Київ, 17 листопада 2004 - Тривалі й напружені президентські перегони, на думку психологів, справляють значний вплив і на психоемоційний стан виборців. Та, виявляється, високий ступінь політизації та поляризації суспільства заторкує не лише громадське, а й родинне життя.
Перебіг нинішньої виборчої кампанії, зростання в суспільстві напруженності, прихованої агресивності та, водночас, страху і невпевненості в майбутньому чимдалі більше непокоїть не лише політиків, а й психологів. Особливу стурбованість фахівців викликає дуже високий ступінь поляризації суспільства. Причому, нерідко поділ відбувається не лише за регіональними чи соціальними ознаками, але і на рівні окремих родин.
Днями колега, яка працює в сімейній консультації, розповіла, що до неї звернулася подружня пара, яка опинилася на межі розлучення через... вибори. Дружина голосувала за одного кандидата, а чоловік – за іншого. Прикметно, що раніше ніяких політичних конфліктів у родині не виникало. Обоє хочуть, начебто, зберегти родину, але кожен з них ніяк не може змиритися з „неправильним”, на його думку, вибором подружжя. І цей випадок не поодинокий. Звичайно, можливо, політичні незгоди подружньої пари – це прояв якогось іншого глибокого конфлікту в родині, але на тривожні думки ця ситуація наводить.
Ще одна лінія політичного протистояння в родині проходить між поколіннями. Люди старші віддають перевагу стабільності та спокою. Молодь же прагне перемін. У неї за плечима немає сумного досвіду життя за тоталітарного режиму, тягаря страху і постійної перестороги. Молоді люди хочуть самі вирішувати свою долю. Знаю не одну родину, де саме вибори загострили конфлікт між батьками і дітьми. Втім, нерідко молодим, більш освіченим і активним, вдається „навернути” і старше покоління.
Та все ж, як чинити, якщо „політичного консенсусу” в родині досягти не вдалося? Розлучатися? Припинити спілкування з батьками чи дідусем? Перш за все, якими б важливими ми не вважали ці вибори, спробуємо приборкати емоції. Кожна людина має право на власну думку, переконання і навіть на власну помилку, як би це не засмучувало її рідних. Головне, не слід дивитися на свого політичного опонента в родині як на ворога. Звичайно ж, варто дискутувати, сперечатися, переконувати. Але – спокійно, стримано, без особистих звинувачень і образ. Дуже важливо навчитися поважати чужі погляди, навіть якщо вони, на вашу думку, глибоко хибні.
І ще: якщо ви бачите, що ця тема надто драстична й болюча для вашого співрозмовника, особливо – людини старшого віку – краще припинити дискусію. Родина – не найкраще поле для політичних баталій. До того ж, власною толерантність та зваженістю ви принесете більше користі „своєму” кандидатові, аніж агресивністю, напором, розбурхуванням пристрастей.
Вибори рано чи пізно закінчуються, а життя продовжується. Поруч лишаються жити прибічники і кандидата-переможця, і переможеного. І вони просто приречені знайти спільну мову і в межах окремої родини, і в масштабі всієї країни. Якщо їх, звичайно, хвилює доля цієї родини і цієї країни.
Перебіг нинішньої виборчої кампанії, зростання в суспільстві напруженності, прихованої агресивності та, водночас, страху і невпевненості в майбутньому чимдалі більше непокоїть не лише політиків, а й психологів. Особливу стурбованість фахівців викликає дуже високий ступінь поляризації суспільства. Причому, нерідко поділ відбувається не лише за регіональними чи соціальними ознаками, але і на рівні окремих родин.
Днями колега, яка працює в сімейній консультації, розповіла, що до неї звернулася подружня пара, яка опинилася на межі розлучення через... вибори. Дружина голосувала за одного кандидата, а чоловік – за іншого. Прикметно, що раніше ніяких політичних конфліктів у родині не виникало. Обоє хочуть, начебто, зберегти родину, але кожен з них ніяк не може змиритися з „неправильним”, на його думку, вибором подружжя. І цей випадок не поодинокий. Звичайно, можливо, політичні незгоди подружньої пари – це прояв якогось іншого глибокого конфлікту в родині, але на тривожні думки ця ситуація наводить.
Ще одна лінія політичного протистояння в родині проходить між поколіннями. Люди старші віддають перевагу стабільності та спокою. Молодь же прагне перемін. У неї за плечима немає сумного досвіду життя за тоталітарного режиму, тягаря страху і постійної перестороги. Молоді люди хочуть самі вирішувати свою долю. Знаю не одну родину, де саме вибори загострили конфлікт між батьками і дітьми. Втім, нерідко молодим, більш освіченим і активним, вдається „навернути” і старше покоління.
Та все ж, як чинити, якщо „політичного консенсусу” в родині досягти не вдалося? Розлучатися? Припинити спілкування з батьками чи дідусем? Перш за все, якими б важливими ми не вважали ці вибори, спробуємо приборкати емоції. Кожна людина має право на власну думку, переконання і навіть на власну помилку, як би це не засмучувало її рідних. Головне, не слід дивитися на свого політичного опонента в родині як на ворога. Звичайно ж, варто дискутувати, сперечатися, переконувати. Але – спокійно, стримано, без особистих звинувачень і образ. Дуже важливо навчитися поважати чужі погляди, навіть якщо вони, на вашу думку, глибоко хибні.
І ще: якщо ви бачите, що ця тема надто драстична й болюча для вашого співрозмовника, особливо – людини старшого віку – краще припинити дискусію. Родина – не найкраще поле для політичних баталій. До того ж, власною толерантність та зваженістю ви принесете більше користі „своєму” кандидатові, аніж агресивністю, напором, розбурхуванням пристрастей.
Вибори рано чи пізно закінчуються, а життя продовжується. Поруч лишаються жити прибічники і кандидата-переможця, і переможеного. І вони просто приречені знайти спільну мову і в межах окремої родини, і в масштабі всієї країни. Якщо їх, звичайно, хвилює доля цієї родини і цієї країни.