Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 15 лютого 2005 року.
Ірина Халупа
Добрий вечір, Україно!
Ми продовжуємо свої вечірні програми.
На черзі передача “Вечірня Свобода”.
Вітаємо всіх, хто нас слухає.
Перед мікрофоном Ірина Халупа.
Чи потрібна більшість в українському парламенті? Голова ВР Володимир Литвин каже, що ні. А опозиція? Та опозиції немає. А хто тоді буде пильнувати нову владу? – така тема сьогоднішньої “Вечірньої Свободи”. Вітаємо всіх, хто налаштував свій приймач на нашу хвилю.
Гості передачі сьогодні: директор програми “Школа політичного аналізу” Києво-Могилянської Академії Ростислав Павленко; Антон Фінько, експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології. У парламенті України, фактично, немає опозиції Президентові, про це сказав сьогодні голова Верховної Ради Володимир Литвин виступаючи на п''ятому засіданні міжпарламентської комісії Верховної Ради України i Федеральних зборів Російської Федерації.
Факт переконливої підтримки Юлії Тимошенко депутатами на посаду прем’єра, а голосувало за неї 375 законодавців, Литвин бачить доказом того, “що сьогодні є розуміння позиції Президента на рівні політичних еліт". "Подобається комусь така постановка чи ні, але такі наші реалії", - наголосив він.
В опозиції залишаються комуністи, їх Литвин вважає “класичною опозицією”. “Може бути якась опозиція до поодиноких рішень, а все решта в парламенті буде знаходити підтримку", - так оптимістично висловився пан Литвин.
Реагуючи на заклики створити нову парламентську більшість, спікер запитав: “Під кого її створювати, під президента або під прем''єра?”
Він також наголосив, що сьогодні парламент виходить з того, що Верховна Рада підтримає всі розумні пропозиції Президента i уряду, i ухвалить не менш розумні рішення. "Якщо сьогодні намагатися знову підстроюватися, то це буде означати, що ті паростки демократії, якими ми пишаємося, будуть просто розтоптані", - сказав Володимир Литвин.
Про те, чи є підґрунтя для формування в Україні політичної опозиції, ми сьогодні опитали кілька політиків. Говорить представник Президента у ВР Сергій Соболєв.
Сергій Соболєв
На мій погляд, як організована структура, дійсно опозиції у ВР не існує, бо після голосування по програмі діяльності уряду і по прем’єр-міністру, зрозуміло, що не існує опозиції.
А тепер щодо того, чи потрібна вона. Без сумніву, потрібна. Я переконаний, що в цій ситуації для нас це набагато важливіше для того, щоб був контроль за діяльністю влади. І в цьому плані опозиція потрібна.
Ірина Халупа
Тим часом представник колишньої парламентської більшості, член групи “Воля народу” Григорій Дашутін скептично ставиться до дискусій про необхідність чи наявність опозиції і закликає політиків думати над своїми заявами. При цьому він зазначає, що необхідність в опозиції залежатиме великою мірою від поведінки влади.
Григорій Дашутін
Мабуть сьогодні я не претендую на великі політичні заяви в державі, бо сьогодні дуже багато заяв, мені прикро, але вони міняються кожного дня.
Я одне розумію, що сьогодні робити якісь висновки ще зарано, і ясно, що пройде час, всі події будуть віддзеркалюватися десь в жовтні місяці.
Тому дійсно, як ви сьогодні журналісти показуєте, що людина, яка заявляє в грудні одне, в січні інше, а в лютому третє заявляє, то, мені здається, що нашому політикуму варто стати виваженішим, і тоді вона стане на свої місця.
Тому знову ж говорити про опозицію... Якщо за мету ставити поняття опозиції, то вона потрібна всьому світу, а якщо ми намагаємося і терміново вишукуємо, хто буде опозиціонер, це, з точки зору політології, не правильно.
Якщо дії влади будуть дійсно суперечливим, то вона сама по собі з’явиться. Якщо дії влади будуть більш поміркованими, поняття опозиції більш буде розмазаним, вибачте за такий вислів.
