Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Прага, 8 травня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить ”Радіо Свобода”! В ефірі – щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло.
“Нелегко щось передбачити, особливо – майбутнє”, - кажуть так. Але й, кажуть фахівці, той, хто вважає, нібито зазирнути у майбутнє релігії взагалі і християнства зокрема, - це все одно, що гадати на кавовій гущі, - помиляється. Помиляється у тому сенсі, що зовсім не гадання це, а масштабні, дуже серйозні і цілковито наукові дослідження, котрі намагаються зрозуміти, куди простує християнство.
Достатньо зазначити, що ці дослідження щороку, підкреслюю, щороку, охоплюють 36 тис. християнських делімінацій, а пропоновані респондентам питання заторкують 180 різноманітних релігійних проблем. Питальники друкуються 3 тисячами мов і накладом у 10 млн. примірників. І, нарешті, - можливо, слухачам буде цікаво дізнатися, що коштують ці дослідження понад 1 млрд. доларів США! Але ще цікавіше те, про що свідчать ці дослідження. Про це, зокрема, у матеріалі мого колеги Віктора Єленського.
Віктор Єленський
“Нелегко щось передбачати, особливо – майбутнє”, - ця жартівлива промовка, за авторство якої змагаються одразу декілька народів, чи не найбільше стосується прогнозів релігійних змін. Занадто багато перемінних треба застосувати заради того, щоби бодай приблизно уявити собі те, що відбудеться в наступні десятиріччя.
Найбільш надійними вважаються демографічні показники. Тобто, ми уявляємо собі, що ті народи, які нині кількісно зростають, зростатимуть і надалі такими ж самими темпами. А ті, чия чисельність зменшується, надалі також зменшуватимуться. Отже, в такому разі, питома вага християн упродовж майже двох століть практично не зміниться. У 2025 році їх буде трохи більше 32 %, а в 2100 році – ті ж 32,2 %. Питома ж вага мусульман збільшиться з 22% до 25%.
До середини вже цього сторіччя шість країн світу: Сполучені Штати Америки, Бразилія, Мексика, Філіпіни, Конго та Нігерія матимуть понад 100 млн. християн. На південь від Сахари християн буде більше, ніж у Європі. Понад мільярд п’ятидесятників поширюватиме світом благу вістку.
Водночас цей аналіз не враховує, однак, ані тих осіб, які щороку навертаються в християнство, ані тих, хто його полишає. Цей сценарій також не бере до уваги ані процесу секуляризації, ані зворотного процесу, про який останнім часом говорять набагато частіше – процесу повернення релігії. Не звертає цей сценарій уваги і на більш ніж очевидне поширення нових релігій.
Василь Зілгалов
А ми на якісь хвилини вклинимося у майбутні сценарії християнства з тривожною травневою вісткою – внаслідок міжрелігійного зіткнення останніх днів в Нігерії загинуло понад 600 людей. Трагедія, зокрема, сталася у місті Йєлва неподалік від столиці Нігерії Абуджі. Бойовики племені тарок, що сповідують християнство, увірвалися у поселення племені хауса, котрі живуть у відповідності із заповідями Корану. Використовуючи автомати, нападники-християни знищили понад 630 людей.
В Нігерії проживає більше 200 племен, котрі приблизно порівну проповідують християнство та іслам. При цьому прихильники цих релігій ворогують між собою. Лише за останніх 5 років в результаті цієї ворожнечі загинуло понад 10 тис. людей. І Віктор Єленський продовжує екскурс у майбутнє християнства.
Віктор Єленський
Якщо ж усе це взяти до уваги і побудувати інакший сценарій, то вийде таке: християн у 2200 році буде майже 39%, а мусульман – понад 27%. Питома вага ж усіх інших релігій більшою або меншою мірою зменшиться. Зменшиться навіть, хоча і не дуже істотно, питома вага нерелігійних осіб і атеїстів, хоча в абсолютних цифрах їх стане, природно, більше.
Існують також і сценарії, які передбачають можливість такого собі мусульманського ренесансу за одночасного занепаду християнства та спалах безвір’я, який триватиме ціле століття. Але такі сценарії не спираються на наявні тенденції.
Між тим, один з прогнозів, який виглядає доволі невтішно, якраз на таку тенденцію і спирається. Йдеться про зміщення християнства на південь. У своїй недавній книзі “Наступне християнство” Филип Дженкінс стверджує: “Християнство з’явилося на світ як не західна релігія і зараз воно повертається до своїх коренів”. Кіншаса, Буенос-Айрес, Аддис-Абеба та Маніла заступили Рим, Афіни, Париж, Лондон та Нью-Йорк. Церкви Півдня – більш традиціоналістські, консервативні, апокаліптичні, ніж на Півночі.
Південні церкви відкидають північне ліберальне християнство, їхнє християнство більш містичне, воно проголошує на зціленні вірою і пророцтвах. Стрімке зростання консервативного войовничого християнства у ісламському контексті – в Нігерії, Індонезії, на Філіппінах, закладає підвалини для зіткнення цивілізацій. До кінця століття на світовій карті остаточно окресляться принаймні двадцять великих країн, де співвідношення мусульман та християн буде приблизно однаковим. І відносно десяти з них можна прогнозувати, що таке співвідношення не буде мирним.
