Київ, 25 березня 2004 року.
Андрій Охрімович
Не було, немає і не буде людей, з якими би не ручкалася тітонька самотність. Інша справа, що кожен із нас має індивідуальний поріг її відчуття. Винниченко писав: “Людям не треба правди або брехні, людям треба щастя”.
Отже, втеча від самотності будь-якою ціною? Звісно, я не маю на увазі тривіальну закинутість людини поміж чотирьох стін. Йдеться передусім про самотність екзистенційну. Мені важливо відстежити анатомію страху самотності, насамперед всередині власного “я”.
Від самотності не рятує навіть злива літературних метафор. Чужий досвід забувається. Чужі рани не болять. А чужі, себто відчужені, руки не гріють.
Очевидно, самотність містить ще одну, чи не найважливішу, складову – відсутність віри. Богозабутість, але не Богом, а Бога.
Відсутність ідеалів є двоюрідною сестрою цинізму, дуже близька до гострого відчуття самотності. Покинутості. Непотрібності.
Що ж, цинізм – це також розплата, а відтак, одна із іпостасей самотності.
І хай до поетичної голови золотого хлопчика Рембо приходили геніальні галюцинації про п’яний корабель, наше життя, на правду, є кораблем самотніх. Але рука деміурга все ж протягнула над ним тонесеньку нитку любові...
(Степан Процюк. Есей “Корабель самотніх”.)
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Мільйони людей на Земній кулі самотні. Але, що ж таке самотність: кара чи дарунок долі?
“Найжорстокіша самотність – самотність серця,” – сказав Буаст.
А лорд Байрон помітив, що “на самоті людина часто почувається менш одинокою”.
Шопенгауер безжалісно резюмував: “В самотності кожен бачить себе тим, чим він є насправді”.
До сказаного можна було б додати тюремний досвід самотності у підрадянський час. Яскравих людей система ізолювала від однодумців. Тоді, як уніфікований обиватель нащодень мав добротну самотність у натовпі.
Тема складна і з ледь помітним натяком на плюс-мінус безконечність. В основу нинішньої “Альтернативи” ми поклали розмову журналіста Віктора Недоступа з філософом та колишнім політв’язнем Євгеном Сверстюком. Модерує Ганна Стеців. Звук – Сергій Балабанов. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Самотність має багато проявів, багато різновидів, але спробуймо поговорити про людську самотність як абсолютну категорію.
Євген Сверстюк
Людина сама приходить у світ і сама відходить, бо кожен вмирає самотнім. Але в тому проміжку мусить бути наповнення. І коли воно є великим справжнім наповненням, то людина не самотня.
Я думаю, що суть виховання полягає в тому, щоб людина мала повноту життя, повноту радості, щоб вона мала зв’язок з іншими людьми, тобто, любила їх.
Віктор Недоступ
Але в цей проміжок, який називається “життям”, людина так чи інакше відчуває самотність або екзестенційну, або звичайну людську. Як обриваються ці зв’язки: наприклад, ув’язнення?
Євген Сверстюк
Звичайно, є форми самотності примусової. Це особлива самотність, яка є самотністю одиночної камери. Багато людей дуже важко витримують самотність, особливо люди, які з кримінальним звинуваченням, вони звикли до шуму малини.
Я думаю, що для В.Стуса одиночна камера була подарунком, який йому рідко діставався. Особисто для мене це було так. Я весь час мріяв про те, щоб бути одному в камері – мені тоді було найлегше, я тоді відчував найбільшу повноту, бо сторонні голоси – щось чужорідне, воно діяло травматично на людину, настроєну на високий лад.
Андрій Охрімович
“Покинутість означає, що ви жадаєте інших. Покинутість означає, що ви печальні, похмурі, у відчаї. Покинутість означає, що вас забули, що ви нікому не потрібні. Вона спричиняє біль. Покинутість подібна до рани. Значно більше людей померло від покинутості, ніж від будь-якої іншої хвороби.
