Аудіозапис програми:
Київ, 19 квітня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Сайт “Самвидав.нет” прикольний, тому що це так. Формула є абсолютно зідраною з марксистської сентенції про марксизм. Себто марксизм непомильний, бо єдиновірний. Відчуття абсурду зашкалює до яду, себто до отрути. Таким є марксизм, і таким є самвидав.
Природу марксизму мають спізнати прийдешні покоління, природа самвидаву є не менш ідіотською.
На останнє натякають заголовки сайту. Наприклад, “Пельмені – 2”, “Повернення укуреного пельменя” або ж “Мідя плюс агік” дорівнює “лисий і бубен”.
Далі щось про Кучму, тіпа “Кучма - міжнародний сутенер”. Клікаєм назву і тут же маємо розшифровку брудного натяку. Виявляється, то не що інше, як письмо ображеного сітуайєна у безповітряний простір.
“Леоніде Даниловичу, - пише респондент, - яке ви мали моральне право обзивать наших жінок і дівчат “проданими у рабство повіями”? Таким чином повією ви обізвали і моє дитя. Образи я не стерплю. Навіть од Президента. Воістину, не дай Боже, мужикові паньства”.
Такою є народна філософія на біжучий момент. Але все це докупи зібране натякає нам хіба що на президентські перегони.
Інтернет-форуми у зв’язку з цим розлили весняне і дуже пташине море. Застукали дятли, заклацали дзьобами лелеки, розцвірінькались іронічні ворони, а сороки розтріщали похабщину. “Весна, - кричать вони, - весна, палата номер шість гуляє!”
Гоголь з цього приводу написав би так: “Чи знаєш ти, пане хвілософе, що таке піар?”
“Знаю, - зітхає Хома Брут, – у надмірних кількостях – це штука нестерпна”.
“Але ж ти, “мей бі”, здогадуєшся, як хлопці наші вміють піарить! Вони тебе пропіарять, пропарять, а потім викроплять з ніг до голови водярою і знов одпіарять!”
На подібного штибу гоголіану накладається безпардонна та спецантична мозаїка з уламків партійних гасел, примарних спогадів про колишню комсюк-освіту та “млявотєкущі” всенародні поривання у світле майбутнє.
Така ось вишукана та дещо плутана сентенція мереживно натякає бадьорому піплу, що в етері нашому вкотре виникає рубрика “Палата № 6” на чолі з надвитривалим санітаром Віктором Недоступом.
Віктор Недоступ
На форумах видання “Фор-Ю-Ей” невідомий голос розбірливо повідомив: “Операція “Наступник” розпочалася”.
Форумчани хвацько скочили на табуретки. Одразу виринула скарга, що проросійські сили в Україні не мають свого сильного та харизматичного лідера-претендента.
“Братство-Інфо” закинуло свою геополітичну передвиборчу пропозицію: “ЗА СОЮЗ України та Білорусі!!!”
Дописувачка на ім’я Наталі коментує слова Гавриша про те, що Україні потрібен Президент від народу, і таким, на його думку, є Віктор Янукович.
“Ви мені можете пояснити, - пише Наталі, – Янукович Президент від якого народу?”
Пояснює дописувачка Єлєна: “Якщо порахувати скільки людей в Україні мотало строк на нарах, вийде саме та кількість народу, від якого висуватиметься Янукович”.
На форумах “Української правди” висунули думку, що Януковича просто штовхають під колеса історії.
Клієнт на ім’я Пофігіст закидає пом’якшувального рецепта: “Олігархам пора домовлятися з Ющенко про умови м’якої посадки. Політали й досить”.
На сайті “Кореспондент-нет” дописувач на ім’я Іван Гонта роздивляється в приціл іншу постать: “Перед виборами Тигіпко вмикнув друкарського верстата і розважає населення новими різнокольоровими фантиками”.
