Аудіозапис програми:
Київ, 5 липня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
“Українська правда” повідомляє, що четвертого липня на Співочому полі у Києві на церемонію висунення Ющенка у президенти зібралося більше тридцяти п’яти тисяч осіб. Поле було заповнено вщерть. Кажуть, що частину людей зупинили на верхніх ярусах, частина, стараннями влади, не доїхала до Києва.
“Зібрання людей на Співочому полі, - продовжує часопис, - мало велике агітаційне значення”. Якщо на церемонію дійсно приїхали представники усіх тридцяти п’яти тисяч населених пунктів України, тоді в кожному з них з’явилося по одному потужному агітатору.
Крім того, масове висунення Ющенка у президенти є попередженням владі: боротися з фальсифікатом буде не він, а самі люди.
Словом, відбулось щось подібне до старту подіям за мотивами “грузинського сценарію”.
Тим часом численні Інтернет-проекти розповідають про не менш численні сценарії, розроблені російськими політтехнологами.
Про міру цинізму останніх, яку вартувало б назвати безміром, розповідає Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Почнемо з Інтернет-проекту “Українська правда”. Він опублікував сценарій обрання Леоніда Кучми на третій термін. Як стверджує редакція цього видання, цей сценарій був запропонований главі президентської адміністрації Віктору Медведчуку російськими політтехнологами, очевидно, Маратом Гельманом або його “учнями”.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Сергій Грабовський
І хоча сценарій у первинному вигляді не був узятий до реалізації, його публікатори стверджують, що частина цих напрацювань може бути реалізована хоч узавтра.
Наприклад, запропоновано було провести референдум щодо надання російській мові статусу державної та щодо особливих стосунків України з Росією у межах Єдиного економічного простору.
Мета референдуму формулюється чітко – розколоти суспільство, дестабілізувати країну.
Інша акція з дестабілізації – призначення 5-7 вкрай непопулярних губернаторів, головним чином у політично активних західних областях, щоб спровокувати населення піднятися на боротьбу з ними.
Ще один пропонований сценарієм захід – на думку незалежних аналітиків, повністю втілений у життя, на відміну від попередніх, - розбурхати не тільки політичний, а й особистий конфлікт Ющенка та Януковича.
На додачу імпортні політтехнологи пропонують “підігріти” конфлікти між кримськими татарами і кримськими росіянами на ґрунті розподілу земель Південного Криму та навколо пам‘ятника “Орлят” у Львові поміж різними групами українців та між українцями й поляками.
І на тлі страшних зіткнень, за задумом авторів сценарію, мають з‘явитися рятівники нації – “новий старий” Президент Кучма та керівник його канцелярії.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Сергій Грабовський
А на сайті московської “Независимой газеты” з‘явилися начерки інших розроблених росіянами сценаріїв для України.
За першим із них, до кінця липня вигулькне неочікуваний претендент на посаду глави Української держави, котрий наче стане вихідцем із силових структур, конкретно – колегою Путіна по КҐБ.
Інший сценарій, за твердженням газети, передбачає третій термін Леоніда Кучми, який триватиме тільки два роки – до парламентських виборів 2006-го року. А тоді, мовляв, буде вирощений “сильний” кандидат від чинного режиму, котрий легко подолає Віктора Ющенка, і, звичайно, буде, як і у всіх інших згаданих сценаріях, лояльним до Москви.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Андрій Охрімович
Здавалося б, офіційне висування кандидатів мало би спонукати інтернет-громадськість на продукування сценаріїв виборчих маніпуляцій, хвилю протестів проти рейтингів та докорянь усім без винятку кандидатам: “Де ви раніше такі хороші були?” Мовляв, кинули дитину у родильному будинку, а тепер на випускний припхались.
Однак форумна братія продемонструвала бійцівську незворушність. Ніхто й оком не моргнув, не закашлявся, не вдавився вареником і не зрадив попередній парадигмі.
