Доступність посилання

ТОП новини

“Моніторинг тижня”


Наталя Мусієнко “Моніторинг тижня”

Прага, 4 січня 2004 року.

Наталія Мусієнко

Вітаємо всіх, хто в цей час з радіо “Свобода”. В ефірі “Моніторинг тижня” – програма про найважливіші та найцікавіші події у світі. Перед мікрофоном Наталія Мусієнко. Почнемо з міжнародного огляду, що його підготував Василь Дарчук.

Василь Дарчук

Почнемо від Іраку, де минулого тижня, перед новорічними святами у Багдаді та інших містах вжито надзвичайних заходів безпеки у зв’язку із загрозою дальших терористичних актів і нападів на коаліційні підрозділи. Попри ці заходи, у новорічний

вечір, тобто в середу 31 грудня, терорист-самовбивця підірвав автомашину, “начинену” вибухівкою, біля ресторану в дільниці, де проживають переважно іноземці. Унаслідок потужного вибуху загинули 8 осіб і близько 30 були поранені. Із них – троє представників газети “Лос Анджелес таймс”.

Тим часом коаліційне командування повідомило про можливі дальші теракти, хоча перші дні нового року в іракських містах пройшли без інцидентів. У п’ятницю, як повідомив представник командування, американські підрозділи заарештували Абу Могаммеда, одного з організаторів переправлення до Іраку іноземних екстремістів. Коаліційне командування вважає, що Абу Могаммед добре ознайомлений із мережею просаддамівських загонів та іноземних терористів.

Варто також додати, що напередодні Нового року, тобто 31 грудня, стався серйозний інцидент на півночі Іраку, де живуть курди. У місті Кірку курдська поліція обстріляла демонстрацію арабів і туркменів, які протестували проти планів створення Курдської федерації. Загинув принаймні один демонстрант і близько 15 були поранені. В інцидент змушені були втрутитися американські підрозділи, які відновили спокій. До речі, курди теж не погоджуються на створення в їхньому регіоні федерації. Вони вимагають Курдської автономії у межах нового Іраку.

Наступна наша тема – ситуація в Ірані, де півтора тижні тому в районі міста Бам на півдні країни стався потужний землетрус, унаслідок якого, за приблизними підрахунками, загинуло понад 30 тисяч людей, сотні тисяч були поранені і тисячі будинків лягли в руїнах. Приблизно 40 тисяч людей залишилися без даху над головою. Міжнародні рятувальні команди із 60 країн світу інтенсивно розбирали руїни в пошуках живих аж до Нового року. Останніх двох живих людей знайдено в четвер. Напередодні Нового року, не маючи більше надії знайти уцілілих, більшість рятувальних бригад відбули до своїх країн. Натомість міжнародні організації і урядові структури багатьох країн світу продовжують гуманітарні акції в Ірані, доставляючи сюди ліки, харчі, намети, покривала та інші предмети першої необхідності.

Першого січня місто Бам знову потрясли близько 30 підземних поштовхів. Із кожним днем тут зростає загроза епідемій, тому в рамках гуманітарної допомоги до Ірану прибувають добровольці – медичні працівники переважно із Західних, а також із сусідніх країн. Вперше від часу Ісламської революції 80-го року до Ірану доставили гуманітарну допомогу американські військові літаки. 80-го року після захоплення американських дипломатів у Тегерані заручниками Вашингтон оголосив проти Ірану економічні санкції, які по суті тривають до нині.

Тепер США скасували обмеження на фінансові операції з Іраном для полегшення надання гуманітарної допомоги. Оглядачі розцінюють це рішення як перший крок до нормалізації взаємин США з Іраном. Виступивши в четвер у Техасі, президент Буш висловив тим часом глибоке співчуття іранцям у зв’язку із трагедією, проте заявив, що для відновлення добрих взаємин іранські власті повинні передати усіх затриманих членів терористичної мережі Аль-Каїда, провести політичні реформи і відмовитися від розробки зброї масового знищення.

Оглядачі підкреслюють, що у рамках цих закликів Тегеран уже раніше вжив деяких заходів для поліпшення взаємин зі США і Західними країнами загалом. Кілька тижнів тому Іран запросив на свої ядерні об’єкти західних інспекторів, які мали б підтвердити відсутність розробки на них ядерної зброї.