А на форумах “Майдан.Орг” намагаються розшифрувати з якого синього дива голова президентської адміністрації літав до Путіна: “Невже докладати про хід політреформи? Мовляв, оце воно йому, Путіну “нада”? Чи може, Медведчук просився на президенти України?”
Андрій Охрімович
Те, про що каже Віктор Недоступ, є не що інше, як політика. Себто справа нудна і дуже подібна до зашореного на один бік коняки. Ходе той по колу і витоптує стежку власних помилок до глибини рову або ж провалля.
В Інтернеті такі провалля є не менш віртуальними, аніж у дійсності.
Політична “Павутина” минулого тижня була переповнена повідомленнями про висунення прем‘єр-міністра України Віктора Януковича кандидатом у президенти від партій парламентської більшості. І хоч юридично рішення це буде оформлено дещо пізніше, усім зрозуміло, що потяг загуркотів у передвиборчу далечінь.
Тим часом до світової мережі гадом гримучим проповзла інформація, пов‘язана із злополучним висуненням, і надала вона події цій трошки гротескно-совітської “окраски”.
Далі Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
Саме висунення Віктора Януковича кандидатом у президенти мало, на думку київських незалежних аналітиків, дещо дивний характер. Зібралися у Президента Кучми лідери політичних партій з числа членів парламентської більшості, про щось переговорили, потім координатор більшості Степан Гавриш не надто радісним голосом повідомив про факт висунення Януковича кандидатом. Й одразу новину, яка була сповіщена увечері 14-го квітня, підхопили провідні телеканали України, у котрих для коментаря цієї події знайшлися одразу і політики, і представники Донецького регіону, і сивочолі ветерани. Негативних коментарів не було.
Звучить пісня
Я ВЫБИРАЮ ВЛАСТЬ ВСЕГО НАРОДА, ТОВАРИЩ СТАЛИН – МОЙ ПЕРВЫЙ КАНДИДАТ...
Сергій Грабовський
Одразу ж було розтиражоване і запущене в Інтернет “звернення політичних партій і громадських організацій Донеччини від 14-го квітня 2004-го”, в якому говорилося про те, що підписанти цього документу “із задоволенням сприйняли звістку про висування В.Ф.Януковича єдиним кандидатом у президенти України” і звертаються “до всіх громадських і політичних організацій країни підтримати єдиного кандидата, нашого земляка Віктора Федоровича Януковича”.
Мимоволі складалося враження, що донецькі регіональні організації Народного Руху, партії “Собор” та Соцпартії також разом із Незалежною профспілкою гірників підтримують кандидатуру Януковича, що, власне, опозиції взагалі не існує.
Звучить пісня
Я ВЫБИРАЮ ВЛАСТЬ ВСЕГО НАРОДА, ТОВАРИЩ СТАЛИН – МОЙ ПЕРВЫЙ КАНДИДАТ...
Сергій Грабовський
Сам Віктор Янукович, як повідомив урядовий Інтернет-портал, вважає своє висунення великою честю і відповідальністю. “Його пріоритетом залишається розвиток економіки,” - заявив Янукович. Про демократію наразі не йшлося.
А на сайті “Майдан” з‘явилося повідомлення, що в Донецьку, як тільки надійшла інформація про висунення Віктора Януковича кандидатом у президенти, церкви вдарили у дзвони.
Звучить на дзвонах гімн СРСР
Андрій Охрімович
“Спочатку було бажання виокремитись і грати не так, як усі... Потім був драйв, шалений сплеск емоцій та поступова окупація світового музичного ринку. І розширились музичні обрії, і світ визнав rock-n-roll. З часом стало зрозуміло, що rock-n-roll з музичного стилю перетворився на стиль життя і таким лишається понині”.
Так виглядає цитата одного з телевізійних шоу відомого американського журналіста і публіциста Ларі Кінга. Цього року якраз у квітні людство відзначає 50-річчя rock-n-roll-у, і жодна поважна медіа-компанія не захотіла лишитись осторонь події.
“Павутина”, ясна річ, теж залипла у святкування.