Світ переповнений людьми, що потерпають від самотності, покинутості, і від того вони продовжують робити всі види глупств, аби лише затнути цю рану, цю пустку, цю негативність”.
(Ошо. “Любов та самотність”.)
Євген Сверстюк
Ми маємо в житті безліч самотніх людей, які прилюдно самотні. Ми маємо такий феномен, як самотність у юрбі. Безліч людей навколо, безліч голосів, безліч ліхтарів, а людина цілком-цілком самотня і вертається до своєї хати, і там вона хоче побачити свого кота чи свого песика, вона його персоніфікує і робить з нього ідола.
Це дуже зручний ідол, з ним приємно поговорити, і він не заперечує. Власне, в цьому вся його перевага, що він не заперечує і майже все розуміє своїм поглядом.
Хтось пташку персоніфікує. Хтось поспішає з гамірної вулиці, щоб зустрітися зі своїм ідолом – книжками: власне, чимось наповнює своє життя, щоб не згорталися душевні сили, які мають на щось витрачатися, на якийсь контакт.
Віктор Недоступ
Є люди, яким пощастило з контактами. Чи всі вони дійсно контактують? Чи, можливо, вони своїх друзів, товаришів, коханих персоніфікують так, як тих котиків чи скульптуру?
Євген Сверстюк
Це, звичайно, особливе питання про співжиття чисто формальне, без симфонії, без перегуку сердець, але це окрема проблема – старість.
Як писав Райніс, “з роками наступатиме самотність, за другом друг відколеться й піде, і рідким стане рідкий подорожній, і рідко в скелі квітка розцвіте”.
Ганна Стеців
“Світ дуже самотній, тому люди йдуть у наркотики або секс, або в інший різновид розваг, який дозволить їм хоч би на мить забути про їхню самотність та покинутість.
Рана тече гноєм. Ми приховуємо її багатьма способами: за допомогою надмірної власності, за допомогою величезних палаців, за допомогою величезних грошей, за допомогою нових технічних пристроїв.
Ви можете мати найбільший будинок у світі, і все ж таки ви будете в ньому самотні так само, як були б самотніми в маленькому котеджі.
Самотність не робитиме різниці, власність не зможе розвіяти вашої внутрішньої самотності”.
(Ошо. З лекції “Любов та самотність”.)
Євген Сверстюк
Людина живе тоді, коли вона любить, а любить вона тоді, коли вона щось дає, коли вона про когось піклується, коли, як писав Екзюпері в “Маленькому принці”, “вона приручає троянду і доглядає, і поливає її щодня”, коли вона має свої обов’язки, коли вона радіє, коли вона тією радістю наповнює своє життя.
Творчий елемент життя полягає саме у винахідливості любові, яка ніколи не вичерпується.
Віктор Недоступ
Як Ви вважаєте, нинішні безпритульні почувають себе самотніми?
Євген Сверстюк
Для тих покинутих дітей (а їх стає щораз більше у зв’язку з розпадом сім’ї) ще важче, ніж було колись. Рідко трапляються ті вчителі, які вміють знаходити і об’єднувати.
В гімназіях мені доводилося зустрічати дуже талановитих вчителів. Вони вирішують ту проблему, яка, виявляється, що була в часи молодості Екзюпері, який скаржився, “як багато людей незасвічених”. Вчитель засвічує. Фактично кожна дитина має натрапити на того вчителя, який викликає радість, який є прикладом, любити можна його. Це дуже важливо, щоб був той вчитель, якого можна любити.
Багато талановитих людей шукає зовсім випадкової роботи і не йде в школу, а мали б туди йти якраз ті, які самі світяться і засвічують. Це є вічна істина землі: кожна жива істота шукає вчителя, кожен школяр мріє про доброго вчителя, і кожен студент мріє про доброго професора, і кожен університет мав би мріяти про те, щоб там було б кілька світил. Якщо немає світил, то важко говорити про ефективність університету, бо в культурі має бути ієрархія.