Звідси припущення, що висування віртуальне відбулось значно раніше од офіційного.
Крім того, на ставлення форумчан до офіційної інформації впливають два постулати: по-перше, газетою краще бити мух, а по-друге, телевізор комп’ютеру не указ. До того ж по “ящику” важко не те що якийсь протест український побачити, але й на рідну Верховну Раду з її млявоперетікаючими розумовими потугами глянуть не дають.
Тож сідають люди за компи та, ворушачи у світлі монітора біцепсами, клацають повідомлення у віртуальне та дуже колективне позасвідоме.
Далі Віктор Недоступ. Рубрика “Палата № 6”.
Віктор Недоступ
На форум сайту “Майдан.Орг.Ю-Ей” такий собі Громадянин надіслав крик опозиційної душі: “Шановні депутати! Те, що п’ятий канал розпочав трансляцію засідань Верховної Ради – просто чудово! Але у нас, у Донецьку, транслюються лише бандитські канали та ще канал христопродавця Васильєва. Чи не пора покласти край задурюванню населення мільйонного міста? Адже з подачі бандитських каналів “Нашою Україною” деякі задурені у Донбасі лякають дітей”.
Тим часом відвідувачів “Українського поталу” заспокоїли: прем’єр-міністр заявив, що ціни на нафтопродукти зростати не будуть.
“Значить ринку кранти, – песимізує такий собі Маркетер, – вводиться планова економіка...”
Дописувач за підписом Гість продемонстрував відсутність ілюзій на цей рахунок: “Як скажуть, так і буде, з точністю до навпаки”.
Однак цю щемку тему витіснило повідомлення про те, що під час виступу Віктора Ющенка у прямому ефірі у Кіровограді на приватній радіостанції в місті начебто випадково відключили електрику.
“Може просто випадковий збіг обставин?” – висуває мирну версію якийсь Анонім.
“У цій країні, – не погоджується персонаж за підписом Оптиміст, – навіть “Камази” випадково людей не давлять”.
На форумі сайту “Фор-Ю-Ей” обговорюють іншу медійну передвиборну катастрофу.
Такий собі Слобожанин висунув свою версію затримання керівників компанії “Воля-кабель”: через те, мовляв, що компанія транслювала засідання Верховної Ради. Однак інкримінували їм чомусь розповсюдження порнографії. “Кучманоїди – борці за суспільну мораль, – коментує такий собі Вучч, – звучить як анекдот”.
Тим часом майже всі українські форуми обговорюють студентські протести в Сумах.
На форумі “Української правди” студент сумського держуніверситету опублікував відкритого листа до голови президентської адміністрації Віктору Медведчуку, де розповідає про суть протесту та в чому полягає порушення українського законодавства.
“Браво студенти! Давіть гадюку! – захоплено пише відвідувач на прізвисько Лось. – Покропіть їх святою водою, вони цього бояться”.
Натомість дописувач за підписом випускник СумДУ захвату не поділяє: “Студенти! Ви до кого звертаєтесь? “Сонце демократії”, “тепло та світло”... Тьху! Ви що думаєте це вас челядь гнобить? Гнати цю братію треба всю!”
Андрій Охрімович
Як говорив один мічіганський політик, виборча компанія виглядає значно приємнішою і успішнішою, якщо цілувати тільки тих дівчаток, котрі вже можуть голосувати.
Але, на жаль чи на щастя, електорат складається не тільки з довгоногих красуньок. Попхаються на дільниці ще й неголені дядьки і тотожні дядькам тітки та, як писав поет, “баби в хустках навперехрест”.
І тоді залежатиме, хто з кандидатів сподобався їм найбільше, кого з них поцілує в ясні очі згадуваний електорат?
А кандидатів, зокрема на пост українського Президента, схоже, бракувати не буде, як і карколомних сюжетів, закручених довкола виборчого процесу.
Павло Вольвач. “Екстрема в Павутині”
Павло Вольвач
Пригадується мені десь вчута крилата фраза: “Дивлячись на обличчя політиків-кандидатів, радуйся, що тільки один з них переможе”.
