Варшава, 14 березня 2005 - У публічних висловлюваннях депутатів польського Сейму, партійних лідерів і навіть урядовців все частіше звучать вульгарні нотки. На це звертають увагу польські лінгвісти та фахівці зі сфери добрих манер. Підставою для дискусії на цю тему стали щонайменше дві події, котрі відбулися минулого тижня. Однією з них стала презентація книжки про деградацію добрих манер у польському публічному житті авторства Еви Перналь. А другою – грубі висловлювання на адресу народних обранців, що пролунали з уст прем’єр-міністра Марека Бельки з трибуни Сейму.
У своєму емоційному виступі з трибуни Сейму прем’єр Марек Белька дозволив собі покрикувати на депутатів, назвати їх політичним театром і вказувати їм, щоб зайнялися нарешті роботою. Народні обранці такі слова з уст не обраного, а призначеного парламентом чиновника сприйняли як образу і хамство. Однак прем”єра це не збентежило і вже через кілька днів після цього він знову дозволив собі так би мовити непарламентарні вислови –вже зі зневагою до опозиції.
Говорить Марек Белька: “Трохи мене це дратує. Що опозиції до цього? Хай заткнеться!”
Публіцисти і спеціалісти з правил хорошого тону зауважили, що раніше прем’єри не дозволяли собі подібних висловлювань. Але разом з тим зауважили, що розпочав цей процес зовсім не прем’єр, а самі депутати, котрі дозволяли собі на трибуні Сейму і більш гострі слова, як, наприклад, один депутат з правої опозиції на адресу лівої більшості.
Говорить правий депутат: “Малчать сабакі!”
У свою чергу, один з лідерів правлячої партії Союз лівих демократів публічно запропонував лідерам правої опозиції вчинити дії, які в перекладі на людську мову можна було б розшифрувати, як пропозицію сексуального самовдоволення. Лідер фракції популістичної партії “Самооборона” Анджей Лєппер одного разу запропонував депутатам пасти гусей, бо корови для них завелика відповідальність. Власне з приходом Лєппера до парламенту восени 2001-го року експерти і пов’язують вульгаризацію лексикону публічних осіб. Втім, Анджей Лєппер попередив депутатів про це ще під час одного з перших виступів у Сеймі.
Говорить Анджей Лєппер: “Ви мрієте про Версаль? В цьому залі його вже більше не буде!”
Авторка книжки про добрі манери Ева Перналь вважає, що вульгаризація висловлювань публічних осіб є зокрема наслідком того, що на місце посткомуністичної моральної пустки увійшла дика версія лібералізму, за якої дозволено все.
У своєму емоційному виступі з трибуни Сейму прем’єр Марек Белька дозволив собі покрикувати на депутатів, назвати їх політичним театром і вказувати їм, щоб зайнялися нарешті роботою. Народні обранці такі слова з уст не обраного, а призначеного парламентом чиновника сприйняли як образу і хамство. Однак прем”єра це не збентежило і вже через кілька днів після цього він знову дозволив собі так би мовити непарламентарні вислови –вже зі зневагою до опозиції.
Говорить Марек Белька: “Трохи мене це дратує. Що опозиції до цього? Хай заткнеться!”
Публіцисти і спеціалісти з правил хорошого тону зауважили, що раніше прем’єри не дозволяли собі подібних висловлювань. Але разом з тим зауважили, що розпочав цей процес зовсім не прем’єр, а самі депутати, котрі дозволяли собі на трибуні Сейму і більш гострі слова, як, наприклад, один депутат з правої опозиції на адресу лівої більшості.
Говорить правий депутат: “Малчать сабакі!”
У свою чергу, один з лідерів правлячої партії Союз лівих демократів публічно запропонував лідерам правої опозиції вчинити дії, які в перекладі на людську мову можна було б розшифрувати, як пропозицію сексуального самовдоволення. Лідер фракції популістичної партії “Самооборона” Анджей Лєппер одного разу запропонував депутатам пасти гусей, бо корови для них завелика відповідальність. Власне з приходом Лєппера до парламенту восени 2001-го року експерти і пов’язують вульгаризацію лексикону публічних осіб. Втім, Анджей Лєппер попередив депутатів про це ще під час одного з перших виступів у Сеймі.
Говорить Анджей Лєппер: “Ви мрієте про Версаль? В цьому залі його вже більше не буде!”
Авторка книжки про добрі манери Ева Перналь вважає, що вульгаризація висловлювань публічних осіб є зокрема наслідком того, що на місце посткомуністичної моральної пустки увійшла дика версія лібералізму, за якої дозволено все.
