Прага, 24 січня 2004 року.
Зиновій Фрис
Говорить радіо “Свобода”! Передача “Листи на “Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Вітаю Вас, дорогі слухачі!
Бути нещасним дуже легко. Для цього непотрібно ні почуття гумору, ні бадьорості. А щоб бути щасливим на це треба мати величезну мужність і відвагу. Не будемо ж ми стверджувати, що в цьому доволі жорсткому світі матеріальному, приземленому, хоча б хто-небудь зможе втекти від випробувань заради яких він посланий на цю землю.
Ці слова належать якомусь нашому сучаснику, який пробує реально подивитися на навколишній світ. Щось дуже подібне у своєму листі на “Свободу” порушує Степан Лісовий з Калинівки на Вінниччині.
“Жив колись та й зараз продовжую це робити. У тому “колись” у школі на уроці зоології похвалився я, що бачу кольорові сни. Сміявся весь клас.
Учителька, аби переконати мене, що помиляюся принесла книгу та й зачитала вирок, що всі люди бачать лише чорно-білі сни. І знову був сміх.
Все життя, коли ширше відкриваю очі на Божий світ, то чомусь отримую неприємне подразнення. Тільки зараз на схилі літ збагнув причину цього явища.
Людство набуло величезного досвіду в грі під назвою щастя. Правила цієї гри мають назву снобізм, де духовність прирівнюється до релігійних обрядів, а саме життя з матеріальним статком на високому рівні, це і престижне авто, і костюм відомої фірми, і вишукані страви.
Поза цим набором джентльменських благ, я неначе не маю ніяких прав бути щасливим.
Світ змальований Свіфтом, Достоєвським, Сервантесом нікуди не зник, він завжди поруч. Але в які б ігри не бавилась громада, а жити все одно цікаво та й просто хочеться тільки взимку не вистачає сил глушити в собі відгомін чужих бажань.”
Микола Іванович Брецун історик-народознавець, вчитель-пенсіонер з Коростеня на Житомирщині також прагне реалістично подивитися на все те, що відбувається в нинішній Україні.
“Нема у нас держави, - пише автор. Була би держава, великої руїни не було б. Існує лиш паперова оболона, звана Україною. Існує фантом – привид держави. Існує чинна мільйонна рать чиновників.
Що не візьми? Міліція – нема міліції. Правопорядок – нема правопорядку. Візьми суд – нема у нас суду. Верховний суд – нема Верховного суду, лише маріонетки Кучми на лавах судейських.
Чого хочете, пане президенте? Зробимо, вже. Візьми уряд – нема у нас уряду. Крім Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко нема у нас урядовців-українців.
Була рать Азарова, правує нами від імені Кучми, підданого російської новоявленої імперії Єльцина-Путіна. Нема донині президента.”
Я зателефонував пану Брецуну до Коростеня і він продовжує. Але це вже звуковий лист.
Микола Брецун
Переживаю за долю України. Скорблю. Жду великих перемін і знаю, що це земля, і терпелива, і мудра, і добра. І в Бога, і в людей громади світові заслужила високу честь і шану, і жду, що буде в нас велика переміна. То має бути.
Цей мертвий мовчазний люд, знайдіть в собі велику силу – життя і благодаті. Я не знаю народ Європи, який би можна було поставити рядом з нами по терпеливості, по силі росту.
Нас руйнували, нас катували. Держава нам дана не Богом, а святим людом, який кров’ю і горами костей, згадує Верещагіна. А війна? Скільки Україна за роки свого існування витратила своїх синів і дочок.
Ріки крові і гори костей загиблих мощей святих мого люду молять, просять, вимагають і добудуть велику честь моєї землі.
Вірую, що не тільки Бог, якого Україна сотворила і мовить йому високу славу, зводить храми, стає перед ним на коліна і молить святих пращурів і високо Бога про подання нам тієї слави долі, якої ми достойні.
Сьогодні ж бо день злуки, день єднання. І коли моя коростенська влада майже не явилася на почесті до пам’ятника Шевченка, пішла тільки купка дітей з однієї дев’ятої школи, з наших 13 шкіл.
Скорблю і вірую. Підніметься із праху Україна і буде у Європи одна із кращих держав. Не буде розлазитись, як руді миші під чужі полукіпки. Не буде жебрати у всьому світі і заробляти ту грошву. У нас своїх мало бути їх гори, мішки отого золотого збіжжя.
Єдине, що мене тримає на цьому світі – віра в мою святу землю. віра в свій люд нещасний, замучений, якій боїться, боявся. Але, коли велика водна стихія, маючи перепону дождеться свого часу, свої хвилини і ця велика гребля обману, блуду і брехні нарешті великим потоком буде змита, знесена і прийде час святої України. Я вірую!