Андрій Охрімович
“Вони щось знають про любов, але їхня любов не більше, ніж хтивість. Їхнє кохання – красива назва хтивості. Вони потребують інших, вони використовують інших, мають інших. А коли ви тримаєте інших – інші тримають вас. Люди стають рабами. Люди зводяться до рівня речей. Люди вже більше не люди.”
(Ошо. “Любов та самотність”.)
Віктор Недоступ
Щодо цих верхніх ешелонів нашого суспільства, як Ви думаєте, вони самотні, відчувають вони самотність, усвідомлюють вони якусь самотність влади?
Євген Сверстюк
Знаєте, мені часом здається, що це дуже нещасні люди, які відразу вскочили в “Лімузини”, які обросли озброєною охороною і високими огорожами. Насправді, вони є звичайні вчорашні комсомольці, звикли до масових розваг. Словом, це дуже поверхові і внутрішньо не вироблені люди. Їм би вік прожити треба було б в цьому колективі, серед цієї простоти, їм дуже небезпечно ізолюватися в їхньому багатстві, вони дикуни.
Мільйонери – це дуже нещасні люди, якщо вони не знають, куди витрачати свої мільйони. А наші не знають на що, через що вони десь ховають і самі ховаються від людей.
Колись їх викликали на коврики, в них і досі душа прагне: хоч би хто викликав, хоч би налякав, гупнув по столу, щоб припам’ятати. Зовнішні стимули для них є головні стимули, в нього немає цього зовнішнього стимулу - він дичавіє: він перед телекамерою не вміє посміхнутися, він не вміє добру міну зробити, з його маски ніякі імідж-мейкери не можуть нічого путнього витворити. В нього немає ієрархії вартостей. Всі вартості зводяться до видимих вартостей, які можна вимірювати.
Вони між собою розмовляють про речі, вони обмінюються речами, вони їх цінують по міновій вартості. Там порожнеча не зникає, але у всякому разі щось же мусить бути: блискуча клямка чи позолота, чи біжутерія. Це такі дешеві замінники з високою міновою вартістю.
Ганна Стеців
“Кожен йде з життя таким, яким народився”. Неправда! В мить смерті ми гірше, ніж в мить народження. І винні тут ми, а не природа. Це їй треба скаржитись на нас, промовляючи: “Як же так? Я народила вас вільними від хтивості, страхів, забобонів, підступності та інших язв, виходьте ж такими якими увійшли!” Хто помирає таким же радісним, яким народився, той осягнув мудрість”.
(Сенека. Листи до Луцилія.)
Віктор Недоступ
Світові стандарти, вони таки врятують людство, чи, зрештою, краще до старого перевіреного рецепту, який є в “Євангелії” та, в принципі, в усіх релігіях...?
Євген Сверстюк
Власне, всі світові стандарти є результатом втрати власних вартостей, справжніх вартостей. Вони є замінником і штучним наповненням порожнечі.
Ганна Стеців
“Спілкування припинилось. Люди не розмовляють один з одним. Максимум, що вони роблять, – це промовляють поруч з іншими, але не розмовляють один з одним.
Люди забули, як входити у контакт з людьми. Люди стали паралельними лініями. Навіть чоловік та жінка, навіть друзі, навіть так звані коханці – лише паралельні лінії, які ніколи ніде не перетнуться. Вони йдуть дуже близько та сподіваються, що завтра зустріч відбудеться. Але це лише сподівання, це просто ілюзія”.
Ці слова скандально відомого гуру Ошо ми використали, як товсту крапку у цьому випуску “Альтернативи”.
Над програмою працювали: філософ Євген Сверстюк та журналіст Віктор Недоступ. Модерувала Ганна Стеців. Звук - Сергій Балабанов. Автор – Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”!
