Прага, 29 березня 2005 - На сайті словацького Інституту пам’яті народу, який ініціював цю справу, цими днями було відкрито для усіх зацікавлених третю, останню частину списків.
Тільки через 15 років незалежної Словаччини її громадяни мають змогу довідатись, хто з їхнього близького оточення співпрацював з колишньою службою безпеки, коли ці люди були внесені в реєстри таємних агентів і під якими псевдо працювали. Інтерес до списків настільки великий, що потрапити на інтернетні сторінки Словацького Інституту пам’яті народу цими днями практично неможливо. Особливо всі чекали оприлюднення третьої черги списків, в яких мали бути імена агентів столичного, Братиславського краю. Цей список найбільший, в ньому значиться близько 36 тисяч імен.
Таким чином завершується кількарічна копітка робота працівників Інституту пам’яті народу по вивченню і систематизації списків таємних агентів колишньої комуністичної служби безпеки. Разом з тим добігли кінця дебати щодо потреби розкриття списків, ваги морального фактору, впливу події на формування стану національної свідомості. Колишні дисиденти, правозахисники, так само, як і працівники словацького Інституту пам’яті народу були одностайні у своєму рішенні: історію потрібно знати і вивчати, якими б тяжкими не були її уроки.
Так що нині словаки вже знають, що колишній прем’єр, а нині голова опозиційної партії – Руху за демократичну Словаччину Владимир Мечиар був агентом СТБ – так називалась служба безпеки в колишній комуністичній Чехословаччині. Він мав псевдо Доктор. Серед агентів були відомий хокеїст Даріюш Руснак, футболіст Ладислав Качані та відомий словацький шахіст Любомир Франчик. Серед спортсменів таємних агентів було чимало, всі знали, що вони завжди їздять у складі команд на змагання, особливо за кордон. Як пише преса, спортсмени між собою їх називали ’’божим оком’’.
Для більшості словаків стало сюрпризом відкриття у списках агентів кількох імен авторитетних дисидентів чи священнослужителів. Наприклад, Антон Срголец - відомий католицький дисидент, який 10 років відпрацював на уранових шахтах, поставив під сумнів достовірність оприлюднених списків. Він, як і низка інших осіб, будуть звертатись до Інституту пам’яті народу за роз’ясненнями і вимагати усунення їхніх імен з реєстру.
Тільки через 15 років незалежної Словаччини її громадяни мають змогу довідатись, хто з їхнього близького оточення співпрацював з колишньою службою безпеки, коли ці люди були внесені в реєстри таємних агентів і під якими псевдо працювали. Інтерес до списків настільки великий, що потрапити на інтернетні сторінки Словацького Інституту пам’яті народу цими днями практично неможливо. Особливо всі чекали оприлюднення третьої черги списків, в яких мали бути імена агентів столичного, Братиславського краю. Цей список найбільший, в ньому значиться близько 36 тисяч імен.
Таким чином завершується кількарічна копітка робота працівників Інституту пам’яті народу по вивченню і систематизації списків таємних агентів колишньої комуністичної служби безпеки. Разом з тим добігли кінця дебати щодо потреби розкриття списків, ваги морального фактору, впливу події на формування стану національної свідомості. Колишні дисиденти, правозахисники, так само, як і працівники словацького Інституту пам’яті народу були одностайні у своєму рішенні: історію потрібно знати і вивчати, якими б тяжкими не були її уроки.
Так що нині словаки вже знають, що колишній прем’єр, а нині голова опозиційної партії – Руху за демократичну Словаччину Владимир Мечиар був агентом СТБ – так називалась служба безпеки в колишній комуністичній Чехословаччині. Він мав псевдо Доктор. Серед агентів були відомий хокеїст Даріюш Руснак, футболіст Ладислав Качані та відомий словацький шахіст Любомир Франчик. Серед спортсменів таємних агентів було чимало, всі знали, що вони завжди їздять у складі команд на змагання, особливо за кордон. Як пише преса, спортсмени між собою їх називали ’’божим оком’’.
Для більшості словаків стало сюрпризом відкриття у списках агентів кількох імен авторитетних дисидентів чи священнослужителів. Наприклад, Антон Срголец - відомий католицький дисидент, який 10 років відпрацював на уранових шахтах, поставив під сумнів достовірність оприлюднених списків. Він, як і низка інших осіб, будуть звертатись до Інституту пам’яті народу за роз’ясненнями і вимагати усунення їхніх імен з реєстру.