Аудіозапис програми:
Київ, 21 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Програма наша про новизну. А чи не найгостріше відчувається новизна саме в подорожі: як географічній, так і духовній.
Щодо останнього, то тут українці можуть дати фору будь-кому - слово “духовність” у декого замість “здрастуйте”. З географією трохи сутужніше, поза як Вест-Індію не відкрили і океанські обшири солоно дихають, скажімо, “еспаньолью”, а не тими ж таки солов’їно-калиновими звуками.
Але нехай. Нам і “просторів рідних Кобеляк” вистачить. Хоча іноді вириваємось і на стратегічні простори: як не “від Сяну до Дону”, то хоча б “від Києва до Лубен”.
І в сьогоднішній нашій програмі, аби мандри рідними кресами видались зримішими, обов’язково будуть виїзди на пленер. Але спочатку все таки про географію духовну.
“Поет став морем” - такий вислів достосовували до Шевченка. Перефразовуючи його, можна сказати, що Стусові судилося стати Материком. Чим більша кількість років віддаляє нас від його відходу, тим докладнішою стає мапа його поезії, тим рельєфніший чин.
Вперше він почав приходити до нас серединою восьмидесятих, як глуха легенда про поета рівня Рільке, якого вбили в уральському концтаборі.
Далі були перші неформальні вечори, напівпідпільні публікації в “Українському віснику”, перша збірка, черга за якою до книгарні “Поезія” розтягнулася за 200 метрів – небачене доти явище в історії вітчизняної літератури.
І ось нарешті, коли Стус вже увійшов і в підручники, і в наукові монографії, і в томики спогадів, з’являється його голос. Живий голос поета, який розчиняв “вікна в позапростір”.
Днями в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулась презентація компакт-диску із реставрованими записами віршів поета в авторському прочитанні.
Докладніше культуролог Олександр Хоменко.
Василь Стус
“Одсліпле листя відчувало яр і палене збігало до потоку, брило стежками навпружки - і покотом донизу в воду остудить пожар...”
Олександр Хоменко
Певно, в цьому є якийсь парадокс: голос Стуса прийшов до нас фактична за 20 років по його смерті. В добу, яка вже не живе поезією, яка заганяє її в гетто аспірантських досліджень та богемних кав’ярень.
Мейнстрімом стала проза, до того ж, сюжетно-комерційна: вибори, кар’єра, банальне виживання, зрештою...
Голосом Стуса відлунює ностальгія. За часом, що тужавівся твердю, а не судомився шоу різного штибу. А ще - в ній відчувається погук непозбутньої містерійності. І то не тільки для його побратимів по таборах, а й для тих, хто входив в українське життя разом з Київським культурологічним клубом та раннім РУХом. Бо Стус, поряд із Шевченком, був прапором національної революції 89-91 років. Це ще один парадокс, бо в колі поетів-дисидентів автор “Палімпсестів” завжди лишався найбільш особистісним і, сказати б, герметичним. Його вірші завжди озивалися на реалії особистої долі, а не на публіцистичні загальники.
Можливо, час тоді був такий: небо близько прихилилося до землі, і було чути виразні кроки – чи то Камінного гостя, чи історії.
Стусове перепоховання в листопаді 1989-го, тисячі й тисячі людей, що заполонили Софійський майдан і Володимирську, безліч свічок на кам’яному ганку безсилого КДБ - після цього шляху назад уже не було.
Стус став точкою відліку і межею водночас. І голос його відлунював голосом вируючих майданів. Проте, йому не було місця в лабіринтах райкомівських коридорів, нашвидкуруч переобладнаних під держадміністрації Незалежної. Він знову пішов у свій особистісний простір: авторської пісні, акторської декламації, у звичну для нього “малесеньку щопту”.
Василь Стус
“...За роком рік росте твоя тюрма, за роком в рік ... в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безгоріллям просвітку нема...”
Олександр Хоменко
Відтворений на компакті “Живий голос Василя Стуса” теж здобувся на свою окремішню історію. Вірші поета записав на магнітофонну плівку кінцем 60-х його тодішній приятель Леонід Селезенко. Після арешту поета плівку в Селезенка було вилучено, але окремі її копії збереглися в інших василевих друзів.
Проте для загалу Стус лишався “великим німим”. Його поезії читали, але живий голос, живий тембр пам’ятало лише вузьке коло його друзів і однодумців. Він їм з’являвся у снах і видивах, як Іванові Світличному, що йому за тюремними мурами вчувалися:
“Світ Калинцевих візій-див, Драчеві клекоти і хмелі, рій Вінграновських інвектив, чаклунство Ліни, невеселі Голобородькові пастелі і Стусів бас-речитатив”.
Відтепер його може почути кожен. Який він, голос Василя Стуса? Виразний, дещо глухуватий, без надривного пафосу і естрадної “бархатистості”.
Василь промовляє рядки зі своїх “Зимових дерев”. ”Палімпсести”, в’язнична самота і “стовп осіянний” високої поезії ще попереду. Та цяточки й жаринки майбутньої долі вже зблискують у тугому мерехтінні метафор.
Стус накликає свою долю. Він ніби пробує її на дотик, неначе людина, яка перш, ніж увійти в річку, торкається долонею води. “І той, що мітить знаком смерти” вже бовваніє на овиді знаком неминучого. В акустиці доби “приблатньонного шансону” лунає голос поета. Він читає свої вірші, писані давно-давно. Не в цьому столітті.
Павло Вольвач
Стус – явище світове і загальноукраїнське, але зродила його подільська земля. І не лише його. Пластика і барвистість цієї землі наснажила не один талант. “Красо України, Поділля” - не вчора ж то було сказано...
От саме туди, на Поділля, і проляже наш подальший маршрут. Точніше, нашої київської кореспондентки Богдани Костюк, котра комфортабельним автобусом за півдня дісталася зі столиці до унікального міста Кам’янця-Подільського.
У чому полягає унікальність, наша колега розповість сама.
Богдана Костюк
Кам’янець-Подільський називають “перлиною на камені”: над скелями глибокого каньйону, над водами тихої річки Смотрич підносяться потужні вежі і стіни древнього міста.
Тут природа і талант архітекторів створили неповторний краєвид, де стоять поруч православні церкви і католицькі монастирі, костьол і мінарет, ратуша і криниця.
Краєзнавець-історик Ганна Дроздовська розповідає.
Ганна Дроздовська
Кам’янець згадується в історії містобудування як третє місце в світі, що зберегло своє напівострівне розташування після Верони, Берна.
Коли ми говоримо про Кам’янець як місто історичне, то справді з цим містом були пов’язані події, які мали важливе значення не лише для історії України, як Визвольна війна українського народу, не лише для європейської історії, як захоплення Кам’янця турками в 1672-му році, а також події, які мали відголосок в усьому світі, адже Кам’янець називали щитом українських земель.
Це дійсного історичне місто. Це місто, яке привертає увагу великою кількістю архітектурних пам’яток.
В Кам’янці знаходиться більше 200 архітектурних пам’яток.
Богдана Костюк
Лише у Кам’янці можна побачити костьол, а поруч з ним мінарет з фігурою Матері Божої на верхівці – згадка про “турецьку добу” в історії Поділля.
Над старою фортецею височить башта Устима Кармелюка, який був тут ув’язнений, а з високого мосту, що єднає старе місто і фортецю, скидали у Смотрич злодіїв: тих, кого місцева громада засудила до страти. Свого часу свою смерть знайшов на цьому місці і Юрко Хмельницький.
Але не тільки архітектурі, що поєднує риси різних стилів і традиції різних народів, завдячує Кам’янець своєю унікальністю.
Ганна Дроздовська стверджує:
Ганна Дроздовська
Що насамперед робить Кам’янець унікальним поміж інші історичні міста, культурні центри – це його природний ландшафт. Адже, подивіться, Кам’янець розташований на кам’яному півострові. Півострів творився багато мільйонів років тому, коли відступало Сарматське море, і ось тоді річка Смотрич проклала собі такий високий каньйон. Висота його до 50 метрів, і не дивно, що люди з давніх-давен вибрали собі це місце для своїх поселень.
Історія Кам’янця сягає в сиву давнину. Ще в 3-4 тисячолітті до н. е. на цьому півострові і в його околицях жили племена трипільської культури. Це культура, яка заклала основи європейської цивілізації.
А вже пізніше, в 13-му столітті, тут знаходилися поселення, які входили до складу Галицько-Волинського князівства.
Починаючи з 14-го століття Кам’янець – центр подільських земель...
