Київ, 24 жовтня 2003 року.
Надія Степула
Дорогі слухачі! До Вашої уваги – радіожурнал СЮЖЕТИ. Я, Надія Степула – автор і ведуча, - вітаю Вас!
Від світла, пролитого на таємниці нашої історії, все більше темніє в очах, - зауважив літератор Едуард Севрус. Але й - ніщо не вабить так, як історичні таємниці... Багато з них бережуть муровані стіни, руїни, або ж – тільки назви колишніх монастирів.
Межигірський монастир поблизу Києва стояв на відомому шляху “із варяг – у греки”. За переказами, монастир заснований ще в домонгольські часи, а відновлений із запустіння на початку 16 століття. Згодом знову занедбаний і знову відновлений багато разів. Після пожежі 1787 року на місці монастиря заснована Межигірська фаянсова фабрика, яка працювала тут майже сто літ. У 1886 році монастир відновлений – як чоловічий, а з 1894 року – як жіночий.За радянської влади святиню ліквідували. У 30-х роках минулого століття всі будівлі Межигірського монастиря знищені, а на їх місці було збудовано дачі для керівників партії та уряду УРСР.
Що залишилося сьогодні від Межигірської твердині? Від п”ятикупольної Спасо-Преображенської церкви, від приворітньої церкви святих Петра і Павла, від келій під Пекарницькою горою над Дніпром? Відповіді на ці запитання шукав Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
Перед поїздкою до Міжигір’я намагаюся з’ясувати, що ж там сьогодні. За одними даними – резиденція Російського Посла Віктора Чорномирдіна, за іншими – дача Прем’єр-міністра України Віктора Януковича.
Щоб прояснити ситуацію, беру кілька журналістських посвідчень для певності, дружину для солідності, і ми вирушаємо в Межигір’я.
Одразу за Вишгородом, в районі Нових Петрівців праворуч будується нова сучасна дорога і знак “В’їзд заборонено”. Їдемо під знак і в першого зустрічного запитуємо, як проїхати до Межигірського монастиря?
У відповідь чуємо, що “монастиря давно немає, а ця дорога веде до дачі Януковича, але нас туди не пустять”. Їдемо далі і впираємося у ворота, біля яких табличка Прохід заборонено”. Лишаємо машину біля воріт і йдемо повз табличку. Одразу з’являються два охоронці, які пояснюють, що тут – державна установа і гуляти тут не можна. На запитання, як знайти Межигірський монастир, один відповідає, що з іншого боку установи є лише капличка біля “Дзвонкового джерела”, і це – все, що нагадує про колишню славу цієї території. А біля нашої машини вже надривається сигналізація ДАІшників. Без особливих проблем знаходимо інший в’їзд д резиденції, біля якого теж чергують охоронці у формі. Вони й показують нам стежку, яка веде до “Дзвонкового джерела”. Капличка – то, виявляється, просто дерев’яна пірамідка і хрестик, який похилився. А біля джерела кам’яна брила з написом: “Іде чернець Дзвонковою у яр воду пити, та згадує, як то тяжко було в світі жзити”. – “Встановлено 5 червня 1996 року, на честь перебування Тараса Шевченка в Межигір’ї.”. А поруч встановлені таблички: “Прохід заборонено”.
Надія Степула
У 1934 році тодішня радянська влада висадила в повітря церкви і келії Межигірського монастиря. На цей раз – достеменно перетворивши святиню на руїни. Чого не вдавалося раніше нікому. - Нашестя хана Батия монастир витримав, хоч тоді й була знищена церква Спаса Білого, - перша цегляна церква, побудована у Межигір’ї Андрієм Боголюбським 1161 року. Підвівся монастир і діяв до осені 1482 року, в якому був знищений кримським ханом Менглі-Гиреєм.
Те, як виглядав монастир і його споруди всередині сімнадцятого століття, можна побачити на копії полотна Авраама Ван Вестерфельда, написаного в 1651 році. – Копія відома з кінця 18 століття, вміщена вона і в 4-му томі “Енциклопедії українознавства”, відтворена і в інших виданнях.
І з “Дзвонковою криницею”, згаданою Віктором Міняйлом, пов’язано багато таємниць. Одна з них переповідається століттями. Йдеться про те, що Катерина 11, маючи намір знищити Межигірський монастир, двічі наказувала перенести його на Південь країни. Проте цей наказ не був виконаний. Імператриця їде до Києва і, зупинившись в урочищі Дзвонки поблизу монастиря, оголошує про свій намір відвідати монастир. За день до її візиту там спалахнула пожежа, яка знищила більшість споруд. Цариця, згідно різних джерел, оглядала багаття з корабля на Дніпрі.
Тарас Шевченко і справді відвідував Межигірський монастир – у 1843 році.
Уже довгий час ходять легенди про те, що саме в Межигірському монастирі зберігалася бібліотека Ярослава Мудрого. Істина ж досі не з’ясована.
Межигірський монастир вважався релігійним центром козаків. І, як засвідчують деякі історики, кожен козак вважав за честь пожертвувати монастиреві ікону, лампаду чи іншу коштовну річ зі срібла або золота Де поділися монастирські скарби – історія замовчує... Хоч відомо, що у 20-х роках минулого століття була створена спеціальна комісія з цього питання, у 30-ті роки вона була підпорядкована Паритетній комісії представників урядів УРСР та РРФСР.
Відомо також, що дещицю з розшукуваних скарбів усе ж було віднайдено – в Ермітажі та Кремлівській Збройній палаті. Але в Україну скарби тоді не повернулися. Представників українських комісій було розстріляно як “ворогів народу”. І, хоч “убивство ніколи не змінювало світової історії”, як стверджував політик і письменник Бенджамін Дізраелі, велика кількість убивств , очевидно, могла скоригувати дійсність так, що істина і досі – за сімома замками...
У Межигірському монастирі були поховані славетний козацький полковник Семен Палій і наказний гетьман Самусь, який у 1704 році передав у Ніжині гетьману Мазепі булаву та клейноти на правління від польського короля; похований тут і Євстафій Гоголь, один із пращурів Миколи Гоголя. Двадцять сім років він був полковником війська Запорозького, а останні п’ять літ свого життя очолював козаків Правобережжя. Незадовго до смерті він передав монастиреві Євангеліє львівського видання 1644 року у срібно-золотому окладі. Помер Остап Гоголь у січні 1679 року. У Святодухівській церкві Межигірського монастриря зберігався портрет Євстафія, існує його опис. А самого Євстафія вважають прообразом гоголівського Остапа.
Звучить арія Остапа із опери “Тарас Бульба”, музика М.Лисенка.
Про Межигірський монастир розповідає Данило Кулиняк – поет, журналіст, краєзнавець.
Данило Кулиняк
Межигірський монастир цілком можна назвати святинею українського народу. За переказами, саме там поселися саме ці монахи яких привів Володимир з Херсонесу, які хрестили Русь. Тобто цьому Межигірському монастирю більше тисячі років. Він то переривався у своїй діяльності, а в цілому він існував постійно. І перші згадки про нього приблизно і датуються Х століттям. На даний момент Межигірський монастир являє собою заміські резиденції. В урядові часи УРСР, починаючи з того моменту, коли столицю перенесли з Харкова до Києва, там були створені урядові дачі: Постишева дача, Косіора і т.д. Тоді дуже цікаво було багато знайдено там всілякої інформації цікавої внаслідок, зокрема, є така гіпотеза, яка має підтвердження, начебто у Межигірському монастирі була захована бібліотека Ярослава Мудрого, яку досі безуспішно шукають. Я свого часу працював ще на Чорнобильській катастрофі, працював рибінспектором на Київському морі, то мені доводилося туди якось, шторми загнали. Там по-перше було кілька таких, я б сказав палаців сталінського стилю і десь стилізовані ще під старовину. Тобто там заміські дачі були з досить таки претензією на розкіш. Інша справа, що я не дуже бував там, на цій території, бо мене одразу охорона зафіксувала і дуже категорично попросила, щоб я відчалював і звідти йшов. І єдине, що можна ще тут сказати таке, що коли будували оці заміські резиденції в 30-х роках, то на будівлі розбирали старовинні монастирські споруди, церкви, зокрема, дзвіниці, келії монахів. Там треба проводити розкопки і дослідження, треба щоб там працювала історико-культурна експедиція. Справа ось у чому. Межигірський монастир тривалий час був козацьким монастирем, це був будинок ветеранів для козаків. Скажу що отака цікава інформація яку мало хто знає. Завдяки тому, що там була заміська резиденція урядова, зокрема Щербицького, не збудували атомну станцію біля Києва. Надія Степула
15 листопада 2001 року Президент України видав Указ “Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки”. У 12-тому пункті цього Указу йдеться про те, щоб – цитую – “Вивчити можливість надання Українському козацтву права шефства над історичними територіями та об’єктами: острів Хортиця, Трахтемирів, Межигірський та Видубицький монастирі....”, - далі названі й інші “об’єкти”. Виконання цього пункту Указу Президента покладено на Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва, Міністерство культури і мистецтв, Мінекоресурсів України, обласні та Київську державну адміністрації. Термін виконання – 2002-2003 роки. Якщо Указ Президента буде виконаним, то ще до кінця року, який триває, козацтво України матиме “право шефства” над територією колишнього Межигірського монастиря. І, оптимістично розмріявшись, можна уявити собі, що й усі таблички на кшталт “вхід заборонено” щезнуть. І монастир постане з останньої руїни, відродившись у часі уже назавше...
Дорогі слухачі, радіожурнал Сюжети відзвучав, з вами була автор і ведуча – Надія Степула. Дякую Вам за увагу. Хай збуваються ваші найсвітліші мрії! До нових зустрічей на хвилях “Радіо Свобода”!
Надія Степула
Дорогі слухачі! До Вашої уваги – радіожурнал СЮЖЕТИ. Я, Надія Степула – автор і ведуча, - вітаю Вас!
Від світла, пролитого на таємниці нашої історії, все більше темніє в очах, - зауважив літератор Едуард Севрус. Але й - ніщо не вабить так, як історичні таємниці... Багато з них бережуть муровані стіни, руїни, або ж – тільки назви колишніх монастирів.
Межигірський монастир поблизу Києва стояв на відомому шляху “із варяг – у греки”. За переказами, монастир заснований ще в домонгольські часи, а відновлений із запустіння на початку 16 століття. Згодом знову занедбаний і знову відновлений багато разів. Після пожежі 1787 року на місці монастиря заснована Межигірська фаянсова фабрика, яка працювала тут майже сто літ. У 1886 році монастир відновлений – як чоловічий, а з 1894 року – як жіночий.За радянської влади святиню ліквідували. У 30-х роках минулого століття всі будівлі Межигірського монастиря знищені, а на їх місці було збудовано дачі для керівників партії та уряду УРСР.
Що залишилося сьогодні від Межигірської твердині? Від п”ятикупольної Спасо-Преображенської церкви, від приворітньої церкви святих Петра і Павла, від келій під Пекарницькою горою над Дніпром? Відповіді на ці запитання шукав Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
Перед поїздкою до Міжигір’я намагаюся з’ясувати, що ж там сьогодні. За одними даними – резиденція Російського Посла Віктора Чорномирдіна, за іншими – дача Прем’єр-міністра України Віктора Януковича.
Щоб прояснити ситуацію, беру кілька журналістських посвідчень для певності, дружину для солідності, і ми вирушаємо в Межигір’я.
Одразу за Вишгородом, в районі Нових Петрівців праворуч будується нова сучасна дорога і знак “В’їзд заборонено”. Їдемо під знак і в першого зустрічного запитуємо, як проїхати до Межигірського монастиря?
У відповідь чуємо, що “монастиря давно немає, а ця дорога веде до дачі Януковича, але нас туди не пустять”. Їдемо далі і впираємося у ворота, біля яких табличка Прохід заборонено”. Лишаємо машину біля воріт і йдемо повз табличку. Одразу з’являються два охоронці, які пояснюють, що тут – державна установа і гуляти тут не можна. На запитання, як знайти Межигірський монастир, один відповідає, що з іншого боку установи є лише капличка біля “Дзвонкового джерела”, і це – все, що нагадує про колишню славу цієї території. А біля нашої машини вже надривається сигналізація ДАІшників. Без особливих проблем знаходимо інший в’їзд д резиденції, біля якого теж чергують охоронці у формі. Вони й показують нам стежку, яка веде до “Дзвонкового джерела”. Капличка – то, виявляється, просто дерев’яна пірамідка і хрестик, який похилився. А біля джерела кам’яна брила з написом: “Іде чернець Дзвонковою у яр воду пити, та згадує, як то тяжко було в світі жзити”. – “Встановлено 5 червня 1996 року, на честь перебування Тараса Шевченка в Межигір’ї.”. А поруч встановлені таблички: “Прохід заборонено”.
Надія Степула
У 1934 році тодішня радянська влада висадила в повітря церкви і келії Межигірського монастиря. На цей раз – достеменно перетворивши святиню на руїни. Чого не вдавалося раніше нікому. - Нашестя хана Батия монастир витримав, хоч тоді й була знищена церква Спаса Білого, - перша цегляна церква, побудована у Межигір’ї Андрієм Боголюбським 1161 року. Підвівся монастир і діяв до осені 1482 року, в якому був знищений кримським ханом Менглі-Гиреєм.
Те, як виглядав монастир і його споруди всередині сімнадцятого століття, можна побачити на копії полотна Авраама Ван Вестерфельда, написаного в 1651 році. – Копія відома з кінця 18 століття, вміщена вона і в 4-му томі “Енциклопедії українознавства”, відтворена і в інших виданнях.
І з “Дзвонковою криницею”, згаданою Віктором Міняйлом, пов’язано багато таємниць. Одна з них переповідається століттями. Йдеться про те, що Катерина 11, маючи намір знищити Межигірський монастир, двічі наказувала перенести його на Південь країни. Проте цей наказ не був виконаний. Імператриця їде до Києва і, зупинившись в урочищі Дзвонки поблизу монастиря, оголошує про свій намір відвідати монастир. За день до її візиту там спалахнула пожежа, яка знищила більшість споруд. Цариця, згідно різних джерел, оглядала багаття з корабля на Дніпрі.
Тарас Шевченко і справді відвідував Межигірський монастир – у 1843 році.
Уже довгий час ходять легенди про те, що саме в Межигірському монастирі зберігалася бібліотека Ярослава Мудрого. Істина ж досі не з’ясована.
Межигірський монастир вважався релігійним центром козаків. І, як засвідчують деякі історики, кожен козак вважав за честь пожертвувати монастиреві ікону, лампаду чи іншу коштовну річ зі срібла або золота Де поділися монастирські скарби – історія замовчує... Хоч відомо, що у 20-х роках минулого століття була створена спеціальна комісія з цього питання, у 30-ті роки вона була підпорядкована Паритетній комісії представників урядів УРСР та РРФСР.
Відомо також, що дещицю з розшукуваних скарбів усе ж було віднайдено – в Ермітажі та Кремлівській Збройній палаті. Але в Україну скарби тоді не повернулися. Представників українських комісій було розстріляно як “ворогів народу”. І, хоч “убивство ніколи не змінювало світової історії”, як стверджував політик і письменник Бенджамін Дізраелі, велика кількість убивств , очевидно, могла скоригувати дійсність так, що істина і досі – за сімома замками...
У Межигірському монастирі були поховані славетний козацький полковник Семен Палій і наказний гетьман Самусь, який у 1704 році передав у Ніжині гетьману Мазепі булаву та клейноти на правління від польського короля; похований тут і Євстафій Гоголь, один із пращурів Миколи Гоголя. Двадцять сім років він був полковником війська Запорозького, а останні п’ять літ свого життя очолював козаків Правобережжя. Незадовго до смерті він передав монастиреві Євангеліє львівського видання 1644 року у срібно-золотому окладі. Помер Остап Гоголь у січні 1679 року. У Святодухівській церкві Межигірського монастриря зберігався портрет Євстафія, існує його опис. А самого Євстафія вважають прообразом гоголівського Остапа.
Звучить арія Остапа із опери “Тарас Бульба”, музика М.Лисенка.
Про Межигірський монастир розповідає Данило Кулиняк – поет, журналіст, краєзнавець.
Данило Кулиняк
Межигірський монастир цілком можна назвати святинею українського народу. За переказами, саме там поселися саме ці монахи яких привів Володимир з Херсонесу, які хрестили Русь. Тобто цьому Межигірському монастирю більше тисячі років. Він то переривався у своїй діяльності, а в цілому він існував постійно. І перші згадки про нього приблизно і датуються Х століттям. На даний момент Межигірський монастир являє собою заміські резиденції. В урядові часи УРСР, починаючи з того моменту, коли столицю перенесли з Харкова до Києва, там були створені урядові дачі: Постишева дача, Косіора і т.д. Тоді дуже цікаво було багато знайдено там всілякої інформації цікавої внаслідок, зокрема, є така гіпотеза, яка має підтвердження, начебто у Межигірському монастирі була захована бібліотека Ярослава Мудрого, яку досі безуспішно шукають. Я свого часу працював ще на Чорнобильській катастрофі, працював рибінспектором на Київському морі, то мені доводилося туди якось, шторми загнали. Там по-перше було кілька таких, я б сказав палаців сталінського стилю і десь стилізовані ще під старовину. Тобто там заміські дачі були з досить таки претензією на розкіш. Інша справа, що я не дуже бував там, на цій території, бо мене одразу охорона зафіксувала і дуже категорично попросила, щоб я відчалював і звідти йшов. І єдине, що можна ще тут сказати таке, що коли будували оці заміські резиденції в 30-х роках, то на будівлі розбирали старовинні монастирські споруди, церкви, зокрема, дзвіниці, келії монахів. Там треба проводити розкопки і дослідження, треба щоб там працювала історико-культурна експедиція. Справа ось у чому. Межигірський монастир тривалий час був козацьким монастирем, це був будинок ветеранів для козаків. Скажу що отака цікава інформація яку мало хто знає. Завдяки тому, що там була заміська резиденція урядова, зокрема Щербицького, не збудували атомну станцію біля Києва. Надія Степула
15 листопада 2001 року Президент України видав Указ “Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки”. У 12-тому пункті цього Указу йдеться про те, щоб – цитую – “Вивчити можливість надання Українському козацтву права шефства над історичними територіями та об’єктами: острів Хортиця, Трахтемирів, Межигірський та Видубицький монастирі....”, - далі названі й інші “об’єкти”. Виконання цього пункту Указу Президента покладено на Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва, Міністерство культури і мистецтв, Мінекоресурсів України, обласні та Київську державну адміністрації. Термін виконання – 2002-2003 роки. Якщо Указ Президента буде виконаним, то ще до кінця року, який триває, козацтво України матиме “право шефства” над територією колишнього Межигірського монастиря. І, оптимістично розмріявшись, можна уявити собі, що й усі таблички на кшталт “вхід заборонено” щезнуть. І монастир постане з останньої руїни, відродившись у часі уже назавше...
Дорогі слухачі, радіожурнал Сюжети відзвучав, з вами була автор і ведуча – Надія Степула. Дякую Вам за увагу. Хай збуваються ваші найсвітліші мрії! До нових зустрічей на хвилях “Радіо Свобода”!
