Доступність посилання

ТОП новини

“Права людини”. 1. У Криму порушили кримінальну справу за фактом нападу на журналістів російської телекомпанії “Перший канал”; 2. Чому гинуть вояки у Збройних Силах України: дослідження Спілки солдатських матерів; 3. Хто став лауреатом цьогорічної премії імені Валерія Марченка у галузі захисту прав людини?


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. У Криму порушили кримінальну справу за фактом нападу на журналістів російської телекомпанії “Перший канал”; 2. Чому гинуть вояки у Збройних Силах України: дослідження Спілки солдатських матерів; 3. Хто став лауреатом цьогорічної премії імені Валерія Марченка у галузі захисту прав людини?

Київ, 16 березня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо ”Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Наталія Антоненко.

Шановні слухачі, ми вас вітаємо і пропонуємо у програмі такі теми:

- У Криму порушили кримінальну справу за фактом нападу на журналістів російської телекомпанії “Перший канал”;

- Чому гинуть вояки у Збройних Силах України: дослідження Спілки солдатських матерів;

- Хто став лауреатом цьогорічної премії імені Валерія Марченка у галузі захисту прав людини?

У Криму місцеві правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом нападу на журналістів російської телекомпанії “Перший канал” Вадима Теличева.

5-го березня в селищі Симеїз, що розташоване на території Великої Ялти, під час зйомки конфліктної ситуації між учасниками кримськотатарського наметового містечка і робітниками підприємства “Крим-болгар-південь-сервіс” журналіст отримав тілесні ушкодження, нападники розбили також об’єктив його відеокамери.

Детальніше про цей випадок розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

“Оператор російської телекомпанії "Перший канал" Вадим Теличев, який 5-го березня в Сімеїзі зазнав нападу з боку репатріантів-учасників самозахоплення землі, госпіталізований до відділення екстреної нейрохірургії Республіканської клінічної лікарні,” - про це повідомили в Міністерстві охорони здоров’я Криму.

За словами завідувача цього відділення Володимира Ігнатенка, стан телеоператора оцінюється як задовільний.

Лікар пояснив, що раніше Вадим Теличев перебував на амбулаторному лікуванні, але його діагноз вимагає переведення до стаціонару. За його словами, журналіст пробуде на лікуванні не менше одного тижня.

Раніше лікарі підозрювали у нього тріщину третього хребця, зафіксували численні пошкодження передпліччя, плеча і кисті руки.

Кримська Асоціація вільних журналістів і Комітет з моніторингу свободи преси в Криму минулого тижня висловили глибоку стурбованість нападом на журналістів кореспондентської групи російської телекомпанії “Перший канал”.

Журналістські організації висловили рішучий протест проти будь-яких силових спроб перешкодити законній журналістській діяльності і закликали правоохоронні органи провести всебічне та об''єктивне розслідування інциденту, покарати як осіб, які напали на журналістів, так і тих, хто спровокував це зіткнення.

Ялтинська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом завдання тележурналісту Вадиму Теличеву тілесних пошкоджень, але за статтею 296 – злісне хуліганство.

Водночас, керівник кримського корпункту “Першого каналу” Олена Іваниченко повідомила, що домагатиметься перекваліфікації цієї справи на статтю 171 - перешкоджання роботі журналіста і нанесення тілесних пошкоджень.

У Центрі громадських зв’язків Головного управління МВС України в Криму повідомили, що підозрювані в нападі на телеоператора особи встановлені, але поки що не затримані.

Представники кримської влади засудили напад на журналістів, але прем’єр-міністр автономії заявив, що спровокував цей конфлікт своїми діями депутат кримського парламенту, власник аквапарку Микола Янаки, котрий розпорядився незаконно встановлювати паркан довкола спірної земельної ділянки, на котру претендують також і кримські татари.

Меджліс поки що ніяк офіційно не коментує цей інцидент, але Мустафа Джемілєв розцінив його як сплановану провокацію проти доведених до відчаю репатріантів.

За його словами, під час розслідування побиття журналістів у Симеїзі правоохоронні органи мають врахувати роль, яку зіграв у цьому інциденті власник аквапарку Микола Янаки.

Мустафа Джемілєв також наголосив, що Меджліс “в будь-якому випадку засуджує побиття кореспондентів” і має намір провести власне розслідування, щоб вияснити, “хто винен, і як це все сталося”.

Водночас інший член Меджлісу, віце-спікер місцевого парламенту Ільмі Умеров заявив в інтерв’ю симферопольським журналістам, що в цій ситуації правоохоронці мусять виконати свою роботу і, якщо є винні, то вони мають бути покарані, хто б це не був.

Надія Шерстюк

І ще один матеріал, що стосується теми журналістської діяльності, матеріал із Луганщини.