Андрій Охрімович
Не було, немає і не буде людей, з якими би не ручкалася тітонька самотність. Інша справа, що кожен із нас має індивідуальний поріг її відчуття. Винниченко писав: “Людям не треба правди або брехні, людям треба щастя”.
Отже, втеча від самотності будь-якою ціною? Звісно, я не маю на увазі тривіальну закинутість людини поміж чотирьох стін. Йдеться передусім про самотність екзистенційну. Мені важливо відстежити анатомію страху самотності, насамперед всередині власного “я”.
Від самотності не рятує навіть злива літературних метафор. Чужий досвід забувається. Чужі рани не болять. А чужі, себто відчужені, руки не гріють.
Очевидно, самотність містить ще одну, чи не найважливішу, складову – відсутність віри. Богозабутість, але не Богом, а Бога.
Відсутність ідеалів є двоюрідною сестрою цинізму, дуже близька до гострого відчуття самотності. Покинутості. Непотрібності.
Що ж, цинізм – це також розплата, а відтак, одна із іпостасей самотності.
І хай до поетичної голови золотого хлопчика Рембо приходили геніальні галюцинації про п’яний корабель, наше життя, на правду, є кораблем самотніх. Але рука деміурга все ж протягнула над ним тонесеньку нитку любові...
(Степан Процюк. Есей “Корабель самотніх”.)
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Мільйони людей на Земній кулі самотні. Але, що ж таке самотність: кара чи дарунок долі?
“Найжорстокіша самотність – самотність серця,” – сказав Буаст.
А лорд Байрон помітив, що “на самоті людина часто почувається менш одинокою”.
Шопенгауер безжалісно резюмував: “В самотності кожен бачить себе тим, чим він є насправді”.
До сказаного можна було б додати тюремний досвід самотності у підрадянський час. Яскравих людей система ізолювала від однодумців. Тоді, як уніфікований обиватель нащодень мав добротну самотність у натовпі.
Тема складна і з ледь помітним натяком на плюс-мінус безконечність. В основу нинішньої “Альтернативи” ми поклали розмову журналіста Віктора Недоступа з філософом та колишнім політв’язнем Євгеном Сверстюком. Модерує Ганна Стеців. Звук – Сергій Балабанов. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Самотність має багато проявів, багато різновидів, але спробуймо поговорити про людську самотність як абсолютну категорію.
Євген Сверстюк
Людина сама приходить у світ і сама відходить, бо кожен вмирає самотнім. Але в тому проміжку мусить бути наповнення. І коли воно є великим справжнім наповненням, то людина не самотня.
Я думаю, що суть виховання полягає в тому, щоб людина мала повноту життя, повноту радості, щоб вона мала зв’язок з іншими людьми, тобто, любила їх.
Віктор Недоступ
Але в цей проміжок, який називається “життям”, людина так чи інакше відчуває самотність або екзестенційну, або звичайну людську. Як обриваються ці зв’язки: наприклад, ув’язнення?
Євген Сверстюк
Звичайно, є форми самотності примусової. Це особлива самотність, яка є самотністю одиночної камери. Багато людей дуже важко витримують самотність, особливо люди, які з кримінальним звинуваченням, вони звикли до шуму малини.
Я думаю, що для В.Стуса одиночна камера була подарунком, який йому рідко діставався. Особисто для мене це було так. Я весь час мріяв про те, щоб бути одному в камері – мені тоді було найлегше, я тоді відчував найбільшу повноту, бо сторонні голоси – щось чужорідне, воно діяло травматично на людину, настроєну на високий лад.
Андрій Охрімович
“Покинутість означає, що ви жадаєте інших. Покинутість означає, що ви печальні, похмурі, у відчаї. Покинутість означає, що вас забули, що ви нікому не потрібні. Вона спричиняє біль. Покинутість подібна до рани. Значно більше людей померло від покинутості, ніж від будь-якої іншої хвороби.
Світ переповнений людьми, що потерпають від самотності, покинутості, і від того вони продовжують робити всі види глупств, аби лише затнути цю рану, цю пустку, цю негативність”.
(Ошо. “Любов та самотність”.)
Євген Сверстюк
Ми маємо в житті безліч самотніх людей, які прилюдно самотні. Ми маємо такий феномен, як самотність у юрбі. Безліч людей навколо, безліч голосів, безліч ліхтарів, а людина цілком-цілком самотня і вертається до своєї хати, і там вона хоче побачити свого кота чи свого песика, вона його персоніфікує і робить з нього ідола.
Це дуже зручний ідол, з ним приємно поговорити, і він не заперечує. Власне, в цьому вся його перевага, що він не заперечує і майже все розуміє своїм поглядом.
Хтось пташку персоніфікує. Хтось поспішає з гамірної вулиці, щоб зустрітися зі своїм ідолом – книжками: власне, чимось наповнює своє життя, щоб не згорталися душевні сили, які мають на щось витрачатися, на якийсь контакт.
Віктор Недоступ
Є люди, яким пощастило з контактами. Чи всі вони дійсно контактують? Чи, можливо, вони своїх друзів, товаришів, коханих персоніфікують так, як тих котиків чи скульптуру?
Євген Сверстюк
Це, звичайно, особливе питання про співжиття чисто формальне, без симфонії, без перегуку сердець, але це окрема проблема – старість.
Як писав Райніс, “з роками наступатиме самотність, за другом друг відколеться й піде, і рідким стане рідкий подорожній, і рідко в скелі квітка розцвіте”.
Ганна Стеців
“Світ дуже самотній, тому люди йдуть у наркотики або секс, або в інший різновид розваг, який дозволить їм хоч би на мить забути про їхню самотність та покинутість.
Рана тече гноєм. Ми приховуємо її багатьма способами: за допомогою надмірної власності, за допомогою величезних палаців, за допомогою величезних грошей, за допомогою нових технічних пристроїв.
Ви можете мати найбільший будинок у світі, і все ж таки ви будете в ньому самотні так само, як були б самотніми в маленькому котеджі.
Самотність не робитиме різниці, власність не зможе розвіяти вашої внутрішньої самотності”.
(Ошо. З лекції “Любов та самотність”.)
Євген Сверстюк
Людина живе тоді, коли вона любить, а любить вона тоді, коли вона щось дає, коли вона про когось піклується, коли, як писав Екзюпері в “Маленькому принці”, “вона приручає троянду і доглядає, і поливає її щодня”, коли вона має свої обов’язки, коли вона радіє, коли вона тією радістю наповнює своє життя.
Творчий елемент життя полягає саме у винахідливості любові, яка ніколи не вичерпується.
Віктор Недоступ
Як Ви вважаєте, нинішні безпритульні почувають себе самотніми?
Євген Сверстюк
Для тих покинутих дітей (а їх стає щораз більше у зв’язку з розпадом сім’ї) ще важче, ніж було колись. Рідко трапляються ті вчителі, які вміють знаходити і об’єднувати.
В гімназіях мені доводилося зустрічати дуже талановитих вчителів. Вони вирішують ту проблему, яка, виявляється, що була в часи молодості Екзюпері, який скаржився, “як багато людей незасвічених”. Вчитель засвічує. Фактично кожна дитина має натрапити на того вчителя, який викликає радість, який є прикладом, любити можна його. Це дуже важливо, щоб був той вчитель, якого можна любити.
Багато талановитих людей шукає зовсім випадкової роботи і не йде в школу, а мали б туди йти якраз ті, які самі світяться і засвічують. Це є вічна істина землі: кожна жива істота шукає вчителя, кожен школяр мріє про доброго вчителя, і кожен студент мріє про доброго професора, і кожен університет мав би мріяти про те, щоб там було б кілька світил. Якщо немає світил, то важко говорити про ефективність університету, бо в культурі має бути ієрархія.
