Прага, 10 березня 2004 – Як ми повідомляли, минулого тижня Оскара, приз Американської кіноакадемії за найкращий короткий документальний фільм, отримала американська режисерка Мар’ян ДеЛео. Своїм фільмом «Чорнобильське серце» вона покорила серця членів журі, які не змогли залишитися глухими до трагедії сотень білоруських дітей, які і далі страждають від наслідків аварії. Фільм вражає своїх глядачів не лише показом дітей з важкими хворобами, спричиненими радіацією, а й безпросвітною бідністю медичних закладів Білорусі, які можуть покладатися лише на західну допомогу.
Свій фільм Мар’ян ДеЛео назвала «Чорнобильське серце» за назвою хвороби, що від неї потерпають діти на вражених радіацією територіях Білорусі. Вплив радіації послаблює серцево-судинну систему і зараз 7 тисяч дітей чекають на операцію на серце, яка може врятувати їхнє життя. Складну операцію роблять американські хірурги, приїзд яких до Білорусі два-три рази нарік фінансує ірландська доброчинна організація “Проект “Діти Чорнобиля”. За один приїзд американський хірург Вільям Новік може прооперувати 25-30 дітей. Решта має чекати на наступний візит американського лікаря. Такий коротко сюжет фільму про іноземців з великим серцем, які допомагають малим білорусам із хворим серцем.
В інтерв’ю радіо «Свобода» режисерка Мар’ян ДеЛео, говорить, що при першому візиті в Білорусь у неї був шок.
«Те, що я побачила, було шокуючим. Білорусь не справляється з масштабами цієї трагедії. Там стільки лікарень, дитячих будинків, а в них стільки дітей, яким бракує найнеобхідніших речей. На цілу лікарню нерідко буває лише одна медсестра, а діти по-справжньому хворі , їм потрібна допомога. Люди роблять усе, що можуть, але їм потрібна допомога, гроші ,дуже багато різних речей».
Свої емоції вона тримала за кадром: «Діти, яких я знімала, нічого не хотіли від мене – вони просто раділи, що хтось побуде з ними, що хтось надує їм кульки, і вони були щасливі. Але коли я поверталася до своєї кімнати, я вже не мусила стримуватись, і я ридала від того, що я бачила».
Мар’ян ДеЛео – маститий кінематографіст. Вона знімає документальне кіно уже впродовж 20 років як в Америці, так і далеко за її межами: в Азії, Латинській Америці, Африці. В її фільмах були і смертельно хворі, і наркомани, і багато інших людей, що страждають по всьому світу, але фільм про чорнобильських дітей Мар’ян ДеЛео вважає найтяжчим для себе: «Це було найтяжче кіно, яке я колись робила».
Щоб дати хоч якесь почуття надії глядачам цього важкого фільму, авторка вирішила сфокусувати увагу на тих нечисленних добрих моментах, які вони зуміла знайти за дворічний термін зйомок.
«Мені хотілося показати хоч краплю надії у цій ситуації. І мені здається, це вдалося там, де йдеться про хірурга, який допомагає дітям, і вони можуть вижити. Це неймовірно важко дивитися на цих хворих дітей. Але як ще ми можемо нагадати, що через стільки років після аварії мільйони людей продовжують потерпати від радіації і потребують допомоги», - говорить Мар’ян ДеЛео, авторка документального фільму, який отримав «Оскара».
Свій фільм Мар’ян ДеЛео назвала «Чорнобильське серце» за назвою хвороби, що від неї потерпають діти на вражених радіацією територіях Білорусі. Вплив радіації послаблює серцево-судинну систему і зараз 7 тисяч дітей чекають на операцію на серце, яка може врятувати їхнє життя. Складну операцію роблять американські хірурги, приїзд яких до Білорусі два-три рази нарік фінансує ірландська доброчинна організація “Проект “Діти Чорнобиля”. За один приїзд американський хірург Вільям Новік може прооперувати 25-30 дітей. Решта має чекати на наступний візит американського лікаря. Такий коротко сюжет фільму про іноземців з великим серцем, які допомагають малим білорусам із хворим серцем.
В інтерв’ю радіо «Свобода» режисерка Мар’ян ДеЛео, говорить, що при першому візиті в Білорусь у неї був шок.
«Те, що я побачила, було шокуючим. Білорусь не справляється з масштабами цієї трагедії. Там стільки лікарень, дитячих будинків, а в них стільки дітей, яким бракує найнеобхідніших речей. На цілу лікарню нерідко буває лише одна медсестра, а діти по-справжньому хворі , їм потрібна допомога. Люди роблять усе, що можуть, але їм потрібна допомога, гроші ,дуже багато різних речей».
Свої емоції вона тримала за кадром: «Діти, яких я знімала, нічого не хотіли від мене – вони просто раділи, що хтось побуде з ними, що хтось надує їм кульки, і вони були щасливі. Але коли я поверталася до своєї кімнати, я вже не мусила стримуватись, і я ридала від того, що я бачила».
Мар’ян ДеЛео – маститий кінематографіст. Вона знімає документальне кіно уже впродовж 20 років як в Америці, так і далеко за її межами: в Азії, Латинській Америці, Африці. В її фільмах були і смертельно хворі, і наркомани, і багато інших людей, що страждають по всьому світу, але фільм про чорнобильських дітей Мар’ян ДеЛео вважає найтяжчим для себе: «Це було найтяжче кіно, яке я колись робила».
Щоб дати хоч якесь почуття надії глядачам цього важкого фільму, авторка вирішила сфокусувати увагу на тих нечисленних добрих моментах, які вони зуміла знайти за дворічний термін зйомок.
«Мені хотілося показати хоч краплю надії у цій ситуації. І мені здається, це вдалося там, де йдеться про хірурга, який допомагає дітям, і вони можуть вижити. Це неймовірно важко дивитися на цих хворих дітей. Але як ще ми можемо нагадати, що через стільки років після аварії мільйони людей продовжують потерпати від радіації і потребують допомоги», - говорить Мар’ян ДеЛео, авторка документального фільму, який отримав «Оскара».