Моя київська колега Богдана Костюк, повернувшись з рок-н-рольної вечірки та нашпортавшись ув Інтернеті, ділиться з нами гострими музичними враженнями.
Богдана Костюк
Вражень хоч відбавляй. Що не сайт - то “осанни” rock-n-roll-у. Froster.com.ua та eric.com.ua, окрім традиційного розкладу концертів та музичних вечірок, ностальгують за часами Rolling Stones, Queen, Led Zeppeline. Справді, є що згадувати. Адже rock-n-roll має історію давню, бурхливу, насичену усілякими подіями.
Рок-журналісти і музикознавці все пам’ятають, ніщо повз їхні вуха не проходить. Наприклад, те, що музичний сайт rock.kiev.ua нарешті утворив цілком реальний київський рок-клуб, і це після кількарічного існування у віртуалці.
Розповідає менеджер клубу Мар’яна Ніколаєва.
Мар’яна Ніколаєва
Перш, ніж з’явився реальний рок-клуб, був віртуальний сайт реального року, який виконував функцію київського рок-клубу. А коли виникла ідея створювати реальний рок-клуб, просто знайшли Дмитра Реміша, який керує цим сайтом, і об’єднали наші зусилля. Тепер цей сайт став офіційним сайтом нашим. Він потрошку буде змінюватися відповідно до подій реального рок-клубу, він буде висвітлювати більше наших подій.
Богдана Костюк
А подій, за словами Мар’яни, у київському рок-клубі буде чимало: адже rock-n-roll невмирущий. І на зміну “квінам”, “цепелінам”, “ВВ” приходять нові музиканти, які свого життя без улюбленої музики не уявляють.
Ще років зо десять тому у студентському містечку КПІ існував у підвальчику невеличкий центр дозвілля молоді, який з часом перетворився на клуб “Барви”, де охоче виступають і відомі, і молоді рок-виконавці.
До речі, і сайт barvy.com.ua один з найперших музично-інформаційно-дискусійних інтернет-віконець в Україні.
Арт-директор клубу Олександр Філінов воліє бачити оновлений “барвинський” сайт...
Олександр Філінов
Кольоровим! Я хочу, щоб сайт відповідав назві клубу “Барви”, щоб було 7 сторінок, як мінімум, кольорових, які відповідали б кожен за свій день, день мав колір. Відповідно, щоб справджувалася і назва клубу, і зміст клубу.
Богдана Костюк
Як далеко зараз Ваша мрія від її здійснення?
Олександр Філінов
Зараз є три людини, які розробляють цей сайт. Тобто, якщо два з цих варіантів відпадуть, то третій, я думаю, що лишиться.
Богдана Костюк
Таким чином ніщо не стоїть на місці, і старий – новий rock-n-roll успішно завойовує Інтернет – світ. Вочевидь, наступні півстоліття свого існування rock-n-roll освоюватиме космос.
Андрій Охрімович
Інтернет залипає в рок-н-ролі, “піпл” залипає в “Павутині”, світова політика, у свою чергу, залипає в маразмі, спортсмени готують кохані тіла до олімпійських звитяг, орієнтуючись при тому на найкращих. Кращі, тим часом, од не надто потужного шалабана банального середняка розсипаються на кришталь.
Світ український, не бажаючи визнати поразку, навперебій забелькотав про підступ, романтичний ціанід та купленого за грубі гроші “повара” суперменів. Не те “скушали”, забагато “сахару”, нетактовна поведінка противника, плюс масони та хрестоматійна відсутність води у кранах комунальних квартир.
Не знаю як кому, а мені від усього того попахує чимось вкрай небезпечним.
Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як відомо, ніщо так не збиває з думки, як прямий удар в щелепу. Саме так сталося з Володимиром Кличком, молодшим із двох братів, котрих вже встигли чомусь охрестити “легендарними”.
Ні, не шукайте в цих словах суто малоросійської зловтіхи, втіленої у фразі “Та це ж наш, я ж його знаю” чи у єхидному підхихикуванні в кулак.