Ірина Халупа
На думку голови Української Народної Партії, народного депутата Юрія Костенка, в парламенті є опозиція, і не лише комуністична, а й онтологічна, так би мовити, тобто в самому підході до форми правління та праці урядових структур. Не всі прагнуть прозорої чесної роботи у законодавчій чи виконавчій гілках влади.
Юрій Костенко
Я думаю, що це не відповідає дійсності. Хоча б тому, що у ВР є досить потужна фракція комуністів, ідеологія яких і програма принципово відрізняється від тієї програми, з якою переміг Віктор Ющенко і політичні сили, які входили до коаліції “Сила народу”.
У ВР є також опозиція намірам Президента Ющенка зробити державу демократичною, правовою, коли будуть діяти закони, а не бандитські правила. І от така опозиція є також у ВР, і про неї нещодавно завили лідери соціал-демократичної об’єднаної партії та партії регіонів.
І третє, у ВР сьогодні є ситуативна більшість, яка може голосувати дуже гарно, і триста голосів давати за популістське рішення, і більше.
Але якщо говорити про закони для того, щоб виконувалася програма Президента Ющенка, а часто-густо ці законопроекти будуть обмежувати права олігархів, я маю на увазі розширення податкової бази, зменшення податкового тиску на виробничника, закони, якими буде упорядковуватися система пільгового забезпечення, або ж так звані вільні економічні зони, що перетворилися у бюджетні дірки, так для голосування цих рішень часто не буде достатньо голосів, тому вони не наберуть необхідної кількості для ухвалення.
Так що у ВР, попри райдужну ситуацію, про яку говорив голова ВР, проблем не буде бракувати, коли почнеться системна робота уряду з парламентом.
Тарас Марусик
Сьогодні так само можна було зрозуміти з його слів деяке можливе побоювання за майбутні спроби нахилити парламент, створюючи більшість чи то під Президента, чи то під Прем’єра.
З Вашого погляду, чи можна розцінювати ці заяви, а також останні дії, я маю на увазі перейменування партії в Народну, що саме Володимир Литвин з очолюваною ним Народною партією лаштується, до певної міри, в майбутню опозицію?
Юрій Костенко
Щодо перейменування, то ми відносимося спокійно. Це сказалося на низький рівень політичної культури, яка є сьогодні в Україні. Бо згадаєте політичне клонування на виборах 2002 року, коли раптом всі виборчі блоки хотіли стати “Нашою Україною” чи піти в “Єдину Україну”.
Згадайте клонування прізвищ кандидатів у народні депутати у багатьох виборчих округах, і все це ще раз підтверджує, що нам ще далеко до європейської політичної культури.
Тарас Марусик
Пане Юрію, Ви нічого не відповіли щодо можливої опозиційності Литвина.
Юрій Костенко
Я не думаю, що Володимир Михайлович в умовах, коли переміг Президент Ющенко, буде опозиційним лідером чи партії, чи якоїсь коаліції.
Ірина Халупа
Це був голова Української Народної Партії, народний депутат Юрій Костенко. Його розпитував Тарас Марусик.
Шановні гості, ми чули кілька різних поглядів на те, чи існує в українському парламенті сьогодні опозиція чи ні. Попри те, що кілька тижнів тому голова СДП(О) оголосив про те, що партія іде в опозицію, багато членів фракції не вважають себе в опозиції. Пане Павленко, як Ви думаєте, є опозиція чи немає?
Ростислав Павленко
Тут не скажеш одним словом. Якщо давати коротку відповідь, то так, є. Але, незважаючи на те, про що тут говорилося, про що говорив пан Литвин, про що говорив навіть пан Дашутін, який був колись частиною іншої більшості, є в якому сенсі?
Окрім класичної хронічної опозиції комуністів, які весь час перебувають в опозиції до того, хто б не був поки президентом, якщо прізвище не Симоненко, то, по-перше, є така опозиція...
Ірина Халупа
Але їх також не можна серйозною опозицією називати, бо ми ж бачили, що вони підіграють того тим, то тим...
Ростислав Павленко
Так, правда. Друге, це опозиція декількох людей, які вважають для себе особистим програшем перемогу Віктора Ющенка на виборах, це така собі потенційна опозиція, яка може дійсно виникнути, якщо певні дії нової влади будуть не подобатися.
І чим ближче до парламентських виборів, тим швидше, думаю, буде оформлюватися цей табір, при чому там будуть цікаві процеси відбуватись. Не думаю, що пан Литвин і та центристська сила, яку він буде будувати, буде опозиційною.
Вони радше говоритимуть про центризм, поміркованість, цілячись, так би мовити, на нові вибори і участь в новому уряді після виборів 2006 року.
А ті політичні сили, групи, партії, які будуть почувати себе ображеними певними конкретними рішеннями, дедалі більше говоритимуть про опозиційність.
Але тут до них, в принципі, питання і доволі жорстке завдання: визначитися до опозиційне людей, а ідей. Визначитися, в чому вони не згодні з діями влади і запропонувати якусь альтернативу. Бо поки що це виглядає таким-от попередженням, що “от ми зараз такі білі і пухнасті, ми з усім погоджуємося, але якщо ви будете себе якось не так поводити, то можливо ми змінимо свою думку”.
Але це трохи не виглядає на серйозну політичну позицію, є певні партійні програми, і хотілося б бачити більш послідовну і більш чесну позицію.
Ірина Халупа
Ми бачили, коли було затвердження Юлії Тимошенко, затвердження програми уряду, рідко таке можна побачити, але це виглядало, як клуб взаємозакоханих. Таких гарних настроїв мабуть в українській ВР давно не було.
Пане Фінько, пан Павленко сказав, що “опозиція не людей, а ідей”. Отже, хто може бути опозиціонером цієї влади, яка сьогодні перебрала кермо української держави?
Анатолій Фінько
Я хотів би зазначити, що справжня європейська класична послідовна і вагома опозиція в Україні може скластися лише після того, як буде запроваджена в життя демократична політична реформа, згідно законопроекту 4180 про поправки до Конституції. Це дасть змогу сформувати коаліцію партій, які перемогли на парламентських виборах, які переберуть на себе відповідальність за стан справ в Україні.
Таким чином ті сили, які не увійдуть до складу уряду, автоматично потраплять до опозиції, і сформується чіткий поділ між опозицією та владою.
Це буде така сама ситуація, яка існує в усіх східноєвропейських і західноєвропейських країнах. Подивіться, наприклад, у Польщі. Є уряд, який складається з діячів СЛД, Союзу демократичної лівиці, разом з Унією праці, і є їхні опоненти з Громадянської платформи.
Така сама ситуація є у Словаччині, в Чехії, в Німеччині. В Україні зараз цього немає. Потрібно запровадити політичну реформу для того, щоб узгодити українські політичні стандарти з європейськими.
Щодо того, яка може бути опозиція зараз в Україні, то це, ясна річ, насамперед комуністична опозиція, а по-друге - це можлива опозиція центристського середовища, яка зараз є надто млявою, але, напевне, ситуація буде дедалі більше зміцнюватися, чим ближче ми будемо до наступних парламентських виборів, коли широкий спектр політичних сил змушений буде оголошувати себе опозицією.
Ірина Халупа
Опозиція все ж таки потрібна. Ми чули від деяких народних депутатів, які висловлювалися з цього приводу, бо вона контролює діяльність влади певною мірою і, мабуть, тримає її чесною.
Що Ви скажете з цього приводу, пане Павленко?
Ростислав Павленко
Коротка відповідь - це так. Але більш довга відповідь полягає в тому, що опозиція обов’язково має створитися і перебрати контрольні повноваження, і не допускати зловживань тепер вже від нової влади.
Але я був би дещо менш оптимістичним щодо того, що політична реформа вже автоматично призведе до опозиції. Подивіться, у нас формально є коаліція: “НУ”, БЮТ і СПУ, які навіть поділили між собою квоти, дещо виділили, особливо по регіонах, іншим центристам, тій самій НДПУ, хоча це були мінімальні поступки, а уряд сформований чітко визначеними політичними силами, але не можна сказати, що всі решта в опозиції.