Передвиборчі президентські перегони в Україні розпочалися, і вже переший день видав сім прізвищ, що претендують на найвищий державний пост.
Можна сказати, що кожне “лицьо” тут досить впізнаване, хоча є й такі, що пригадуються, як мовив поручник Ржевський, “с трудомс”.
Ну, наприклад, голова Слов’янської партії Олександр Базилюк. Чи Олександр Ржавський, лідер такого собі об’єднання “Єдина Родина”. Він уже заявив, що хоче стати “батьком нації”, а майбутню Україну будуватиме за принципом сім’ї. Щоправда, не вказується, якої саме? Ще Ржавський хоче відмовиться від армії, перетворивши Україну “на центр духовних та екологічних ініціатив”, а також послати всіх нелегалів на будови автобанів.
Пані Вітренко хоч і встигла підзабутися, а все ж таки не потребує якихось представлень. Вона, як і махатма Ржавський, пробуватиме стати батьком чи, то пак, матір’ю нації вже вдруге і також бачить щастя України в сім’ї, наразі братніх народів: білоруського та російського.
Їй вторуватиме ще один “сім’янин”, лідер КПУ Петро Симоненко, якого, втім, “наша Наташа” звинувачує в опортунізмі і відступництві, як і ветерана передвиборчих перегонів, голову СПУ Олександра Мороза.
Ну і, нарешті, два “супертяжі” нинішньої президентської компанії: Віктор Янукович та Віктор Ющенко. Першого у Запоріжжі підтримав з’їзд “Партії регіонів” і представники ще кількох впливових партій та парламентських фракцій. Ющенко висунув себе сам на вчорашньому мітингу у Києві, який розпочався на Співочому полі, а завершився біля будівлі Центвиборчкому.
“Ну, а де ж екстрема?” - спитаєте ви.
Представники “Нашої України” заявляли про можливі провокації і не тільки на мітингу. Йшлося, зокрема, про інсценування бійок та бешкетів, в яких потім можна було б звинуватити прихильників Ющенка.
На мітингу я був, бійок не бачив, а ось на бритоголових хлопців в чорному вбранні увагу звернув. Як запевнили потім організатори акції, таємничі хлопці спробували вчинити провокацію, намагаючись розповсюдити в натовпі дармову горілку. Так воно було чи ні – не скажу. Мені, наприклад, горілки не дісталось. Доведеться чекати іншого разу.
Андрій Охрімович
Після деякої перерви єдиний у своєму роді онлайновий часопис “Потяг-76” знову вирушив у Центральноєвропейському напрямку.
Своє повернення на віртуальні рейки часопис відзначив літературно-музичним перформансом у Могилянці.
Відгуки на цю акцію на Форумі з культури “Майдану” свідчать, що було “класно. Грала “Перкалаба”. Всі натхненно розказували своє і чуже”.
Гучні мистецькі акції – річ дуже добра, але варто все ж зупинитися на текстах, які заповнили вагончики-сторінки “Потягу”, що вирушив у свій третій рейс.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Насамперед зазирнемо до вагону, де міститься проза. Наразі це уривки з нового роману Світлани Пиркало “Не думай про червоне”, що готується до друку у видавництві “Факт”. Тексту передує застереження: ”Не для молодшого шкільного віку. Не рекомендується Міністерством освіти.” Як завжди у Пиркало, дотепно, цікаво і, якщо й не для шкільного, то для студентського віку, точно.
Вагон №3 – есеїстика – у цьому рейсі викликає особливий інтерес. Знаний польський літературознавець, україніст і перекладач Оля Гнатюк у розділі з книжки “Прощання з імперією” розмірковує про поняття Центральної Європи. Резюме таке: хоча це ефемерне утворення марно шукати на політичній мапі, “вона знову стала частиною європейської свідомості. В кожній з культур – чеській, польській, угорській, словенській – цей дискурс успішно протиставляв себе уніфікаційним тенденціям у культурі, тобто витворенню з національної культури різновиду спільної соціалістичної культури, а в результаті – спільної ідентичності”.