Андрій Охрімович
“Вони щось знають про любов, але їхня любов не більше, ніж хтивість. Їхнє кохання – красива назва хтивості. Вони потребують інших, вони використовують інших, мають інших. А коли ви тримаєте інших – інші тримають вас. Люди стають рабами. Люди зводяться до рівня речей. Люди вже більше не люди.”
(Ошо. “Любов та самотність”.)
Віктор Недоступ
Щодо цих верхніх ешелонів нашого суспільства, як Ви думаєте, вони самотні, відчувають вони самотність, усвідомлюють вони якусь самотність влади?
Євген Сверстюк
Знаєте, мені часом здається, що це дуже нещасні люди, які відразу вскочили в “Лімузини”, які обросли озброєною охороною і високими огорожами. Насправді, вони є звичайні вчорашні комсомольці, звикли до масових розваг. Словом, це дуже поверхові і внутрішньо не вироблені люди. Їм би вік прожити треба було б в цьому колективі, серед цієї простоти, їм дуже небезпечно ізолюватися в їхньому багатстві, вони дикуни.
Мільйонери – це дуже нещасні люди, якщо вони не знають, куди витрачати свої мільйони. А наші не знають на що, через що вони десь ховають і самі ховаються від людей.
Колись їх викликали на коврики, в них і досі душа прагне: хоч би хто викликав, хоч би налякав, гупнув по столу, щоб припам’ятати. Зовнішні стимули для них є головні стимули, в нього немає цього зовнішнього стимулу - він дичавіє: він перед телекамерою не вміє посміхнутися, він не вміє добру міну зробити, з його маски ніякі імідж-мейкери не можуть нічого путнього витворити. В нього немає ієрархії вартостей. Всі вартості зводяться до видимих вартостей, які можна вимірювати.
Вони між собою розмовляють про речі, вони обмінюються речами, вони їх цінують по міновій вартості. Там порожнеча не зникає, але у всякому разі щось же мусить бути: блискуча клямка чи позолота, чи біжутерія. Це такі дешеві замінники з високою міновою вартістю.
Ганна Стеців
“Кожен йде з життя таким, яким народився”. Неправда! В мить смерті ми гірше, ніж в мить народження. І винні тут ми, а не природа. Це їй треба скаржитись на нас, промовляючи: “Як же так? Я народила вас вільними від хтивості, страхів, забобонів, підступності та інших язв, виходьте ж такими якими увійшли!” Хто помирає таким же радісним, яким народився, той осягнув мудрість”.
(Сенека. Листи до Луцилія.)
Віктор Недоступ
Світові стандарти, вони таки врятують людство, чи, зрештою, краще до старого перевіреного рецепту, який є в “Євангелії” та, в принципі, в усіх релігіях...?
Євген Сверстюк
Власне, всі світові стандарти є результатом втрати власних вартостей, справжніх вартостей. Вони є замінником і штучним наповненням порожнечі.
Ганна Стеців
“Спілкування припинилось. Люди не розмовляють один з одним. Максимум, що вони роблять, – це промовляють поруч з іншими, але не розмовляють один з одним.
Люди забули, як входити у контакт з людьми. Люди стали паралельними лініями. Навіть чоловік та жінка, навіть друзі, навіть так звані коханці – лише паралельні лінії, які ніколи ніде не перетнуться. Вони йдуть дуже близько та сподіваються, що завтра зустріч відбудеться. Але це лише сподівання, це просто ілюзія”.
Ці слова скандально відомого гуру Ошо ми використали, як товсту крапку у цьому випуску “Альтернативи”.
Над програмою працювали: філософ Євген Сверстюк та журналіст Віктор Недоступ. Модерувала Ганна Стеців. Звук - Сергій Балабанов. Автор – Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”!