Богдана Костюк
І дбає за свою славну, складну, подеколи суперечливу історію.
Павло Вольвач
А тепер від подільських кам’яниць та бурякових ланів кинемо погляд в інший бік мапи.
Запоріжжя, Запорожжя – вже водній цій гортанній фонетиці комусь привидяться шаровари і тулумбаси, а на степовому вітрі заворушаться вуса та оселедці.
Втім, Запоріжжя – це не лише козацька вольниця. Це ще й безліч усього іншого, тим більше, якщо розглядати цей край не як одиницю бюрократичного територіального виміру, а як простір колишніх Вольностей Війська Запорозького.
І про все це багатоманіття - в одній книзі. В енциклопедії, яка нещодавно побачила світ у славному Запоріжжі.
А поговоримо ми про цю дивовижу з одним із її творців та автором концепції, культурологом Олександром Карасюком.
Пане Карасюк, наскільки мені відомо, подібним виданням не може похвалитися жоден український регіон. Це так?
Олександр Карасюк
Це справді так. Такого формату ілюстрованої енциклопедії ніхто ще не видавав. Принаймні мені це невідомо і нашому видавництву “Дике поле” (місто Запоріжжя).
Павло Вольвач
Пане Олександре, а яка Ваша роль у цій енциклопедії? Ви автор статей і...
Олександр Карасюк
Я створив концепцію тексту і написав весь текст від першої літери до останньої крапки українською, англійською мовами. Ось ще має вийти російсько-англійське видання.
Вона вийшла у двох томах і як однотомник. А взагалі вона складається з п’яти книг – це природа, історія, архітектура, культура і економіка.
Павло Вольвач
В будь-якому варіанті, мені здається, доробок досить значний. Але існує таке вже стале уявлення, штамп про Схід України, що це якась своєрідна пустеля, якесь культурне гетто, витоптана земля.
Олександр Карасюк
По-перше, ми створювали цей фоліант чотири роки. Запорізька область – це унікальний регіон: північ – це майже лісостеп, а південь – це море, це шматки справжньої пустелі, азовські коси.
Павло Вольвач
Тобто, можна говорити, що це наше українське Середземномор’я.
Олександр Карасюк
Навіть у фольклорному будівництві які дахи там на будівлях. Наприклад, взяти архітектуру, то у тому ж Бердянську є просто пречудові зразки архітектури модерну.
Запоріжжя – це взагалі соцмісто так зване, яке будувалося наприкінці 20-х на початку 30-х. Його архітектурний проект отримав дві міжнародні премії в 30-х роках у Парижі на Всесвітньому ярмарку і в Нью-Йорку.
Взагалі в світі не існує такого комплексу в стилі конструктивізм.
В побудові, в розробці цього проекту брали участь багато відомих архітекторів. Це також приклад міжнародного співробітництва в 20-му сторіччі, бо там брали участь багато відомих фірм.
Павло Вольвач
За нинішніх умов так важко видати навіть тоненьку книжчину віршів, а Ви спромоглися на таке поважне видання. Де знайшли гроші? Поставимо питання прямо.
Олександр Карасюк
Гроші виманили від підприємців, такі як “Запоріжсталь”, “Дніпроспецсталь”, “Мотор-Січ”, багато інших.
Павло Вольвач
Пане Олександре, де можна придбати енциклопедію, подивитися на неї?
Олександр Карасюк
Кожна школа в Запорізькій області отримала один примірник енциклопедії. А шкіл, як Ви самі розумієте, там багато. Наклад розійшовся на Запоріжжя, хоча в Києві його можна придбати у видавництві поки що.
Павло Вольвач
Що ж, я бажаю Вам всяких гараздів. До речі, те, що Ви робите свідчить про те, що Ваш край зовсім не був і не є “диким полем”.
Ось така вийшла в нас подорож з голосом поета-невільника, який сам один став більшим від архіпелагу ГУЛАГу із завіконним мигтінням краєвидів, із незвичною енциклопедією.
“В океані рідного народу, відкривать духовні острови,” - пригадуються рядки ще одного поета. Будемо пробувати. Тим більше, літо у розповні, а, отже, в повітрі мерехтять подорожі і мандри...
Це була “Віта Нова”. Шануйтеся і ходіть здорові. А ми із звукооператором Михайлом Петренком зустрінемось із вами за тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 21 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Програма наша про новизну. А чи не найгостріше відчувається новизна саме в подорожі: як географічній, так і духовній.
Щодо останнього, то тут українці можуть дати фору будь-кому - слово “духовність” у декого замість “здрастуйте”. З географією трохи сутужніше, поза як Вест-Індію не відкрили і океанські обшири солоно дихають, скажімо, “еспаньолью”, а не тими ж таки солов’їно-калиновими звуками.
Але нехай. Нам і “просторів рідних Кобеляк” вистачить. Хоча іноді вириваємось і на стратегічні простори: як не “від Сяну до Дону”, то хоча б “від Києва до Лубен”.
І в сьогоднішній нашій програмі, аби мандри рідними кресами видались зримішими, обов’язково будуть виїзди на пленер. Але спочатку все таки про географію духовну.
“Поет став морем” - такий вислів достосовували до Шевченка. Перефразовуючи його, можна сказати, що Стусові судилося стати Материком. Чим більша кількість років віддаляє нас від його відходу, тим докладнішою стає мапа його поезії, тим рельєфніший чин.
Вперше він почав приходити до нас серединою восьмидесятих, як глуха легенда про поета рівня Рільке, якого вбили в уральському концтаборі.
Далі були перші неформальні вечори, напівпідпільні публікації в “Українському віснику”, перша збірка, черга за якою до книгарні “Поезія” розтягнулася за 200 метрів – небачене доти явище в історії вітчизняної літератури.
І ось нарешті, коли Стус вже увійшов і в підручники, і в наукові монографії, і в томики спогадів, з’являється його голос. Живий голос поета, який розчиняв “вікна в позапростір”.
Днями в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулась презентація компакт-диску із реставрованими записами віршів поета в авторському прочитанні.
Докладніше культуролог Олександр Хоменко.
Василь Стус
“Одсліпле листя відчувало яр і палене збігало до потоку, брило стежками навпружки - і покотом донизу в воду остудить пожар...”
Олександр Хоменко
Певно, в цьому є якийсь парадокс: голос Стуса прийшов до нас фактична за 20 років по його смерті. В добу, яка вже не живе поезією, яка заганяє її в гетто аспірантських досліджень та богемних кав’ярень.
Мейнстрімом стала проза, до того ж, сюжетно-комерційна: вибори, кар’єра, банальне виживання, зрештою...
Голосом Стуса відлунює ностальгія. За часом, що тужавівся твердю, а не судомився шоу різного штибу. А ще - в ній відчувається погук непозбутньої містерійності. І то не тільки для його побратимів по таборах, а й для тих, хто входив в українське життя разом з Київським культурологічним клубом та раннім РУХом. Бо Стус, поряд із Шевченком, був прапором національної революції 89-91 років. Це ще один парадокс, бо в колі поетів-дисидентів автор “Палімпсестів” завжди лишався найбільш особистісним і, сказати б, герметичним. Його вірші завжди озивалися на реалії особистої долі, а не на публіцистичні загальники.
Можливо, час тоді був такий: небо близько прихилилося до землі, і було чути виразні кроки – чи то Камінного гостя, чи історії.
Стусове перепоховання в листопаді 1989-го, тисячі й тисячі людей, що заполонили Софійський майдан і Володимирську, безліч свічок на кам’яному ганку безсилого КДБ - після цього шляху назад уже не було.
Стус став точкою відліку і межею водночас. І голос його відлунював голосом вируючих майданів. Проте, йому не було місця в лабіринтах райкомівських коридорів, нашвидкуруч переобладнаних під держадміністрації Незалежної. Він знову пішов у свій особистісний простір: авторської пісні, акторської декламації, у звичну для нього “малесеньку щопту”.
Василь Стус
“...За роком рік росте твоя тюрма, за роком в рік ... в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безгоріллям просвітку нема...”
Олександр Хоменко
Відтворений на компакті “Живий голос Василя Стуса” теж здобувся на свою окремішню історію. Вірші поета записав на магнітофонну плівку кінцем 60-х його тодішній приятель Леонід Селезенко. Після арешту поета плівку в Селезенка було вилучено, але окремі її копії збереглися в інших василевих друзів.
Проте для загалу Стус лишався “великим німим”. Його поезії читали, але живий голос, живий тембр пам’ятало лише вузьке коло його друзів і однодумців. Він їм з’являвся у снах і видивах, як Іванові Світличному, що йому за тюремними мурами вчувалися:
“Світ Калинцевих візій-див, Драчеві клекоти і хмелі, рій Вінграновських інвектив, чаклунство Ліни, невеселі Голобородькові пастелі і Стусів бас-речитатив”.
Відтепер його може почути кожен. Який він, голос Василя Стуса? Виразний, дещо глухуватий, без надривного пафосу і естрадної “бархатистості”.
Василь промовляє рядки зі своїх “Зимових дерев”. ”Палімпсести”, в’язнична самота і “стовп осіянний” високої поезії ще попереду. Та цяточки й жаринки майбутньої долі вже зблискують у тугому мерехтінні метафор.
Стус накликає свою долю. Він ніби пробує її на дотик, неначе людина, яка перш, ніж увійти в річку, торкається долонею води. “І той, що мітить знаком смерти” вже бовваніє на овиді знаком неминучого. В акустиці доби “приблатньонного шансону” лунає голос поета. Він читає свої вірші, писані давно-давно. Не в цьому столітті.
Павло Вольвач
Стус – явище світове і загальноукраїнське, але зродила його подільська земля. І не лише його. Пластика і барвистість цієї землі наснажила не один талант. “Красо України, Поділля” - не вчора ж то було сказано...
От саме туди, на Поділля, і проляже наш подальший маршрут. Точніше, нашої київської кореспондентки Богдани Костюк, котра комфортабельним автобусом за півдня дісталася зі столиці до унікального міста Кам’янця-Подільського.
У чому полягає унікальність, наша колега розповість сама.
Богдана Костюк
Кам’янець-Подільський називають “перлиною на камені”: над скелями глибокого каньйону, над водами тихої річки Смотрич підносяться потужні вежі і стіни древнього міста.
Тут природа і талант архітекторів створили неповторний краєвид, де стоять поруч православні церкви і католицькі монастирі, костьол і мінарет, ратуша і криниця.
Краєзнавець-історик Ганна Дроздовська розповідає.
Ганна Дроздовська
Кам’янець згадується в історії містобудування як третє місце в світі, що зберегло своє напівострівне розташування після Верони, Берна.
Коли ми говоримо про Кам’янець як місто історичне, то справді з цим містом були пов’язані події, які мали важливе значення не лише для історії України, як Визвольна війна українського народу, не лише для європейської історії, як захоплення Кам’янця турками в 1672-му році, а також події, які мали відголосок в усьому світі, адже Кам’янець називали щитом українських земель.
Це дійсного історичне місто. Це місто, яке привертає увагу великою кількістю архітектурних пам’яток.
В Кам’янці знаходиться більше 200 архітектурних пам’яток.
Богдана Костюк
Лише у Кам’янці можна побачити костьол, а поруч з ним мінарет з фігурою Матері Божої на верхівці – згадка про “турецьку добу” в історії Поділля.
Над старою фортецею височить башта Устима Кармелюка, який був тут ув’язнений, а з високого мосту, що єднає старе місто і фортецю, скидали у Смотрич злодіїв: тих, кого місцева громада засудила до страти. Свого часу свою смерть знайшов на цьому місці і Юрко Хмельницький.
Але не тільки архітектурі, що поєднує риси різних стилів і традиції різних народів, завдячує Кам’янець своєю унікальністю.
Ганна Дроздовська стверджує:
Ганна Дроздовська
Що насамперед робить Кам’янець унікальним поміж інші історичні міста, культурні центри – це його природний ландшафт. Адже, подивіться, Кам’янець розташований на кам’яному півострові. Півострів творився багато мільйонів років тому, коли відступало Сарматське море, і ось тоді річка Смотрич проклала собі такий високий каньйон. Висота його до 50 метрів, і не дивно, що люди з давніх-давен вибрали собі це місце для своїх поселень.
Історія Кам’янця сягає в сиву давнину. Ще в 3-4 тисячолітті до н. е. на цьому півострові і в його околицях жили племена трипільської культури. Це культура, яка заклала основи європейської цивілізації.
А вже пізніше, в 13-му столітті, тут знаходилися поселення, які входили до складу Галицько-Волинського князівства.
Починаючи з 14-го століття Кам’янець – центр подільських земель...
Богдана Костюк
І дбає за свою славну, складну, подеколи суперечливу історію.
Павло Вольвач
А тепер від подільських кам’яниць та бурякових ланів кинемо погляд в інший бік мапи.
Запоріжжя, Запорожжя – вже водній цій гортанній фонетиці комусь привидяться шаровари і тулумбаси, а на степовому вітрі заворушаться вуса та оселедці.
Втім, Запоріжжя – це не лише козацька вольниця. Це ще й безліч усього іншого, тим більше, якщо розглядати цей край не як одиницю бюрократичного територіального виміру, а як простір колишніх Вольностей Війська Запорозького.
І про все це багатоманіття - в одній книзі. В енциклопедії, яка нещодавно побачила світ у славному Запоріжжі.
А поговоримо ми про цю дивовижу з одним із її творців та автором концепції, культурологом Олександром Карасюком.
Пане Карасюк, наскільки мені відомо, подібним виданням не може похвалитися жоден український регіон. Це так?
Олександр Карасюк
Це справді так. Такого формату ілюстрованої енциклопедії ніхто ще не видавав. Принаймні мені це невідомо і нашому видавництву “Дике поле” (місто Запоріжжя).
Павло Вольвач
Пане Олександре, а яка Ваша роль у цій енциклопедії? Ви автор статей і...
Олександр Карасюк
Я створив концепцію тексту і написав весь текст від першої літери до останньої крапки українською, англійською мовами. Ось ще має вийти російсько-англійське видання.
Вона вийшла у двох томах і як однотомник. А взагалі вона складається з п’яти книг – це природа, історія, архітектура, культура і економіка.
Павло Вольвач
В будь-якому варіанті, мені здається, доробок досить значний. Але існує таке вже стале уявлення, штамп про Схід України, що це якась своєрідна пустеля, якесь культурне гетто, витоптана земля.
Олександр Карасюк
По-перше, ми створювали цей фоліант чотири роки. Запорізька область – це унікальний регіон: північ – це майже лісостеп, а південь – це море, це шматки справжньої пустелі, азовські коси.
Павло Вольвач
Тобто, можна говорити, що це наше українське Середземномор’я.
Олександр Карасюк
Навіть у фольклорному будівництві які дахи там на будівлях. Наприклад, взяти архітектуру, то у тому ж Бердянську є просто пречудові зразки архітектури модерну.
Запоріжжя – це взагалі соцмісто так зване, яке будувалося наприкінці 20-х на початку 30-х. Його архітектурний проект отримав дві міжнародні премії в 30-х роках у Парижі на Всесвітньому ярмарку і в Нью-Йорку.
Взагалі в світі не існує такого комплексу в стилі конструктивізм.
В побудові, в розробці цього проекту брали участь багато відомих архітекторів. Це також приклад міжнародного співробітництва в 20-му сторіччі, бо там брали участь багато відомих фірм.
Павло Вольвач
За нинішніх умов так важко видати навіть тоненьку книжчину віршів, а Ви спромоглися на таке поважне видання. Де знайшли гроші? Поставимо питання прямо.
Олександр Карасюк
Гроші виманили від підприємців, такі як “Запоріжсталь”, “Дніпроспецсталь”, “Мотор-Січ”, багато інших.
Павло Вольвач
Пане Олександре, де можна придбати енциклопедію, подивитися на неї?
Олександр Карасюк
Кожна школа в Запорізькій області отримала один примірник енциклопедії. А шкіл, як Ви самі розумієте, там багато. Наклад розійшовся на Запоріжжя, хоча в Києві його можна придбати у видавництві поки що.
Павло Вольвач
Що ж, я бажаю Вам всяких гараздів. До речі, те, що Ви робите свідчить про те, що Ваш край зовсім не був і не є “диким полем”.
Ось така вийшла в нас подорож з голосом поета-невільника, який сам один став більшим від архіпелагу ГУЛАГу із завіконним мигтінням краєвидів, із незвичною енциклопедією.
“В океані рідного народу, відкривать духовні острови,” - пригадуються рядки ще одного поета. Будемо пробувати. Тим більше, літо у розповні, а, отже, в повітрі мерехтять подорожі і мандри...
Це була “Віта Нова”. Шануйтеся і ходіть здорові. А ми із звукооператором Михайлом Петренком зустрінемось із вами за тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