Міту про Центральну Європу присвячено і есей чи не найвідомішого в Україні сучасного польського автора Анджея Стасюка “Праворуч сімнадцятого градуса”.
Для тих, хто не дуже знається на географії зазначу, що сімнадцятий градус – це десь біля Відня. Неможливо не навести Стасюкове визначення Центральної Європи – зразок геопоетики у чистому вигляді: “Це вигадка, це легенда, це міф. Я цілком з цим погоджуюсь. Центральна Європа не існує насправді. Це тільки сон, який сниться. До того ж, сниться не всім, а лише обраним. Так, як сниться мені. Її межі невиразні, поплутані й химерні. Вони тягнуться у просторі, у часі, тягнуться у свідомості, у серцях, у пам’яті, крові, тілах, перетинають навпіл цілості і поєднують розділені частини. Ніхто, власне, й не знає, де все це закінчується і чи взагалі де-небудь починається...”
В інших вагонах Потягу – українська і македонська поезія, інтерв’ю з Тарасом Прохасько, несподіваний уривок з книжки Чеслава Мілоша “Родинна Європа”, повний текст якої незабаром побачить світ у видавництві “Літопис”.
Третій рейс „Потягу-76” видається дещо скромнішим від попередніх за обсягом і претензіями, але не менш цікавим. Аби тільки “Потяг” рухався без запізнень. Втім, пунктуальність, здається, не належить до центральноєвропейських чеснот.
Андрій Охрімович
І на завершення вітання від Василя Симоненка. Як на мене, воно добре вписується у контекст нашого з вами поточного життя.
Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: - Ми - символ доби. - Хто не з нами - той проти Бога. - Хто не з нами - той проти всіх! - І сипалися лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годували холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві у своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля їхнього вічного трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 5 липня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
“Українська правда” повідомляє, що четвертого липня на Співочому полі у Києві на церемонію висунення Ющенка у президенти зібралося більше тридцяти п’яти тисяч осіб. Поле було заповнено вщерть. Кажуть, що частину людей зупинили на верхніх ярусах, частина, стараннями влади, не доїхала до Києва.
“Зібрання людей на Співочому полі, - продовжує часопис, - мало велике агітаційне значення”. Якщо на церемонію дійсно приїхали представники усіх тридцяти п’яти тисяч населених пунктів України, тоді в кожному з них з’явилося по одному потужному агітатору.
Крім того, масове висунення Ющенка у президенти є попередженням владі: боротися з фальсифікатом буде не він, а самі люди.
Словом, відбулось щось подібне до старту подіям за мотивами “грузинського сценарію”.
Тим часом численні Інтернет-проекти розповідають про не менш численні сценарії, розроблені російськими політтехнологами.
Про міру цинізму останніх, яку вартувало б назвати безміром, розповідає Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Почнемо з Інтернет-проекту “Українська правда”. Він опублікував сценарій обрання Леоніда Кучми на третій термін. Як стверджує редакція цього видання, цей сценарій був запропонований главі президентської адміністрації Віктору Медведчуку російськими політтехнологами, очевидно, Маратом Гельманом або його “учнями”.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Сергій Грабовський
І хоча сценарій у первинному вигляді не був узятий до реалізації, його публікатори стверджують, що частина цих напрацювань може бути реалізована хоч узавтра.
Наприклад, запропоновано було провести референдум щодо надання російській мові статусу державної та щодо особливих стосунків України з Росією у межах Єдиного економічного простору.
Мета референдуму формулюється чітко – розколоти суспільство, дестабілізувати країну.
Інша акція з дестабілізації – призначення 5-7 вкрай непопулярних губернаторів, головним чином у політично активних західних областях, щоб спровокувати населення піднятися на боротьбу з ними.