Сам автор прогнозу, однак, сподівається, що він не справдиться. При цьому він покладає надію не на запобіжні міри, до яких вдаватимуться уряди та організації, а на оновлення релігійної духовності, на те, що християни навчаться діалогові один з одним, що спільне екуменічне бачення, зрештою, подолає вузькоконфесійну обмеженість. Для “Радіо Свобода” Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
На тижні, що минає, протистояння між різними гілками українського православ’я знову загострилося, цього разу – в Одесі, де близько 500 проросійськи налаштованих активістів громадської організації “Единое Отечество” і чорнецтво різних монастирів російської православної церкви, як повідомляє УНІАН, провели 5 травня кількагодинне силове пікетування храму Святого Віталія в Одесі, заважаючи віруючим Української православної церкви Київського патріархату взяти участь у богослужінні.
Прикметно, що учасники акції виголошували прокляття на адресу Патріарха Філарета, лідерів блоку “Наша Україна”, Юлії Тимошенко. На думку секретаря Одеського єпархіального управління Української православної церкви Київського патріархату ігумена Гавріїла, відбулося брутальне порушення конституційних прав місцевих віруючих Української православної церкви Київського патріархату.
І не менш прикметно, що ще 27 квітня мер Одеси Руслан Боделан і голова Одеської обласної державної організації Сергій Гриневецький одержали від лідера “Единого Отечества” Валерія Каурова офіційне письмове повідомлення про можливі масові заворушення віруючих Української православної церкви Московського патріархату.
Відштовхуючись від цієї та інших подібних брутальних акцій, запитаймо себе: що діється в Україні? Чи має християнство майбутнє на цій землі?
Наш київський кореспондент Тарас Марусик розмовляє на цю тему з президентом українського ПЕН-клубу, головним редактором газети “Наша віра” Євгеном Сверстюком.
Тарас Марусик
Пане Євгене, з Вашого погляду, яке майбутнє християнства в Україні? З огляду не тільки на той кількісний, я б сказав, вияв християнства, але й на взаємини – передусім, між православними гілками церков в Україні, інколи такі взаємини доходять до жорсткого протистояння, як, ми це знаємо, буквально днями сталося в Одесі під час готування візиту туди Філарета з приводу освячення нового храму Української православної церкви Київського патріархату.
Але, от, відштовхуючись від цього факту і від безлічі інших, які ми знаємо – і в Херсонській області, і в Рівненській області, і в Полтаві... Ваш погляд на майбутнє християнства в Україні?
Євген Сверстюк
Якби таке питання поставили будь-кому 15 або 20 років тому, то відповідь була б однозначна: майбутнього ніякого! Тому, що це країна, де майже всі запитувані на вулиці клянуться в атеїзмі, країна, де зруйновано традицію, і країна, де зруйновано християнську культуру і всі форми християнської культури по суті замінено таким собі православним декорумом, що теж не можна сказати, що тоді навіть і декоруму не було. Словом, в ті часи – ніякого.
Потім минуло років 10, і вже можна було опитувати на вулиці, і майже всі признавалися, ті, що були атеїстами, що віруючі. І ще минуло років десять: зараз ви запитайте на вулиці, і побачите, що є дуже багато людей, які тягнуться до віри, які признаються, або ще не признаються, але хочуть зробити крок у цьому напрямку, і, в усякому разі, усвідомлюють, що майбутнього поза християнством, по суті, нема. Якщо не пройти через цю школу духовного розвитку, через цю систему понять і почуттів, то нікуди не прийдемо. Я думаю, що дуже багато людей нині це усвідомлюють. Незважаючи на те, що Європа нинішня не дає доброго прикладу. Але вона духовно не зруйнована, і тому вона тримається.
Отже, я думаю, що майбутнє християнства в Україні – є. І процес досить інтенсивний. Я не думаю, що незнання людьми багатьох речей з християнської культури є свідченням відчуження глибокого. Просто є брак знань!
Держава не зробила нічого для того, щоби молодь була підготовлена релігійно. Держава нічого не зробила для того, щоб повернути народ до нормального християнського життя. Навпаки – держава використала існуючі церкви для того, щоб поділити народ і для того, щоб його зорієнтувати в тому ж самому напрямку, в якому його вели сімдесят років. Тільки тепер це вже називається не ідеологія марксизму-ленінізму, а це називається православна ідеологія, яка має об’єднати слов’ян, тобто, те ж саме “словоблудіє”, той самий зміст, тільки воно забарвлене релігійною атрибутикою.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину Євгена Сверстюка, згадаймо, що інший Євген, тільки вже Маланюк, відомий український поет, колись писав: “Яка це мука – все бачити, все знати – і не могти!” Немов співчуваючи Господові. Його вірш “Молитва” читає Олекса Боярко.
Олекса Боярко
За олов‘яними важкими небесами Немає Бога. Все пожерла мла. Західні хмари - як багряні плями На трупі Всесвіту. Налляте кров‘ю Більмо сліпого Сонця визирає, Мов лютий звір вже змученого зла. Так ось, що мало бути оним раєм І світом ласки, і вогнем любові, І краєм невечірньої краси!
...З‘явися, Господи! Зійди на мертву землю, Діткни десницею застиглого мерця, Дихни вогнем пречистим! - І воскресне Сей безлад плоті, що, як дике стерво, Ось розкладається. І порази! І порази востаннє. Адже він, Знесилений, двоїться і троїться В останніх корчах. Вже нема личин Ще не розгаданих: вже знаєм всі личини Лихого штукаря і лицедія, Фальшивника і вовкулаки, духа, Грача й удавача пустої гри.