Мені теж жаль меншого Кличка, якого після бою відтягували в кут рингу, наче торбу з дустом. І це при тому, що ставки на його перемогу приймалися із розрахунку 11 : 1.
Я теж, хоч і поганенький, принаймні в розумінні калинопідіймальних патрійотів, але українець, і мені б хотілося зовсім іншого результату.
Але, попри все, я бачив спочатку переляканого, а потім, в кінці бою, вже напівпритямного Володіньку і, за найбільшої любові до нього, мені якось слабо віриться в якихось вертлявих жевжиків, які, буцімто, обпоїли нашого безстрашного “Котигорошка” отруйною чортівнею. Тим більше, що перед брюстерівським кулаком був ще й коп Корі Сандерс, від ударів якого наш боївкар лягав під канати ще частіше, а саме, аж чотири рази!
Отож, одна справа бити портових вантажників, писати книжки про дієту і рекламувати усілякий стрьом. І зовсім інша – протистояти на рівних хлопцям з бандитських районів, які не читають газету “Сєводня” і мали в дупі совєцьке ДЮСШ.
Натомість, вони мають таку невловну і напівефемерну властивість, як “дух”, “духовитість”, про котрі, як мені здається, мало що відомо хлопчикам з правильним життєвим розкладом і селюцькою скнарістю. Їхні метр дев’яносто, квадратні щелепи і поважний обсяг біцепсу – це всього лишень бутафорія, з якою завойовуються висоти в Голівуді, але не в жорстокому чоловічому двобої.
Якщо помиляюся – буду радий!
Андрій Охрімович
І на завершення цитата із непроминального твору Селінджера “Над прірвою у житі”. Хай кожен трактує її по-своєму. На те вона й цитата.
“Було все ж таки темнувато, я спіткнувся об чийсь клятий черевик і мало не дав сторчака. Еллі звівсь у ліжку і сперся на лікоть. Все його обличчя було наквецяне білою маззю од прищів. У темряві Еклі скидався на привида...”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 19 квітня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Сайт “Самвидав.нет” прикольний, тому що це так. Формула є абсолютно зідраною з марксистської сентенції про марксизм. Себто марксизм непомильний, бо єдиновірний. Відчуття абсурду зашкалює до яду, себто до отрути. Таким є марксизм, і таким є самвидав.
Природу марксизму мають спізнати прийдешні покоління, природа самвидаву є не менш ідіотською.
На останнє натякають заголовки сайту. Наприклад, “Пельмені – 2”, “Повернення укуреного пельменя” або ж “Мідя плюс агік” дорівнює “лисий і бубен”.
Далі щось про Кучму, тіпа “Кучма - міжнародний сутенер”. Клікаєм назву і тут же маємо розшифровку брудного натяку. Виявляється, то не що інше, як письмо ображеного сітуайєна у безповітряний простір.
“Леоніде Даниловичу, - пише респондент, - яке ви мали моральне право обзивать наших жінок і дівчат “проданими у рабство повіями”? Таким чином повією ви обізвали і моє дитя. Образи я не стерплю. Навіть од Президента. Воістину, не дай Боже, мужикові паньства”.
Такою є народна філософія на біжучий момент. Але все це докупи зібране натякає нам хіба що на президентські перегони.
Інтернет-форуми у зв’язку з цим розлили весняне і дуже пташине море. Застукали дятли, заклацали дзьобами лелеки, розцвірінькались іронічні ворони, а сороки розтріщали похабщину. “Весна, - кричать вони, - весна, палата номер шість гуляє!”
Гоголь з цього приводу написав би так: “Чи знаєш ти, пане хвілософе, що таке піар?”
“Знаю, - зітхає Хома Брут, – у надмірних кількостях – це штука нестерпна”.
“Але ж ти, “мей бі”, здогадуєшся, як хлопці наші вміють піарить! Вони тебе пропіарять, пропарять, а потім викроплять з ніг до голови водярою і знов одпіарять!”