Журналісти Сіверсько-Донецької газети “Любімий город” три місяці тому розпочали акцію мовчання на знак протесту проти утисків влади і припинили випуск видання.

Наразі редакційний колектив відновив часопис за рахунок призупинення інших проектів.

Водночас редакція заявила, що суд за позовом керівництва управління охорони здоров’я Сіверсько-Донецької міської ради, який триває майже рік, не дозволяє фінансувати випуск “Любімого города” за рахунок реклами.

Василь Соколенко з подробицями.

Василь Соколенко

Редакційний колектив незалежної газети “Любімий город” ще три місяці тому звернувся до правоохоронних органів, народних депутатів, міжнародних правових організацій та до колег із інших видань з заявою. В ній журналісти навели численні факти утисків їхньої газети з боку влади і оголосили про початок акції-протесту, яку назвали “Акцією мовчання”, у зв’язку з чим припинили випуск своєї газети.

Але на звернення журналістів правоохоронні органи, зокрема прокуратура, відреагували повідомленням про те, що міліція не втручалася в роботу редакції. Хоча в редакційному запиті наводилися саме такі факти.

Натомість на це звернення відгукнулися журналісти декількох обласних видань. Надіслав лист про позицію і голова профільного Парламентського комітету Микола Томенко.

А міська влада і місцева прокуратура продовжували ігнорувати журналістів “Любімого города”, не повідомляючи їх про заходи і не запрошуючи їх на прес-конференції. І тоді колектив редакції вирішив відновити випуск газети.

Ось як про це розповідає головний редактор Ірина Рєзінкіна:

Ірина Рєзінкіна

На сьогоднішній день редакція газети “Любімий город” вирішила закрити проекти, які є збитковими. Водночас ми маємо намір випускати двічі на місяць газету “Любімий город”.

Ми сподіваємося, що знайдемо необхідну кількість рекламодавців, тобто газета видаватиметься за рахунок коштів, одержаних від реклами. При цьому якусь роль відіграватимуть гроші, одержані від продажу самої газети.

Василь Соколенко

Що стосується згаданих видавничо-газетних проектів, то їхня реалізація ускладнюється і тим, що з редакцією “Любімого города” судиться вже майже рік керівництво управління охорони здоров’я міської ради. Воно вважає, що газета поширила інформацію, яка не відповідає дійсності.

Ірина Рєзінкіна

Позов цей переписувався з одного і того ж приводу. Спочатку його ціна була 60 тисяч гривень, а зараз сума вимог впала до 10 тисяч гривень

Наша публікація, з приводу якої і триває судова суперечка, пов’язана з тим, що швидка допомога не виїхала за викликом мешканців Сіверсько-Донецька в дачне селище, розташоване в семи кілометрах від міста.

Не виїхала один раз, не виїхала і в друге. У першому випадку жінка померла від гострої серцевої недостатності.

Василь Соколенко

Цей судовий процес набув широкого розголосу, адже в тих селищах проживають від 2-х до 5-ти тисяч дачників, переважно мешканців Сіверсько-Донецька.

За словами І.Рєзінкіної, занадто тривалий термін судового процесу журналісти “Любімого города” сприймають як чергову розправу над незалежною газетою.

Ірина Рєзінкіна

При такому стані речей, суд – це просто розправа над газетою сам по собі за терміном, це черговий етап впливу на газету, тому що рекламодавці дуже чуттєві до того, що видання перебуває у суді, і не поспішають вкладати кошти в газету, котра з якихось причин може закритися.

Надія Шерстюк

У доповіді Державного департаменту США про права людини стверджується, що в Україна не дотримується засадничих положень щодо прав своїх громадян.

Так, за даними Держдепартаменту, у Збройних Силах широко розповсюджене побиття призовників іншими військовослужбовцями, що призвело до низки смертельних випадків.

А члени Спілки солдатських матерів України стверджують, що за десять років у Збройних Силах України загинуло більше вояків, ніж під час радянської кампанії в Афганістані.

Про порушення прав людини в українській армії наша київська кореспондентка Богдана Костюк розмовляє з військовим правником Миколою Селюком і головою Спілки солдатських матерів Валентиною Артамоновою.

Богдана Костюк

Пане Селюк, в чому причина правопорушень у Збройних Силах України?

Микола Селюк

Слово “порушення” навіть лагідне. Злочинність в армії, криміногенна ситуація в армії залишається на досить високому рівні.

Цифри, які назвав міністр оборони Є.Марчук, що за 11 місяців 2003-го року 109 загинуло і 1032 покалічено людей, вражає своєю безглуздістю.

Гинуть у війську, яке не воює.

Проблема полягає не в правопорушеннях, а проблема полягає у відсутності визначеним законом норм і приписів, які регулювали б, у відповідності до єдиного кримінального закону, права і свободи військовослужбовців.