О, Господи, яка ж смертельна мука – Все бачити, все знать і – не могти! Ось він, покорчений, зібгавсь в тугий клубок І причаївсь, і блимає очима, Шукаючи хоч мишачої дірки, Щоб прослизнуть і вислизнути знов.
А ми, о Господи, ми вже не маєм сили, Охлялі на той виселок останній, На той останній рух, На ту останню мить.
Василь Зілгалов
І Тарас Марусик завершує розмову з українським філософом Євгеном Сверстюком про сьогодення і перспективи українського християнства.
Тарас Марусик
Ви згадали про те, що люди не зовсім знають ті істини християнські. І от в цьому напрямку – моє запитання: наскільки сучасне українське суспільство розуміє християнські істини, які часто цитують і повторюють як аксіоми тієї самої Біблії?
Євген Сверстюк
Знаєте, тут є один парадокс: якщо говорити з інтелігенцією, то, як правило, совєтськи навчена і вихована інтелігенція не розуміє. Якщо говорити з простими людьми, то вони серцем відчувають це глибше. І вони такі поняття як прощення, як смирення, як безкорисливість, милосердя розуміють і глибше, і правдивіше, і виявляється, що ці поняття християнські не були викорчувані в народі, незважаючи на всі спустошення.
Вони є закладені, і великим чудом якимсь вони зберігаються в душі людини, можливо, вони притаманні самій природі душі, але вони зберігаються в душі і вони відновлюються в молоді.
А якщо говорити з людьми закомплексованими, з людьми, які навчилися хреститися, і які навчилися орієнтувати народ – яка канонічна, яка не канонічна, то такі люди безнадійні, вони безбожники, це - православні атеїсти. І ті демонстрації, які вони влаштовують – це типове поганське негативне наставлення до іншого, це типова поганська нетолерантність, це абсолютно чужий християнству дух. Власне, це той чужий християнству дух, який нав’язувався церкві в організованій Сталіним і Берія в 1943 році церкві, яка поєднувала формалізм обряду з вірнопідданістю атеїстичному режимові. Це – той самий дух. Фактично, це було руйнування віри методом поєднання несумісного.
Я думаю, що зараз найбільшою перешкодою для народу є та ситуація, яку вони створили – це ворогування церков, це - нетерпимість, це – дискредитація церкви.
Тарас Марусик
Це був президент українського ПЕН-центру, головний редактор газети “Наша віра” Євген Сверстюк. Розмовляв з ним Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
Християнство має власний зміст переконання, але воно передовсім може бути переконливим чи притягальним лише при певному досвіді. Просто треба це пережити. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб християни не мали претензій на якусь монополію, на якусь гегемонію, виходячи, зрештою, з того самого принципу – бути останнім, щоб бути першим.
Не можна мати ілюзій щодо влади і сили як основних гарантій успішності церковного життя. Треба творити контексти – не кажу досконало і дально, бо цього нема, не було і не буде, де можна набратися надії, що ось таке можливе - в той напрям іти, і люди зможуть це самі пережити, іншими словами – потрібно правдивих свідків! Такі роздуми про християнство висловив у книзі “Інший формат” ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Ґудзяк.
Моя колега Галина Терещук розпитувала отця Бориса про майбутнє християнства в Україні, про здатність українців творити і чинити опір, про те, чи готова молодь українська сьогодні до викликів сучасного світу. Послухайте цю розмову з отцем Борисом Ґудзяком.
Галина Терещук
Отець Борис Ґудзяк є ректором Українського католицького університету, єдиного в Україні і на теренах країн колишнього Радянського Союзу. Він багато працює із молодими людьми і вважає, що УКУ має унікальну нагоду і відповідальність у контексті розвитку та реформи вищої освіти в Україні.
Чимало праць отець Борис присвячує розвиткові християнства у світі, зокрема, в Україні. Я запитала в отця Бориса Ґудзяка, яким він бачить майбутнє християнства в Україні? Чи це буде єдина церква, чи як у країнах західної демократії – кілька християнських церков і не тільки? Говорить отець Борис Ґудзяк.
Борис Ґудзяк
Я думаю, що чітко визначати майбутнє – годі, але можна мати якісь гіпотези. Напевно, не буде якоїсь монолітичної релігійної ситуації. Світ є складний, ціла модерна історія пов’язана з акцентуванням гідності й автономії індивіда. Це має дуже багато позитивних рис, але один аспект є такий – годі, щоб була така суцільність і монополія якоїсь ідеології чи, навіть, якоїсь конфесії. І для християнства це не є згубним явищем, тому, що християнська антропологія, християнське розуміння людини пов’язане з тим, що людина створена по образу і подобі Бога. А до того образу, до тієї подоби належить свобода.
Кожна людина може любити Бога і ближнього тільки в свободі. Тобто, цього не можна приневолювати, цього не можна нав’язувати. Як у контексті свободи, на яку ми надіємось, яку ми вже до якоїсь міри маємо, яку ми хотіли б зберегти – як у цьому контексті буде розвиватися конфесійне життя – годі сказати. Я думаю, що певні феномени, які є на Заході, будуть мати своє місце в Україні, але ми маємо свою історію, свої традиції, свої проблеми, і церкви будуть старатися відповідати на ці проблеми по-своєму.