На подібного штибу гоголіану накладається безпардонна та спецантична мозаїка з уламків партійних гасел, примарних спогадів про колишню комсюк-освіту та “млявотєкущі” всенародні поривання у світле майбутнє.
Така ось вишукана та дещо плутана сентенція мереживно натякає бадьорому піплу, що в етері нашому вкотре виникає рубрика “Палата № 6” на чолі з надвитривалим санітаром Віктором Недоступом.
Віктор Недоступ
На форумах видання “Фор-Ю-Ей” невідомий голос розбірливо повідомив: “Операція “Наступник” розпочалася”.
Форумчани хвацько скочили на табуретки. Одразу виринула скарга, що проросійські сили в Україні не мають свого сильного та харизматичного лідера-претендента.
“Братство-Інфо” закинуло свою геополітичну передвиборчу пропозицію: “ЗА СОЮЗ України та Білорусі!!!”
Дописувачка на ім’я Наталі коментує слова Гавриша про те, що Україні потрібен Президент від народу, і таким, на його думку, є Віктор Янукович.
“Ви мені можете пояснити, - пише Наталі, – Янукович Президент від якого народу?”
Пояснює дописувачка Єлєна: “Якщо порахувати скільки людей в Україні мотало строк на нарах, вийде саме та кількість народу, від якого висуватиметься Янукович”.
На форумах “Української правди” висунули думку, що Януковича просто штовхають під колеса історії.
Клієнт на ім’я Пофігіст закидає пом’якшувального рецепта: “Олігархам пора домовлятися з Ющенко про умови м’якої посадки. Політали й досить”.
На сайті “Кореспондент-нет” дописувач на ім’я Іван Гонта роздивляється в приціл іншу постать: “Перед виборами Тигіпко вмикнув друкарського верстата і розважає населення новими різнокольоровими фантиками”.
А на форумах “Майдан.Орг” намагаються розшифрувати з якого синього дива голова президентської адміністрації літав до Путіна: “Невже докладати про хід політреформи? Мовляв, оце воно йому, Путіну “нада”? Чи може, Медведчук просився на президенти України?”
Андрій Охрімович
Те, про що каже Віктор Недоступ, є не що інше, як політика. Себто справа нудна і дуже подібна до зашореного на один бік коняки. Ходе той по колу і витоптує стежку власних помилок до глибини рову або ж провалля.
В Інтернеті такі провалля є не менш віртуальними, аніж у дійсності.
Політична “Павутина” минулого тижня була переповнена повідомленнями про висунення прем‘єр-міністра України Віктора Януковича кандидатом у президенти від партій парламентської більшості. І хоч юридично рішення це буде оформлено дещо пізніше, усім зрозуміло, що потяг загуркотів у передвиборчу далечінь.
Тим часом до світової мережі гадом гримучим проповзла інформація, пов‘язана із злополучним висуненням, і надала вона події цій трошки гротескно-совітської “окраски”.
Далі Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
Саме висунення Віктора Януковича кандидатом у президенти мало, на думку київських незалежних аналітиків, дещо дивний характер. Зібралися у Президента Кучми лідери політичних партій з числа членів парламентської більшості, про щось переговорили, потім координатор більшості Степан Гавриш не надто радісним голосом повідомив про факт висунення Януковича кандидатом. Й одразу новину, яка була сповіщена увечері 14-го квітня, підхопили провідні телеканали України, у котрих для коментаря цієї події знайшлися одразу і політики, і представники Донецького регіону, і сивочолі ветерани. Негативних коментарів не було.
Звучить пісня
Я ВЫБИРАЮ ВЛАСТЬ ВСЕГО НАРОДА, ТОВАРИЩ СТАЛИН – МОЙ ПЕРВЫЙ КАНДИДАТ...