Тим часом в сусідньому Афганістані в останні дні 2003 року на засіданні Лоя-Джірге (тобто Великих зборів) тривали дискусії у справі нової конституції країни. Перші і, можна сказати, не надто успішні голосування у справі проекту нової конституції відбулися саме на Новий рік, тобто 1 січня. Близько 40% делегатів бойкотували голосування. Серед них були колишній президент Афганістану Раббані і впливовий узбецький лідер Рашід Дустум. Головною причиною розбіжностей залишаються домагання президента Карзая, який представляє пуштунську більшість, сильної президентської влади і відсутності посади прем’єр-міністра в новому керівництві Афганістану.

Полеміка навколо цього питання триває вже третій тиждень, тобто від початку засідання Лоя-Джірге. Таджики і узбеки домагаються сильної парламентської влади і посади прем’єра. За словами Карзая, 4 або 5 людей намагаються саботувати працю парламенту, хоча оглядачі підкреслюють, що до опозиції примкнули понад 200 із 500 делегатів Лоя-Джірге. Тому запевнення Карзая про те, що до кінця цього тижня проект нової конституції буде ухвалений, залишається малоймовірним.

Лідери угруповань, що виступають проти пропозицій Карзая, до яких примкнув також лідер мусульманських консерваторів Абдулл Сайяф, 1 січня зустрілися із спеціальним посланником ООН в Кабулі Лагдаром Брагімі і виклали йому свої протести проти проекту нової конституції. На думку оглядачів, навіть якщо більшість делегатів афганського парламенту підтримають нинішній проект конституції, за нинішньої, настільки численної опозиції, нова конституція не зможе гарантувати спокою і стабільності в Афганістані.

Наталія Мусієнко

Тиждень, що минув, був кінцем року старого і початком року нового. Тому в цей час, як годиться, підбиваються підсумки річного життя. Для громадян Сербії, з політичної та економічної точки зору, минулий рік добрим не був. У лютому перестала існувати Югославія, у березні вбили прем’єр-міністра країни Зорана Джинджича, у грудні на парламентських виборах перемогла ультра-націоналістична Радикальна партія. Далі з Белграда – Михайло Рамач.

Михайло Рамач

На початку бажалося й здавалося, що все буде краще. Урядовці обіцяли продовження перебудови, економічний розвиток, приєднання країни до програми НАТО “Партнерство заради миру” та початок переговорів про вступ до Європейського союзу.

Наприкінці року немає причин для задоволення. Ціни зросли на 9%. Динар втратив 11% своєї вартостi. Дверi до Європи щiльно закритi. Енергiйного проєвропейського прем’єра Зорана Джинджича вбили бiйцi пiдроздiлу спецполiцiї, якi прагнули призупинити розвиток демократiї. Уряд його наступника Зорана Живковича втратив пiдтримку бiльшостi депутатiв й заплутався в численних фiнансових та iнших скандалах. Найбiльшим з них стало фальшування результатiв голосування у парламентi.

Подальшою поразкою демократичних сил стали президентськi вибори, якi визнано недiйсними через те, що в них взяло участь менше половини виборцiв. Тим часом з правлячої коалiцiї вийшли окремi демократичнi партiї. Полiтична криза завершилася достроковими виборами 28 грудня, на яких найбiльше голосiв здобули ультранацiоналiсти. У разi, якщо бажають зберегти демократiю, коалiцiю змушенi сформувати тi самi партiї, котрi прийшли до влади три роки тому, коли скинули режим Слободана Мiлошевича. На думку сербських оглядачiв, йдеться про останнiй шанс. Неуспiх демократичного блоку уже наступного року мiг би призвести до остаточної переваги консервативних сил.

Рiк тому країна називалася Югославiєю. Нинi вона називається “державне об’єднання Сербiя i Чорногорiя”. Ще один невдалий експеримент, кажуть оглядачi. Громадяни втомленi вiд експериментiв. Здавалося, що уже видно вихiд з тунелю. Його видно й тепер, але здається, що вiн iще далі, анiж був на початку року.

