Київ, 2 грудня 2004 - Останніми днями багато говорять про феномен Майдану. Майдану Незалежності в столиці і сотень майданів у містах, містечках і селах країни. Про ту особливу атмосферу, яка там панує. Щодня буваючи на Майдані в Києві, я насамперед звертаю увагу на настрої, психологічний стан людей. Тож можу засвідчити, що атмосфера ця справді дивовижна: посмішки, позитивна налаштованість, піднесеність, відсутність будь-якої агресивності, доброзичливість, чемність. Кумедний приклад: одна немолода жінка, яка, за власним визнанням, голосувала за провладного кандидата, з подивом розповіла мені, що „помаранчеві” молоді люди постійно поступаються їй місцем у метро. Погодьтеся, явище не надто типове для громадського транспорту, але – кольори зобов’язують.
До речі, ця доброзичливість і толерантність поширюється і на тих, хто приїжджає до Києва зі східних регіонів на підтримку свого кандидата. Серед них, ніде правди діти, трапляються різні люди. Але жодного з них не скривдили, не образили, навпаки, годували, гріли, намагалися порозумітися.
А ще Майдан вражає особливим духом взаємної підтримки, допомоги, безкорисливості тисяч людей. Я, і не лише я одна, просто не впізнаю багатьох своїх знайомих. Чи могла я очікувати, що сусідка, яка завжди здавалася мені жінкою, зосередженою виключно на інтересах власної родини, буде щодня варити картоплю, пекти пиріжки і виносити їх людям на Майдан; що дівчата-санітарки з поліклініки, де я працюю, після важкої зміни будуть бігти на мітинг і давати прихисток тим, хто приїхав з інших областей, що молоді спортсмени, яких донедавна цікавив лише футбол, будуть чергувати ночами біля адміністрації президента? Виявляється, ми не знали, недооцінювали наших друзів, рідних, колег, врешті решт - себе самих. Майдан показав також, що наші співгромадяни нарешті відмовляються від звичної позиції пасивного споглядання, очікування милості „зверху”, переходять до позиції людей активних і відповідальних.
Але, говорячи про психологічний стан людей, не слід забувати, що їхні фізичні та психічні сили не безмежні. Тривале піднесення і пов’язане з цим нервове напруження може призвести до психологічної втоми, нервового виснаження. А це, у свою чергу, може викликати дратівливість, збудженість, породити конфлікти. Щоби цього не сталося, дуже важливо бути особливо терплячими, стриманими, уважними один до одного і хоч трохи відпочивати.
У ці дні Майдан розвіює стереотип про українців як про запеклих індивідуалістів, людей меркантильних і байдужих до всього, крім власного добробуту, спростовує міф про нашу роз’єднаність. Як зауважив один дотепнтк, Моя хата тепер не з краю, моя хата - на Майдані!
І все ж, чим пояснити феномен українського Майдану? Пробудженням нації, духом свободи, дивом? Про це ще сперечатимуться фахівці. В майбутньому. А поки – тримаймося!
До речі, ця доброзичливість і толерантність поширюється і на тих, хто приїжджає до Києва зі східних регіонів на підтримку свого кандидата. Серед них, ніде правди діти, трапляються різні люди. Але жодного з них не скривдили, не образили, навпаки, годували, гріли, намагалися порозумітися.
А ще Майдан вражає особливим духом взаємної підтримки, допомоги, безкорисливості тисяч людей. Я, і не лише я одна, просто не впізнаю багатьох своїх знайомих. Чи могла я очікувати, що сусідка, яка завжди здавалася мені жінкою, зосередженою виключно на інтересах власної родини, буде щодня варити картоплю, пекти пиріжки і виносити їх людям на Майдан; що дівчата-санітарки з поліклініки, де я працюю, після важкої зміни будуть бігти на мітинг і давати прихисток тим, хто приїхав з інших областей, що молоді спортсмени, яких донедавна цікавив лише футбол, будуть чергувати ночами біля адміністрації президента? Виявляється, ми не знали, недооцінювали наших друзів, рідних, колег, врешті решт - себе самих. Майдан показав також, що наші співгромадяни нарешті відмовляються від звичної позиції пасивного споглядання, очікування милості „зверху”, переходять до позиції людей активних і відповідальних.
Але, говорячи про психологічний стан людей, не слід забувати, що їхні фізичні та психічні сили не безмежні. Тривале піднесення і пов’язане з цим нервове напруження може призвести до психологічної втоми, нервового виснаження. А це, у свою чергу, може викликати дратівливість, збудженість, породити конфлікти. Щоби цього не сталося, дуже важливо бути особливо терплячими, стриманими, уважними один до одного і хоч трохи відпочивати.
У ці дні Майдан розвіює стереотип про українців як про запеклих індивідуалістів, людей меркантильних і байдужих до всього, крім власного добробуту, спростовує міф про нашу роз’єднаність. Як зауважив один дотепнтк, Моя хата тепер не з краю, моя хата - на Майдані!
І все ж, чим пояснити феномен українського Майдану? Пробудженням нації, духом свободи, дивом? Про це ще сперечатимуться фахівці. В майбутньому. А поки – тримаймося!