Сергій Грабовський
Одразу ж було розтиражоване і запущене в Інтернет “звернення політичних партій і громадських організацій Донеччини від 14-го квітня 2004-го”, в якому говорилося про те, що підписанти цього документу “із задоволенням сприйняли звістку про висування В.Ф.Януковича єдиним кандидатом у президенти України” і звертаються “до всіх громадських і політичних організацій країни підтримати єдиного кандидата, нашого земляка Віктора Федоровича Януковича”.
Мимоволі складалося враження, що донецькі регіональні організації Народного Руху, партії “Собор” та Соцпартії також разом із Незалежною профспілкою гірників підтримують кандидатуру Януковича, що, власне, опозиції взагалі не існує.
Звучить пісня
Я ВЫБИРАЮ ВЛАСТЬ ВСЕГО НАРОДА, ТОВАРИЩ СТАЛИН – МОЙ ПЕРВЫЙ КАНДИДАТ...
Сергій Грабовський
Сам Віктор Янукович, як повідомив урядовий Інтернет-портал, вважає своє висунення великою честю і відповідальністю. “Його пріоритетом залишається розвиток економіки,” - заявив Янукович. Про демократію наразі не йшлося.
А на сайті “Майдан” з‘явилося повідомлення, що в Донецьку, як тільки надійшла інформація про висунення Віктора Януковича кандидатом у президенти, церкви вдарили у дзвони.
Звучить на дзвонах гімн СРСР
Андрій Охрімович
“Спочатку було бажання виокремитись і грати не так, як усі... Потім був драйв, шалений сплеск емоцій та поступова окупація світового музичного ринку. І розширились музичні обрії, і світ визнав rock-n-roll. З часом стало зрозуміло, що rock-n-roll з музичного стилю перетворився на стиль життя і таким лишається понині”.
Так виглядає цитата одного з телевізійних шоу відомого американського журналіста і публіциста Ларі Кінга. Цього року якраз у квітні людство відзначає 50-річчя rock-n-roll-у, і жодна поважна медіа-компанія не захотіла лишитись осторонь події.
“Павутина”, ясна річ, теж залипла у святкування.
Моя київська колега Богдана Костюк, повернувшись з рок-н-рольної вечірки та нашпортавшись ув Інтернеті, ділиться з нами гострими музичними враженнями.
Богдана Костюк
Вражень хоч відбавляй. Що не сайт - то “осанни” rock-n-roll-у. Froster.com.ua та eric.com.ua, окрім традиційного розкладу концертів та музичних вечірок, ностальгують за часами Rolling Stones, Queen, Led Zeppeline. Справді, є що згадувати. Адже rock-n-roll має історію давню, бурхливу, насичену усілякими подіями.
Рок-журналісти і музикознавці все пам’ятають, ніщо повз їхні вуха не проходить. Наприклад, те, що музичний сайт rock.kiev.ua нарешті утворив цілком реальний київський рок-клуб, і це після кількарічного існування у віртуалці.
Розповідає менеджер клубу Мар’яна Ніколаєва.
Мар’яна Ніколаєва
Перш, ніж з’явився реальний рок-клуб, був віртуальний сайт реального року, який виконував функцію київського рок-клубу. А коли виникла ідея створювати реальний рок-клуб, просто знайшли Дмитра Реміша, який керує цим сайтом, і об’єднали наші зусилля. Тепер цей сайт став офіційним сайтом нашим. Він потрошку буде змінюватися відповідно до подій реального рок-клубу, він буде висвітлювати більше наших подій.
Богдана Костюк
А подій, за словами Мар’яни, у київському рок-клубі буде чимало: адже rock-n-roll невмирущий. І на зміну “квінам”, “цепелінам”, “ВВ” приходять нові музиканти, які свого життя без улюбленої музики не уявляють.
Ще років зо десять тому у студентському містечку КПІ існував у підвальчику невеличкий центр дозвілля молоді, який з часом перетворився на клуб “Барви”, де охоче виступають і відомі, і молоді рок-виконавці.
До речі, і сайт barvy.com.ua один з найперших музично-інформаційно-дискусійних інтернет-віконець в Україні.
