Прага, 11 травня 2004 – Чи не є аксіомою стародавнє прислів’я про те, що відповідь злом на зло породжує ще більш згубне для людей зло? Безперервний ланцюг зла складають перманентні війни, котрі потрясають людство з незапам’ятних часів. І так триватиме, допоки існує насильство і зазіхання на свободу народів. Ось і 9 травня цього року в головних пострадянських країнах, котрі широко відзначають перемогу над нацистської Німеччиною, пролунали смертельні вибухи. Один із ветеранів українського національно-визвольного руху, останній командувач УПА, генерал – хорунжий Василь Кук вважає, що вибухи у Грозному і під Мелітополем ріднить давня неповага московської і київської влад до свободи народів і демократії. А вибухи в Україні чути ще й сьогодні.
Народ у Запорізькій області мало покладається на гарантії безпеки власної влади і сьогодні звертається з молитвами до Бога, щоб той послав рятівний проливний дощ на задимлені та вибухаючі Новобогданівські артилерійські склади. Коли почалася ця канонада, опівдні 6 травня, тисячі людей з навколишніх сіл кинулися тікати, подалі від вибухів. Й до сьогодні немає офіційної статистики пропалих безвісти, бо влада називає всього 5-х загиблих унаслідок цієї катастрофи. А люди не вірять цим скупим інформаціям. Як не вірять різним версіям і поясненням того, що сталося на Новобогданівських артилерійських складах Міністерства оброни України. Місцевий люд виживає, в основному, за рахунок підсобних господарства, а вибухи завдали їм значної шкоди. У цьому регіоні панує безробіття та безгрошів’я. Недарма місцевий люд постійно щось тягав із артилерійських складів у Новобогданівці. Одна тутешня бабуся, Ганна Артюх, із села Спаського, що в двох кілометрах від складів сказала, як дівчинкою під час війни стояла під дулами німецьких пістолетів і не думала, що на старості років над її головою літатимуть снаряди. Мабуть, щиро міністр оборони України Євген Марчук сказав під час артилерійської канонади поблизу Мелітополя, що «ми стали небезпечними для власного народу».
Один із учасників повстання політв’язнів у Норільську в 1953 році Євген Грицяк вважає, що вибухи на Запоріжжі явилися своєрідною пересторогою для народу, який так і не усвідомив, що за 59 післявоєнних років не зроблено ніяких висновків з трагічної української історії. А безвідповідальна влада, на думку Євгена Грицяка, вже багато років не дбає не те, що про безпеку народу, але навіть про елементарні проблеми виживання власних громадян. Все «пущено на самотік, а верхи України лише крадуть та наживаються безкарно»,- така думка учасника норільського постання 1953 року.
Цікаво, що сам міністр оборони вважає головною причиною артилерійської катастрофи під Мелітополем багаторічну бездіяльність влади. Але ж Євген Марчук, здається, ніколи не покидав владного крісла. Ось перелік його посад у останні 15 років: і глава служби безпеки, і прем’єр, і глава РНБО, і міністр оборони. Невже лише хтось був бездіяльний? Тут можна згадати старе китайське прислів’я: «якщо народ звик до порожніх промов, то він збайдужів не лише до війни, але й до власної долі».
Народ у Запорізькій області мало покладається на гарантії безпеки власної влади і сьогодні звертається з молитвами до Бога, щоб той послав рятівний проливний дощ на задимлені та вибухаючі Новобогданівські артилерійські склади. Коли почалася ця канонада, опівдні 6 травня, тисячі людей з навколишніх сіл кинулися тікати, подалі від вибухів. Й до сьогодні немає офіційної статистики пропалих безвісти, бо влада називає всього 5-х загиблих унаслідок цієї катастрофи. А люди не вірять цим скупим інформаціям. Як не вірять різним версіям і поясненням того, що сталося на Новобогданівських артилерійських складах Міністерства оброни України. Місцевий люд виживає, в основному, за рахунок підсобних господарства, а вибухи завдали їм значної шкоди. У цьому регіоні панує безробіття та безгрошів’я. Недарма місцевий люд постійно щось тягав із артилерійських складів у Новобогданівці. Одна тутешня бабуся, Ганна Артюх, із села Спаського, що в двох кілометрах від складів сказала, як дівчинкою під час війни стояла під дулами німецьких пістолетів і не думала, що на старості років над її головою літатимуть снаряди. Мабуть, щиро міністр оборони України Євген Марчук сказав під час артилерійської канонади поблизу Мелітополя, що «ми стали небезпечними для власного народу».
Один із учасників повстання політв’язнів у Норільську в 1953 році Євген Грицяк вважає, що вибухи на Запоріжжі явилися своєрідною пересторогою для народу, який так і не усвідомив, що за 59 післявоєнних років не зроблено ніяких висновків з трагічної української історії. А безвідповідальна влада, на думку Євгена Грицяка, вже багато років не дбає не те, що про безпеку народу, але навіть про елементарні проблеми виживання власних громадян. Все «пущено на самотік, а верхи України лише крадуть та наживаються безкарно»,- така думка учасника норільського постання 1953 року.
Цікаво, що сам міністр оборони вважає головною причиною артилерійської катастрофи під Мелітополем багаторічну бездіяльність влади. Але ж Євген Марчук, здається, ніколи не покидав владного крісла. Ось перелік його посад у останні 15 років: і глава служби безпеки, і прем’єр, і глава РНБО, і міністр оборони. Невже лише хтось був бездіяльний? Тут можна згадати старе китайське прислів’я: «якщо народ звик до порожніх промов, то він збайдужів не лише до війни, але й до власної долі».
