Нинішнє життя селян на Одещині порівнюватимуть зі станом селян часів голодомору 1932-33 року.

Одеська обласна держадміністрація та її керівник Сергій Гриневецький широко разрекламували, завдяки провладним засобам масової інформації, програму „Регіональна ініціатива”, яку нині представляють не інакше як - Програму порятунку. Про «Регіональну ініціативу» вже не лише дикутують у владних кабінетах, але пишуть у школах, вищих начальних закладах. Фальшиву турботу до проблем селян особливо афішують напередодні виборів.

Тим часом, про реальну ситуацію в регіоні свідчать факти майже повного спустошення сіл, вимирання селян від нестерпного життя... Більшість селян на Одещині ніколи не чули про програму „Регіональна ініціатива” і не відчули на собі тих позитивних змін які вона обіцяє в разі успішної реалізації до 2006 року. Коли чиновники у будинку обласної держадміністрації виголошують чергову промову про позитивні зміни в регіоні – в сільській місцевості від голоду вмирає все новий і новий господар землі...

Свідком не декларацій а реального стану селян на Одещині стала Голова Всеукраїнської Організації Українських Патріотів Ганна Семенюк.

За її словами: „В Одеській області особливо критичний демографічний стан є у Балтському районі. Характерною є висока смертність у працездатному віці, старіння населення, у двічі зменшення народжуваності і особливо смертність від деструктивних явищ (вбивств, самогубств). За 2002 рік сільське населення Одеської області від дестуктивних явищ втратило 1821 селянина, з них дітей до 14 років – 66. Це є жахливі цифри”.

Жах викликає те, вважає Ганна Семенюк, що ситуація на селі в Одеській області не покращується, а погіршується. Село не має розвитку у економічному та демографічному показниках. Триває тотальний занепад.

„Складається враження, що на Одещині триває політика на спустошення села. Немає жодної реально діючої програми, яка б підтримувала тут життєдіяльність. У селах залишилися переважно старі пенсіонери, які не здатні обробляти землю і вона за безцінь переходить в руки тих для кого є далекими плани відродження агропромислового комплексу”. Ганна Семенюк переконана, що якщо влада в Одеській області і далі буде обмежуватися лише гаслами: „стан селян в регіоні незабаром порівнюватимуть зі станом часів голодомору 1932-33 років”.

Стурбованість ситуацією на Одещині висловили днями і активісти обласної організації Української республіканської партії „Собор”. Стан справ досліджували під час поїздок до районів області. Лідер партійної організації Федір Нарійчук був вражений...

„У мене складається враження, що влада не приділяє жодної уваги селу. Влада там є цілком автономною від народу. Молодь позбавлена можливостей реалізувати себе, не має перспективи. З села тікають ті хто з дитинства отримував у спадок від батьків любов до землі... Села вимирають... Вимирає грунт українства, бо традиції українського народу селянство зберігало і передавало у спадок...”

Спустошені хати практично у кожному селі, напіврозвалені будинки колишніх колгоспів – все це зовсім не схоже на умови життя тих хто в Одеській області відповідає за нинішній сумний стан справ. Селяни досить часто не мають хліба до столу, а владні чиновники (в тому числі найвищого рівня) знаходять можливість будувати маєтки недалеко від берега Чорного моря і оголошують різні програми, на зразок, „Регіональних ініціатив”...

Заходячи до спустошеної селянської хати (а їх нині ТИСЯЧІ) думаєш про те, що колись тут панувало життя, радість, сміх. Діти бавилися та грілися на теплій пічці... Ці стіни все це пам”ятають... Чимало селян на Одещині не знають і про те, хто у жовтні 2004 року боротиметься за посаду Президента України. Щоправда, влада турбується про агіткампанію. Напередодні виборів різко зріс наклад районної провладної газети «Совєтскоє Пріднєстров»я». Великі її наклади поширюють безкоштовно.

Селяни скаржаться.Паралельно з мізерним підвищенням пенсій зростають ціни на продукти харчування.

Приміром, у с.Козацькому, Білгород-Дністровського району Одеської області не був не жоден з кандидатів на найвищу державну посаду. Це не дивно, адже вулицями в селі, які традиційно названі на честь більшовицьких лідерів, ледве їздять трактори.

Каже одна з мешканок с.Козацьке:

«Ніхто з кандидатів до нашого села не заїхав. Я поняття про них не маю. Я навіть не знаю як кого знати...»

У с.Козацькому і навколишніх вже багато напівзруйнованих хат. Села на Одещині стримко скорочуються.