Гинуть від того, що вчиняється кримінальний злочин, який має визначення в кримінальному законі, а це нанесення легких, середніх або великої тяжкості тілесних ушкоджень.

Військові прокурори, військові суди і командири хочуть це кваліфікувати як незначні порушення, порушення статутних правил взаємовідносин між службовцями.

Богдана Костюк

Пані Артамонова, будь ласка, приклади.

Валентина Артамонова

Ігор Вовк. Служив у Львові. Впав з дерева і забив хребет. Сильні болі. Він не міг ні згинатися, нічого. 5 діб його мордував сержант: змушував його згинатися, віджиматися від підлоги. Якщо у нього не виходило, то він його силою згинав. Плював у їжу і змушував його їсти. Інші бачили все це і мовчали. Ніхто нікому не казав.

В результаті, коли сталося лихо, і він впав, то йому терміново зробили операцію. А тепер у нього весь хребет на металевих скобах, він не може сидіти, і до цього часу справа не розглядалася у суді.

В Білій Церкві служив хлопець з Черкас. Послали у Брусилов збирати льон. Жили там в якому хліві, можна сказати, колишній гуртожиток чи щось таке.

Ввечері після роботи йшов в баню, його сержант підізвав і сказав, щоб той віддав йому свої капці. Хлопець відповів: “Грибок же, я не можу.” І він його чоботом у центр живота вдарив. На наступний день хлопцеві стало погано – боїться. Втратив свідомість. Приїхав командир, привезли обід і побачили, що він щось треться-мнеться – йому погано. Його відвезли в лікарню і терміново прооперували.

Йому зробили санацію черевної порожнини, розріз по лінії живота – в нього лопнув апендицит, і йому все промивали.

Все це було у вересні 2003-го року. Минулої середи його тільки забрали додому, комісували, і до цього часу військова частина не представила акт про травму.

Всі генерали: командир Житомирської дивізії, до якої відноситься ця частина, Бесараб, генерал Жишко, який тут цим займався, ще мені 17-го грудня обіцяв, що буде акт про травму, що його можна буде комісувати.

Богдана Костюк

Дякую.

Надія Шерстюк

12-го березня у столичному Будинку вчителя були відзначені лауреати премії імени Валерія Марченка, який загинув у радянській тюрмі 20 років тому.

Цю премію присуджують журналістам за матеріали, присвячені захистові прав людини.

На церемонії нагородження була присутня мама Валерія Ніна Марченко, а також колишні політв’язні і колеги Валерія по таборах Семен Глузман і Мирослав Маринович.

Репортаж Тараса Марусика.

Тарас Марусик

Ніна Марченко сказала, що 13-го березня минуло 20 років з того дня, коли її син був посланий на смерть.

Ніна Марченко

Завдячую цьому заходу, якому більше 10 років. А чим саме завдячую? Бо це ще одна нагода пом’янути мого сина.

Суддя Зубець Григорій знав, що син хворий. І давати 15 років тільки за сміливе слово, тільки за нескореність журналіста? Іншої причини не було. Відправили на смерть.

Через 6 років, в 1990-му, прийшов папір від Верховного Суду: “За відсутністю складу злочину скасувати справу мого сина.”

Через 6 років так званий суд скасовує те, що він натворив.

Тарас Марусик

Цьогорічними лауреатами стали Ірина Десятникова з газети “Факти та коментарі” і колектив “Львівської газети”.

Головний редактор Олег Онисько сказав, що присудження премії стало для нього і для колективу газети певною несподіванкою.

Олег Онисько

Ми не ставимо собі за основну мету виключну боротьбу за права людини, але ми як газета, як колектив хочемо, щоб і ми мали можливість достойно поводитися в цьому суспільстві.

Напевне, ми не є революціонерами, ми не є опозиційною газетою, як, очевидно, багато хто вважає, ми просто пишемо те, що бачимо. Ми мусимо зараз насправді боротися за своє право і казати те, що ми бачимо.

На жаль, склалася така ситуація, що ми повинні комусь доводити це своє право, яке є засадничим, даним від Бога.

Тарас Марусик

Моїм співрозмовником був головний редактор “Львівської газети” Олег Онисько.

Інший лауреат премії імени Валерія Марченка Ірина Десятникова також не очікувала цієї відзнаки.

Ірина Десятникова

Навіть поясню, а чому? Бо в коло моїх інтересів правозахисна тематика потрапляє не так часто. Обрання саме мене я пояснюю ще й тим фактом, що була якась реакція на них.

Тарас Марусик

За наслідками публікації, справу однієї дівчини переглянули і звільнили її з-під варти, а інша стаття Ірини Десятникової у “Фактах та коментарях” спричинилася до порушення кримінальної справи проти міліціонерів.

Надія Шерстюк

На цьому сьогоднішню передачу закінчено. Випуск уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко.

На все добре!

Говорить радіо “Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG