Київ, 29 грудня 2003 - 5 грудня діти шкіл Солом''янського району Києва вручили керівництву Сухопутних військ Збройних Сил України листи для українських воїнів-миротворців, які беруть участь у стабілізаційних силах в Іраку. За кілька днів головнокомандувач Сухопутних військ генерал-полковник Петро Шуляк особисто передав в Іраку українським солдатам і офіцерам послання та малюнки київських школярів. Чемні українські миротворці написали листи у відповідь, і в понеділок заступник головнокомандувача Сухопутних військ з виховної роботи генерал-лейтенант Леонід Жишко привіз їх до київської
середньої школи № 149.
Київські школярі віком від 6 до 12 років надіслали до Іраку близько 2 тисяч безіменних листів. На конвертах зазначалося лише: "Українському воїну-миротворцеві". Про що ж писали діти у цих посланнях?
Дарина Морозова, 3-А клас 174 школа: "Я написала про те, щоб вони були здорові..."
Олег Кравцов, учень 1-Г класу цієї ж таки школи написав українському миротворцеві в Ірак: "Хай він скоріше повертається, і хай ми пограємо з ним у футбол".
Аліна Подорожна, яка навчається в 3-А класі 166-ї школи, побажала миротворцеві, "щоб у нього все було в порядку, щоб він бистріше приїжджав до нас ,він нам теж дуже тут потрібен. Ми його дуже шануємо”.
Микита Федулін, 1-А клас 149 школа: "Я писав, щоб він не хворів, щоб він охороняв мир, щоб він охороняв дітей, яким дуже сумно у Іраку".
Українські миротворці, а їх, нагадаю, перебуває в Іраку понад півтори тисячі (солдат і офіцерів ) з прихильністю поставилися до листів та малюнків київських школярів. За словами заступника головнокомандувача Сухопутних військ з виховної роботи генерал-лейтенанта Леоніда Жишка, "вони ці листи вже бережуть як найдорожче,найцінніше. Ну, скажімо відверто, що вони не тільки принесли, ці листи, дух землі, не тільки принесли радість і близькість того всього, що вони мають, і що пов’язане з ними на батьківщині. Але вони надали , що найголовніше, нашим миротворцям таку наснагу, енергію для того, щоб вони більш відповідально виконували завдання, щоб вони гордилися тим, що їм доручено. Це надзвичайно важливо, і ми вважаємо, що це підняло дух нашого миротворця".
У відповідь українські солдати та офіцери, які несуть службу в складі стабілізаційних сил в Іраку, написали школярам Солом''янського району Києва понад тисячу листів. Були серед них і формальні, з одним реченням на великому аркуші паперу "Привіт з Іраку". Але траплялися й щемливо-ніжні, один із таких листів і прочитав уголос генерал-лейтенант Леонід Жишко: "Родом я зі Львова, мені 27 років. Я професійний військовий, в моїй частині на Україні я водій, а тут, в Іраку, я гранатометник. Дома мене чекає дві донечки. Старшу звати Марічка, їй у березні виповниться 5 років, а молодшій, яку звати Іринкою, вже через 6 місяців виповниться 3 роки. А ще дома мене чекає дружина, яку звати Люба. Це моя перша миротворча місія, продовжує писати воїн-миротворець, і цим я дуже пишаюсь, що мені випала честь захищати обездолений іракський народ. До того часу, коли я полечу додому, залишилося ще півтора місяця. В лютому я буду вдома. Ще раз дякую вам за ваші малюнки. Прошу вибачити за те, що не дуже акуратно написав, тому що спішу. Обнімаю вас. Воїн-миротворець".
Цей лист, який прочитав уголос генерал-лейтенант Леонід Жишко, був без підпису. Як, до речі, й інші листи, які вручили школярам у 149-ій столичній школі.
Київські школярі віком від 6 до 12 років надіслали до Іраку близько 2 тисяч безіменних листів. На конвертах зазначалося лише: "Українському воїну-миротворцеві". Про що ж писали діти у цих посланнях?
Дарина Морозова, 3-А клас 174 школа: "Я написала про те, щоб вони були здорові..."
Олег Кравцов, учень 1-Г класу цієї ж таки школи написав українському миротворцеві в Ірак: "Хай він скоріше повертається, і хай ми пограємо з ним у футбол".
Аліна Подорожна, яка навчається в 3-А класі 166-ї школи, побажала миротворцеві, "щоб у нього все було в порядку, щоб він бистріше приїжджав до нас ,він нам теж дуже тут потрібен. Ми його дуже шануємо”.
Микита Федулін, 1-А клас 149 школа: "Я писав, щоб він не хворів, щоб він охороняв мир, щоб він охороняв дітей, яким дуже сумно у Іраку".
Українські миротворці, а їх, нагадаю, перебуває в Іраку понад півтори тисячі (солдат і офіцерів ) з прихильністю поставилися до листів та малюнків київських школярів. За словами заступника головнокомандувача Сухопутних військ з виховної роботи генерал-лейтенанта Леоніда Жишка, "вони ці листи вже бережуть як найдорожче,найцінніше. Ну, скажімо відверто, що вони не тільки принесли, ці листи, дух землі, не тільки принесли радість і близькість того всього, що вони мають, і що пов’язане з ними на батьківщині. Але вони надали , що найголовніше, нашим миротворцям таку наснагу, енергію для того, щоб вони більш відповідально виконували завдання, щоб вони гордилися тим, що їм доручено. Це надзвичайно важливо, і ми вважаємо, що це підняло дух нашого миротворця".
У відповідь українські солдати та офіцери, які несуть службу в складі стабілізаційних сил в Іраку, написали школярам Солом''янського району Києва понад тисячу листів. Були серед них і формальні, з одним реченням на великому аркуші паперу "Привіт з Іраку". Але траплялися й щемливо-ніжні, один із таких листів і прочитав уголос генерал-лейтенант Леонід Жишко: "Родом я зі Львова, мені 27 років. Я професійний військовий, в моїй частині на Україні я водій, а тут, в Іраку, я гранатометник. Дома мене чекає дві донечки. Старшу звати Марічка, їй у березні виповниться 5 років, а молодшій, яку звати Іринкою, вже через 6 місяців виповниться 3 роки. А ще дома мене чекає дружина, яку звати Люба. Це моя перша миротворча місія, продовжує писати воїн-миротворець, і цим я дуже пишаюсь, що мені випала честь захищати обездолений іракський народ. До того часу, коли я полечу додому, залишилося ще півтора місяця. В лютому я буду вдома. Ще раз дякую вам за ваші малюнки. Прошу вибачити за те, що не дуже акуратно написав, тому що спішу. Обнімаю вас. Воїн-миротворець".
Цей лист, який прочитав уголос генерал-лейтенант Леонід Жишко, був без підпису. Як, до речі, й інші листи, які вручили школярам у 149-ій столичній школі.