Зиновій Фрис
Микола Іванович Брецун історик-народознавець, вчитель-пенсіонер, Коростень на Житомирщині.
На хвилях української Свободи передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Кілька днів тому в деяких українських мас-медіа пройшла інформація про призначення головного редактора газети “2000” Сергія Кичигіна генеральним продюсером радіо “Довіра”.
І тут же з’явилися приблизно такі коментарі, чутки, мовляв, радіо “Свобода”, яке ретранслює свої передачі на хвилях радіо “Довіри” контролюватиме тепер СДПУ(О).
А може статися навіть таке, що передачі “Свободи” взагалі зникнуть з “Довіри”.
Наш слухач Ігор Процьків зі Львова довідавшись про кадрові зміни на “Довірі” написав мені в електронному листі: “Я завжди писав Вам, ідіть з “Довіри”, шукайте більше українське радіо. Ви не захотіли слухати, тепер люди Кучми, які в найстрашнішому сні не хочуть бачити на посаді керівника держави Віктора Ющенка, спокійнісінько, як кажуть, підуть Вас. І залишиться радіо “Свобода” з носом, себто з нестерпно поганою чутністю на коротких хвилях, - написав, нагадаю в електронному листі Ігор Процьків зі Львова.
Степан Панчишин з Києва, також в електронному листі просто запитує, чи правда, що “Свобода” тепер співатиме під дуду СДПУ(О).
З допомогою колег-журналістів газети”2000”, я зв’язався електронною поштою з Сергієм Кичигіним, новим продюсером радіо “Довіра” і власне виклав йому те, що і Вам зараз, дорогі радіослухачі.
При цьому я попросив прокоментувати пана Кичигіна всю цю інформацію. Він люб’язно погодився зробити це, бо скоріше, як виняток, бо за його словами він не коментує чуток і пліток.
Як ми і домовлялися пан Кичигін надіслав мені письмову відповідь, письмовий коментар і його зараз прочитає мій колега Олекса Боярко.
“Не знаю чим керувався ваш шановний слухач Ігор Процьків, роблячи висновок, що тепер “Свободі” доведеться піти з ефіру “Довіри”.
Я не знайомий з цією людиною. Якщо вона вважає, що “Свободі” треба піти, то я ніяк не можу цю пропозицію прокоментувати, оскільки це питання, я лише ні з ким не обговорював, у тому числі і на самій “Свободі”, сподіваюся, Ви підтвердите це, але навіть і не думав ще над місцем “Свободи” в ефірі “Довіри”. Мені треба ще вникнути в роботу радіостанції в цілому, зрозуміти її аудиторію, можливості і шляхи розвитку і т.п.
Ви пишете, що слухачі, найвірогідніше, не знають, що між “Свободою” і “Довірою” існує угода, яку не так просто скасувати або порушувати.
Я, в порівнянні зі слухачами, в дещо кращій ситуації вже знаю, що така угода є, однак з її змістом не ознайомлений.
Дайте час розібратися і якщо це питання все ще буде актуальним, повернемося до нього.
Щодо впливу під який потрапить радіостанція, то я би не радив колегам зі “Свободи” робити якісь поспішні висновки. Я розумію, коли під впливом політичної боротьби в Україні, а також інтриг і політ технологій, що цю боротьбу супроводжують, або в ім’я їх, якісь мас-медіа можуть стверджувати, що ця чи інша сила поставила радіо “Довіру” під свій контроль і радіослухачі могли повірити в це.
Але ж Ви, радіостанція “Свобода”, видається мені, не підвладні українським політичним пристрастям і не втягнуті в них, тому Ви маєте більше можливостей судити об’єктивно про ситуацію на радіо “Довіра”.
У кожному випадку, зв’яжіться з її власниками, вивчіть їхні політичні симпатії, подивіться, що змінюватимуться на радіо і робіть висновки.
Розберемося ми і з ефіром. У кожному випадку, чутки та інтриги не найкраще джерело інформації.
З незмінною симпатією, Сергій Кичигін.”
Ось такий коментар, такий лист, я дістав від нового продюсера радіо “Довіра”, головного редактора газети “2000”, відомого бізнесмена Сергія Кичигіна.
В його коментарі, як Ви самі можете судити немає жодних, як мені видається, навіть натяків на якісь репресивні заходи щодо радіо “Свобода” чи його вилучення з ефіру “Довіри”.
Ми завжди гарно, плідно, творчо співпрацювали з “Довірою”. Журналісти “Свободи” не сумніваються, що так буде і надалі.
“Пересічний українець”, так підписався автор цього листа на “Свободу”.
“На жаль сьогоднішнє життя так усе змішує до купи, підносить такі неприємні сюрпризи, що мимоволі змушує ставати тебе песимістом.
Не важко зрозуміти Кучму, що ось уже більше, як 10 років відчуває свою тимчасовість і тому в новорічному зверненні облив брудом опозиційних політиків, які ще тримаються подалі від режимного аукціону “купи-продам”, а сам поїхав відпочивати до Баден-Бадена.
Більш-менш зрозуміла позиція суддів КСУ, що використовують антиконституційний тиск влади задля власного добробуту. Нарешті мені зрозуміла поведінка парламентської більшості, якій є що втрачати і щиро співчуваю комуністам, що дістали у спадок сумну долю бути постійними маріонетками у влади.
Адже, хоч убийте мене, не можу второпати, чому ЄС так намагається перетворити Україну в політичну резервацію. Складається таке враження, що багата Європа танцює під російську дуду, яка грає гімн євроазійського домініону.
Антигуманні мірки, якими ЄС підходить до України не вписуються у стандарти демократії і справедливості і рівних можливостей, що так щедро декларується.
Це змушує нашу пропащу владу дрейфувати в бік Росії. Наша північна сусідка використовує дипломатичні і інші засоби, щоб залишити Україну у фарватері московської митрополії і перекреслити всі її спроби наближення до Європи.
Можливо від нас чекають гордості і самоповаги, а разом з цим і виборів нової влади, що без вагань покінчить з минулим і піде в Європу семимильною ходою.
До таких привабливих, але фантастичних припущень потрібні не менш фантастичні зусилля прогресивної частини українського суспільства, і що не менш важливо – допомога тих розвинутих країн, що гарантували Україні захист і підтримку її молодої демократії, коли вона так необережно з себе скинула ядерні шати.
Цей, вибачте, політичний стриптиз приніс Україні дивідендів, але зробив її вразливою і залишив на одинці зі всіма негараздами.
Звичайно, будь-яка країна має той авторитет, який має, але Україна не заслуговує такого ставлення до себе. Кажучи Україна, маю на увазі, територію і тих українців, які не мають іншої землі, патріотів, що закохані у свою землю, природу, людей добрих, чутливих, щирих, але вразливих. За своєю вдачею віддавати власну долю тим, хто суне до влади і потім використовує її задля власного збагачення і перетворює Україну у свою вотчину.
Знайти аналогію з якоюсь іншою країною світу мабуть неможливо, бо Україна втратила стільки шансів і можливостей у становленні державності, що було б досить їх на добрий десяток держав суверенів.
Тішу себе надією, що українці нарешті розумно виберуть українську владу, коли кожен відчує, що живе на своїй землі з рівними можливостями не тільки працювати, але й мати.
Хто ж збагатився знедолюючи інших повинен відчути, як це йому вилазить боком. Щоб ми з гордістю могли сказати, що ми посумнішали, жити стало краще, шахраї там, де їм місце, у світі нас почали поважати, ми велика нація.
З повагою, пересічний українець, місто Київ.”
Наш слухач Леонід Коробейников ділиться своїми думками з приводу майбутніх президентських виборів в Україні.
Леонід Коробейников
Я так хочу сказати, що знаєте, я прочитав книжку “Егоїст”, і там Марина Гринич виразила, приблизно на 200 сторінках роману те, що в двух словах не скажеш.
Розумієте, що уже важко, заморилися ми чекати, не надіюся я особливо. Чогось мене тільки трошки підтримує все-таки певний оптимізм, коли попадає в ефір і в основному на вашому радіо, там Ющенко, там Томенко. Все-таки в них є якійсь оптимізм і от він мене, можливо, підтримує.
Ну і як людина яка, як вірить в Господа і надіємося, що він хоче, щоб наш народ жив, я так сподіваюся. Але нажаль дорога дуже не пряма в нашого народу. Тому особливого оптимізму немає. Просто я внутрішньо не хочу, щоб ця сама влада залишилася, але як вона здасть свої позиції.
Я бажаю, щоб вона здала, але особливо якихось оптимістичних надій у мене немає, хоча зрозуміло, що я буду голосувати якби за опозицію. От таке.
Зиновій Фрис
Рядки з листа Михайла Величка з Полтавщини.
“Україна переживає час, коли нею керують особи, яким наплювати на інтереси держави, на думку народу, світової громадськості та нащадків. Для них немає нічого святого, окрім користі власних амбіцій та інтересів. Вони жахаються народу і приходу до влади опозиції.
Затіяна ними, так звана, політична реформа переслідує дві мети – відвернути увагу від їхньої провальної внутрішньої і зовнішньої політики та не допустити народ до вибору ним президента.
Першу вони з успіхом здійснили і схоже, близькі до здійснення і другої. Комуністи вже відпрацювали один хабар у вигляді посади Мартинюка, проголосувавши за антинародний проект Медведчука-Симоненка в першому читанні.
Залишається владі знайти кілька сот мільйонів доларів для нужд партії і він буде ухвалений і конституційною більшістю.
Події в Мукачево – це праобраз подій в нашому недалекому майбутньому. Закарпаття нині практично є вотчиною Медведчука, єдиного в Україні політика, який реально оцінює події, розстановку сил та знає, що і як робити за таких умов.
В області більшість керівників усіх рангів є членами СДПУ(О). То якимось дивом у другому за значенням місці вибори виграв “нашоукраїнець”. Та в квітні навряд чи вдасться Петьовці повторити успіх. Там у міськраді вже панує більшість відомо від якої партії, що не допустить такого провалу.
Та якщо “НУ” вдасться перемогти, то це стане конспектом на вибори в Україні.”
У редакційній пошті “Свободи” практично немає листів на підтримку нинішньої влади України та її президента. Критика, критика, критика.
Звичайно деякі наші слухачі можуть звинуватити нас у суб’єктивізмі, незбалансованості, упередженості.
Я припускаю, що серед слухачів є, можливо, чимало і таких, що підтримують Леоніда Кучму, його політику, але ці люди чомусь не пишуть нам, інакше б ці листи ми б одразу озвучили.
І звісно, ми мусимо шукати якійсь вихід з цієї ситуації. Зокрема, ми час від часу повертаємося до наближених до влади людей.
Політолог Михайло Погребінський є радником керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука.
Ось як пан Погребінський оцінює роботу президента Кучми.
Михайло Погребінський
Я можу почати з того, що для того, щоб оцінити роль особистості в історії є дуже багато критеріїв. Якщо виходити з того, що перший період був пов’язаний з дуже глибокої економічною і соціальною кризою. Тобто перші 4 роки президента.
А другий період пов’язаний насамперед з виходом з цієї важкої економічної кризи і з тим, що врешті ми досягли досить такого стабільного економічного зростання. Вже третій рік поспіль є такі результати.
З цього погляду він був абсолютно адекватний часу і я думаю, що пройде там кілька років і коли забудуться речі пов’язані з різними незадоволеннями. Часом будуть згадувати президента суто позитивно. Саме тому, що останній період його перебування от зараз при владі пов’язаний з позитивною динамікою і економічним соціальним.
І не тільки. І в міжнародних стосунках останній рік, скажімо, багато можна сказати, що дуже багато позитивного зробив і для сприйняття в Європі і для поліпшення стосунків з США і при нормальних і рівних стосунках з Росією. Що ми змогли направити в Ірак військових і при тому не посваритися з старою Європою, Франція, Німеччина.
Так що тут, можна вважати, що в цих напрямках також є позитив. Звичайно, я думаю, що на найбільш такі зауваження, які будуть робити історики з цього останнього періоду будуть пов’язані з тим, що економічне зростання не було конвертоване адекватно в зростання соціальне, і затримкою в проведенні соціальних реформ.
Ну історія каже, що це найбільш складний і важкий такий реформістський період і зараз він тільки почався, є ще майже рік у президента. Можливо, і з цим вирішиться якимось чином проблема.
Зиновій Фрис
Михайло Погребінський – радник керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука.
Антон Павлович Рокицький з Тернопільщини написав:
“Принагідно скажіть всім, пане Зиновію, як проводиться агітація проти Віктора Ющенка на Першому каналі українського телебачення.
В п’ятницю, 20 грудня 2003 року на каналі №1 Дмитро Корчинський назвав Віктора Ющенка ідіотом. Такі діагнози ставлять лікарі-психіатри, а не Корчинський з пофарбованими вусами.
Наш гарант все робить аби скомпрометувати все українське. Нехай працівники радіо “Свобода” кажуть світові, що українці не тільки сильні боксери, але що вони й люблять свою Україну і не дозволять Корчинському чи Піховшеку паплюжити шанованих українців.
З щирою повагою до Вас Антон Рокицький.”
Це все на сьогодні, дорогі слухачі, передачу готував і вів Зиновій Фрис.
На хвилях Української Свободи я зустрінуся з Вами тепер після першого лютого.
Не забувайте нас, пишіть нам, пишіть про все, про добре, про погане, про радісне і сумне. Пишіть, не накопичуйте у своїй душі негативних емоцій.
Пишіть за адресою: Київ, Головна пошта, п/с 496.
Хай Вам щастить, хай щастить Україні!
