Рівне, 14 березня 2005 - Як зазначили учасники зібрання, конференція є першим практичним кроком до нової співпраці громадськості двох держав у політичному, культурному, науковому напрямах. Щоправда, після заборони проведення своїх конференцій у Мінську, білоруські опозиціонери збиралися на Чернігівщині для обговорення своїх стратегічних завдань, та кілька разів зустрічалися з громадськістю Львова. Однак на цих зустрічах про необхідність корінної зміни підходу української та світової політичної еліти до ситуації в Білорусі не йшлося. А тим часом, як зауважив координатор Білоруського руху опору В’ячеслав Сівчик.
В’ячеслав Сівчик: “Білоруський народ позбавлений усіх прав, у тому числі права вибирати владу. Нам здається, що найбільше нас розуміють українці, коли ми розповідаємо про ті речі, які в нас відбуваються,тому будь-який варіант співпраці з українцями є стратегічним, і тут має бути дуже широкий спектр - напрямків співпраці: від економіки, створення українсько-білоруських фірм, - до культурних зв’язків, екології і так далі. Ми поважаємо всіх сусідів, але історія була такою, як вона є.сталося так, що історичними процесами в нас керують з Росії. Цього б не було, якби Захід не закривав довгий час очі на те, що коїться в Білорусі”.
Учасники зустрічі ухвалили резолюцію, в якій зазначили потребу створення концепції дій української держави стосовно сусідів, якої поки що немає. Народний депутат Сергій Олексіюк вважає, що першим кроком до цього мала б стати зміна складу групи «Україна – Білорусь» в українському парламенті:
Сергій Олексіюк: “З’ясувалося, що двадцятеро із 23-х учасників цієї групи – комуністи, чому й наші стосунки міждержавні мають такий дивний характер. Приклад створення такої депутатської групи говорить про те, що на рівні парламентів хтось хоче відновити Союз”.
Як зауважив В’ячеслав Сівчик, у сучасному світі немає кордонів для того, щоб обмежувати права людини. Тому білоруси вважають логічним свою звернення за допомогою до представників однієї з найактивніших у помаранчевій революції Української народної партії. За словами пана Сівчика: “ Білоруси реально позбавлені права користуватися своєю споконвічною мовою, ми не маємо права відкрити на своїй території навіть за гроші університет білоруської мови. Наші активісти не можуть домогтися , щоб їх лукашенківські суди хоча б судили булоруською – це не тільки чужа біда, не тільки проблема білорусів, і це не втручання в чужі справи, якщо ви будете цим обурюватись. Ми хочемо зініціювати створення депутатської групи в українському парламенті з поки що умовною назвою “Україна за демократичну Білорусь”. Бо я констатую – коли розмовляєш з простими громадянами, вони чудово розуміють наші проблеми, а коли говориш із представниками влади, українською елітою - вони найбільш небезпечним вважають можливість реваншу імперських сил в Україні, але не бачать, що на півночі є моя батьківщина, і пригнічення мого народу може призвести до повернення минулого в Україну. Тому білоруси, які брали участь в українській революції, в принципі змагалися за Білорусь”.
Іноді українці ставлять за приклад політику Лукашенка у вирішенні, скажімо, комунальних проблем. Член коаліції «Молода Білорусь» Костюш Лукашов вважає, що так можуть думати хіба що туристи, котрі спостерігають за життям Білорусі з вікна автобуса: “Чисті міста, порядок, міліція на вулицях, привітні люди – складається враження, що у нас все добре. Насправді це не так. Це можна порівняти з чистим хлівом. Ми загнані у стійло, у нас є сіно, тепло… Але ми хочемо жити в хаті, займатись підприємництвом, мати середній клас”.
Серед учасників конференції були науковці, священики, депутати місцевих рад.
В’ячеслав Сівчик: “Білоруський народ позбавлений усіх прав, у тому числі права вибирати владу. Нам здається, що найбільше нас розуміють українці, коли ми розповідаємо про ті речі, які в нас відбуваються,тому будь-який варіант співпраці з українцями є стратегічним, і тут має бути дуже широкий спектр - напрямків співпраці: від економіки, створення українсько-білоруських фірм, - до культурних зв’язків, екології і так далі. Ми поважаємо всіх сусідів, але історія була такою, як вона є.сталося так, що історичними процесами в нас керують з Росії. Цього б не було, якби Захід не закривав довгий час очі на те, що коїться в Білорусі”.
Учасники зустрічі ухвалили резолюцію, в якій зазначили потребу створення концепції дій української держави стосовно сусідів, якої поки що немає. Народний депутат Сергій Олексіюк вважає, що першим кроком до цього мала б стати зміна складу групи «Україна – Білорусь» в українському парламенті:
Сергій Олексіюк: “З’ясувалося, що двадцятеро із 23-х учасників цієї групи – комуністи, чому й наші стосунки міждержавні мають такий дивний характер. Приклад створення такої депутатської групи говорить про те, що на рівні парламентів хтось хоче відновити Союз”.
Як зауважив В’ячеслав Сівчик, у сучасному світі немає кордонів для того, щоб обмежувати права людини. Тому білоруси вважають логічним свою звернення за допомогою до представників однієї з найактивніших у помаранчевій революції Української народної партії. За словами пана Сівчика: “ Білоруси реально позбавлені права користуватися своєю споконвічною мовою, ми не маємо права відкрити на своїй території навіть за гроші університет білоруської мови. Наші активісти не можуть домогтися , щоб їх лукашенківські суди хоча б судили булоруською – це не тільки чужа біда, не тільки проблема білорусів, і це не втручання в чужі справи, якщо ви будете цим обурюватись. Ми хочемо зініціювати створення депутатської групи в українському парламенті з поки що умовною назвою “Україна за демократичну Білорусь”. Бо я констатую – коли розмовляєш з простими громадянами, вони чудово розуміють наші проблеми, а коли говориш із представниками влади, українською елітою - вони найбільш небезпечним вважають можливість реваншу імперських сил в Україні, але не бачать, що на півночі є моя батьківщина, і пригнічення мого народу може призвести до повернення минулого в Україну. Тому білоруси, які брали участь в українській революції, в принципі змагалися за Білорусь”.
Іноді українці ставлять за приклад політику Лукашенка у вирішенні, скажімо, комунальних проблем. Член коаліції «Молода Білорусь» Костюш Лукашов вважає, що так можуть думати хіба що туристи, котрі спостерігають за життям Білорусі з вікна автобуса: “Чисті міста, порядок, міліція на вулицях, привітні люди – складається враження, що у нас все добре. Насправді це не так. Це можна порівняти з чистим хлівом. Ми загнані у стійло, у нас є сіно, тепло… Але ми хочемо жити в хаті, займатись підприємництвом, мати середній клас”.
Серед учасників конференції були науковці, священики, депутати місцевих рад.