Наталія Мусієнко

В Угорщині тим часом минулий рік був доволі успішним для демократичних інституцій країни. Найбільш рельєфно це проявилося в роботі депутатів Національних Зборів Угорської Республіки. Попри методичну критику на адресу проурядової більшості, а також окремі постанови конституційного суду, назагал парламент ухвалив чимало важливих законів і нормативних актів. Без них важко було б уявити Угорщину на нинішньому етапі демократичних процесів у Європі. Про це із Будапешта – наш кореспондент Василь Плоскіна.

Василь Плоскіна

За словами спікера парламенту Угорщини Каталін Сілі, депутати Державних Зборів цієї країни відпрацювали 730 годин, у тому числі на 75 пленарних засіданнях. У поточному році угорські народні обранці ухвалили 274 рішення. Майже половина з них стали потім повноцінними законами. З точки зору громадян, у державі нарешті запрацювала така важлива правова норма, як право працюючих на рівні можливості. Нині у складі кабінету міністрів Угорщини навіть створене відповідне відомство на чолі з міністром без портфеля. Причому функції цієї урядової структури аж ніяк не збігаються з завданнями міністерства праці.

Цього року діями законотворців, можливо, вперше за всю посткомуністичну історію Угорщини, задоволені угорські кіномитці. Парламент недавно ухвалив окремий закон про місцевий кінематограф, що зазнав доволі глибокої фахової кризи.

На більших обертах запрацював парламент цієї осені. Річ у тому, що незабаром надійде черга обговорення статей бюджету країни на наступні два роки. До кінця грудня, наприклад, від депутатів надійшло приблизно 3 тис. пропозицій у цьому плані. Тому кількісно останні становлять своєрідний рекорд у цьому виді законотворчої діяльності для Угорщини.

Втім, не все відбувалося так гладко серед депутатів, скажімо, при дотриманні регламенту парламентських засідань. Спікер поскаржилася журналістам, що нерідко політичним дискусіям і окремим виступам промовців бракувало лаконічності. Через це виступи доводилося припиняти або ж наголошувати доповідачам, що важливою є суть справи, а не пустопорожні балачки. Подібних відхилень від теми, за словами головуючої, було набагато більше, ніж торік.

Тривалі й пристрасні дискусії точилися між парламентськими фракціями з приводу обговорення законопроектів у сфері охорони здоров’я, сільського господарства, щодо діяльності місцевих органів самоврядування і, звичайно, уряду. Дехто з проурядових партій пожартував, що улюбленим коником опозиції упродовж цього року була інтерпеляція (тобто депутатський запит, який вимагає термінової відповіді) і завалювання президії потоками усних і письмових запитань.

У 2003 році у парламенті створені шість контролюючих комітетів. П’ять із них з’явились на вимогу опозиції. У другому півріччі рішуче проявив себе конституційний суд країни, який скасував закон про діяльність угорських лікарень. Мотивація така: парламент припустився процесуальних помилок. Тому спікер вважає, що в наступному році слід влаштувати серйозну перевірку практики ухвалення парламентських рішень упродовж останніх 10 років.

Наталія Мусієнко

Минулий рік наврядчи можна вважати вдалим роком російської демократії. Принаймні, він продемонстрував найголовніше – держава в Росії все ще є набагато сильнішою за суспільство. Суспільство ж намагається існувати так, ніби держави ніякої немає. Держава і суспільство існують на різних планетах, а між ними наврядчи існує простір, який можна назвати демократією. Коментарі від нашого московського кореспондента Віталія Портникова.

Віталій Портников

Минулий рік був, звичайно ж, не найкращим роком з точки зору демократичних досягнень в Російській Федерації. Наприкінці року слухачі, які телефонували до московського бюро радіо “Свобода”, згадували, скажімо, про те, що вони дивилися в ніч з 31 грудня 2002 року на 1 січня 2003 новорічну програму по телевізійному каналу “ТВС”. Тепер такого каналу вже немає, а це є досить цікавим підсумком боротьби за державне телебачення, за телебачення, в якому не буде навіть невеличкого приватного акценту. Можна сказати, що держава перемогла.

В ніч з 31 грудня 2003 року на 1 січня 2004 російські телеглядачі могли дивитися практично тільки програми державних телевізійних каналів. Телеканал “НТВ”, який залишився формально приватним, звичайно ж, є також каналом, який контролюється адміністрацією президента РФ Володимира Путіна. В новорічну ніч, можливо, це не є таким важливим: музичні програми однакові і на державному, і на приватному телебаченні.

Однак коли починаються будні, відразу стає зрозумілим: російське суспільство за 2003 рік втратило одне з найголовніших прав – право на об’єктивну інформацію. Воно отримує лише ту інформацію, яку сьогодні виготовляють у оточенні президента РФ Володимира Путіна. Таємних новин намагаються не повідомлювати, вся інформація іде такою, якою б хотіла її бачити російська влада. Таким чином створюється певна “віртуальна реальність”. Звичайно ж, у цій “віртуальній реальності” немає місця для правозахисних організацій, для тих організацій, які, втім, і є змістом існування громадянського суспільства в Росії.

Не можна сказати, що цих організацій не було, що вони не діяли минулого року. Звичайно ж, діяли і досить серйозно протестували проти порушень права у зв’язку з арештом відомого російського бізнесмена, керівника компанії ЮКОС Михайла Ходорковського, і у зв’язку з тими проблемами, які існували у Фонда Джорджа Сороса, у зв’язку з очевидними порушеннями під час президентських виборів і референдуму в Чечні, порушеннями прав біженців, які знаходяться на території сусідньою з Чечнею республіки Інгушетії, і багатьма іншими порушеннями прав людини в РФ.

Однак хто про це знав? Президент Путін знав, він зустрічався із правозахисниками, вони йому прямо в очі розповідали про свої претензії. Однак найважливішим є те, що саме суспільство інформації про те, що думають правозахисники про те, що відбувається в Росії, не отримували.

Досить переконливим підсумком цього року можна вважати той факт, що Росія стала лідером серед країн світу, які мають своїх громадян, що просять політичного притулку у інших державах. Це вперше в російській історії відбулося таке сумне лідерство. Звичайно ж, більшість цих людей – вихідці саме з регіону Північного Кавказу, Чечні. Однак це також промовисто свідчить про те, що політична і суспільна ситуація в Чечні є неврегульованою.

І знову ми повертаємося до інформації, яку російське суспільство не може сьогодні отримувати – хіба що з хвиль радіо “Свобода” та інших радіостанцій, які мають закордонні штаб-квартири. Знову ми повертаємося до проблеми того, що правозахисні організації не можуть розповідати суспільству про те, що відбувається у власній країні – кожного громадянина Росії. Виникає, звичайно ж, досить важливе питання: наскільки суспільство саме зацікавлене у такій інформації? Однак це вже питання риторичне.

Найголовніше – цей рік продемонстрував, що держава і досі вважає, що вона має право диктувати суспільству, як йому дивитися на життя і підмінювати інтереси громадянина, інтереси суспільства як такого віртуальними “державними” інтересами, які, звичайно ж, на практиці, виявляються інтересами вузького кола правлячої номенклатури.

Наталія Мусієнко

Для Ізраїлю рік, що минув, приніс чимало випробувань демократичного характеру. Насамперед, йдеться про проблему дотримання демократичних принципів та свобод в умовах триваючого протистояння Ізраїлю та палестинських арабів. Про це та інше – наш єрусалимський кореспондент Вольф Москович.

Вольф Москович

28 січня в Ізраїлі відбулись загальні парламентські вибори, що принесли перемогу правій партії “Лікуд” на чолі з Аріелем Шароном. Шарон належить до другого покоління засновників сучасного Ізраїлю, що як харизматичний лідер, може дозволити собі свободу політичного маневру та внесення далекоідучих змін у характері держави.

Після січневих виборів він вперше в історії держави Ізраїль створив коаліційний уряд, без участі фундаменталістських релігійних партій. Таким чином, Шарон досяг більшого відокремлення релігії від держави. Міністерство релігії, яке мало слабо контрольований державою бюджет, було скасоване, а раввінські суди – підпорядковані світському міністерству юстиції.

