб. Перший Всеукраїнський перепис населення був проведений у грудні 2001 року. За його даними кількість населення України становила 48 мільйонів 457 тисяч осіб, з них 77,8% – українці. Порівняно з 1989 роком населення України зменшилося на три цілих і дві десятих мільйони осіб. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
Яким же є в загальних рисах соціально-демографічний портрет України? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Перше питання, що виникає, скільки ж є в Україні жителів? Виявляється, що в Україні живе 48 млн. 457 тисяч. Це відчутне зменшення у порівнянні з 1989 роком. Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення – 80 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області – 39 осіб/км2. Найвищий - в Донецькій області – 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник – 90 осіб/км2. Але Донецька область в цьому сенсі є рекордсменом. Як розподіляється зменшення населення по регіонах? Є група відносно благополучних регіонів, де населення або не зменшилося, або зменшилося дуже незначно: Крим, Київ, Волинська область, Закарпаття, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, місто Севастополь, Львівська. Є середняки: Миколаївська, Херсонська, Хмельницька, Київська. Є регіони з дуже відчутним зменшенням людності: це сумний рекордсмен Чернігівщина; - 12%, Луганщина; - 11%, Житомирщина; - 10%, Донеччина; - 9%, Сумська; - 9%, Харківська; - 9%, Кіровоградська; - 9%. Не дуже добрі справи у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Полтавській областях - 7-8% зниження.
Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 67,2%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32,*%) сільського. Проте, як для європейської держави це дуже високий показник сільського населення, що свідчить й про певний рівень продуктивності сільського господарства. Себто кожний селянин в Україні годує себе і ще двох громадян. Для держави, що претендує на роль житниці Європи, така ефективність аграрного виробництва не є нормальною. Причому, співвідношення між міським і сільським населенням за останні два переписи практично не змінилося.
Найменш сільськими є такі регіони України як Донеччина; - 10%, Луганщина; - 14%, Дніпропетровщина; - 17%, Харківська; - 21%, Запорізька; - 24% селян. Найбільш сільські: Тернопільска і Закарпатська обл. – по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька – по 58%, Вінницька – 56% і Рівненська – 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, де мешканці міста становлять 90% населення, Луганській – 86% та Дніпропетровській – 83%.
В Україні значне перевищення кількості жіночого населеня над чоловічим: 22 млн. 441 тис чоловіків (або 46,3%) проти 26 млн. 16 тис. жінок (або 53,7%).
Найбільший відсоток жінок – 55 в Чернігівській області, найменший – 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54%. Найменше чоловіків у Чернігівській області – 45%, найбільше – в Закарпатті – 48%. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась, за рахунок деякого вирівнювання в селах, у містах же навпаки кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова).
В Україні збільшилась кількість міст – нині маємо 454 міста. Серед них 37 це міста із кількістю населення від 100 до 500 тисяч, 9 міст мають понад півмільйона жителів, а у 5-ти кількість населення перевищувала 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.
Олекса Боярко
Заради справедливості відзначимо, що деякі дослідники, такі, як політолог Ростислав Павленко, висловлюють певні сумніви у точності усіх результатів перепису.
Ростислав Павленко
Важко оцінювати звичайно статистичний бік справи, швидше за все Держкомстатистики підготувалось достатньо професійно до цього. Але як завжди, цілком можливо, що підвело виконання. Досить часто доводилося чути нарікання людей про те, що опитування проводилося формально, записувались відомості, фактично з голосу без перевірки відповідних документів і цілком можливо, що інформація могла бути перекрученою.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про соціально-демографічний портрет України
Ігор Лосєв
З усього населення України громадяни Української держави становлять 47 млн. 950 тис, іноземних громадян – 168 тис. з них громадян держав СНД – 151 тис. осіб.
Найбільше іноземців проживає в місті Севастополі (3,4%) населення міста – хоча за повідомленнями деяких політичних партій, щонайменше 20% населення цього міста має подвійне громадянство, заборонене законодавством України. Значні групи іноземців на теренах Автономної Республіки Крим – 0,8% населення республіки, та в Одеській області – 0,7% іноземців, але за повідомленням місцевої преси приміром на Буковині теж є тисячі громадян з подвійним громадянством.
Олекса Боярко
Тим часом, попри зауваження на свою адресу, фахівці Державного комітету статистики переконані у вірності свого підходу, зокрема, до визначення кількості представників тих чи інших етносів в Україні. Говорить провідний фахівець Держкомстату Любов Стельмах.
Любов Стельмах
Опитування, потім розроблення йшло відповідно до класифікатора, як ми кажемо, їх словника національностей, який був затверджений Президією АН. Тому що різні науковці по-різному визначають перелік тих національностей, різні точки зору є. Тому, ми спеціально наполягли на тому, щоб це було якось затверджено.
Олекса Боярко
Якою ж є в найзагальніших рисах етнічна картина України? Ігор Лосєв завершує свою розповідь.
Ігор Лосєв
Суттєві зміни відбулися в етнічному складі населення України. Українців збільшилося до 77,8% проти 72,7% у 1989 році. Дещо зменшилась кількість росіян з 22,1% у 1989 році до 17,3% у 2001р. Нині росіян в Україні 8 млн. 334 тисячі осіб, українців – 37 млн. 541 тис. осіб.
Зменшилась доволі суттєво кількість білорусів у складі населення України (з 0,9% до 0,6%) і євреїв (з 0,9% до 0,2%), трохи зменшився відсоток молдован і болгар, поляків, угорців. Не змінився відсоток греків, німців, казанських татар, циган, румунів. У 5,3 рази збільшився відсоток кримських татар (це пов''язане з поверненням народу з місць депортації), у 1,8 рази збільшився відсоток вірменів (цей етнос найбільш активно мігрує в Україну), кількість вірменів нині майже у двічі перевищує їх кількість у 1989 році. Суттєво збільшилась кількість грузинів та азербайджанців.
Дані перепису мають покласти край етнополітичним спекуляціям деяких орієнтованих на закордон сил, що стверджують, що в Україні росіяни становлять половину населення, в абсолютних цифрах 20-25 млн, як заявляє лідер Російського блоку Свистунов, щоправди він поділяє росіян на росіян у вузькому і широкому розумінні. У вузькому, це, напевно, ті люди, що справді є росіянами, а в широкому всі, кого такими може оголосити пан Свистунов, вимагаючи зміни етнокультурного статусу української держави.
Цікавим є етнічний розподіл населення України по регіонах: в АР Крим дещо зменшився відсоток росіян: з 65,6% до 58,3%, та українців – 26,7% до 24,3%. Це поясняється збільшенням у 6,3 рази кількості кримських татар, що становлять сьогодні 12% населення Криму. У 3,6 рази збільшилась кількість вірменів у Криму. Різко зменшилась кількість євреїв (з 0,7% до 0,2%). Майже вдвічі збільшилась кількість азербайджанців.
Найбільш українськими є Тернопільська (97,8%) та Івано-Франківська обл. (97,5%). Найменш – Донецька (56,9) та Луганська – (58%). У Києві українці становлять 82,2%, важно у це повірити, спостерігаючи побутову поведінку і слухаючи мову спілкування киян. У Севастополі дещо зменшилась відсоткова кількість росіян – з 74,4% до 71,6%, і дещо збільшилась кількість українців –з 20,7% до 22,4%.
Дещо мають вщухнути і політичні спекуляції на мовному грунті. До перепису від прихильників “російськоязичництва” можна було почати, що російська є рідною майже для 60% населення, а дехто називав ще фантастичніші цифри.
Російську вважають рідною 29,6% населення, а українську 67,5%, себто однозначна більшість. На жаль, цей факт ніяк не забезпечує мовні права українців у власній державі, про що свідчать факти дискримінації за мовною ознакою, зокрема закриття україномовних шкіл у Донецьку та Дніпропетровську.
Слід зазначити, що серед українців українську мову рідною визнали 85,2%, серед росіян – 3,9%, серед білорусів – 17,5%, серед циган – 21%, серед німців – 22,1%. Найбільш українофільською меншиною є поляки – 71% вважає рідною українську мову, найменш українофільською після росіян – греки, 88,5% вважають рідною російську і лише 4,8% українську.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