Арт-директор клубу Олександр Філінов воліє бачити оновлений “барвинський” сайт...
Олександр Філінов
Кольоровим! Я хочу, щоб сайт відповідав назві клубу “Барви”, щоб було 7 сторінок, як мінімум, кольорових, які відповідали б кожен за свій день, день мав колір. Відповідно, щоб справджувалася і назва клубу, і зміст клубу.
Богдана Костюк
Як далеко зараз Ваша мрія від її здійснення?
Олександр Філінов
Зараз є три людини, які розробляють цей сайт. Тобто, якщо два з цих варіантів відпадуть, то третій, я думаю, що лишиться.
Богдана Костюк
Таким чином ніщо не стоїть на місці, і старий – новий rock-n-roll успішно завойовує Інтернет – світ. Вочевидь, наступні півстоліття свого існування rock-n-roll освоюватиме космос.
Андрій Охрімович
Інтернет залипає в рок-н-ролі, “піпл” залипає в “Павутині”, світова політика, у свою чергу, залипає в маразмі, спортсмени готують кохані тіла до олімпійських звитяг, орієнтуючись при тому на найкращих. Кращі, тим часом, од не надто потужного шалабана банального середняка розсипаються на кришталь.
Світ український, не бажаючи визнати поразку, навперебій забелькотав про підступ, романтичний ціанід та купленого за грубі гроші “повара” суперменів. Не те “скушали”, забагато “сахару”, нетактовна поведінка противника, плюс масони та хрестоматійна відсутність води у кранах комунальних квартир.
Не знаю як кому, а мені від усього того попахує чимось вкрай небезпечним.
Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як відомо, ніщо так не збиває з думки, як прямий удар в щелепу. Саме так сталося з Володимиром Кличком, молодшим із двох братів, котрих вже встигли чомусь охрестити “легендарними”.
Ні, не шукайте в цих словах суто малоросійської зловтіхи, втіленої у фразі “Та це ж наш, я ж його знаю” чи у єхидному підхихикуванні в кулак.
Мені теж жаль меншого Кличка, якого після бою відтягували в кут рингу, наче торбу з дустом. І це при тому, що ставки на його перемогу приймалися із розрахунку 11 : 1.
Я теж, хоч і поганенький, принаймні в розумінні калинопідіймальних патрійотів, але українець, і мені б хотілося зовсім іншого результату.
Але, попри все, я бачив спочатку переляканого, а потім, в кінці бою, вже напівпритямного Володіньку і, за найбільшої любові до нього, мені якось слабо віриться в якихось вертлявих жевжиків, які, буцімто, обпоїли нашого безстрашного “Котигорошка” отруйною чортівнею. Тим більше, що перед брюстерівським кулаком був ще й коп Корі Сандерс, від ударів якого наш боївкар лягав під канати ще частіше, а саме, аж чотири рази!
Отож, одна справа бити портових вантажників, писати книжки про дієту і рекламувати усілякий стрьом. І зовсім інша – протистояти на рівних хлопцям з бандитських районів, які не читають газету “Сєводня” і мали в дупі совєцьке ДЮСШ.
Натомість, вони мають таку невловну і напівефемерну властивість, як “дух”, “духовитість”, про котрі, як мені здається, мало що відомо хлопчикам з правильним життєвим розкладом і селюцькою скнарістю. Їхні метр дев’яносто, квадратні щелепи і поважний обсяг біцепсу – це всього лишень бутафорія, з якою завойовуються висоти в Голівуді, але не в жорстокому чоловічому двобої.
Якщо помиляюся – буду радий!
Андрій Охрімович
І на завершення цитата із непроминального твору Селінджера “Над прірвою у житі”. Хай кожен трактує її по-своєму. На те вона й цитата.
“Було все ж таки темнувато, я спіткнувся об чийсь клятий черевик і мало не дав сторчака. Еллі звівсь у ліжку і сперся на лікоть. Все його обличчя було наквецяне білою маззю од прищів. У темряві Еклі скидався на привида...”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