Тут є ще такий посткомуністичний феномен, що в опозицію не так вже хочуть йти, хочуть бути прив’язаними більше до влади.
Я цілком припускаю, чому я, власне, говорив про те, що блок Литвина найвірогідніше йтиме під такими загальними гаслами центризму, щоб або взяти участь в урядовій коаліції, або показувати таку конструктивну співпрацю з нею, намагаючись отримати певні дивіденди: чи політичні, чи економічні, чи господарські.
Тому для того, щоби створилася послідовна, ефективна, системна опозиція, мабуть, що має пройти трохи більше часу, треба, мабуть, ще, щоб партії понаступали трохи одне одному на мозолі, щоби конфлікт дійсно перейшов у площину не війни між певними людьми, і коли певні, цілком визначені, люди програють, то всі решта просто визнають перемогу інших і готові з ними співпрацювати.
А коли громадяни чітко розуміють, що є партія чи блок партій, є програма, є певні цінності, то одні виграють, а отже, мають шанс реалізувати цю програму, інші їх критикують, пропонуючи свій варіант. Якщо виходить, що одна партія чи блок не справляється, відповідно на наступних виборах є шанс змінити ситуацію.
Ірина Халупа
Пане Фінько, як би Ви схарактеризували статус колишньої більшості? Ті колишні кучмісти, ця більшість, якою керував пан Гавриш (пан Гавриш нібито підтримує В.Ющенка останнім часом), в якому статусі вони сьогодні є, на Вашу думку?
Анатолій Фінько
Я тут хочу повернутися до тієї теми, яку порушив пан Павленко, він сказав про уряд в Україні. Власне, зараз в Україні не існує уряду в європейському розумінні цього слова. У нас є три підгілки виконавчої влади: по-перше, є Кабмін з його апаратом, у якого дуже складні відносини з міністерствами; по-друге, є відомство держсекретаря, яке за функціями дуже нагадує колишню АПУ; по-третє, є НРБО, яка, на думку багатьох, буде дуже вагомим органом.
Лише, повторюю, запровадивши політичну реформу, ми можемо створити єдиний центр виконавчої влади, відповідальний перед парламентом.
Щодо цієї старої колишньої більшості, одним із чільних і найбільш яскравих речників якої був пан Гавриш, то я хочу сказати... У чому полягає проблема? Ми розуміємо, що українські парламентарі – це, здебільшого, аж ніяк не представники партій робітничого класу, яким, як відомо, немає чого втрачати, окрім власних ланцюгів, а це, здебільшого, бізнес-середовище.
В Україні, так склалася ситуація, бізнес-середовища є вельми залежними від адміністративних чинників, від впливу адміністративної системи. Те, що зараз ці центристські сили, ці бізнесові кола не наважилися на політичну опозицію, на мій погляд, є дуже прикрим сигналом, така поведінка свідчить про те, що вони побоюються, що час тиску на бізнес-середовища у політичних цілях не минув.
Тобто, бізнес-середовище побоюється (це бізнес-середовище і уособлює саме колишні центристські фракції колишньої більшості), і через це вони зараз так маневрують і намагаються здебільшого пристосуватися до нової ситуації.
Але знову ж таки це середовище є неоднорідним, в ньому є ряд фрагментів, налаштованих на опозицію, і найбільш рішучу позицію тут справді сформулював В.Медведчук. Але треба почекати ще з’їзду його партії, СДПП(О), який відбудеться в березні для того, щоб остаточно з’ясувати, чи зможе ця партія бути опозиційною.
Тобто, проблема колишньої більшості, проблема центристів – це проблема залежності бізнесу від адміністративного тиску.
Ірина Халупа
Пане Фінько, а є їм що боятися?
Анатолій Фінько
Якщо в європейських країнах, наскільки я розумію, заняття бізнесом і можливість контролювати фінансові потоки забезпечує людині більшу незалежність, то на пострадянському склалася ситуація трохи зворотна, тобто чим більш заможна людина, тим його залежність від адміністративної системи збільшується.
Цю ситуацію, ясна річ, потрібно змінювати, це з одного боку, але, з іншого боку, Україні конче потрібні не лише бізнесові партії чи провладні, чи опозиційні, Україні потрібна і така опозиція, яка віддзеркалювала б, зокрема, інтереси найманих працівників, селян, робітничого середовища.
Але зараз складається така ситуація, що наймані працівники фактично не мають впливу через те, що у них обмаль можливостей фінансувати політичні структури. Значною мірою парламент України, як і багато всіх парламентів, – це велика бізнес-гра.
Ірина Халупа
Ви трохи порушили тут соціальні проблеми, які не зовсім вписуються в нашу дискусію. Але це дуже важливо.
Раз Ви говорите про європейський досвід, то європейці забезпечують ті права найманих працівників, селян і так далі різними, дуже впливовими і політично міцними профспілками.
Анатолій Фінько
Це саме так, проте у європейських країнах насамперед, зокрема на півночі Європи склалася свого часу така система, яка давала змогу профспілкам напрямки впливати на політичні партії. Проте, на превеликий жаль, цей зв’язок дещо послаблюється. Наприклад, та політика, яку провадив Тоні Блер у Великобританії, була спрямована на те, щоб максимально дистанціювати правлячу партію лейбористів від впливу профспілок.
На мій погляд, це загально негативна тенденція, яка може призвести до зменшення впливу найманих працівників на парламентські рішення, яка стосуються Європи загалом.
Однак це на сьогодні не є головною проблемою для України, хоча і для України зараз важливо зробити так, щоб в неї справді існував чіткий поділ між владою і опозицією.
Повторюю, що це можливо через політичну реформу і демократичну через проект 4180, коли ми точно зможемо сказати, що це - опозиція, а це - влада, і не існує цього болота так званого.
Ірина Халупа
Шановні гості, як ви думаєте, як вплинули на структуризацію парламенту ті президентські вибори. Пане Павленко, чи поставили вони всі крапки над “і”? Чи бачимо ми тепер хто є хто у цьому парламенті?
Ростислав Павленко
Багато в чому політична сила і діячі проявили себе по-різному у виборах і після виборів. Дуже часто ми бачимо... Навіть пан Дашутін зазначив, що в жовтні говорили одне, в грудні друге, а тепер, в лютому, третє.
Отже, політичні партії, політичні сили занадто довго вчили боятися влади і робити те, що говорили в АПУ. Ми бачили впродовж 2004-го року, в тому числі і під час ухвалення рішення про конституційну реформу, може, безпрецедентний тиск і намагання створити більшість, зігнати більшість.
Як видно, ці речі виявилися неефективними і приреченими на провал, і конституційна реформа була проведена, але вже в рамках широкого компромісу, який десь дав можливість розв’язати кризу і нормально працювати.
Тому, я б сказав так, зараз може не час навішувати ярлики і казати про те, хто є хто. Думаю, всі висновки політики зробили щодо надійності тих чи інших осіб і перспектив співпраці з тими чи іншими особами
Дійсно 2006-й рік буде цікавим вододілом щодо того, хто під якими гаслами йде, хто з ким буде блокуватися і як формувати уряд. Але ж знову таки будуть партії, блок, які сформують уряд, будуть ті, які не потраплять в уряд і будуть його критикувати намагаючись, скажімо або якось поновити своє реноме, або позбутися певної негативного іміджу теж отриманого в тому числі і на президентських виборах.
А хтось буде, як каже пан Фінько таким собі болотом, яке намагатиметься пристосовуватися до владних рішень, десь підтримувати це теж розшукуючи політичних чи економічних дивідендів. Тому, знову-таки дива поділу на владною позицію в 2006 році не стане, дива творення європейських партій на місця олігархічних партій теж не стане.
І, до речі, скажімо закидаючи може певний камінець скажу, що, наприклад, Соціал-демократична партія за визначенням своїм мала би стати партією людей найманої праці. Але чи є такою партією СДПУ (о), яка перетворилася на партію обслуговування інтересів певного вузького кола осіб. Дуже велике питання.
