Нью-Йорк, 16 липня 2004 - Американська мережа громадського телебачення Пі-Бі-Ес (PBS) показала документальний нарис під назвою-запитанням “Чи Росія повертається до придушення преси в радянському стилі?”
Програма Пі-Бі-Ес була підготована до ефіру якраз напередодні вбивства у Москві американського журналіста Пола Хлєбнікова, редактора російськомовного видання журналу “Форбс” (“Forbes”). Йшлося в ній про низку вбивств газетярів в Рязані й Тольятті.
На жаль, як відзначають автори документального нарису, суспільство російське назагал байдуже реагувало на вбивство журналістів, чиї видання насмілилися викривати зловживання владою з боку сильних світу цього місцевого масштабу, як також махінації впливових бізнесменів, у минулому – партійних та комсомольських діячів.
Як зауважує Річард Пайпс, відомий історик, професор Гарвардського університету, коли при владі були комуністи, західним спостерігачам було надто важко дізнатися, що думає пересічний росіянин, бо ж засоби масової інформації поспіль усі контролювалися владою й висловлювали її інтереси. Але з розвалом Радянського Союзу ситуація змінилася, й тепер люди охоче діляться своїми думками. На жаль, каже науковець, ці думки маловтішні. Вони показують, що люди віддають перевагу порядкові, а не свободі, висловлюють сумніви щодо демократії та вільного ринку, відчувають ностальгію за Радянським Союзом. Таке враження, що росіяни не вірять нікому, крім рідних та друзів, і почуваються “у ворожому оточенні”.
На думку історика, на це є три причини. Перша – багатовікова традиція авторитаризму, за якого пересічний громадянин не мав права голосу в державних справах.
Друга причина – розчарування, бо падіння комуністичного режиму не принесло одразу процвітання, обіцяного капіталізмом і демократією. Третя причина – дії президента Путіна, який явно зневажає демократичні процедури й повертає Росію назад, до однопартійної держави, що викликає в суспільстві політичну апатію.
Енн Купер, голова нью-йоркського міжнародного Комітету захисту журналістів, вважає, що вбивства газетярів, помста за викриття злочинів багатих і впливових, являють пряму й безпосередню загрозу вільній пресі в Росії, яку там традиційно зневажали упродовж століть існування імперії.
Вона звертає увагу на результати останніх опитувань громадської думки. У відповідь на запитання, якою мусять бачити Росію іноземні держави, майже половина росіян відповіла: “Могутньою, непереможною, непорушною, великою державою”. Лише 22 % бажали, щоб їхню країну іноземці бачили “заможною й квітучою”, і вже менше 1% – “законослухняною, вільною й демократичною країною”. Ці результати, на думку Річарда Пайпса, не віщують нічого доброго ані майбутньому російської демократії, ані Росії як членові міжнародньої спільноти.
“Це не означає якоїсь генетичної схильності росіян до авторитарного врядування. Тут справа, мабуть, в історичному досвіді. Упродовж 700 років існування як організованої держави Росія мусила правити занадто великою територією за допомогою занадто малих ресурсів. Тож вона покладалася на поліцію й бюрократію. Оскільки росіяни не довіряють один одному, вони покладаються на потужну авторитарну державу, яка має захистити їх одне від одного. Комуністичний режим лише підсилив цю традиційну настанову”, - вважає американський історик.
Пайпс вважає, що для зміни цієї настанови Росії потрібно кілька десятиліть мирного й стабільного існування.
Програма Пі-Бі-Ес була підготована до ефіру якраз напередодні вбивства у Москві американського журналіста Пола Хлєбнікова, редактора російськомовного видання журналу “Форбс” (“Forbes”). Йшлося в ній про низку вбивств газетярів в Рязані й Тольятті.
На жаль, як відзначають автори документального нарису, суспільство російське назагал байдуже реагувало на вбивство журналістів, чиї видання насмілилися викривати зловживання владою з боку сильних світу цього місцевого масштабу, як також махінації впливових бізнесменів, у минулому – партійних та комсомольських діячів.
Як зауважує Річард Пайпс, відомий історик, професор Гарвардського університету, коли при владі були комуністи, західним спостерігачам було надто важко дізнатися, що думає пересічний росіянин, бо ж засоби масової інформації поспіль усі контролювалися владою й висловлювали її інтереси. Але з розвалом Радянського Союзу ситуація змінилася, й тепер люди охоче діляться своїми думками. На жаль, каже науковець, ці думки маловтішні. Вони показують, що люди віддають перевагу порядкові, а не свободі, висловлюють сумніви щодо демократії та вільного ринку, відчувають ностальгію за Радянським Союзом. Таке враження, що росіяни не вірять нікому, крім рідних та друзів, і почуваються “у ворожому оточенні”.
На думку історика, на це є три причини. Перша – багатовікова традиція авторитаризму, за якого пересічний громадянин не мав права голосу в державних справах.
Друга причина – розчарування, бо падіння комуністичного режиму не принесло одразу процвітання, обіцяного капіталізмом і демократією. Третя причина – дії президента Путіна, який явно зневажає демократичні процедури й повертає Росію назад, до однопартійної держави, що викликає в суспільстві політичну апатію.
Енн Купер, голова нью-йоркського міжнародного Комітету захисту журналістів, вважає, що вбивства газетярів, помста за викриття злочинів багатих і впливових, являють пряму й безпосередню загрозу вільній пресі в Росії, яку там традиційно зневажали упродовж століть існування імперії.
Вона звертає увагу на результати останніх опитувань громадської думки. У відповідь на запитання, якою мусять бачити Росію іноземні держави, майже половина росіян відповіла: “Могутньою, непереможною, непорушною, великою державою”. Лише 22 % бажали, щоб їхню країну іноземці бачили “заможною й квітучою”, і вже менше 1% – “законослухняною, вільною й демократичною країною”. Ці результати, на думку Річарда Пайпса, не віщують нічого доброго ані майбутньому російської демократії, ані Росії як членові міжнародньої спільноти.
“Це не означає якоїсь генетичної схильності росіян до авторитарного врядування. Тут справа, мабуть, в історичному досвіді. Упродовж 700 років існування як організованої держави Росія мусила правити занадто великою територією за допомогою занадто малих ресурсів. Тож вона покладалася на поліцію й бюрократію. Оскільки росіяни не довіряють один одному, вони покладаються на потужну авторитарну державу, яка має захистити їх одне від одного. Комуністичний режим лише підсилив цю традиційну настанову”, - вважає американський історик.
Пайпс вважає, що для зміни цієї настанови Росії потрібно кілька десятиліть мирного й стабільного існування.