Прага, 10 лютого 2004 – Україні ніби вдалося втихомирити скандал навколо повідомлень, буцім українці надали понад 5 років тому афганським талібам переносну ядерну зброю, таємничі «ядерні валізки». «Це неможливо», – кажуть у Києві. Але міжнародні правозахисники знову нагадують, що українці вже не раз брали участь у заплутаних зброєвих оборудках, що відбувалися коли на межі законності, а коли й поза нею. Правозахисна організація «Г’юман Райтс Воч» оприлюднила в вівторок своє нове дослідження: стосується воно Словаччини – але чималу частину його присвячено одній українській справі.
Усе почалося восени 2001 року, нагадує обставини справи Лайза Майсол, фахівець із торгівлі зброєю в «Г’юман Райтс Воч»: «Це сталося в вересні 2001-го, через кілька тижнів після нападів у США 11 вересня. Завдяки одержаній інформації в аеропорту Братіслави було затримано боєприпаси. Цю зброю, що її розвантажив іранський літак у братіславському аеропорту, мав завантажити собі український літак – ідеться про кількасот гранат для реактивних гранатометів. Словацька влада затримала їх, бо вони були неправильно задекларовані».
І не просто неправильно задекларовані: переправники вдалися до складної схеми, щоби заплутати сліди, каже Лайза Майсол із «Г’юман Райтс Воч»: «Зброю мали завантажити в (український) літак, поєднавши її з іншим вантажем на його борту, включно з військовим – запчастинами до літаків – із України, і до цього додавався ще деякий вантаж зі Словаччини. Так що по суті було поєднано разом кілька різних партій вантажу».
Плутанина оповивала справу з усіх боків. За документами з Ірану, про які довідалися правозахисники, іранський літак (до речі, з українськими пілотами) мав доставити до столиці Словаччини реактивні гранати для гранатометів РПГ-7, призначені для уряду Анголи. У принципі нічого незаконного в цьому не було – але Іран дехто на Заході вважає за терористичну державу, Ангола теж вирізнялася громадянською війною й нестабільністю, і в обох країнах порушувалися права людини – і організатори оборудки вочевидь вирішили її приховати, як могли. Для цього влаштували й перевантаження на український літак у Словаччині, і дальшу посадку на військовому летовищі в Ізраїлі, і підміну документів – гранати у Братіславі перетворилися на папері на «вироби загальновійськового призначення»; так можна позначити, скажімо, однострої, але аж ніяк не боєприпаси.
Варто згадати, що український літак належав компанії «Юкрейніян Карґо Ейрвейз», або ж «Українській авіяційній транспортній компанії» – державному підприємству міністерства оборони України; тій самій авіякомпанії, додам, що її літак загубив у повітрі не знати скільки пасажирів у Демократичній Республіці Конґо в травні минулого року, коли в польоті в літака відпав вантажний люк.
Але, як і в цьому минулорічному випадку, компанія, та й українська влада, не визнають за собою вини, наголошує Лайза Майсол із «Г’юман Райтс Воч»: «Із погляду української влади, сказали вони нам, вони не вважають, що було зроблено щось погане – бо ж зброю, мовляв, урешті так і не навантажили на літак (бо словацька влада не дала цього зробити). І українська влада, і авіякомпанія, що мала підібрати вантаж, кажуть, що нічого поганого не сталося, отож вони не збираються більше займатися цією справою».
«Г’юман Райтс Воч» уважає, що жодна країна не може нехтувати правозахисними аспектами торгівлі зброєю. А для цього потрібно, наприклад, і ухвалити жорсткі критерії для експорту зброї, що ґрунтувалися б на дотриманні прав людини прикінцевим отримувачем, і боротися з корупцією в органах влади, відповідальних за контроль за продажем зброї, і посилити прозорість такого продажу й парламентський нагляд за ним.
А від ЄС і союзу НАТО правозахисники вимагають, поміж іншим, щоби «відповідальна» практика торгівлі зброєю стала критерієм для членства і мінімальним стандартом, очікуваним від майбутніх членів ЄС і НАТО – що ним прагне стати й Україна.
Усе почалося восени 2001 року, нагадує обставини справи Лайза Майсол, фахівець із торгівлі зброєю в «Г’юман Райтс Воч»: «Це сталося в вересні 2001-го, через кілька тижнів після нападів у США 11 вересня. Завдяки одержаній інформації в аеропорту Братіслави було затримано боєприпаси. Цю зброю, що її розвантажив іранський літак у братіславському аеропорту, мав завантажити собі український літак – ідеться про кількасот гранат для реактивних гранатометів. Словацька влада затримала їх, бо вони були неправильно задекларовані».
І не просто неправильно задекларовані: переправники вдалися до складної схеми, щоби заплутати сліди, каже Лайза Майсол із «Г’юман Райтс Воч»: «Зброю мали завантажити в (український) літак, поєднавши її з іншим вантажем на його борту, включно з військовим – запчастинами до літаків – із України, і до цього додавався ще деякий вантаж зі Словаччини. Так що по суті було поєднано разом кілька різних партій вантажу».
Плутанина оповивала справу з усіх боків. За документами з Ірану, про які довідалися правозахисники, іранський літак (до речі, з українськими пілотами) мав доставити до столиці Словаччини реактивні гранати для гранатометів РПГ-7, призначені для уряду Анголи. У принципі нічого незаконного в цьому не було – але Іран дехто на Заході вважає за терористичну державу, Ангола теж вирізнялася громадянською війною й нестабільністю, і в обох країнах порушувалися права людини – і організатори оборудки вочевидь вирішили її приховати, як могли. Для цього влаштували й перевантаження на український літак у Словаччині, і дальшу посадку на військовому летовищі в Ізраїлі, і підміну документів – гранати у Братіславі перетворилися на папері на «вироби загальновійськового призначення»; так можна позначити, скажімо, однострої, але аж ніяк не боєприпаси.
Варто згадати, що український літак належав компанії «Юкрейніян Карґо Ейрвейз», або ж «Українській авіяційній транспортній компанії» – державному підприємству міністерства оборони України; тій самій авіякомпанії, додам, що її літак загубив у повітрі не знати скільки пасажирів у Демократичній Республіці Конґо в травні минулого року, коли в польоті в літака відпав вантажний люк.
Але, як і в цьому минулорічному випадку, компанія, та й українська влада, не визнають за собою вини, наголошує Лайза Майсол із «Г’юман Райтс Воч»: «Із погляду української влади, сказали вони нам, вони не вважають, що було зроблено щось погане – бо ж зброю, мовляв, урешті так і не навантажили на літак (бо словацька влада не дала цього зробити). І українська влада, і авіякомпанія, що мала підібрати вантаж, кажуть, що нічого поганого не сталося, отож вони не збираються більше займатися цією справою».
«Г’юман Райтс Воч» уважає, що жодна країна не може нехтувати правозахисними аспектами торгівлі зброєю. А для цього потрібно, наприклад, і ухвалити жорсткі критерії для експорту зброї, що ґрунтувалися б на дотриманні прав людини прикінцевим отримувачем, і боротися з корупцією в органах влади, відповідальних за контроль за продажем зброї, і посилити прозорість такого продажу й парламентський нагляд за ним.
А від ЄС і союзу НАТО правозахисники вимагають, поміж іншим, щоби «відповідальна» практика торгівлі зброєю стала критерієм для членства і мінімальним стандартом, очікуваним від майбутніх членів ЄС і НАТО – що ним прагне стати й Україна.