Ще один пропонований сценарієм захід – на думку незалежних аналітиків, повністю втілений у життя, на відміну від попередніх, - розбурхати не тільки політичний, а й особистий конфлікт Ющенка та Януковича.
На додачу імпортні політтехнологи пропонують “підігріти” конфлікти між кримськими татарами і кримськими росіянами на ґрунті розподілу земель Південного Криму та навколо пам‘ятника “Орлят” у Львові поміж різними групами українців та між українцями й поляками.
І на тлі страшних зіткнень, за задумом авторів сценарію, мають з‘явитися рятівники нації – “новий старий” Президент Кучма та керівник його канцелярії.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Сергій Грабовський
А на сайті московської “Независимой газеты” з‘явилися начерки інших розроблених росіянами сценаріїв для України.
За першим із них, до кінця липня вигулькне неочікуваний претендент на посаду глави Української держави, котрий наче стане вихідцем із силових структур, конкретно – колегою Путіна по КҐБ.
Інший сценарій, за твердженням газети, передбачає третій термін Леоніда Кучми, який триватиме тільки два роки – до парламентських виборів 2006-го року. А тоді, мовляв, буде вирощений “сильний” кандидат від чинного режиму, котрий легко подолає Віктора Ющенка, і, звичайно, буде, як і у всіх інших згаданих сценаріях, лояльним до Москви.
Звучить пісня
“Мы русские, русские идут...”
Андрій Охрімович
Здавалося б, офіційне висування кандидатів мало би спонукати інтернет-громадськість на продукування сценаріїв виборчих маніпуляцій, хвилю протестів проти рейтингів та докорянь усім без винятку кандидатам: “Де ви раніше такі хороші були?” Мовляв, кинули дитину у родильному будинку, а тепер на випускний припхались.
Однак форумна братія продемонструвала бійцівську незворушність. Ніхто й оком не моргнув, не закашлявся, не вдавився вареником і не зрадив попередній парадигмі.
Звідси припущення, що висування віртуальне відбулось значно раніше од офіційного.
Крім того, на ставлення форумчан до офіційної інформації впливають два постулати: по-перше, газетою краще бити мух, а по-друге, телевізор комп’ютеру не указ. До того ж по “ящику” важко не те що якийсь протест український побачити, але й на рідну Верховну Раду з її млявоперетікаючими розумовими потугами глянуть не дають.
Тож сідають люди за компи та, ворушачи у світлі монітора біцепсами, клацають повідомлення у віртуальне та дуже колективне позасвідоме.
Далі Віктор Недоступ. Рубрика “Палата № 6”.
Віктор Недоступ
На форум сайту “Майдан.Орг.Ю-Ей” такий собі Громадянин надіслав крик опозиційної душі: “Шановні депутати! Те, що п’ятий канал розпочав трансляцію засідань Верховної Ради – просто чудово! Але у нас, у Донецьку, транслюються лише бандитські канали та ще канал христопродавця Васильєва. Чи не пора покласти край задурюванню населення мільйонного міста? Адже з подачі бандитських каналів “Нашою Україною” деякі задурені у Донбасі лякають дітей”.
Тим часом відвідувачів “Українського поталу” заспокоїли: прем’єр-міністр заявив, що ціни на нафтопродукти зростати не будуть.
“Значить ринку кранти, – песимізує такий собі Маркетер, – вводиться планова економіка...”
Дописувач за підписом Гість продемонстрував відсутність ілюзій на цей рахунок: “Як скажуть, так і буде, з точністю до навпаки”.
Однак цю щемку тему витіснило повідомлення про те, що під час виступу Віктора Ющенка у прямому ефірі у Кіровограді на приватній радіостанції в місті начебто випадково відключили електрику.
“Може просто випадковий збіг обставин?” – висуває мирну версію якийсь Анонім.
“У цій країні, – не погоджується персонаж за підписом Оптиміст, – навіть “Камази” випадково людей не давлять”.
На форумі сайту “Фор-Ю-Ей” обговорюють іншу медійну передвиборну катастрофу.
Такий собі Слобожанин висунув свою версію затримання керівників компанії “Воля-кабель”: через те, мовляв, що компанія транслювала засідання Верховної Ради. Однак інкримінували їм чомусь розповсюдження порнографії. “Кучманоїди – борці за суспільну мораль, – коментує такий собі Вучч, – звучить як анекдот”.
Тим часом майже всі українські форуми обговорюють студентські протести в Сумах.
На форумі “Української правди” студент сумського держуніверситету опублікував відкритого листа до голови президентської адміністрації Віктору Медведчуку, де розповідає про суть протесту та в чому полягає порушення українського законодавства.
“Браво студенти! Давіть гадюку! – захоплено пише відвідувач на прізвисько Лось. – Покропіть їх святою водою, вони цього бояться”.
Натомість дописувач за підписом випускник СумДУ захвату не поділяє: “Студенти! Ви до кого звертаєтесь? “Сонце демократії”, “тепло та світло”... Тьху! Ви що думаєте це вас челядь гнобить? Гнати цю братію треба всю!”
Андрій Охрімович
Як говорив один мічіганський політик, виборча компанія виглядає значно приємнішою і успішнішою, якщо цілувати тільки тих дівчаток, котрі вже можуть голосувати.
Але, на жаль чи на щастя, електорат складається не тільки з довгоногих красуньок. Попхаються на дільниці ще й неголені дядьки і тотожні дядькам тітки та, як писав поет, “баби в хустках навперехрест”.
І тоді залежатиме, хто з кандидатів сподобався їм найбільше, кого з них поцілує в ясні очі згадуваний електорат?
А кандидатів, зокрема на пост українського Президента, схоже, бракувати не буде, як і карколомних сюжетів, закручених довкола виборчого процесу.
Павло Вольвач. “Екстрема в Павутині”
Павло Вольвач
Пригадується мені десь вчута крилата фраза: “Дивлячись на обличчя політиків-кандидатів, радуйся, що тільки один з них переможе”.
Передвиборчі президентські перегони в Україні розпочалися, і вже переший день видав сім прізвищ, що претендують на найвищий державний пост.
Можна сказати, що кожне “лицьо” тут досить впізнаване, хоча є й такі, що пригадуються, як мовив поручник Ржевський, “с трудомс”.
Ну, наприклад, голова Слов’янської партії Олександр Базилюк. Чи Олександр Ржавський, лідер такого собі об’єднання “Єдина Родина”. Він уже заявив, що хоче стати “батьком нації”, а майбутню Україну будуватиме за принципом сім’ї. Щоправда, не вказується, якої саме? Ще Ржавський хоче відмовиться від армії, перетворивши Україну “на центр духовних та екологічних ініціатив”, а також послати всіх нелегалів на будови автобанів.
Пані Вітренко хоч і встигла підзабутися, а все ж таки не потребує якихось представлень. Вона, як і махатма Ржавський, пробуватиме стати батьком чи, то пак, матір’ю нації вже вдруге і також бачить щастя України в сім’ї, наразі братніх народів: білоруського та російського.
Їй вторуватиме ще один “сім’янин”, лідер КПУ Петро Симоненко, якого, втім, “наша Наташа” звинувачує в опортунізмі і відступництві, як і ветерана передвиборчих перегонів, голову СПУ Олександра Мороза.
Ну і, нарешті, два “супертяжі” нинішньої президентської компанії: Віктор Янукович та Віктор Ющенко. Першого у Запоріжжі підтримав з’їзд “Партії регіонів” і представники ще кількох впливових партій та парламентських фракцій. Ющенко висунув себе сам на вчорашньому мітингу у Києві, який розпочався на Співочому полі, а завершився біля будівлі Центвиборчкому.
“Ну, а де ж екстрема?” - спитаєте ви.
Представники “Нашої України” заявляли про можливі провокації і не тільки на мітингу. Йшлося, зокрема, про інсценування бійок та бешкетів, в яких потім можна було б звинуватити прихильників Ющенка.
На мітингу я був, бійок не бачив, а ось на бритоголових хлопців в чорному вбранні увагу звернув. Як запевнили потім організатори акції, таємничі хлопці спробували вчинити провокацію, намагаючись розповсюдити в натовпі дармову горілку. Так воно було чи ні – не скажу. Мені, наприклад, горілки не дісталось. Доведеться чекати іншого разу.
Андрій Охрімович
Після деякої перерви єдиний у своєму роді онлайновий часопис “Потяг-76” знову вирушив у Центральноєвропейському напрямку.
Своє повернення на віртуальні рейки часопис відзначив літературно-музичним перформансом у Могилянці.
Відгуки на цю акцію на Форумі з культури “Майдану” свідчать, що було “класно. Грала “Перкалаба”. Всі натхненно розказували своє і чуже”.
Гучні мистецькі акції – річ дуже добра, але варто все ж зупинитися на текстах, які заповнили вагончики-сторінки “Потягу”, що вирушив у свій третій рейс.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Насамперед зазирнемо до вагону, де міститься проза. Наразі це уривки з нового роману Світлани Пиркало “Не думай про червоне”, що готується до друку у видавництві “Факт”. Тексту передує застереження: ”Не для молодшого шкільного віку. Не рекомендується Міністерством освіти.” Як завжди у Пиркало, дотепно, цікаво і, якщо й не для шкільного, то для студентського віку, точно.
Вагон №3 – есеїстика – у цьому рейсі викликає особливий інтерес. Знаний польський літературознавець, україніст і перекладач Оля Гнатюк у розділі з книжки “Прощання з імперією” розмірковує про поняття Центральної Європи. Резюме таке: хоча це ефемерне утворення марно шукати на політичній мапі, “вона знову стала частиною європейської свідомості. В кожній з культур – чеській, польській, угорській, словенській – цей дискурс успішно протиставляв себе уніфікаційним тенденціям у культурі, тобто витворенню з національної культури різновиду спільної соціалістичної культури, а в результаті – спільної ідентичності”.
Міту про Центральну Європу присвячено і есей чи не найвідомішого в Україні сучасного польського автора Анджея Стасюка “Праворуч сімнадцятого градуса”.
Для тих, хто не дуже знається на географії зазначу, що сімнадцятий градус – це десь біля Відня. Неможливо не навести Стасюкове визначення Центральної Європи – зразок геопоетики у чистому вигляді: “Це вигадка, це легенда, це міф. Я цілком з цим погоджуюсь. Центральна Європа не існує насправді. Це тільки сон, який сниться. До того ж, сниться не всім, а лише обраним. Так, як сниться мені. Її межі невиразні, поплутані й химерні. Вони тягнуться у просторі, у часі, тягнуться у свідомості, у серцях, у пам’яті, крові, тілах, перетинають навпіл цілості і поєднують розділені частини. Ніхто, власне, й не знає, де все це закінчується і чи взагалі де-небудь починається...”
В інших вагонах Потягу – українська і македонська поезія, інтерв’ю з Тарасом Прохасько, несподіваний уривок з книжки Чеслава Мілоша “Родинна Європа”, повний текст якої незабаром побачить світ у видавництві “Літопис”.
Третій рейс „Потягу-76” видається дещо скромнішим від попередніх за обсягом і претензіями, але не менш цікавим. Аби тільки “Потяг” рухався без запізнень. Втім, пунктуальність, здається, не належить до центральноєвропейських чеснот.
Андрій Охрімович
І на завершення вітання від Василя Симоненка. Як на мене, воно добре вписується у контекст нашого з вами поточного життя.
Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: - Ми - символ доби. - Хто не з нами - той проти Бога. - Хто не з нами - той проти всіх! - І сипалися лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годували холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві у своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля їхнього вічного трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
