Єрусалим, 15 квітня 2004 - Українське народне мистецтво вишивки має добру славу в Ізраїлі. Виставка стала притяжним центром для тисяч етнічних українців Ізраїлю.
Виставка українських рушників в Ізраїлі відбулася у приміщенні Товариства українців Ізраїлю на півночі країни з ініціативи служби українського радіомовлення в Ізраїлі.
“Експонатів не так і багато, - говорить господиня унікальної колекції рушників Людмила Батир, - однак кожний з них – це історія українського народу, я сказала б, українського жіноцтва”.
Саме рушникам жінки одружені і дівчата, які ставали на порі одруження, довіряли свої потаємні мрії, таємниці. Про це говорять малюнки, колір ниток, полотно, на якому вишивали рушники.
Наприклад, для судженого і майбутнього чоловіка дівчата вишивали рушники традиційно червоними і чорними нитками і хрестиком. А на честь народження першої дитини гладдю різнокольоровими нитками. Здебільшого – це мережки квітів. Для сина переважали жоржини, а для доньки мальви та листочки любистку, щоб людям люба була.
На таких рушниках, як правило, вишивали дату народження дитини та ім’я, інколи назву села. І це було притаманно для різних районів України.
Пані Людмила, етнічна українка, проживає вже 6 років у місті Бершева в Ізраїлі. Вона береже традиції свого народу, знає чимало українських пісень. І всі ці роки в Ізраїлі мріяла хоч би кому показати свій скарб. Однак нагода трапилася лише тепер.
Хімік за професією, Людмила почала збирати рушники років з двадцять тому, але до Ізраїлю привезла не всі, а найцінніші і найстаріші.
Серед 18 рушників, що експонувалися на виставці, є два унікальні.
Один тканий червоними і чорними нитками, йому близько 150 років. І пані Людмила знайшла його під час відрядження на Вінниччину.
І другий, вишитий білими нитками на білому коленкорі Євдокією Чумак в 1945 році, коли з Другої Світової війни не повернувся її останній і наймолодший син Сашко. Війна забрала чоловіка і п’ятеро синів. Тоді і вишила тітка Явдоха, як називали її в селі Ярешки, що на Київщині, цей рушник. Білі троянди на білому полотні як символ вічного життя в пам’ять про свою родину.
Виставка українських рушників, яка була відкрита упродовж двох тижнів, привернула увагу ізраїльтян, які приїжджали сюди з різних кінців країни. Вона стала притяжним центром для тисяч етнічних українців Ізраїлю. Виставка була для них ще одним символом постійного зв’язку з Україною та її народною культурою.
Виставка українських рушників в Ізраїлі відбулася у приміщенні Товариства українців Ізраїлю на півночі країни з ініціативи служби українського радіомовлення в Ізраїлі.
“Експонатів не так і багато, - говорить господиня унікальної колекції рушників Людмила Батир, - однак кожний з них – це історія українського народу, я сказала б, українського жіноцтва”.
Саме рушникам жінки одружені і дівчата, які ставали на порі одруження, довіряли свої потаємні мрії, таємниці. Про це говорять малюнки, колір ниток, полотно, на якому вишивали рушники.
Наприклад, для судженого і майбутнього чоловіка дівчата вишивали рушники традиційно червоними і чорними нитками і хрестиком. А на честь народження першої дитини гладдю різнокольоровими нитками. Здебільшого – це мережки квітів. Для сина переважали жоржини, а для доньки мальви та листочки любистку, щоб людям люба була.
На таких рушниках, як правило, вишивали дату народження дитини та ім’я, інколи назву села. І це було притаманно для різних районів України.
Пані Людмила, етнічна українка, проживає вже 6 років у місті Бершева в Ізраїлі. Вона береже традиції свого народу, знає чимало українських пісень. І всі ці роки в Ізраїлі мріяла хоч би кому показати свій скарб. Однак нагода трапилася лише тепер.
Хімік за професією, Людмила почала збирати рушники років з двадцять тому, але до Ізраїлю привезла не всі, а найцінніші і найстаріші.
Серед 18 рушників, що експонувалися на виставці, є два унікальні.
Один тканий червоними і чорними нитками, йому близько 150 років. І пані Людмила знайшла його під час відрядження на Вінниччину.
І другий, вишитий білими нитками на білому коленкорі Євдокією Чумак в 1945 році, коли з Другої Світової війни не повернувся її останній і наймолодший син Сашко. Війна забрала чоловіка і п’ятеро синів. Тоді і вишила тітка Явдоха, як називали її в селі Ярешки, що на Київщині, цей рушник. Білі троянди на білому полотні як символ вічного життя в пам’ять про свою родину.
Виставка українських рушників, яка була відкрита упродовж двох тижнів, привернула увагу ізраїльтян, які приїжджали сюди з різних кінців країни. Вона стала притяжним центром для тисяч етнічних українців Ізраїлю. Виставка була для них ще одним символом постійного зв’язку з Україною та її народною культурою.
