Угорщина, 21 січня 2004 – З початком нового року угорці палять куди більше українських цигарок, ніж торік. Добре це або ні, це вже інше питання. Однак своєму нинішньому розквітові цигаркова контрабанда завдячує жорсткій економічній політиці будапештського уряду щодо торгівлі угорськими тютюновими виробами.
Отож угорський уряд вжив доволі непопулярних заходів до продавців сигарет. Ціни на куриво зросли в Угорщині з початком січня майже на 40 відсотків. Таким чином держава сподівається вплинути на ситуацію з високою захворюваністю серед місцевих курців. Адже смерть від раку легенів і горла займає третю позицію після автомобільних аварій і серцево-судинних хвороб у цій країні.
Справді, палять в Угорщині дуже багато, причому чоловіки в цьому неафішованому змаганні навіть поступаються аж ніяк не по-джентельментськи жінкам.
Одна анонімна пенсіонерка з солідним стажем куріння поділилася перед журналістами столичної газети "Маі будапешті нап” (“Сьогоднішній будапештський день”). Наприклад, вона вже кілька місяців поспіль смалить тільки українські “Прилуки”. Ці цигарки зараз, каже ця літня жінка, нині можна спокійно придбати цілими блоками чи вроздріб на всіх столичних ринках, переходах метро або десь перед супермаркетом. Коштує одна пачка двісті форинтів, тобто трохи менше одного долара. Це доволі терпимо для людини з невеликим матеріальним статком. Водночас у тютюнових крамничках за місцеві цигарки продавець заправить ціну, у кілька разів вищу від контрабандного курива.
Ви знаєте, – розповідає ця пенсіонерка, – я ніколи не крала, не обманювала. Але з моєї пенсії нині мені дуже непросто щоразу відлічувати по 400-500 форинтів за пачку сигарет із крамниці. Одного разу на Східному вокзалі я почула, як один мужчина дешево продавав “Прилуки”. І хоч ганьба-не-ганьба, я купила в нього ці цигарки. Вони виявилися нічим не гірші від тих, які я палила досі. Так що з того часу я інших і не купую.
Ця безкоштовна реклама в солідній закордонній газеті направду потішила б українського виробника сигарет “Прилуки”. Але можна з упевненістю стверджувати, що до поставляння підпільних партій даних цигарок він не має жодного відношення – адже це справа рук контрабандистів, і українських, і угорських. Дарма що на тих же “Прилуках” чи “Беркуті” навіть можна побачити акцизну марку. Угорський кореспондент згаданого видання взяв участь у рейді податківців проти незаконної торгівлі тютюновими виробами. Він пише, що в урнах для сміття в Будапешті майже повсюди можна знайти порожні пачки від “Прилук”. В своєму репортажі він, зокрема, робить такий висновок: “Хоча всі урни буквально завалені порожніми сигаретними пачками з України, у місцевий бюджет від підпільного бізнесу не перепадає навіть ламаного філлера, у той час як Україна, очевидно, має від цієї торгівлі нічогенькі прибутки…”, – пише він.
У тому то й справа, що не має. Інакше цигарки коштували б набагато дорожче в угорських тютюнових крамницях. Контрабандний бізнес однозначно є вигідною справою тільки для перекупників і в меншій мірі для угорських покупців, бо ж спекулянти грають на перепадах цін в Україні й Угорщині. Споживач за кордоном цього не знає і тішиться, що зекономив кровно зароблені гроші. Тому не дивно, що ставлення до цієї торгівлі у податківців по обидва боки українсько-угорського кордону залишатиметься негативним аж до тих пір, поки не будуть задіяні здорові торговельні механізми у цій сфері, що ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.
Отож угорський уряд вжив доволі непопулярних заходів до продавців сигарет. Ціни на куриво зросли в Угорщині з початком січня майже на 40 відсотків. Таким чином держава сподівається вплинути на ситуацію з високою захворюваністю серед місцевих курців. Адже смерть від раку легенів і горла займає третю позицію після автомобільних аварій і серцево-судинних хвороб у цій країні.
Справді, палять в Угорщині дуже багато, причому чоловіки в цьому неафішованому змаганні навіть поступаються аж ніяк не по-джентельментськи жінкам.
Одна анонімна пенсіонерка з солідним стажем куріння поділилася перед журналістами столичної газети "Маі будапешті нап” (“Сьогоднішній будапештський день”). Наприклад, вона вже кілька місяців поспіль смалить тільки українські “Прилуки”. Ці цигарки зараз, каже ця літня жінка, нині можна спокійно придбати цілими блоками чи вроздріб на всіх столичних ринках, переходах метро або десь перед супермаркетом. Коштує одна пачка двісті форинтів, тобто трохи менше одного долара. Це доволі терпимо для людини з невеликим матеріальним статком. Водночас у тютюнових крамничках за місцеві цигарки продавець заправить ціну, у кілька разів вищу від контрабандного курива.
Ви знаєте, – розповідає ця пенсіонерка, – я ніколи не крала, не обманювала. Але з моєї пенсії нині мені дуже непросто щоразу відлічувати по 400-500 форинтів за пачку сигарет із крамниці. Одного разу на Східному вокзалі я почула, як один мужчина дешево продавав “Прилуки”. І хоч ганьба-не-ганьба, я купила в нього ці цигарки. Вони виявилися нічим не гірші від тих, які я палила досі. Так що з того часу я інших і не купую.
Ця безкоштовна реклама в солідній закордонній газеті направду потішила б українського виробника сигарет “Прилуки”. Але можна з упевненістю стверджувати, що до поставляння підпільних партій даних цигарок він не має жодного відношення – адже це справа рук контрабандистів, і українських, і угорських. Дарма що на тих же “Прилуках” чи “Беркуті” навіть можна побачити акцизну марку. Угорський кореспондент згаданого видання взяв участь у рейді податківців проти незаконної торгівлі тютюновими виробами. Він пише, що в урнах для сміття в Будапешті майже повсюди можна знайти порожні пачки від “Прилук”. В своєму репортажі він, зокрема, робить такий висновок: “Хоча всі урни буквально завалені порожніми сигаретними пачками з України, у місцевий бюджет від підпільного бізнесу не перепадає навіть ламаного філлера, у той час як Україна, очевидно, має від цієї торгівлі нічогенькі прибутки…”, – пише він.
У тому то й справа, що не має. Інакше цигарки коштували б набагато дорожче в угорських тютюнових крамницях. Контрабандний бізнес однозначно є вигідною справою тільки для перекупників і в меншій мірі для угорських покупців, бо ж спекулянти грають на перепадах цін в Україні й Угорщині. Споживач за кордоном цього не знає і тішиться, що зекономив кровно зароблені гроші. Тому не дивно, що ставлення до цієї торгівлі у податківців по обидва боки українсько-угорського кордону залишатиметься негативним аж до тих пір, поки не будуть задіяні здорові торговельні механізми у цій сфері, що ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.
