Боснія-Герцеґовина, міста Мостар, Сараєво, 12 жовтня 2004 - Мовне питання, поряд з конфесійним, було і залишається досі, але в м’якших формах, каменем розбрату на Балканах. В умовах централізованої Югославії всім, поза Сербією, республікам тоді єдиної держави – Боснії, Македонії, Словенії і Хорватії – накидали єдину мову. Особливо болісним цей процес був для двох республік, оскільки македонська і словенська мови не дуже близькі до сербо-хорватської. Сьогодні, наприклад, певна частина словенців ображаються на сербів – мовляв, ми змушені були вивчати вашу мову.
Але й не все так просто з іншими колишніми республіками. Дехто навіть продовжує твердити, що сербська, хорватська і боснійська мови є однією мовою.
Ось що розповів мені хорватський журналіст Марко Черноґорац про свою мову: “Після розпаду колишньої Югославії дійшло до потреби зробити різницю. Люди хотіли показати, що хорватська вже більше не є, так би мовити, югославською мовою. Адже однією з головних засад нації є мова”.
Як сказав Марко Черноґорац, під час югославського режиму офіційною мовою була сербо-хорватська, хоча такої, фактично, не існувало. Тому в тодішній Хорватській республіці цю мову називали хорватською, у Сербській - сербською, але офіційна назва предмету була “сербо-хорватська мова”.
Ще одним поштовхом для розрізнення мов стала війна початку 90-их років 20-го століття, яка забрала життя десятків тисяч мешканців колишньої Югославії, особливо багато в Боснії-Герцеґовині.
Природна потреба мати свою мову обернулася в перегинання палки. На державному рівні було вирішено ввести в хорватську мову архаїчні, забуті слова, які колись вживалися, але під впливом так званого культурного обміну всередині Югославії вийшли з ужитку.
Однак на цьому зміни не припинилися. Як розповів журналіст Національного радіо Хорватії Марко Черноґорац, почали придумувати нові слова, щоб на всі поняття мати свої власні, а не запозичені назви, особливо якщо подібне слово було в сербській мові. І часто ті слова були смішними. Наприклад, раніше в хорватській мові вживали слово “датум” (дата, число). Тепер його витискує інше слово “надневак”. Це слово з давньої хорватської мови. Коли це слово вжили вперше, то в багатьох був шок. “Це якби я заговорив, - каже Марко Черноґорац, - старофранцузькою мовою.
З часом це слово, як і інші подібні, прижилося в хорватській мові, але частину з них суспільство не прийняло.
Ще одна проблема сьогоднішньої Хорватії – паралельне вживання трьох граматик і трьох різних словників. І це немає жодного стосунку, як сказав мій заґребський колега Марко Черноґорац, до сербсько-хорватського тертя. Це проблема становлення оновленої мови.
Але й не все так просто з іншими колишніми республіками. Дехто навіть продовжує твердити, що сербська, хорватська і боснійська мови є однією мовою.
Ось що розповів мені хорватський журналіст Марко Черноґорац про свою мову: “Після розпаду колишньої Югославії дійшло до потреби зробити різницю. Люди хотіли показати, що хорватська вже більше не є, так би мовити, югославською мовою. Адже однією з головних засад нації є мова”.
Як сказав Марко Черноґорац, під час югославського режиму офіційною мовою була сербо-хорватська, хоча такої, фактично, не існувало. Тому в тодішній Хорватській республіці цю мову називали хорватською, у Сербській - сербською, але офіційна назва предмету була “сербо-хорватська мова”.
Ще одним поштовхом для розрізнення мов стала війна початку 90-их років 20-го століття, яка забрала життя десятків тисяч мешканців колишньої Югославії, особливо багато в Боснії-Герцеґовині.
Природна потреба мати свою мову обернулася в перегинання палки. На державному рівні було вирішено ввести в хорватську мову архаїчні, забуті слова, які колись вживалися, але під впливом так званого культурного обміну всередині Югославії вийшли з ужитку.
Однак на цьому зміни не припинилися. Як розповів журналіст Національного радіо Хорватії Марко Черноґорац, почали придумувати нові слова, щоб на всі поняття мати свої власні, а не запозичені назви, особливо якщо подібне слово було в сербській мові. І часто ті слова були смішними. Наприклад, раніше в хорватській мові вживали слово “датум” (дата, число). Тепер його витискує інше слово “надневак”. Це слово з давньої хорватської мови. Коли це слово вжили вперше, то в багатьох був шок. “Це якби я заговорив, - каже Марко Черноґорац, - старофранцузькою мовою.
З часом це слово, як і інші подібні, прижилося в хорватській мові, але частину з них суспільство не прийняло.
Ще одна проблема сьогоднішньої Хорватії – паралельне вживання трьох граматик і трьох різних словників. І це немає жодного стосунку, як сказав мій заґребський колега Марко Черноґорац, до сербсько-хорватського тертя. Це проблема становлення оновленої мови.