Зиновій Фрис
Говорить радіо “Свобода”! Передача “Листи на “Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Вітаю Вас, дорогі слухачі!
Бути нещасним дуже легко. Для цього непотрібно ні почуття гумору, ні бадьорості. А щоб бути щасливим на це треба мати величезну мужність і відвагу. Не будемо ж ми стверджувати, що в цьому доволі жорсткому світі матеріальному, приземленому, хоча б хто-небудь зможе втекти від випробувань заради яких він посланий на цю землю.
Ці слова належать якомусь нашому сучаснику, який пробує реально подивитися на навколишній світ. Щось дуже подібне у своєму листі на “Свободу” порушує Степан Лісовий з Калинівки на Вінниччині.
“Жив колись та й зараз продовжую це робити. У тому “колись” у школі на уроці зоології похвалився я, що бачу кольорові сни. Сміявся весь клас.
Учителька, аби переконати мене, що помиляюся принесла книгу та й зачитала вирок, що всі люди бачать лише чорно-білі сни. І знову був сміх.
Все життя, коли ширше відкриваю очі на Божий світ, то чомусь отримую неприємне подразнення. Тільки зараз на схилі літ збагнув причину цього явища.
Людство набуло величезного досвіду в грі під назвою щастя. Правила цієї гри мають назву снобізм, де духовність прирівнюється до релігійних обрядів, а саме життя з матеріальним статком на високому рівні, це і престижне авто, і костюм відомої фірми, і вишукані страви.
Поза цим набором джентльменських благ, я неначе не маю ніяких прав бути щасливим.
Світ змальований Свіфтом, Достоєвським, Сервантесом нікуди не зник, він завжди поруч. Але в які б ігри не бавилась громада, а жити все одно цікаво та й просто хочеться тільки взимку не вистачає сил глушити в собі відгомін чужих бажань.”
Микола Іванович Брецун історик-народознавець, вчитель-пенсіонер з Коростеня на Житомирщині також прагне реалістично подивитися на все те, що відбувається в нинішній Україні.
“Нема у нас держави, - пише автор. Була би держава, великої руїни не було б. Існує лиш паперова оболона, звана Україною. Існує фантом – привид держави. Існує чинна мільйонна рать чиновників.
Що не візьми? Міліція – нема міліції. Правопорядок – нема правопорядку. Візьми суд – нема у нас суду. Верховний суд – нема Верховного суду, лише маріонетки Кучми на лавах судейських.
Чого хочете, пане президенте? Зробимо, вже. Візьми уряд – нема у нас уряду. Крім Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко нема у нас урядовців-українців.
Була рать Азарова, правує нами від імені Кучми, підданого російської новоявленої імперії Єльцина-Путіна. Нема донині президента.”
Я зателефонував пану Брецуну до Коростеня і він продовжує. Але це вже звуковий лист.
Микола Брецун
Переживаю за долю України. Скорблю. Жду великих перемін і знаю, що це земля, і терпелива, і мудра, і добра. І в Бога, і в людей громади світові заслужила високу честь і шану, і жду, що буде в нас велика переміна. То має бути.
Цей мертвий мовчазний люд, знайдіть в собі велику силу – життя і благодаті. Я не знаю народ Європи, який би можна було поставити рядом з нами по терпеливості, по силі росту.
Нас руйнували, нас катували. Держава нам дана не Богом, а святим людом, який кров’ю і горами костей, згадує Верещагіна. А війна? Скільки Україна за роки свого існування витратила своїх синів і дочок.
Ріки крові і гори костей загиблих мощей святих мого люду молять, просять, вимагають і добудуть велику честь моєї землі.
Вірую, що не тільки Бог, якого Україна сотворила і мовить йому високу славу, зводить храми, стає перед ним на коліна і молить святих пращурів і високо Бога про подання нам тієї слави долі, якої ми достойні.
Сьогодні ж бо день злуки, день єднання. І коли моя коростенська влада майже не явилася на почесті до пам’ятника Шевченка, пішла тільки купка дітей з однієї дев’ятої школи, з наших 13 шкіл.
Скорблю і вірую. Підніметься із праху Україна і буде у Європи одна із кращих держав. Не буде розлазитись, як руді миші під чужі полукіпки. Не буде жебрати у всьому світі і заробляти ту грошву. У нас своїх мало бути їх гори, мішки отого золотого збіжжя.
Єдине, що мене тримає на цьому світі – віра в мою святу землю. віра в свій люд нещасний, замучений, якій боїться, боявся. Але, коли велика водна стихія, маючи перепону дождеться свого часу, свої хвилини і ця велика гребля обману, блуду і брехні нарешті великим потоком буде змита, знесена і прийде час святої України. Я вірую!
Зиновій Фрис
Микола Іванович Брецун історик-народознавець, вчитель-пенсіонер, Коростень на Житомирщині.
На хвилях української Свободи передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Кілька днів тому в деяких українських мас-медіа пройшла інформація про призначення головного редактора газети “2000” Сергія Кичигіна генеральним продюсером радіо “Довіра”.
І тут же з’явилися приблизно такі коментарі, чутки, мовляв, радіо “Свобода”, яке ретранслює свої передачі на хвилях радіо “Довіри” контролюватиме тепер СДПУ(О).
А може статися навіть таке, що передачі “Свободи” взагалі зникнуть з “Довіри”.
Наш слухач Ігор Процьків зі Львова довідавшись про кадрові зміни на “Довірі” написав мені в електронному листі: “Я завжди писав Вам, ідіть з “Довіри”, шукайте більше українське радіо. Ви не захотіли слухати, тепер люди Кучми, які в найстрашнішому сні не хочуть бачити на посаді керівника держави Віктора Ющенка, спокійнісінько, як кажуть, підуть Вас. І залишиться радіо “Свобода” з носом, себто з нестерпно поганою чутністю на коротких хвилях, - написав, нагадаю в електронному листі Ігор Процьків зі Львова.
Степан Панчишин з Києва, також в електронному листі просто запитує, чи правда, що “Свобода” тепер співатиме під дуду СДПУ(О).
З допомогою колег-журналістів газети”2000”, я зв’язався електронною поштою з Сергієм Кичигіним, новим продюсером радіо “Довіра” і власне виклав йому те, що і Вам зараз, дорогі радіослухачі.
При цьому я попросив прокоментувати пана Кичигіна всю цю інформацію. Він люб’язно погодився зробити це, бо скоріше, як виняток, бо за його словами він не коментує чуток і пліток.
Як ми і домовлялися пан Кичигін надіслав мені письмову відповідь, письмовий коментар і його зараз прочитає мій колега Олекса Боярко.
“Не знаю чим керувався ваш шановний слухач Ігор Процьків, роблячи висновок, що тепер “Свободі” доведеться піти з ефіру “Довіри”.
Я не знайомий з цією людиною. Якщо вона вважає, що “Свободі” треба піти, то я ніяк не можу цю пропозицію прокоментувати, оскільки це питання, я лише ні з ким не обговорював, у тому числі і на самій “Свободі”, сподіваюся, Ви підтвердите це, але навіть і не думав ще над місцем “Свободи” в ефірі “Довіри”. Мені треба ще вникнути в роботу радіостанції в цілому, зрозуміти її аудиторію, можливості і шляхи розвитку і т.п.
Ви пишете, що слухачі, найвірогідніше, не знають, що між “Свободою” і “Довірою” існує угода, яку не так просто скасувати або порушувати.
Я, в порівнянні зі слухачами, в дещо кращій ситуації вже знаю, що така угода є, однак з її змістом не ознайомлений.
Дайте час розібратися і якщо це питання все ще буде актуальним, повернемося до нього.
Щодо впливу під який потрапить радіостанція, то я би не радив колегам зі “Свободи” робити якісь поспішні висновки. Я розумію, коли під впливом політичної боротьби в Україні, а також інтриг і політ технологій, що цю боротьбу супроводжують, або в ім’я їх, якісь мас-медіа можуть стверджувати, що ця чи інша сила поставила радіо “Довіру” під свій контроль і радіослухачі могли повірити в це.
Але ж Ви, радіостанція “Свобода”, видається мені, не підвладні українським політичним пристрастям і не втягнуті в них, тому Ви маєте більше можливостей судити об’єктивно про ситуацію на радіо “Довіра”.
У кожному випадку, зв’яжіться з її власниками, вивчіть їхні політичні симпатії, подивіться, що змінюватимуться на радіо і робіть висновки.
Розберемося ми і з ефіром. У кожному випадку, чутки та інтриги не найкраще джерело інформації.
З незмінною симпатією, Сергій Кичигін.”
Ось такий коментар, такий лист, я дістав від нового продюсера радіо “Довіра”, головного редактора газети “2000”, відомого бізнесмена Сергія Кичигіна.
В його коментарі, як Ви самі можете судити немає жодних, як мені видається, навіть натяків на якісь репресивні заходи щодо радіо “Свобода” чи його вилучення з ефіру “Довіри”.
Ми завжди гарно, плідно, творчо співпрацювали з “Довірою”. Журналісти “Свободи” не сумніваються, що так буде і надалі.
“Пересічний українець”, так підписався автор цього листа на “Свободу”.
“На жаль сьогоднішнє життя так усе змішує до купи, підносить такі неприємні сюрпризи, що мимоволі змушує ставати тебе песимістом.
Не важко зрозуміти Кучму, що ось уже більше, як 10 років відчуває свою тимчасовість і тому в новорічному зверненні облив брудом опозиційних політиків, які ще тримаються подалі від режимного аукціону “купи-продам”, а сам поїхав відпочивати до Баден-Бадена.
Більш-менш зрозуміла позиція суддів КСУ, що використовують антиконституційний тиск влади задля власного добробуту. Нарешті мені зрозуміла поведінка парламентської більшості, якій є що втрачати і щиро співчуваю комуністам, що дістали у спадок сумну долю бути постійними маріонетками у влади.
Адже, хоч убийте мене, не можу второпати, чому ЄС так намагається перетворити Україну в політичну резервацію. Складається таке враження, що багата Європа танцює під російську дуду, яка грає гімн євроазійського домініону.
Антигуманні мірки, якими ЄС підходить до України не вписуються у стандарти демократії і справедливості і рівних можливостей, що так щедро декларується.
Це змушує нашу пропащу владу дрейфувати в бік Росії. Наша північна сусідка використовує дипломатичні і інші засоби, щоб залишити Україну у фарватері московської митрополії і перекреслити всі її спроби наближення до Європи.
Можливо від нас чекають гордості і самоповаги, а разом з цим і виборів нової влади, що без вагань покінчить з минулим і піде в Європу семимильною ходою.
До таких привабливих, але фантастичних припущень потрібні не менш фантастичні зусилля прогресивної частини українського суспільства, і що не менш важливо – допомога тих розвинутих країн, що гарантували Україні захист і підтримку її молодої демократії, коли вона так необережно з себе скинула ядерні шати.
Цей, вибачте, політичний стриптиз приніс Україні дивідендів, але зробив її вразливою і залишив на одинці зі всіма негараздами.
Звичайно, будь-яка країна має той авторитет, який має, але Україна не заслуговує такого ставлення до себе. Кажучи Україна, маю на увазі, територію і тих українців, які не мають іншої землі, патріотів, що закохані у свою землю, природу, людей добрих, чутливих, щирих, але вразливих. За своєю вдачею віддавати власну долю тим, хто суне до влади і потім використовує її задля власного збагачення і перетворює Україну у свою вотчину.
Знайти аналогію з якоюсь іншою країною світу мабуть неможливо, бо Україна втратила стільки шансів і можливостей у становленні державності, що було б досить їх на добрий десяток держав суверенів.
Тішу себе надією, що українці нарешті розумно виберуть українську владу, коли кожен відчує, що живе на своїй землі з рівними можливостями не тільки працювати, але й мати.
Хто ж збагатився знедолюючи інших повинен відчути, як це йому вилазить боком. Щоб ми з гордістю могли сказати, що ми посумнішали, жити стало краще, шахраї там, де їм місце, у світі нас почали поважати, ми велика нація.
З повагою, пересічний українець, місто Київ.”
Наш слухач Леонід Коробейников ділиться своїми думками з приводу майбутніх президентських виборів в Україні.
Леонід Коробейников
Я так хочу сказати, що знаєте, я прочитав книжку “Егоїст”, і там Марина Гринич виразила, приблизно на 200 сторінках роману те, що в двух словах не скажеш.
Розумієте, що уже важко, заморилися ми чекати, не надіюся я особливо. Чогось мене тільки трошки підтримує все-таки певний оптимізм, коли попадає в ефір і в основному на вашому радіо, там Ющенко, там Томенко. Все-таки в них є якійсь оптимізм і от він мене, можливо, підтримує.
Ну і як людина яка, як вірить в Господа і надіємося, що він хоче, щоб наш народ жив, я так сподіваюся. Але нажаль дорога дуже не пряма в нашого народу. Тому особливого оптимізму немає. Просто я внутрішньо не хочу, щоб ця сама влада залишилася, але як вона здасть свої позиції.
Я бажаю, щоб вона здала, але особливо якихось оптимістичних надій у мене немає, хоча зрозуміло, що я буду голосувати якби за опозицію. От таке.
Зиновій Фрис
Рядки з листа Михайла Величка з Полтавщини.
“Україна переживає час, коли нею керують особи, яким наплювати на інтереси держави, на думку народу, світової громадськості та нащадків. Для них немає нічого святого, окрім користі власних амбіцій та інтересів. Вони жахаються народу і приходу до влади опозиції.
Затіяна ними, так звана, політична реформа переслідує дві мети – відвернути увагу від їхньої провальної внутрішньої і зовнішньої політики та не допустити народ до вибору ним президента.
Першу вони з успіхом здійснили і схоже, близькі до здійснення і другої. Комуністи вже відпрацювали один хабар у вигляді посади Мартинюка, проголосувавши за антинародний проект Медведчука-Симоненка в першому читанні.
Залишається владі знайти кілька сот мільйонів доларів для нужд партії і він буде ухвалений і конституційною більшістю.
Події в Мукачево – це праобраз подій в нашому недалекому майбутньому. Закарпаття нині практично є вотчиною Медведчука, єдиного в Україні політика, який реально оцінює події, розстановку сил та знає, що і як робити за таких умов.
В області більшість керівників усіх рангів є членами СДПУ(О). То якимось дивом у другому за значенням місці вибори виграв “нашоукраїнець”. Та в квітні навряд чи вдасться Петьовці повторити успіх. Там у міськраді вже панує більшість відомо від якої партії, що не допустить такого провалу.
Та якщо “НУ” вдасться перемогти, то це стане конспектом на вибори в Україні.”
У редакційній пошті “Свободи” практично немає листів на підтримку нинішньої влади України та її президента. Критика, критика, критика.
Звичайно деякі наші слухачі можуть звинуватити нас у суб’єктивізмі, незбалансованості, упередженості.
Я припускаю, що серед слухачів є, можливо, чимало і таких, що підтримують Леоніда Кучму, його політику, але ці люди чомусь не пишуть нам, інакше б ці листи ми б одразу озвучили.
І звісно, ми мусимо шукати якійсь вихід з цієї ситуації. Зокрема, ми час від часу повертаємося до наближених до влади людей.
Політолог Михайло Погребінський є радником керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука.
Ось як пан Погребінський оцінює роботу президента Кучми.
Михайло Погребінський
Я можу почати з того, що для того, щоб оцінити роль особистості в історії є дуже багато критеріїв. Якщо виходити з того, що перший період був пов’язаний з дуже глибокої економічною і соціальною кризою. Тобто перші 4 роки президента.
А другий період пов’язаний насамперед з виходом з цієї важкої економічної кризи і з тим, що врешті ми досягли досить такого стабільного економічного зростання. Вже третій рік поспіль є такі результати.
З цього погляду він був абсолютно адекватний часу і я думаю, що пройде там кілька років і коли забудуться речі пов’язані з різними незадоволеннями. Часом будуть згадувати президента суто позитивно. Саме тому, що останній період його перебування от зараз при владі пов’язаний з позитивною динамікою і економічним соціальним.
І не тільки. І в міжнародних стосунках останній рік, скажімо, багато можна сказати, що дуже багато позитивного зробив і для сприйняття в Європі і для поліпшення стосунків з США і при нормальних і рівних стосунках з Росією. Що ми змогли направити в Ірак військових і при тому не посваритися з старою Європою, Франція, Німеччина.
Так що тут, можна вважати, що в цих напрямках також є позитив. Звичайно, я думаю, що на найбільш такі зауваження, які будуть робити історики з цього останнього періоду будуть пов’язані з тим, що економічне зростання не було конвертоване адекватно в зростання соціальне, і затримкою в проведенні соціальних реформ.
Ну історія каже, що це найбільш складний і важкий такий реформістський період і зараз він тільки почався, є ще майже рік у президента. Можливо, і з цим вирішиться якимось чином проблема.
Зиновій Фрис
Михайло Погребінський – радник керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука.
Антон Павлович Рокицький з Тернопільщини написав:
“Принагідно скажіть всім, пане Зиновію, як проводиться агітація проти Віктора Ющенка на Першому каналі українського телебачення.
В п’ятницю, 20 грудня 2003 року на каналі №1 Дмитро Корчинський назвав Віктора Ющенка ідіотом. Такі діагнози ставлять лікарі-психіатри, а не Корчинський з пофарбованими вусами.
Наш гарант все робить аби скомпрометувати все українське. Нехай працівники радіо “Свобода” кажуть світові, що українці не тільки сильні боксери, але що вони й люблять свою Україну і не дозволять Корчинському чи Піховшеку паплюжити шанованих українців.
З щирою повагою до Вас Антон Рокицький.”
Це все на сьогодні, дорогі слухачі, передачу готував і вів Зиновій Фрис.
На хвилях Української Свободи я зустрінуся з Вами тепер після першого лютого.
Не забувайте нас, пишіть нам, пишіть про все, про добре, про погане, про радісне і сумне. Пишіть, не накопичуйте у своїй душі негативних емоцій.
Пишіть за адресою: Київ, Головна пошта, п/с 496.
Хай Вам щастить, хай щастить Україні!
