Київ, 22 червня 2004 – Тільки-но стихли пристрасті довкола проведення лінії українсько-румунського державного кордону по Дунаю, як той таки Дунай спричинив черговий конфлікт між Бухарестом і Києвом. Тепер – у зв’язку з рішенням України побудувати судноплавний канал «Дунай – Чорне море».
Офіційний Бухарест уважає, що це будівництво загрожує довкіллю реґіону. Крім того, Румунія нарікає на те, що Україна почала будівництво в прикордонній зоні без попередніх консультацій. Минулого тижня Румунія звернулася з протестом проти будівництва каналу до міжнародних екологічних організацій. Сьогодні Міністерство закордонних справ України оголосило, що на 8 липня заплановані українсько-румунські консультації навколо будівництва каналу.
Деякі українські оглядачі вважають, що Румунія не хоче прощатися зі своєю транспортною монополією в гирлі Дунаю. Як повідомляють, нині вантажопотік українською частиною гирла становить 2 відсотки від загального, після будівництва каналу він має скласти майже 60 відсотків. Офіційні особи вважають, що цей канал матиме важливе значення для економіки України. Перший заступник міністра транспорту Володимир Корнієнко сьогодні заявив, що його будівництво мало б завершитися вже до Дня незалежності України.
Фахівці нагадують, що все-таки першою будувати канали в гирлі Дунаю почала Румунія ще 1949 року. Як згадує колишній посол України в Румунії Антон Бутейко, йому неодноразово доводилося стикатися з екологічними проблемами, які виникають у гирлі Дунаю.
Коментуючи будівництво Україною каналу «Дунай – Чорне море», пан Бутейко зазначив: «Потреба в побудові каналу виникла не лише з простого бажання української сторони – значною мірою вона виникла внаслідок поведінки румунської сторони, яка, якщо подивитись на карту, зробила масу каналів, по яких відводились води Дунаю і таким чином замулювалась та частина річки, яка входить до української території. Ми давали румунській стороні ноти протесту в зв’язку з тим, що вони поглиблювали дно Дунаю і цей мул вивозили в частину Нижнього Дунаю, яка проходить по українській території.
Але однозначно: всі ці питання, пов’язані з судноплавством для компаній України, мають вирішуватись і в контексті економічному, і щоб норми, які стосуються захисту унікальних плавнів і заповідника, були дотримані. Не треба забувати також, що румунська сторона має багато можливостей і її судноплавні русла також проходять у нижній частині Дунаю. Але вони (румуни) виявилися меткішими, і коли свої подання про заповідник подавали на затвердження до ЮНЕСКО, то вони просто повилучали певні частини заповідної території з цього проекту. І таким чином вони захистили свої інтереси професійніше, ніж це робив свого часу СРСР. А зараз це має робити й Україна».
Натомість експерт Національного екоцентру України Іван Парнікоза вважає, що при будь-яких втручаннях у життя Дунайського заповідника будівельники судноплавного каналу повинні пам’ятати про ті міжнародні угоди і конвенції про захист довкілля, які ратифікувала Україна. І при цьому треба не на приклад Румунії орієнтуватись, а на міжнародне право, говорить пан Парнікоза.
Крім того, експерт звертає увагу на те, що копати в дельті просто небезпечно. Іван Парінкоза: «Події двох світових війн залишили там помітний слід. У дельті Дунаю існує велика мінна загроза. Під час останньої війни союзна авіація скидала велику кількість складних за своєю конструкцією мін, які мали на меті припинити постачання Рейху нафтою. Головною нафтовою артерією Німеччини тоді був Дунай. Міни мають таку конструкцію, що їхні бронзові деталі не іржавіють. І ці міни можуть спрацювати в будь-який момент. І де вони опиняться, коли проіржавіють якорі якірних мін? І де лежать у мулі ці донні міни, які спрацьовують від електромагнітного поля корабля, або акустичні міни?»
Іван Парнікоза стверджує, що гарантувати безпеку поглиблювальних робіт дна через це неможливо. Таким чином, при побудові судноплавного каналу «Дунай – Чорне море» йдеться вже не лише про існування рідкісних видів дунайської фауни, а про безпеку та життя людей, попереджає експерт.
Офіційний Бухарест уважає, що це будівництво загрожує довкіллю реґіону. Крім того, Румунія нарікає на те, що Україна почала будівництво в прикордонній зоні без попередніх консультацій. Минулого тижня Румунія звернулася з протестом проти будівництва каналу до міжнародних екологічних організацій. Сьогодні Міністерство закордонних справ України оголосило, що на 8 липня заплановані українсько-румунські консультації навколо будівництва каналу.
Деякі українські оглядачі вважають, що Румунія не хоче прощатися зі своєю транспортною монополією в гирлі Дунаю. Як повідомляють, нині вантажопотік українською частиною гирла становить 2 відсотки від загального, після будівництва каналу він має скласти майже 60 відсотків. Офіційні особи вважають, що цей канал матиме важливе значення для економіки України. Перший заступник міністра транспорту Володимир Корнієнко сьогодні заявив, що його будівництво мало б завершитися вже до Дня незалежності України.
Фахівці нагадують, що все-таки першою будувати канали в гирлі Дунаю почала Румунія ще 1949 року. Як згадує колишній посол України в Румунії Антон Бутейко, йому неодноразово доводилося стикатися з екологічними проблемами, які виникають у гирлі Дунаю.
Коментуючи будівництво Україною каналу «Дунай – Чорне море», пан Бутейко зазначив: «Потреба в побудові каналу виникла не лише з простого бажання української сторони – значною мірою вона виникла внаслідок поведінки румунської сторони, яка, якщо подивитись на карту, зробила масу каналів, по яких відводились води Дунаю і таким чином замулювалась та частина річки, яка входить до української території. Ми давали румунській стороні ноти протесту в зв’язку з тим, що вони поглиблювали дно Дунаю і цей мул вивозили в частину Нижнього Дунаю, яка проходить по українській території.
Але однозначно: всі ці питання, пов’язані з судноплавством для компаній України, мають вирішуватись і в контексті економічному, і щоб норми, які стосуються захисту унікальних плавнів і заповідника, були дотримані. Не треба забувати також, що румунська сторона має багато можливостей і її судноплавні русла також проходять у нижній частині Дунаю. Але вони (румуни) виявилися меткішими, і коли свої подання про заповідник подавали на затвердження до ЮНЕСКО, то вони просто повилучали певні частини заповідної території з цього проекту. І таким чином вони захистили свої інтереси професійніше, ніж це робив свого часу СРСР. А зараз це має робити й Україна».
Натомість експерт Національного екоцентру України Іван Парнікоза вважає, що при будь-яких втручаннях у життя Дунайського заповідника будівельники судноплавного каналу повинні пам’ятати про ті міжнародні угоди і конвенції про захист довкілля, які ратифікувала Україна. І при цьому треба не на приклад Румунії орієнтуватись, а на міжнародне право, говорить пан Парнікоза.
Крім того, експерт звертає увагу на те, що копати в дельті просто небезпечно. Іван Парінкоза: «Події двох світових війн залишили там помітний слід. У дельті Дунаю існує велика мінна загроза. Під час останньої війни союзна авіація скидала велику кількість складних за своєю конструкцією мін, які мали на меті припинити постачання Рейху нафтою. Головною нафтовою артерією Німеччини тоді був Дунай. Міни мають таку конструкцію, що їхні бронзові деталі не іржавіють. І ці міни можуть спрацювати в будь-який момент. І де вони опиняться, коли проіржавіють якорі якірних мін? І де лежать у мулі ці донні міни, які спрацьовують від електромагнітного поля корабля, або акустичні міни?»
Іван Парнікоза стверджує, що гарантувати безпеку поглиблювальних робіт дна через це неможливо. Таким чином, при побудові судноплавного каналу «Дунай – Чорне море» йдеться вже не лише про існування рідкісних видів дунайської фауни, а про безпеку та життя людей, попереджає експерт.