Тому, знову таки має прийти час і тут якраз я погодився б із колегою пройти час в умовах чесного демократичного змагання з тим, що всі політичні сили мають доступ до ЗМІ, що є відмова від технологій політичного кілерства чи навіть фізичного кілерства, як ми це бачили.
І тоді можна сподіватися, що в новому парламенті вже дійсно буде формуватися культура відносин влади опозиції, і культура структурування парламенту про, які ми так довго говорили.
Ірина Халупа
Пане Фінько, що Ви скажете з цього приводу? Як на Вашу думку, ці вибори, які були болючими, довгими, кривавими і брудними, як вони вплинули на ВР?
Анатолій Фінько
Ви знаєте, насамперед хотів би з Вами не погодитися щодо кривавості.
Ірина Халупа
Це не буквально, це в переносному значенні, я маю на увазі?
Анатолій Фінько
Слава Богу, що не в буквальному. Наприклад, паралельно проводилися парламентські вибори на Філіппінах, які були визнані такими, що відповідають міжнародними стандартами, де приблизно загинули близько сотні осіб. І вартість одного голосу коштувало за оцінками приблизно 100 доларів. Це я так побічно кажу.
Що хочу сказати з цього приводу. В Україні ті події, які сталися, події пов’язані з помаранчевою революцією, як кажуть прихильники чи переворотом, як кажуть ті, хто не сприймають цих змін. Можуть призвести до такого самого негативного, на мій погляд, наслідку, який стався в Грузії.
Тобто, якщо події розгортатимуться за негативним сценарієм. Що сталося у Грузії. На революційній трояндовій хвилі вдалося владним прошаркам звузити можливості для опозиційних сил. Власне там опозиція була придушена і через те, що не було складенню де-факто списків під час парламентських виборів, а не президентських виборах правлячий кандидат отримав 96%.
І в наслідок цього у парламенті сформувалася лише одна невеличка опозиційна група, яка здається мені, зветься промисловики нові праві. І ось ця негативна ситуація, яка склалася в Грузії, а однотипні в нас події помаранчеві та трояндові.
Вона може викликати в українському контексті або, що ситуація в нас (слово не розбірливе) до того, що в Росії зветься керованою демократією. Тобто, цілковитою адміністративною підконтрольності політики, або до того, що почнеться політична боротьба, вихлюпнеться у боротьбу серед нинішніх правлячих кіл так, як ми це зараз бачимо.
Наприклад, у ситуації в Грузії, де сталися дуже цікаві події навколо покійного пана Жванії, який як відомо загинув від впливу газу, який в той день на цю вулицю не подавався через аварію. В Україні є небезпека відтворення грузинського сценарію і в цьому є певна небезпека помаранчевих подій.
Ростислав Павленко
Якщо можна короткий коментар.
Ірина Халупа
Будь ласка.
Ростислав Павленко
Україна все ж таки не Грузія і є дуже важлива відмінність. Президент Ющенко не отримав 96% голосів. І потенційно існувала б у нас дуже потужна опозиція. У мене питання, де? Чи ці політичні сили не мають достатніх ресурсів для цього, чи ці політичні сили не мають достатньо внутрішньої мужності для цього, для формулювання чіткої своєї позиції.
Наприклад, голосування в 373 голоси за пані Тимошенко на простій повазі було досить дивним. Особливо, якщо це голосували ті фракції, які ще за два тижні до того пропускалися дуже гострих заяв і пані Тимошенко, і нової влади взагалі.
Тому, я тут радше радив нові чи потенційні нові опозиції, якнайшвидше визначатися і будуть чесними і перед собою, і перед виборцями. Якось сформулювати свою опозицію, альтернативу . Тому, що небезпека якогось там скочування в авторитаризм можливо, якщо це допустить і нова опозиція в тому числі. Так що тут роль і влади, і опозиції має бути.
Анатолій Фінько
Я вважаю, що тут все ж таки більше роль влади. Тобто, зараз від нинішніх можновладців залежить чи вони скажуть новій опозиції, ми не будемо займатися адміністративним тиском на бізнес середовища. І у такому разі в Україні не буде на відміну від Грузії існувати потужна опозиція.
