Київ, 13 жовтня 2004 - Ця тема актуальна, мабуть, для кожної родини, де є діти. Бо якими б слухняними, та вихованими вони б не були, час від часу батьки стикаються з тим, що діти говорять неправду. Що це: невинні вигадки, фантазія, чи свідома брехня?
У родині моїх друзів, цілком забезпеченій і благополучній, стався прикрий випадок: син-шестикласник набрехав, що у школі збирають гроші на ремонт, а чималу отриману суму витратив у комп”ютерному клубі. Приклади дитячої нещирості знайомі, мабуть, усім батькам: малюк захоплено розповідає про чудовисько, яке він зустрів у саду, школярка вириває з щоденника сторінку з „двійкою”, підліток каже неправду про те, як провів вільний час. Що це: невинні дитячі вигадки, чи справжнісінька брехня?
Загальновідомо, що діти люблять фантазувати. Психологи вважають, що найбільше фантазують діти-інтраверти, самотні, схильні до захворювань та аутизму. Але і звичайні здорові дошкільнята нерідко живуть у власному фантастичному світі і, трапляється, не розрізняють вигадку та реальність. У своїх фантазіях вони стають головними героями незвичайних пригод, досягають уваги і визнання, яких їм не вистачає у реальному житті. Вони переносять у нашу дійсність вигаданих ними істот і казкові персонажі або самі втікають у створений власною уявою світ. Ці фантазії допомагають малюкам зробити своє життя більш насиченим і цікавим, а іноді навіть мають психотерапевтичний ефект: те, що недоступне дитині в дійсності, досягається за допомогою уяви. Як ставитися до цього дорослим? Найкраще - постаратися і самим трохи пофантазувати разом з дитиною.
Але існує й інший вид дитячої нещирості: коли дитина свідомо говорить неправду. І тут найголовніше знайти відповідь на питання: чому вона це робить? А від цієї відповіді залежить вже батьківська тактика.
Найпоширинішою причиною дитячої брехні, на думку фахівців, є страх перед покаранням. Тож батькам варто замислитись: чи завжди їхні „каральні заходи” відповідають серйозності дитячої провини?
Неріко діти брешуть і задля підвищення авторитету серед однолітків, певної вигоди, винагороди, досягнення якоїсь омріяної мети. У цьому випадку батькам потрібно не лише пояснити, що для досягнення гідної мети брехати зовсім не обов”язково, а й спробувати зрозуміти, чому це так важливо для дитини, постаратися їй допомогти.
Ще одна причина дитячої, чи, радше, підліткової, брехні – прагнення більшої незалежності й самостійності. І тут дуже важливо поважати право дитини, що дорослішає, на власний внутрішній світ і власне життя. Адже досягти щирих стосунків можна лише за допомогою взаємної довіри.
Можна, мабуть, назвати ще не одну причину дитячої брехні. Але головна з них, на мою думку, ми всі, дорослі. Адже діти бачать і розуміють набагато більше, ніж видається дорослим. І якщо говорять неправду батьки і вчителі, якщо лицемірять політики і провідники нації, якщо нещирим є все наше суспільство, то чого ж ми хочемо від дітей?
А може кожному з нас, старших, варто почати з себе?
У родині моїх друзів, цілком забезпеченій і благополучній, стався прикрий випадок: син-шестикласник набрехав, що у школі збирають гроші на ремонт, а чималу отриману суму витратив у комп”ютерному клубі. Приклади дитячої нещирості знайомі, мабуть, усім батькам: малюк захоплено розповідає про чудовисько, яке він зустрів у саду, школярка вириває з щоденника сторінку з „двійкою”, підліток каже неправду про те, як провів вільний час. Що це: невинні дитячі вигадки, чи справжнісінька брехня?
Загальновідомо, що діти люблять фантазувати. Психологи вважають, що найбільше фантазують діти-інтраверти, самотні, схильні до захворювань та аутизму. Але і звичайні здорові дошкільнята нерідко живуть у власному фантастичному світі і, трапляється, не розрізняють вигадку та реальність. У своїх фантазіях вони стають головними героями незвичайних пригод, досягають уваги і визнання, яких їм не вистачає у реальному житті. Вони переносять у нашу дійсність вигаданих ними істот і казкові персонажі або самі втікають у створений власною уявою світ. Ці фантазії допомагають малюкам зробити своє життя більш насиченим і цікавим, а іноді навіть мають психотерапевтичний ефект: те, що недоступне дитині в дійсності, досягається за допомогою уяви. Як ставитися до цього дорослим? Найкраще - постаратися і самим трохи пофантазувати разом з дитиною.
Але існує й інший вид дитячої нещирості: коли дитина свідомо говорить неправду. І тут найголовніше знайти відповідь на питання: чому вона це робить? А від цієї відповіді залежить вже батьківська тактика.
Найпоширинішою причиною дитячої брехні, на думку фахівців, є страх перед покаранням. Тож батькам варто замислитись: чи завжди їхні „каральні заходи” відповідають серйозності дитячої провини?
Неріко діти брешуть і задля підвищення авторитету серед однолітків, певної вигоди, винагороди, досягнення якоїсь омріяної мети. У цьому випадку батькам потрібно не лише пояснити, що для досягнення гідної мети брехати зовсім не обов”язково, а й спробувати зрозуміти, чому це так важливо для дитини, постаратися їй допомогти.
Ще одна причина дитячої, чи, радше, підліткової, брехні – прагнення більшої незалежності й самостійності. І тут дуже важливо поважати право дитини, що дорослішає, на власний внутрішній світ і власне життя. Адже досягти щирих стосунків можна лише за допомогою взаємної довіри.
Можна, мабуть, назвати ще не одну причину дитячої брехні. Але головна з них, на мою думку, ми всі, дорослі. Адже діти бачать і розуміють набагато більше, ніж видається дорослим. І якщо говорять неправду батьки і вчителі, якщо лицемірять політики і провідники нації, якщо нещирим є все наше суспільство, то чого ж ми хочемо від дітей?
А може кожному з нас, старших, варто почати з себе?