Нагадаю, що до українського фіналу учасникам треба було пройти декілька етапів, і з двох сотень претендентів відібрали лише 75, яких поділили на п”ятірки, де в кожній перемагав лише один. Отже, вийшло 15 конкурсантів, але за рекомендацією віце-прем”єра з гуманітарних питань Миколи Томенка до них додали ще 4 групи, хоча переговори про це велися ще з кількома відомими гуртами.
"Оскільки конкурс почався до революції, а завершився після революції, то справедливо було б, якби взяли участь більше груп", - сказав Микола Томенко.
У такий спосіб право виступити відразу у фіналі одержали групи "Ґринджоли", "Тартак", "De Shіfer" і "Мандри", чиї пісні були особливо популярними під час Помаранчевої революції.
Музикознавець Кирило Стеценко сказав радіо "Свобода," що для нього перемога “Гринджол” стала приємним сюрпризом.
Кирило Стеценко: “Фахівці і масова свідомість-- це було в пресі, в інтерв”ю тиражовано, що має перемогти Ані Лорак. І оцей сюрприз, коли перемагає не Ані Лорак, а “Гринджоли” -- це дійсно величезний сюрприз був для мене, але, знаєте, це сюрприз, прогресивного характеру, я б сказав, авантюра. От якби йдучи за побажаннями журналістів музично-бульварних видань чи рубрик, як, скажімо, Олег Вергеліс, який говорив, що йому не вистачало такого трешу, як Сердючка або Поплавський, -- якби вони брали участь і перемогли, то це була б авантюра регресивного плану, тобто, більше до естетики “совка”. Тут мене радує, що “Гринджоли” -- дух української революції”.
Згаданий Кирилом Стеценком член журі відбіркового конкурсу Олег Вергеліс – редактор відділу культури газети “Киевские ведомости” так прокоментував успіх гурту “Гринджоли”:
Олег Вергеліс: “Ви знаєте, політика втручається не тільки в цей процес, а в кожен сегмент нашої культурної життєдіяльності. Ясно, що буде агітаційний такий номер, репрезентативний номер з таким, знаєте, ленінським забарвленням “Партійна організація і партійна література”. Оскільки література – це сам текст, як вони перекладуть деякі слова: “Ми не бидло” і так далі? Як це буде звучати в перекладі – дуже цікаво. Як саме ця література буде сприйматися слухачем?”
Представник України вперше взяв участь у конкурсі пісні “Євробачення”у 2003 році – тоді до Риги поїхав Олександр Пономарьов. Радіо "Свобода" робило з Латвії репортажі про дуже оптимістичні прогнози співака щодо призового місця. Хоча його підтримував росіянин Філіп Кіркоров, а пісню Пономарьов співав англійською мовою ( “Аста ла віста, бейбі”), успіху він не мав.
Кирило Стеценко теж згадав про ризький конкурс “Євробачення”, коментуючи відбір представника України на цьогорічне змагання.
Кирило Стеценко: “Я просто точно знаю, що політика Ані Лорак – це Пономарьов номер 2. Це політика її продюсера, коли треба просто взяти якийсь загальносвітовий, загальноєвропейсько-американський шлягер і подати в гарному виконанні на Європу, щоб просто сподобатися – так би мовити, вгадати стандартний мейнстрім, який зараз нібито має бути сприйнятий в Європі. А от Руслана показала протилежний менеджмент – це запропонувати Європі щось абсолютно інше: на якості, яка б відповідала світовим стандартам, але за своїм змістом абсолютно самобутнє”.
Тим часом Олександр Ксенофонтов, продюсер і чоловік Руслани Лижичко, завдяки перемозі котрої “Євробачення” проводиться в Києві, переконаний, що вже сама належність конкурсанта до Помаранчевої революції збільшує шанси України на ще одну перемогу, як мінімум, удвічі. За словами Олександра Ксенофонтова, важливий не текст пісні і не мелодія, а унікальність, а тепер унікальним є все, що пов’язане з українською революцією.