Таким чином Шарону вдалося досягти двох цілей: по-перше, привести у порядок бюджет країни та ввести необхідні скорочення бюджету, чого не допускали релігійні партії, і по-друге, полегшити процедуру переходу в юдейську релігію та натуралізацію сотень тисяч репатріантів змішаного етнічного походження з країн СНД. Репатріантська маса, розчарована своїми власними представниками у парламенті Кнесеті, не підтримала їх на виборах, що означає практичну ліквідацію у цьому році окремих політичних партій репатріантів та сприяє швидшій інтеграції репатріантів в ізраїльське суспільство.

Шарон призначив на посаду міністра фінансів Беньяміна Нетаньяху, прихильника вільного ринку, який скасував чимало субсидій, направлених державою на підтримку слабких верств населення, тобто так званого “веллферу”, скоротив державний бюджет та податки, а також почав широку демонополізацію та приватизацію. Він почав успішно боротися із страйками, організованими союзом профспілок, які завдають країні величезних збитків.

Новий економічний режим в Ізраїлі часто порівнюють з реформами, які ввела свого часу у Великій Британії пані Маргарет Тетчер. У результаті протягом цього року ізраїльська політична система зазнала більших змін, ніж за десятки років перед тим. Найбільшу загрозу ізраїльській демократії становить триваючий конфлікт з палестинським арабами. Тут Шарон ввів курс на одностороннє відокремлення шляхом спорудження захисного муру та плану евакуації частини ізраїльських поселень.

Окупація палестинських теренів та зв’язані з нею дії ізраїльського війська проти палестинців викликають обвинувачення Ізраїлю з боку міжнародної громадськості у порушенні прав людини. Дві групи ізраїльських офіцерів виступили з критикою уряду: група військових пілотів та група вояків спецназу, які відмовляються нести службу на окупованих теренах.

Надзвичайно важливим чинником у критиці порушення демократичних норм є ізраїльська преса. Цікаво те, що силові органи держави з однаковою силою придушують не тільки палестинський опір, але й власних єврейських дисидентів, право націоналістичного напрямку. Держава остерігається єврейського тероризму, який може розпочатися як реакція на палестинський. Була закрита націоналістична радіостанція “Сьомий канал”, а одного з єврейських націоналістів, Наома Федермана, тримають вже більше півроку без суда та слідства у в”язниці.

Група колишніх радянських дисидентів, так званих “в’язнів Сіону”, які відсиділи не один рік за сіоністську діяльність в Радянському Союзі, звернулись 20 грудня з відкритим листом протесту до міністра оброни Ізраїлю Шауля Мофаза, називаючи Федермана в’язнем Сіону, а одна з них, Іда Нудель, у відкритому листі, оприлюдненому 26 грудня в газеті “Маккоришен” твердить, що ізраїльські органи безпеки переслідують політичних дисидентів з не меншим беззаконням, ніж це робилось в СРСР.

Виявлені факти широкого підслуховування поліцією телефонів ізраїльських політичних діячів, навіть міністрів уряду, так що державний прокурор вимагає відставки начальника слідчого відділу поліції Моше Мізрахі.

Правила відкриття вогню ізраїльськими солдатами підлягають перегляду після поранення двох учасників демонстрації прихильників анархістського руху, які протестували проти захисного муру.

Іншою плямою на ізраїльській демократії є поведінка парламентарів, які поводять себе як члени закритого джентльменського клубу, хоча їм далеко до джентльменів. Виглядає на те, що вони дбають тільки про власні шкурницькі інтереси, а не про добробут держави. У той час, коли держава робить чималі зусилля для скорочення бюджету та економії, вони замість запланованого скорочення бюджету Кнесета на наступний рік на 3%, збільшили його на 4%. Вони відмовились зняти парламентську недоторканість з двох депутатів – Казана та Орловського, що порушили закон, незважаючи на настійну рекомендацію державної прокуратури.

Кілька скандалів цього року пов’язано з обвинуваченнями у корупції. Упродовж всього року триває поліційне розслідування у справі самого Аріеля Шарона. Його підозрюють у тому, що 12 років тому він отримав позику у півтора мільйона доларів від південно-африканського бізнесмена Сіріла Керна для фінансування виборчої кампанії, що суперечить ізраїльським законам.

Наталія Мусієнко

Наразі – все у програмі “Моніторинг тижня”. З вами прощається Наталія Мусієнко. Хай Вам щастить!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG