Київ, 8 березня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
У світі відбувається щось подібне до весняного авітамінозу. Нестача вітамінів привела до письменницьких заворушень. Акули пера вперто не бажають визнавати легітимність лідерства Світлани Околітенко. І це попри те, що суд вкраїнський легітимність цю підтвердив.
Згаданий вище авітаміноз, письменника Загребельного привів до несподіваних висновків: “Я, - казав на з’їзді класик, - стою перед вами і не знаю: чи я Загребельний, чи я письменник, і чи взагалі я існую, бо не відомо, що з цього приводу скаже районний суд Києва, і яким буде його вердикт.”
Яких би висновків не доходив бідовий суд столиці України, весни йому не зупинить і лібіда, як основного двигуна творчости не перекрити.
Поет завжди знайде спосіб прорватись у віртуальний простір “Лабіринтів Самвидаву” і лишити там бодай строфу живого почуття.
“...І тільки по зусиллі нелюдськім, чи з перепою дуже гидко стане: в обличчі Джорджа бачиться Яким і за повії обрисом м’яким ввижається малюточка Оксана...”
З огляду на весняні струмочки “малюточка” може ввижатися будь-кому.
Кандидат на російського президента Іван Рибкін через подібні марева опинився в Києві і паралельно став героєм спектаклю на свою небуденнe тему.
Московська публіка тішиться з того.
Згідно задуму режисера, кандидат у президенти так і не зміг поїхати далі київського вокзалу. Надершись в доску він закохався, дістав по вуху, у привокзальній стоматології полікував зуба, мав бурхливу дискусію з поліцією, після чого мирно заснув, а проспавшись, заходився давать прес-конференції.
Ну і таке подібне, про що ти, шановний слухачу, на пару з Надією Шерстюк зможеш прочитать в “Українській правді” та інших електронних виданнях.
Надія Шерстюк
“Кандидат у президенти РФ Іван Рибкін, навколо якого в Україні розгорівся інформаційний ажіотаж, не припиняє підкидати загадки,” - пише “Главред”.
Вночі у четвер, 4-го березня, пан Рибкін прибув до Києва з Лондона. І у цей же день він дав прес-конференцію в українській столиці.
Як повідомляє “Кореспондент.нет”, загадковий кандидат у президенти Росії заявив, що нинішній його візит до Києва є офіційним.
Видання пише: “Перед його приїздом він зателефонував Леонідові Кучмі і повідомив, що 4-го березня він приїде до Києва. За його словами, він приїхав в Україну реалізовувати головний момент передвиборчої кампанії – заявити про мир у Чечні”.
За фактом зникнення Івана Рибкіна Генпрокуратура України порушила кримінальну справу. Його самого викликали на допит, проте безуспішно.
Не меншою загадковістю оповита справа генерал-майора Валерія Кравченка. Російський часопис “Газета СНГ” зазначає: “Варто лише охоронцю Президента стати колишнім - чекай провокацій і гучних викриттів.”
Тут же читаємо далі: “Народний депутат Микола Томенко повернувся із Німеччини з документами генерала Кравченка, у яких йшлося про стеження за народними депутатами і журналістами.” Проте Генпрокуратура відмовилась порушувати за цими документами кримінальну справу.
“Швидше за все, - пише газета, - документи повторять долю “плівок майора Мельниченка”, як і їхній володар долю самого майора”.
“Янукович готується до самостійного польоту,” – зауважує “Українська правда”.
На думку видання, прем’єр намагається дистанційонуватися від президента. Він знайшов його “болюче місце” – нафтопровід “Одеса-Броди”.
“Доклавши максимум зусиль для підтримки Кабміном європейського варіанту транспортування нафти “Одеса-Броди”, Янукович став у досить довгу чергу бажаючих заручитися підтримкою Америки під час майбутньої президентської виборчої кампанії.
Фактично все це відбувалося за спиною Леоніда Кучми.
Андрій Охрімович
На сайті “Лайфжурнал сом юзерс манкі” якийсь Максим, цитуючи “Книгу Буття Українського Народу”, повідомляє, що “...восьмого березня Господь сотворив жінку, а дев’ятого з її ребра зробив Тараса Шевченка. І поблагословив їх Господь...”
Перед кінцем цієї небанальної цитати автор з непідробним пафосом каже: “Слава Україні!” “Героям Слава,” - артикулюємо ми і переходимо до серйозної констатації того, що поет цей є уособленням українського слова та українською струною у оркестрі Всесвіту.
На правду так, що б не цвірінькали свої та імпортні українофоби. “Але чи гідні теперішні інтелектуали та політики Шевченка? –Риторично здригається Сергій Грабовський. - Чи здатні вони осягнути, як і за що треба боротися, щоб засвітився світ нашої правди, і щоб на волі помолились невольничі діти?”
Сергій Грабовський
Опозиційні сайти повідомляють, що 9-го березня по всій Україні мають відбутися акції на підтримку свободи слова. Саме цим опозиційна “трійка” у складі “Нашої України”, Блоку Юлії Тимошенко та Соцпартії збирається відзначити 190-ліття від народження Тараса Шевченка.
“У світлі останніх подій для української опозиції є все більш актуальною боротьба за свободу слова, - заявляє, скажімо, народний депутат Юрій Луценко, - як і в шевченківські дні, під ударом влади знаходиться вільне слово в Україні”.
Але ж чи досить прикметника “вільне” для позначення ситуації? За умов, коли дві третини українських громадян вважає своєю рідною українську мову, тільки 10% газетного і 5% книжкового ринку посідають україномовні видання.
Що ж стосується т. зв. “формату” ФМ-радіостанцій, то експерти постійно стверджують: на більшості цих станцій діє команда “не пущати” в ефір українську рок-музику, і не тільки рок, а і все українське. Крім, звичайно, малоросійських вихилясиків Вєрки Сердючки і різноманітних “кроликів”.
Звучить пісня
Може, й справді нехай так і буде, Та сміються з України сторонії люди...
Сергій Грабовський
Власне кажучи, на думку таких знаних дослідників, як Микола Рябчук чи Максим Стріха, економічна політика влади за останніх десять років рівнозначна забороні для українців писати і малювати. Бо нема коли – треба виживати – і нема чим – ні за що і ніде купити.
Якщо імператор Ніколай І-й заборонив писати і малювати одному Шевченкові, то його ідейні наступники, сидячи від синьо-жовтим прапором, перешкоджають дихати, мислити і відчувати по-українськи цілій нації.
З іншого боку, у час, коли одні інтелектуали відзначають ці тяжкі удари по українській культурі та всій нації, інші, обрані, тішаться преміями імені Шевченка, врученими тією самою владою, яка штучно витіснила за допомогою економічних важелів українську книгу та українську музику на маргінес.
А треті борються за таку собі абстрактну свободу слова. Річ, звісно, поважна, але хто стане у борні саме за українське слово?
Андрій Охрімович
У нашому житті постійно борються два начала: творче, життєдайне та ентропійне, спрямоване на розруху та бардак.
Відповідно у головах інтернетних сперечальників борються дві тенденції: латентна шизофренія та маніакально-депресивний психоз.
У ситуації з дописувачами форумів справа виглядає ще крутіше. Відчайдушні стали перед вибором способу мислення: ейфорійно-переможним чи депресивним.
Якщо перекладати це мовою Шевченка, то одні ладні вигукувати: “Гуля наш батюшка, гуля!” Натомість інші бурмочуть: “Село неначе погоріло, неначе люди подуріли...”
Але і в тих, і в інших у потилиці пульсує те ж таки шевченкове: “Чи діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?”
З цього місця пацієнти, попри всі ідейні розбіжності, відчувають парадоксальну єдність. Вона полегшує роботу дослідника, дозволяє складати каламутні рейтинги та, в разі чого, формувати примарні орієнтири.
Хто і на що орієнтований у “Палаті № 6”, спробував з’ясувати санітар рубрики Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
Відвідувачі видання “Фор-Ю-Ей” на форумі обговорюють крадіжку п’ятнадцятитонного паровоза у Донецьку та одинадцятиметрового мосту у Закарпатті, про що бадьоро повідомила російська газета “Ізвестія”.
Такий собі Отець Фьодор дивується: “Та чого там, безхозний паровоз. От зняти на кольорові метали високовольтну лінію під напругою – це лише наші вміють...”
Персонаж на ім’я Вільний Спостерігач одразу порахував гроші: “В українських скупках залізний лом приймають по сімдесят баксів за тонну, а це дві тисячі російських рублів.” І, посилаючись на ті ж таки “Ізвєстія”, повідомив, що тонна українського металобрухту – це місячний науковий грант від президента Росії, а от японський вчений одну п’ятнадцяту вкраденого у Донецьку паровоза заробляє за годину.
На це персонаж на ім’я Охохлячений Кацап вибухнув: “А при чому тут Росія? Це все ваша незалежність винна та ваш дикий народ.”
На це Вільний Спостерігач дає Інтернет-адресу Волгоградської газети, яка розповідає як на вулицях колишнього Сталінграду невідомі за ніч зняли декілька десятків каналізаційних люків. І додає від себе: “Кореспондент забув запитати: чи не смерділо українським салом?”
Такий собі Мирний ставить питання руба: “Хто лобіює скупку металобрухту? Де знаходяться сталеплавильні заводи?” Вільний Спостерігач відповідає : “Ленін, партія, комсомол!”
Причини бідності намагаються з’ясувати на форумах Української служби “Бі-Бі-Сі”.
“Корупція, корупція і ще раз корупція,” – пише відвідувач Юрко.
Володимир зі Львова вважає: “Щоб позбутися бідності і занепаду науки, нашим можновладцям треба для початку прочитати хоча б “Утопію” Томаса Мора і спробувати втілити у життя хоча б один з принципів.”
Другою темою, що зачепила за живе відвідувачів, стала тема: “Кучма та СБУ”. Хтось вважає генерал Кравченка принциповою людиною, хтось ставить в один ряд з майором Мельниченком.
Відвідувач за підписом Харків’янин розвернув дискусію в іншому напрямі: “Скільки “У” в оцьому СБУ? Може це просто київська філія ФСБ? Мельниченко - патріот? Можливо... Диктофона вам під диван! Все це більше скидається на роботу за замовленням. Тепер ось Кравченко... Можливо, він також патріот.”
І додає у наступному меседжі: ”Братній” зашморг на шиї міцний, і керівники наші не дуже то прагнуть від нього звільнитися, бо ж невідомо, скільки з них мають своє псевдо у ФСБ. Мабуть, таки багатенько, недарма ж і Рибкіна обробляти привозили в Київ, як до себе додому.”
На форумах “Української правди” дискусії на спецслужбову тему завершує порада такого собі Спостерігача: “Ліків від параної ще не винайшли. Тому для початку спробуйте застосовувати практику поміркованого вживання алкоголю і закусювання після споживання.” Андрій Охрімович
Пригадується десь чуваний афоризм: погана прикмета, коли дорогу тобі перебіг чорний кіт з порожніми відрами та до того ж ще й розбив дзеркало.
Оскільки у світі довколишньому чогось доброго діється малувато, складається враження, що метафоричний котяра майнув під носом у всього людства...
Тут подібно до казкового Колобка багато хто риторично перепитує: “Куди котиться світ?”
Інший намагається якомога глибше зазирнуть у черево вулкана, себто поринути в гущу гарячих подій.
Цим “іншим” виявився Павло Вольвач зі своєю рубрикою “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як завжди, не дають продиху терористи. Хоча і їм буває несолодко. Зокрема, на Близькому сході. Як повідомляє “Лента.Ру”, ізраїльські ВПС знищили авто, в якому їхали троє високопосадових активістів ХАМАСу. На фото – купа обгорілого металу і чорні, наче боївкарські бороди, пасма диму.
Руслан Гелаєв теж був боївкарем, щоправда, рудобородим. Діяв він в іншій гарячій точці, на Кавказі.
І ось повідомлення на сайті “Страна.Ру”: “В горах Дагестану спецназ знищив чеченського польового командира.”
Є лише одне “але”: про смерть Гелаєва російська сторона повідомляла вже разів п’ять, не менше, починаючи від березня 2000-го року, коли загін Гелаєва було оточено в селі Комсомольське.
Тож немає жодних гарантій, що “злий чечен” знову не виникне на арені подій і не кине сліду, скажімо, десь аж у Франції, де терористи, означені абревіатурою АЗФ, якраз у ці дні погрожують висадити в повітря всю залізничну мережу, вимагаючи навзаєм понад 5 мільйонів доларів.
А в Грузії, де Гелаєв теж був свого часу, теж нова цікава історія. На батьківщині Йосипа Віссаріоновича, у місті Горі, було затримано двох наркоділерів, котрі постачали наркотики, зокрема, й вищому керівництву країни.
На знамените сталінське “Єсть лі у вас план, та-а-варіщ Жюкав” нинішні грузинські посадовці можуть таки дати ствердну відповідь. Вірніше, могли донедавна.
Батько Сталін наводити порядок у Горі не вернеться, а от “Бебі-Док” Дювальє, колишній диктатор Гаїті висловив наміри повернутися на батьківщину, де днями відбулося чергове повстання.
Хто там і проти кого повстав – це надто складно й заплутано для європейського розуму, тому завершимо рубрику повідомленням про наміри рок-кумира Елтона Джона найближчим часом одружитися. Це все таки веселіше, ніж вибухи і війни. Тим більш весело, що до пари сер Елтон обрав свого коханця і ділового партнера Девіда Ферніша.
Андрій Охрімович
І на завершення така собі настанова від Тараса Шевченка.
“Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
У світі відбувається щось подібне до весняного авітамінозу. Нестача вітамінів привела до письменницьких заворушень. Акули пера вперто не бажають визнавати легітимність лідерства Світлани Околітенко. І це попри те, що суд вкраїнський легітимність цю підтвердив.
Згаданий вище авітаміноз, письменника Загребельного привів до несподіваних висновків: “Я, - казав на з’їзді класик, - стою перед вами і не знаю: чи я Загребельний, чи я письменник, і чи взагалі я існую, бо не відомо, що з цього приводу скаже районний суд Києва, і яким буде його вердикт.”
Яких би висновків не доходив бідовий суд столиці України, весни йому не зупинить і лібіда, як основного двигуна творчости не перекрити.
Поет завжди знайде спосіб прорватись у віртуальний простір “Лабіринтів Самвидаву” і лишити там бодай строфу живого почуття.
“...І тільки по зусиллі нелюдськім, чи з перепою дуже гидко стане: в обличчі Джорджа бачиться Яким і за повії обрисом м’яким ввижається малюточка Оксана...”
З огляду на весняні струмочки “малюточка” може ввижатися будь-кому.
Кандидат на російського президента Іван Рибкін через подібні марева опинився в Києві і паралельно став героєм спектаклю на свою небуденнe тему.
Московська публіка тішиться з того.
Згідно задуму режисера, кандидат у президенти так і не зміг поїхати далі київського вокзалу. Надершись в доску він закохався, дістав по вуху, у привокзальній стоматології полікував зуба, мав бурхливу дискусію з поліцією, після чого мирно заснув, а проспавшись, заходився давать прес-конференції.
Ну і таке подібне, про що ти, шановний слухачу, на пару з Надією Шерстюк зможеш прочитать в “Українській правді” та інших електронних виданнях.
Надія Шерстюк
“Кандидат у президенти РФ Іван Рибкін, навколо якого в Україні розгорівся інформаційний ажіотаж, не припиняє підкидати загадки,” - пише “Главред”.
Вночі у четвер, 4-го березня, пан Рибкін прибув до Києва з Лондона. І у цей же день він дав прес-конференцію в українській столиці.
Як повідомляє “Кореспондент.нет”, загадковий кандидат у президенти Росії заявив, що нинішній його візит до Києва є офіційним.
Видання пише: “Перед його приїздом він зателефонував Леонідові Кучмі і повідомив, що 4-го березня він приїде до Києва. За його словами, він приїхав в Україну реалізовувати головний момент передвиборчої кампанії – заявити про мир у Чечні”.
За фактом зникнення Івана Рибкіна Генпрокуратура України порушила кримінальну справу. Його самого викликали на допит, проте безуспішно.
Не меншою загадковістю оповита справа генерал-майора Валерія Кравченка. Російський часопис “Газета СНГ” зазначає: “Варто лише охоронцю Президента стати колишнім - чекай провокацій і гучних викриттів.”
Тут же читаємо далі: “Народний депутат Микола Томенко повернувся із Німеччини з документами генерала Кравченка, у яких йшлося про стеження за народними депутатами і журналістами.” Проте Генпрокуратура відмовилась порушувати за цими документами кримінальну справу.
“Швидше за все, - пише газета, - документи повторять долю “плівок майора Мельниченка”, як і їхній володар долю самого майора”.
“Янукович готується до самостійного польоту,” – зауважує “Українська правда”.
На думку видання, прем’єр намагається дистанційонуватися від президента. Він знайшов його “болюче місце” – нафтопровід “Одеса-Броди”.
“Доклавши максимум зусиль для підтримки Кабміном європейського варіанту транспортування нафти “Одеса-Броди”, Янукович став у досить довгу чергу бажаючих заручитися підтримкою Америки під час майбутньої президентської виборчої кампанії.
Фактично все це відбувалося за спиною Леоніда Кучми.
Андрій Охрімович
На сайті “Лайфжурнал сом юзерс манкі” якийсь Максим, цитуючи “Книгу Буття Українського Народу”, повідомляє, що “...восьмого березня Господь сотворив жінку, а дев’ятого з її ребра зробив Тараса Шевченка. І поблагословив їх Господь...”
Перед кінцем цієї небанальної цитати автор з непідробним пафосом каже: “Слава Україні!” “Героям Слава,” - артикулюємо ми і переходимо до серйозної констатації того, що поет цей є уособленням українського слова та українською струною у оркестрі Всесвіту.
На правду так, що б не цвірінькали свої та імпортні українофоби. “Але чи гідні теперішні інтелектуали та політики Шевченка? –Риторично здригається Сергій Грабовський. - Чи здатні вони осягнути, як і за що треба боротися, щоб засвітився світ нашої правди, і щоб на волі помолились невольничі діти?”
Сергій Грабовський
Опозиційні сайти повідомляють, що 9-го березня по всій Україні мають відбутися акції на підтримку свободи слова. Саме цим опозиційна “трійка” у складі “Нашої України”, Блоку Юлії Тимошенко та Соцпартії збирається відзначити 190-ліття від народження Тараса Шевченка.
“У світлі останніх подій для української опозиції є все більш актуальною боротьба за свободу слова, - заявляє, скажімо, народний депутат Юрій Луценко, - як і в шевченківські дні, під ударом влади знаходиться вільне слово в Україні”.
Але ж чи досить прикметника “вільне” для позначення ситуації? За умов, коли дві третини українських громадян вважає своєю рідною українську мову, тільки 10% газетного і 5% книжкового ринку посідають україномовні видання.
Що ж стосується т. зв. “формату” ФМ-радіостанцій, то експерти постійно стверджують: на більшості цих станцій діє команда “не пущати” в ефір українську рок-музику, і не тільки рок, а і все українське. Крім, звичайно, малоросійських вихилясиків Вєрки Сердючки і різноманітних “кроликів”.
Звучить пісня
Може, й справді нехай так і буде, Та сміються з України сторонії люди...
Сергій Грабовський
Власне кажучи, на думку таких знаних дослідників, як Микола Рябчук чи Максим Стріха, економічна політика влади за останніх десять років рівнозначна забороні для українців писати і малювати. Бо нема коли – треба виживати – і нема чим – ні за що і ніде купити.
Якщо імператор Ніколай І-й заборонив писати і малювати одному Шевченкові, то його ідейні наступники, сидячи від синьо-жовтим прапором, перешкоджають дихати, мислити і відчувати по-українськи цілій нації.
З іншого боку, у час, коли одні інтелектуали відзначають ці тяжкі удари по українській культурі та всій нації, інші, обрані, тішаться преміями імені Шевченка, врученими тією самою владою, яка штучно витіснила за допомогою економічних важелів українську книгу та українську музику на маргінес.
А треті борються за таку собі абстрактну свободу слова. Річ, звісно, поважна, але хто стане у борні саме за українське слово?
Андрій Охрімович
У нашому житті постійно борються два начала: творче, життєдайне та ентропійне, спрямоване на розруху та бардак.
Відповідно у головах інтернетних сперечальників борються дві тенденції: латентна шизофренія та маніакально-депресивний психоз.
У ситуації з дописувачами форумів справа виглядає ще крутіше. Відчайдушні стали перед вибором способу мислення: ейфорійно-переможним чи депресивним.
Якщо перекладати це мовою Шевченка, то одні ладні вигукувати: “Гуля наш батюшка, гуля!” Натомість інші бурмочуть: “Село неначе погоріло, неначе люди подуріли...”
Але і в тих, і в інших у потилиці пульсує те ж таки шевченкове: “Чи діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?”
З цього місця пацієнти, попри всі ідейні розбіжності, відчувають парадоксальну єдність. Вона полегшує роботу дослідника, дозволяє складати каламутні рейтинги та, в разі чого, формувати примарні орієнтири.
Хто і на що орієнтований у “Палаті № 6”, спробував з’ясувати санітар рубрики Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
Відвідувачі видання “Фор-Ю-Ей” на форумі обговорюють крадіжку п’ятнадцятитонного паровоза у Донецьку та одинадцятиметрового мосту у Закарпатті, про що бадьоро повідомила російська газета “Ізвестія”.
Такий собі Отець Фьодор дивується: “Та чого там, безхозний паровоз. От зняти на кольорові метали високовольтну лінію під напругою – це лише наші вміють...”
Персонаж на ім’я Вільний Спостерігач одразу порахував гроші: “В українських скупках залізний лом приймають по сімдесят баксів за тонну, а це дві тисячі російських рублів.” І, посилаючись на ті ж таки “Ізвєстія”, повідомив, що тонна українського металобрухту – це місячний науковий грант від президента Росії, а от японський вчений одну п’ятнадцяту вкраденого у Донецьку паровоза заробляє за годину.
На це персонаж на ім’я Охохлячений Кацап вибухнув: “А при чому тут Росія? Це все ваша незалежність винна та ваш дикий народ.”
На це Вільний Спостерігач дає Інтернет-адресу Волгоградської газети, яка розповідає як на вулицях колишнього Сталінграду невідомі за ніч зняли декілька десятків каналізаційних люків. І додає від себе: “Кореспондент забув запитати: чи не смерділо українським салом?”
Такий собі Мирний ставить питання руба: “Хто лобіює скупку металобрухту? Де знаходяться сталеплавильні заводи?” Вільний Спостерігач відповідає : “Ленін, партія, комсомол!”
Причини бідності намагаються з’ясувати на форумах Української служби “Бі-Бі-Сі”.
“Корупція, корупція і ще раз корупція,” – пише відвідувач Юрко.
Володимир зі Львова вважає: “Щоб позбутися бідності і занепаду науки, нашим можновладцям треба для початку прочитати хоча б “Утопію” Томаса Мора і спробувати втілити у життя хоча б один з принципів.”
Другою темою, що зачепила за живе відвідувачів, стала тема: “Кучма та СБУ”. Хтось вважає генерал Кравченка принциповою людиною, хтось ставить в один ряд з майором Мельниченком.
Відвідувач за підписом Харків’янин розвернув дискусію в іншому напрямі: “Скільки “У” в оцьому СБУ? Може це просто київська філія ФСБ? Мельниченко - патріот? Можливо... Диктофона вам під диван! Все це більше скидається на роботу за замовленням. Тепер ось Кравченко... Можливо, він також патріот.”
І додає у наступному меседжі: ”Братній” зашморг на шиї міцний, і керівники наші не дуже то прагнуть від нього звільнитися, бо ж невідомо, скільки з них мають своє псевдо у ФСБ. Мабуть, таки багатенько, недарма ж і Рибкіна обробляти привозили в Київ, як до себе додому.”
На форумах “Української правди” дискусії на спецслужбову тему завершує порада такого собі Спостерігача: “Ліків від параної ще не винайшли. Тому для початку спробуйте застосовувати практику поміркованого вживання алкоголю і закусювання після споживання.” Андрій Охрімович
Пригадується десь чуваний афоризм: погана прикмета, коли дорогу тобі перебіг чорний кіт з порожніми відрами та до того ж ще й розбив дзеркало.
Оскільки у світі довколишньому чогось доброго діється малувато, складається враження, що метафоричний котяра майнув під носом у всього людства...
Тут подібно до казкового Колобка багато хто риторично перепитує: “Куди котиться світ?”
Інший намагається якомога глибше зазирнуть у черево вулкана, себто поринути в гущу гарячих подій.
Цим “іншим” виявився Павло Вольвач зі своєю рубрикою “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як завжди, не дають продиху терористи. Хоча і їм буває несолодко. Зокрема, на Близькому сході. Як повідомляє “Лента.Ру”, ізраїльські ВПС знищили авто, в якому їхали троє високопосадових активістів ХАМАСу. На фото – купа обгорілого металу і чорні, наче боївкарські бороди, пасма диму.
Руслан Гелаєв теж був боївкарем, щоправда, рудобородим. Діяв він в іншій гарячій точці, на Кавказі.
І ось повідомлення на сайті “Страна.Ру”: “В горах Дагестану спецназ знищив чеченського польового командира.”
Є лише одне “але”: про смерть Гелаєва російська сторона повідомляла вже разів п’ять, не менше, починаючи від березня 2000-го року, коли загін Гелаєва було оточено в селі Комсомольське.
Тож немає жодних гарантій, що “злий чечен” знову не виникне на арені подій і не кине сліду, скажімо, десь аж у Франції, де терористи, означені абревіатурою АЗФ, якраз у ці дні погрожують висадити в повітря всю залізничну мережу, вимагаючи навзаєм понад 5 мільйонів доларів.
А в Грузії, де Гелаєв теж був свого часу, теж нова цікава історія. На батьківщині Йосипа Віссаріоновича, у місті Горі, було затримано двох наркоділерів, котрі постачали наркотики, зокрема, й вищому керівництву країни.
На знамените сталінське “Єсть лі у вас план, та-а-варіщ Жюкав” нинішні грузинські посадовці можуть таки дати ствердну відповідь. Вірніше, могли донедавна.
Батько Сталін наводити порядок у Горі не вернеться, а от “Бебі-Док” Дювальє, колишній диктатор Гаїті висловив наміри повернутися на батьківщину, де днями відбулося чергове повстання.
Хто там і проти кого повстав – це надто складно й заплутано для європейського розуму, тому завершимо рубрику повідомленням про наміри рок-кумира Елтона Джона найближчим часом одружитися. Це все таки веселіше, ніж вибухи і війни. Тим більш весело, що до пари сер Елтон обрав свого коханця і ділового партнера Девіда Ферніша.
Андрій Охрімович
І на завершення така собі настанова від Тараса Шевченка.
“Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
