Прага, 30 березня 2004 – У останні місяці чимало політичних сил та засобів інформації в Україні активно критикують зовнішні фактори впливу на розвиток політичних процесів у цій державі. Все гучніше лунають оновлені зі старого запасу холодної війни комуністичні гасла антизахідного, антиамериканського змісту. Чути також і невдоволення московських політиків з приводу нібито все частішого втручання західних, американських чинників у внутрішньополітичне життя України. Яку роль відіграватимуть насправді зовнішні чинники у розвитку політичних процесів у цій державі до кінця 2004 року? На це питання сьогодні намагаються відповісти багато політиків і політологів.
Загальна схема ролі зовнішніх факторів у внутрішній політиці України зрозуміла. Наприклад, політологи у Києві вважають, що є два чинники впливу сьогодні на політичний (і зокрема виборчий) процес в Україні. Один з цих чинників впливу, як вважає, наприклад, Володимир Полохало, є позитивним, демократичним. Він іде із Заходу, де все-таки усталена практика демократичних виборів не сприймає брудні технології як тенденцію (хоч вони там теж трапляються), і не сприймає домінування маніпулятивної технології.
«Я думаю,- каже Полохало,- що цей вплив є позитивним для України. Тому саме владні в Києві сили намагаються створити імідж Заходу (США й Європи) як країн, які втручаються у внутрішні справи, тобто не дають сповна використовувати або унеможливлюють використання саме брудних технологій».
І, звичайно, виділяють російський чинник – чинник запозичення тих технологій, які притаманні російському політикуму. Для всіх очевидно, що останні думські і президентські вибори – це був зразок того, як використовується поєднання брудних технологій, адміністративного ресурсу і маніпулятивних технологій.
Західні оглядачі вважають сьогодні, що молода українська демократія, зокрема опозиційні сили проєвропейської орієнтації ще не в змозі самостійно, без підтримки світової демократії протистояти, наприклад, таким маніпулятивним політичним технологіям, які розробляються за участі російських політичних кіл. Чого лише варті останні заяви російського посла у Києві Віктора Чорномирдіна! Тому не дивно, що наприклад, відомий американський фахівець із проблем Східної Європи Джеймс Голдгейер закликає Захід: «зараз не час відмовлятися від цих країн. Не лише нещодавня революція в Грузії, але й намічені на нинішню осінь президентські вибори в Україні несуть із собою надію на нову реформу керівництва»-, пише Д. Голгейер в статті у впливовій американській газеті «Вашінґтон Пост».
Відомі політологи, оглядачі нагадують сьогодні, що у демократичних процесах в Україні йдеться не просто про якісь зовнішні втручання у їх перебіг з вузькополітичною, власною метою, а про втручання, допомогу, з метою досягти справжнього позитивного розвитку цих процесів в інтересах суспільства і європейської спільноти в цілому, до якої сьогодні прагнуть більшість українців.
Загальна схема ролі зовнішніх факторів у внутрішній політиці України зрозуміла. Наприклад, політологи у Києві вважають, що є два чинники впливу сьогодні на політичний (і зокрема виборчий) процес в Україні. Один з цих чинників впливу, як вважає, наприклад, Володимир Полохало, є позитивним, демократичним. Він іде із Заходу, де все-таки усталена практика демократичних виборів не сприймає брудні технології як тенденцію (хоч вони там теж трапляються), і не сприймає домінування маніпулятивної технології.
«Я думаю,- каже Полохало,- що цей вплив є позитивним для України. Тому саме владні в Києві сили намагаються створити імідж Заходу (США й Європи) як країн, які втручаються у внутрішні справи, тобто не дають сповна використовувати або унеможливлюють використання саме брудних технологій».
І, звичайно, виділяють російський чинник – чинник запозичення тих технологій, які притаманні російському політикуму. Для всіх очевидно, що останні думські і президентські вибори – це був зразок того, як використовується поєднання брудних технологій, адміністративного ресурсу і маніпулятивних технологій.
Західні оглядачі вважають сьогодні, що молода українська демократія, зокрема опозиційні сили проєвропейської орієнтації ще не в змозі самостійно, без підтримки світової демократії протистояти, наприклад, таким маніпулятивним політичним технологіям, які розробляються за участі російських політичних кіл. Чого лише варті останні заяви російського посла у Києві Віктора Чорномирдіна! Тому не дивно, що наприклад, відомий американський фахівець із проблем Східної Європи Джеймс Голдгейер закликає Захід: «зараз не час відмовлятися від цих країн. Не лише нещодавня революція в Грузії, але й намічені на нинішню осінь президентські вибори в Україні несуть із собою надію на нову реформу керівництва»-, пише Д. Голгейер в статті у впливовій американській газеті «Вашінґтон Пост».
Відомі політологи, оглядачі нагадують сьогодні, що у демократичних процесах в Україні йдеться не просто про якісь зовнішні втручання у їх перебіг з вузькополітичною, власною метою, а про втручання, допомогу, з метою досягти справжнього позитивного розвитку цих процесів в інтересах суспільства і європейської спільноти в цілому, до якої сьогодні прагнуть більшість українців.