Ростислав Павленко
Це дуже цікава опозиція: влада має дозволити опозиції бути опозицією.
Анатолій Фінько
Так це сама така ситуація, яка типова для пострадянських країн, де існує політична і адміністративна залежність бізнесу від владної причин.
Ростислав Павленко
При залежності це і при Кучмі опозиція існувала, і перепрошую припиняємо це.
Ірина Халупа
Панове в наших передачах ми багато разів говорили про опозицію і навіть дискутували на тему законів, які мали б якось гранітно встановити параметри опозиції, і її права, і т. д, і т. п. Для мене це завжди виглядало досить дивним, бо опозиція або є, або її немає.
І це така річ, яка, мені здається, не законом створюється. Давайте трошки повернемося до пана Литвина, він же зерно нашої дискусії сьогодні все ж таки. Він вважає, що не має більшості й не треба і опозиції не має у ВР.
Але є Володимир Литвин, є голова партії, яка тепер називається Народною партією, є людина, яка має політичні амбіції. Як Ви розцінюєте його роль власне у тих місяцях діяльності ВР, які ще залишаються, а це майже рік, пане Фінько? Буде він опозиціонером, буде він прихильником Ющенка?
Анатолій Фінько
Справді за часів Леоніда Кучми існувала в Україні потужна позиція зараз її не має. І це можливо свідчить про те, що в нас трошки менше стало демократії. Це я так жартома кажу, але тут є над чим подумати.
Щодо пана Литвина, напевно він буде зараз трошки так маневрувати, дистанціювати від влади, а з іншого боку її підтримувати. Він ставитиме за мету не допустити створення нової більшості, що автоматично значно посилює роль посади голови ВР.
Він буде вичікувати чи обережно лаштувати свою команду до парламентських виборів. Його позиція буде таким обережним дистанціюванням не влада не опозиція, не мир і війни, як казав Лев Троїцький, якого пан Литвин добре вивчав, коли працював у Київському університеті.
Ірина Халупа
Пане Павленко, чи має право Литвин на якісь квоти, державні посади від своєї партії, бо він все ж таки не був учасником помаранчевої революції, але вже його прославляють, як спасителем її?
Ростислав Павленко
Або принаймні він сам так позиціонується. Знаєте, пан Литвин, може найкраще сформулював роль, яка до нього буде комфортна в репліці під час помаранчевої революції. Пам’ятаєте в суботу, першу суботу революції, коли парламент ухвалював рішення про визнання другого туру виборів такий, що відбувся з порушеннями.
Він на репліки залу відповів не заважайте мені бути над конфліктом. Я думаю, що це те кредо, яке Литвин намагатиметься притримати протягом цього року. Тут результати аналізів співпали з тим, що казав мій колега, він намагатиметься триматися осторонь, він намагатиметься йти під гаслами центризмом.
Я думаю, що він намагатиметься отримувати квоту уже в новій владі. Припускаю, що можливі якісь домовленості, але я цього не стверджую. І цілком ймовірно, що 2006-му році ми будемо бачити ту омріяну центристську широку коаліцію, яка сформує уряд з певними квотами і працюватиме з новоствореною більшістю.
Ірина Халупа
Що Ви вважаєте пріоритетом цієї ВР все ж таки вона ще працюватиме один рік, пане Фінько?
Анатолій Фінько
Прийняття політичної реформи, яка дасть змогу розширити демократію в Україні і відродити її, як повноцінний проект.
Ірина Халупа
Пане Павленко?
Ростислав Павленко
Прийняття змін, які я закріплю структурні зміни в економіці дадуть змогу розвивати соціальні програми достатньо мірою. І закладення законодавчих підстав для обмеження зловживань з боку влади, і для утвердження демократії, і демократичних процедур.
Ірина Халупа
Дякую, вам панове політологи за цікаву розмову у сьогоднішній “Вечірній Свободі”.
А гостями сьогодні були: експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології Антон Фінько і директор програм Школи політичного аналізу при Києво-Могилянській академії Ростислав Павленко.
Щире вам спасибі.
Слухайте “Свободу” дорогі слухачі і шануймося!