Ісус Христос заповідав в своїх останніх словах перед страстями своїм учням бути разом, бути одним. І це є велика для нас заповідь. До тої заповіді ми мусимо прямувати. але ми мусимо також шанувати свободу своїх братів і сестер. І тут є такий великий і цікавий виклик, і можна сказати такий для нас майданчик, де ми можемо виявити свою творчість: у любові, у подвигу, щоб єднатися, але дозволяти ту свободу, яка, може, не хоче тієї єдності...
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину розмову з отцем Ґудзяком, нагадаємо, що соціологи сьогодні і демографи підраховують, що близько 7 млн. українців подалися у світ шукати кращої долі, а ще близько 16 млн., за опитуваннями, покинули б Батьківщину, якби могли. А як у цих людей з вірою – не лише у себе, а у ближнього? Адже, як казав, будучи в Україні, Папа Римський Іван Павло Другий, любити ближнього – це означає боротися, йти проти течії. Чи готовий український народ сьогодні іти проти течії? Про це продовжує у розмові з Галиною Терещук отець Борис.
Галина Терещук
Українському народу, українцям доволі часто роблять такий закид, що українці не вміють чинити опір, що вони не здатні це робити. Хоча, в принципі, якщо згадати історію, то українці були доволі часто під різними окупантами й таке інше, але тим не менше вони не розчинилися в іншій нації. Власне, чи має право на існування така теза, що ми не можемо чинити опір?
Борис Ґудзяк
Думаю, що важливо дивитися на контексти і розуміти, що різні нації мають різний досвід. В Україні в 20 столітті загинуло неприродною смертю принаймні 17 млн. людей. Багато з тих людей чинили опір. Очевидно, якщо знищити за одне століття такий процент, зокрема, еліти народу, спроможність на опір буде в якійсь мірі зменшена.
Я би сказав, що це – велике чудо, що помимо цього всього український нарід існує, що українська мова збереглася, що українське церковне життя, яке було так притоптане, знівечене і розстріляне, що воно сьогодні не тільки відродилося, але живе!
Отже, темні традиції політичної спроможності на цивілізований опір вимагають час. І одна річ – повставати і робити збройний опір - але ми бачимо у світі - це є дуже небезпечна річ, і навряд чи ми бажаємо собі якихось воєнних сутичок в Україні, яка би не була тут складна ситуація.
Але я думаю, що нове покоління, яке не має тягара тієї давньої боротьби ідеології і не має, може, так глибоко на своєму тілі і душі ран тієї травми радянського періоду, тих тоталітаризмів – воно сьогодні, пізнаючи світ, бачачи образ життя в інших країнах, сьогодні буде ставити питання: “А чому я не можу так жити?”. І не лише з економічного боку. Чому не може в нашій країні бути справедливість в політиці, чому не може людина, яка має талант, яка хоче працювати, на своїх силах поступати в навчальний заклад? Я все ж таки надіюся на нове покоління і все ж, мабуть, тому в тій сфері й працюю.
Галина Терещук
Ви працюєте з молодими людьми, але чи готова сьогодні українська молода людина до викликів сучасного світу? Зокрема, і в політичному житті, і в релігійному житті, бо теж ми маємо виклики?
Борис Ґудзяк
Виклики дуже складні! Життя і світ за останні 50 років змінилися, можливо, більше, ніж не лише за останні 500, а за останніх 5000 років. І темп цих змін в Україні в останньому десятилітті-двох – шалений. І молодій людині зорієнтуватися в усіх тих викликах, коли земля трясеться під ногами...
Я співчуваю молодим людям. Але ми, християни, віримо, ми пережили в історії християнства такі різні виклики, такі революції, такі заперечення і такий супротив, як Сталін питав: “Скільки дивізій має той Папа, чи - яку силу має християнство?” Що просто історія спасіння свідчить, що божий народ був виведений з дому неволі. І це ставалося в минулому – були великі діла Господні, і люди відгукувалися, і буде це й надалі. Так що – я би не применшував здатність молодого покоління знайти відповіді на ці нові виклики.
Галина Терещук
З ректором Українського католицького університету отцем Борисом Ґудзяком розмовляла Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі! На цьому ми завершуємо програму української редакції “Радіо Свобода” “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Павел Шідло.
І, перш ніж попрощатися, нагадаємо ще раз – майбутнє, яке воно у християн, у всіх нас? Колись староримський філософ Сенека казав, що кожна людина, котра у тривозі за майбутнє, буває нещасною. А відомий французький мислитель Блез Паскаль зауважив: “Ми попереджаємо майбутнє, вважаючи його дуже повільним, або ж згадуємо минуле для того, щоб затримати це майбутнє, бо вважаємо його дуже швидким”.
Яке воно, це майбутнє, для України? Чи не сказав проповідник у Старому заповіті: “Порох повернеться у землю, звідки взявся, а Дух відійде до Бога, що Його він дав. Усі бо діла Бог приведе на суд, усе, що тайне – чи воно добре, чи лихе”, - сказав Екклезіаст. Чи до цього суду, як головного і вічного майбутнього прагне свідомо чи підсвідомо кожна людина, кожна людська душа?
Говорить “Радіо Свобода!”
Прага, 8 травня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить ”Радіо Свобода”! В ефірі – щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло.
“Нелегко щось передбачити, особливо – майбутнє”, - кажуть так. Але й, кажуть фахівці, той, хто вважає, нібито зазирнути у майбутнє релігії взагалі і християнства зокрема, - це все одно, що гадати на кавовій гущі, - помиляється. Помиляється у тому сенсі, що зовсім не гадання це, а масштабні, дуже серйозні і цілковито наукові дослідження, котрі намагаються зрозуміти, куди простує християнство.
Достатньо зазначити, що ці дослідження щороку, підкреслюю, щороку, охоплюють 36 тис. християнських делімінацій, а пропоновані респондентам питання заторкують 180 різноманітних релігійних проблем. Питальники друкуються 3 тисячами мов і накладом у 10 млн. примірників. І, нарешті, - можливо, слухачам буде цікаво дізнатися, що коштують ці дослідження понад 1 млрд. доларів США! Але ще цікавіше те, про що свідчать ці дослідження. Про це, зокрема, у матеріалі мого колеги Віктора Єленського.
Віктор Єленський
“Нелегко щось передбачати, особливо – майбутнє”, - ця жартівлива промовка, за авторство якої змагаються одразу декілька народів, чи не найбільше стосується прогнозів релігійних змін. Занадто багато перемінних треба застосувати заради того, щоби бодай приблизно уявити собі те, що відбудеться в наступні десятиріччя.
Найбільш надійними вважаються демографічні показники. Тобто, ми уявляємо собі, що ті народи, які нині кількісно зростають, зростатимуть і надалі такими ж самими темпами. А ті, чия чисельність зменшується, надалі також зменшуватимуться. Отже, в такому разі, питома вага християн упродовж майже двох століть практично не зміниться. У 2025 році їх буде трохи більше 32 %, а в 2100 році – ті ж 32,2 %. Питома ж вага мусульман збільшиться з 22% до 25%.
До середини вже цього сторіччя шість країн світу: Сполучені Штати Америки, Бразилія, Мексика, Філіпіни, Конго та Нігерія матимуть понад 100 млн. християн. На південь від Сахари християн буде більше, ніж у Європі. Понад мільярд п’ятидесятників поширюватиме світом благу вістку.
Водночас цей аналіз не враховує, однак, ані тих осіб, які щороку навертаються в християнство, ані тих, хто його полишає. Цей сценарій також не бере до уваги ані процесу секуляризації, ані зворотного процесу, про який останнім часом говорять набагато частіше – процесу повернення релігії. Не звертає цей сценарій уваги і на більш ніж очевидне поширення нових релігій.
Василь Зілгалов
А ми на якісь хвилини вклинимося у майбутні сценарії християнства з тривожною травневою вісткою – внаслідок міжрелігійного зіткнення останніх днів в Нігерії загинуло понад 600 людей. Трагедія, зокрема, сталася у місті Йєлва неподалік від столиці Нігерії Абуджі. Бойовики племені тарок, що сповідують християнство, увірвалися у поселення племені хауса, котрі живуть у відповідності із заповідями Корану. Використовуючи автомати, нападники-християни знищили понад 630 людей.
В Нігерії проживає більше 200 племен, котрі приблизно порівну проповідують християнство та іслам. При цьому прихильники цих релігій ворогують між собою. Лише за останніх 5 років в результаті цієї ворожнечі загинуло понад 10 тис. людей. І Віктор Єленський продовжує екскурс у майбутнє християнства.
Віктор Єленський
Якщо ж усе це взяти до уваги і побудувати інакший сценарій, то вийде таке: християн у 2200 році буде майже 39%, а мусульман – понад 27%. Питома вага ж усіх інших релігій більшою або меншою мірою зменшиться. Зменшиться навіть, хоча і не дуже істотно, питома вага нерелігійних осіб і атеїстів, хоча в абсолютних цифрах їх стане, природно, більше.
Існують також і сценарії, які передбачають можливість такого собі мусульманського ренесансу за одночасного занепаду християнства та спалах безвір’я, який триватиме ціле століття. Але такі сценарії не спираються на наявні тенденції.
Між тим, один з прогнозів, який виглядає доволі невтішно, якраз на таку тенденцію і спирається. Йдеться про зміщення християнства на південь. У своїй недавній книзі “Наступне християнство” Филип Дженкінс стверджує: “Християнство з’явилося на світ як не західна релігія і зараз воно повертається до своїх коренів”. Кіншаса, Буенос-Айрес, Аддис-Абеба та Маніла заступили Рим, Афіни, Париж, Лондон та Нью-Йорк. Церкви Півдня – більш традиціоналістські, консервативні, апокаліптичні, ніж на Півночі.
Південні церкви відкидають північне ліберальне християнство, їхнє християнство більш містичне, воно проголошує на зціленні вірою і пророцтвах. Стрімке зростання консервативного войовничого християнства у ісламському контексті – в Нігерії, Індонезії, на Філіппінах, закладає підвалини для зіткнення цивілізацій. До кінця століття на світовій карті остаточно окресляться принаймні двадцять великих країн, де співвідношення мусульман та християн буде приблизно однаковим. І відносно десяти з них можна прогнозувати, що таке співвідношення не буде мирним.
Сам автор прогнозу, однак, сподівається, що він не справдиться. При цьому він покладає надію не на запобіжні міри, до яких вдаватимуться уряди та організації, а на оновлення релігійної духовності, на те, що християни навчаться діалогові один з одним, що спільне екуменічне бачення, зрештою, подолає вузькоконфесійну обмеженість. Для “Радіо Свобода” Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
На тижні, що минає, протистояння між різними гілками українського православ’я знову загострилося, цього разу – в Одесі, де близько 500 проросійськи налаштованих активістів громадської організації “Единое Отечество” і чорнецтво різних монастирів російської православної церкви, як повідомляє УНІАН, провели 5 травня кількагодинне силове пікетування храму Святого Віталія в Одесі, заважаючи віруючим Української православної церкви Київського патріархату взяти участь у богослужінні.
Прикметно, що учасники акції виголошували прокляття на адресу Патріарха Філарета, лідерів блоку “Наша Україна”, Юлії Тимошенко. На думку секретаря Одеського єпархіального управління Української православної церкви Київського патріархату ігумена Гавріїла, відбулося брутальне порушення конституційних прав місцевих віруючих Української православної церкви Київського патріархату.
І не менш прикметно, що ще 27 квітня мер Одеси Руслан Боделан і голова Одеської обласної державної організації Сергій Гриневецький одержали від лідера “Единого Отечества” Валерія Каурова офіційне письмове повідомлення про можливі масові заворушення віруючих Української православної церкви Московського патріархату.
Відштовхуючись від цієї та інших подібних брутальних акцій, запитаймо себе: що діється в Україні? Чи має християнство майбутнє на цій землі?
Наш київський кореспондент Тарас Марусик розмовляє на цю тему з президентом українського ПЕН-клубу, головним редактором газети “Наша віра” Євгеном Сверстюком.
Тарас Марусик
Пане Євгене, з Вашого погляду, яке майбутнє християнства в Україні? З огляду не тільки на той кількісний, я б сказав, вияв християнства, але й на взаємини – передусім, між православними гілками церков в Україні, інколи такі взаємини доходять до жорсткого протистояння, як, ми це знаємо, буквально днями сталося в Одесі під час готування візиту туди Філарета з приводу освячення нового храму Української православної церкви Київського патріархату.
Але, от, відштовхуючись від цього факту і від безлічі інших, які ми знаємо – і в Херсонській області, і в Рівненській області, і в Полтаві... Ваш погляд на майбутнє християнства в Україні?
Євген Сверстюк
Якби таке питання поставили будь-кому 15 або 20 років тому, то відповідь була б однозначна: майбутнього ніякого! Тому, що це країна, де майже всі запитувані на вулиці клянуться в атеїзмі, країна, де зруйновано традицію, і країна, де зруйновано християнську культуру і всі форми християнської культури по суті замінено таким собі православним декорумом, що теж не можна сказати, що тоді навіть і декоруму не було. Словом, в ті часи – ніякого.
Потім минуло років 10, і вже можна було опитувати на вулиці, і майже всі признавалися, ті, що були атеїстами, що віруючі. І ще минуло років десять: зараз ви запитайте на вулиці, і побачите, що є дуже багато людей, які тягнуться до віри, які признаються, або ще не признаються, але хочуть зробити крок у цьому напрямку, і, в усякому разі, усвідомлюють, що майбутнього поза християнством, по суті, нема. Якщо не пройти через цю школу духовного розвитку, через цю систему понять і почуттів, то нікуди не прийдемо. Я думаю, що дуже багато людей нині це усвідомлюють. Незважаючи на те, що Європа нинішня не дає доброго прикладу. Але вона духовно не зруйнована, і тому вона тримається.
Отже, я думаю, що майбутнє християнства в Україні – є. І процес досить інтенсивний. Я не думаю, що незнання людьми багатьох речей з християнської культури є свідченням відчуження глибокого. Просто є брак знань!
Держава не зробила нічого для того, щоби молодь була підготовлена релігійно. Держава нічого не зробила для того, щоб повернути народ до нормального християнського життя. Навпаки – держава використала існуючі церкви для того, щоб поділити народ і для того, щоб його зорієнтувати в тому ж самому напрямку, в якому його вели сімдесят років. Тільки тепер це вже називається не ідеологія марксизму-ленінізму, а це називається православна ідеологія, яка має об’єднати слов’ян, тобто, те ж саме “словоблудіє”, той самий зміст, тільки воно забарвлене релігійною атрибутикою.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину Євгена Сверстюка, згадаймо, що інший Євген, тільки вже Маланюк, відомий український поет, колись писав: “Яка це мука – все бачити, все знати – і не могти!” Немов співчуваючи Господові. Його вірш “Молитва” читає Олекса Боярко.
Олекса Боярко
За олов‘яними важкими небесами Немає Бога. Все пожерла мла. Західні хмари - як багряні плями На трупі Всесвіту. Налляте кров‘ю Більмо сліпого Сонця визирає, Мов лютий звір вже змученого зла. Так ось, що мало бути оним раєм І світом ласки, і вогнем любові, І краєм невечірньої краси!
...З‘явися, Господи! Зійди на мертву землю, Діткни десницею застиглого мерця, Дихни вогнем пречистим! - І воскресне Сей безлад плоті, що, як дике стерво, Ось розкладається. І порази! І порази востаннє. Адже він, Знесилений, двоїться і троїться В останніх корчах. Вже нема личин Ще не розгаданих: вже знаєм всі личини Лихого штукаря і лицедія, Фальшивника і вовкулаки, духа, Грача й удавача пустої гри.
О, Господи, яка ж смертельна мука – Все бачити, все знать і – не могти! Ось він, покорчений, зібгавсь в тугий клубок І причаївсь, і блимає очима, Шукаючи хоч мишачої дірки, Щоб прослизнуть і вислизнути знов.
А ми, о Господи, ми вже не маєм сили, Охлялі на той виселок останній, На той останній рух, На ту останню мить.
Василь Зілгалов
І Тарас Марусик завершує розмову з українським філософом Євгеном Сверстюком про сьогодення і перспективи українського християнства.
Тарас Марусик
Ви згадали про те, що люди не зовсім знають ті істини християнські. І от в цьому напрямку – моє запитання: наскільки сучасне українське суспільство розуміє християнські істини, які часто цитують і повторюють як аксіоми тієї самої Біблії?
Євген Сверстюк
Знаєте, тут є один парадокс: якщо говорити з інтелігенцією, то, як правило, совєтськи навчена і вихована інтелігенція не розуміє. Якщо говорити з простими людьми, то вони серцем відчувають це глибше. І вони такі поняття як прощення, як смирення, як безкорисливість, милосердя розуміють і глибше, і правдивіше, і виявляється, що ці поняття християнські не були викорчувані в народі, незважаючи на всі спустошення.
Вони є закладені, і великим чудом якимсь вони зберігаються в душі людини, можливо, вони притаманні самій природі душі, але вони зберігаються в душі і вони відновлюються в молоді.
А якщо говорити з людьми закомплексованими, з людьми, які навчилися хреститися, і які навчилися орієнтувати народ – яка канонічна, яка не канонічна, то такі люди безнадійні, вони безбожники, це - православні атеїсти. І ті демонстрації, які вони влаштовують – це типове поганське негативне наставлення до іншого, це типова поганська нетолерантність, це абсолютно чужий християнству дух. Власне, це той чужий християнству дух, який нав’язувався церкві в організованій Сталіним і Берія в 1943 році церкві, яка поєднувала формалізм обряду з вірнопідданістю атеїстичному режимові. Це – той самий дух. Фактично, це було руйнування віри методом поєднання несумісного.
Я думаю, що зараз найбільшою перешкодою для народу є та ситуація, яку вони створили – це ворогування церков, це - нетерпимість, це – дискредитація церкви.
Тарас Марусик
Це був президент українського ПЕН-центру, головний редактор газети “Наша віра” Євген Сверстюк. Розмовляв з ним Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
Християнство має власний зміст переконання, але воно передовсім може бути переконливим чи притягальним лише при певному досвіді. Просто треба це пережити. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб християни не мали претензій на якусь монополію, на якусь гегемонію, виходячи, зрештою, з того самого принципу – бути останнім, щоб бути першим.
Не можна мати ілюзій щодо влади і сили як основних гарантій успішності церковного життя. Треба творити контексти – не кажу досконало і дально, бо цього нема, не було і не буде, де можна набратися надії, що ось таке можливе - в той напрям іти, і люди зможуть це самі пережити, іншими словами – потрібно правдивих свідків! Такі роздуми про християнство висловив у книзі “Інший формат” ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Ґудзяк.
Моя колега Галина Терещук розпитувала отця Бориса про майбутнє християнства в Україні, про здатність українців творити і чинити опір, про те, чи готова молодь українська сьогодні до викликів сучасного світу. Послухайте цю розмову з отцем Борисом Ґудзяком.
Галина Терещук
Отець Борис Ґудзяк є ректором Українського католицького університету, єдиного в Україні і на теренах країн колишнього Радянського Союзу. Він багато працює із молодими людьми і вважає, що УКУ має унікальну нагоду і відповідальність у контексті розвитку та реформи вищої освіти в Україні.
Чимало праць отець Борис присвячує розвиткові християнства у світі, зокрема, в Україні. Я запитала в отця Бориса Ґудзяка, яким він бачить майбутнє християнства в Україні? Чи це буде єдина церква, чи як у країнах західної демократії – кілька християнських церков і не тільки? Говорить отець Борис Ґудзяк.
Борис Ґудзяк
Я думаю, що чітко визначати майбутнє – годі, але можна мати якісь гіпотези. Напевно, не буде якоїсь монолітичної релігійної ситуації. Світ є складний, ціла модерна історія пов’язана з акцентуванням гідності й автономії індивіда. Це має дуже багато позитивних рис, але один аспект є такий – годі, щоб була така суцільність і монополія якоїсь ідеології чи, навіть, якоїсь конфесії. І для християнства це не є згубним явищем, тому, що християнська антропологія, християнське розуміння людини пов’язане з тим, що людина створена по образу і подобі Бога. А до того образу, до тієї подоби належить свобода.
Кожна людина може любити Бога і ближнього тільки в свободі. Тобто, цього не можна приневолювати, цього не можна нав’язувати. Як у контексті свободи, на яку ми надіємось, яку ми вже до якоїсь міри маємо, яку ми хотіли б зберегти – як у цьому контексті буде розвиватися конфесійне життя – годі сказати. Я думаю, що певні феномени, які є на Заході, будуть мати своє місце в Україні, але ми маємо свою історію, свої традиції, свої проблеми, і церкви будуть старатися відповідати на ці проблеми по-своєму.
Ісус Христос заповідав в своїх останніх словах перед страстями своїм учням бути разом, бути одним. І це є велика для нас заповідь. До тої заповіді ми мусимо прямувати. але ми мусимо також шанувати свободу своїх братів і сестер. І тут є такий великий і цікавий виклик, і можна сказати такий для нас майданчик, де ми можемо виявити свою творчість: у любові, у подвигу, щоб єднатися, але дозволяти ту свободу, яка, може, не хоче тієї єдності...
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину розмову з отцем Ґудзяком, нагадаємо, що соціологи сьогодні і демографи підраховують, що близько 7 млн. українців подалися у світ шукати кращої долі, а ще близько 16 млн., за опитуваннями, покинули б Батьківщину, якби могли. А як у цих людей з вірою – не лише у себе, а у ближнього? Адже, як казав, будучи в Україні, Папа Римський Іван Павло Другий, любити ближнього – це означає боротися, йти проти течії. Чи готовий український народ сьогодні іти проти течії? Про це продовжує у розмові з Галиною Терещук отець Борис.
Галина Терещук
Українському народу, українцям доволі часто роблять такий закид, що українці не вміють чинити опір, що вони не здатні це робити. Хоча, в принципі, якщо згадати історію, то українці були доволі часто під різними окупантами й таке інше, але тим не менше вони не розчинилися в іншій нації. Власне, чи має право на існування така теза, що ми не можемо чинити опір?
Борис Ґудзяк
Думаю, що важливо дивитися на контексти і розуміти, що різні нації мають різний досвід. В Україні в 20 столітті загинуло неприродною смертю принаймні 17 млн. людей. Багато з тих людей чинили опір. Очевидно, якщо знищити за одне століття такий процент, зокрема, еліти народу, спроможність на опір буде в якійсь мірі зменшена.
Я би сказав, що це – велике чудо, що помимо цього всього український нарід існує, що українська мова збереглася, що українське церковне життя, яке було так притоптане, знівечене і розстріляне, що воно сьогодні не тільки відродилося, але живе!
Отже, темні традиції політичної спроможності на цивілізований опір вимагають час. І одна річ – повставати і робити збройний опір - але ми бачимо у світі - це є дуже небезпечна річ, і навряд чи ми бажаємо собі якихось воєнних сутичок в Україні, яка би не була тут складна ситуація.
Але я думаю, що нове покоління, яке не має тягара тієї давньої боротьби ідеології і не має, може, так глибоко на своєму тілі і душі ран тієї травми радянського періоду, тих тоталітаризмів – воно сьогодні, пізнаючи світ, бачачи образ життя в інших країнах, сьогодні буде ставити питання: “А чому я не можу так жити?”. І не лише з економічного боку. Чому не може в нашій країні бути справедливість в політиці, чому не може людина, яка має талант, яка хоче працювати, на своїх силах поступати в навчальний заклад? Я все ж таки надіюся на нове покоління і все ж, мабуть, тому в тій сфері й працюю.
Галина Терещук
Ви працюєте з молодими людьми, але чи готова сьогодні українська молода людина до викликів сучасного світу? Зокрема, і в політичному житті, і в релігійному житті, бо теж ми маємо виклики?
Борис Ґудзяк
Виклики дуже складні! Життя і світ за останні 50 років змінилися, можливо, більше, ніж не лише за останні 500, а за останніх 5000 років. І темп цих змін в Україні в останньому десятилітті-двох – шалений. І молодій людині зорієнтуватися в усіх тих викликах, коли земля трясеться під ногами...
Я співчуваю молодим людям. Але ми, християни, віримо, ми пережили в історії християнства такі різні виклики, такі революції, такі заперечення і такий супротив, як Сталін питав: “Скільки дивізій має той Папа, чи - яку силу має християнство?” Що просто історія спасіння свідчить, що божий народ був виведений з дому неволі. І це ставалося в минулому – були великі діла Господні, і люди відгукувалися, і буде це й надалі. Так що – я би не применшував здатність молодого покоління знайти відповіді на ці нові виклики.
Галина Терещук
З ректором Українського католицького університету отцем Борисом Ґудзяком розмовляла Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі! На цьому ми завершуємо програму української редакції “Радіо Свобода” “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Павел Шідло.
І, перш ніж попрощатися, нагадаємо ще раз – майбутнє, яке воно у християн, у всіх нас? Колись староримський філософ Сенека казав, що кожна людина, котра у тривозі за майбутнє, буває нещасною. А відомий французький мислитель Блез Паскаль зауважив: “Ми попереджаємо майбутнє, вважаючи його дуже повільним, або ж згадуємо минуле для того, щоб затримати це майбутнє, бо вважаємо його дуже швидким”.
Яке воно, це майбутнє, для України? Чи не сказав проповідник у Старому заповіті: “Порох повернеться у землю, звідки взявся, а Дух відійде до Бога, що Його він дав. Усі бо діла Бог приведе на суд, усе, що тайне – чи воно добре, чи лихе”, - сказав Екклезіаст. Чи до цього суду, як головного і вічного майбутнього прагне свідомо чи підсвідомо кожна людина, кожна людська душа?
Говорить “Радіо Свобода!”
