Петро Конашевич-Сагайдачний.

Київ, 12 квітня 2005 - Якщо запитати пересічного українця, чим знаменитий гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, відповідь, напевно, включатиме згадку про слова з відомої пісні: мовляв, це він проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний.

Але я поцікавився історичною долею Сагайдачного і виявив у ній чимало суголосного нашим дням.

Кілька років тому у Києві на Подолі був встановлений кінний пам’ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному. На його високо піднесеній булаві упродовж усієї Помаранчевої революції тріпотіла помаранчева стрічка, як знак суспільної потреби в лідерах кшталту Сагайдачного.

І хоча гетьман помер рівно 383-ри роки тому, він залишається прикладом людини, яка свої політичну вагу і саме життя поставила на службу суспільству.

Шляхтич Петро Конашевич походив із села Кульчиць неподалік Самбора на Львівщині. Після навчання в Острозькій академії він був учителем у родині київського земського судді Яна Аксака, але близько 1596-го року через конфлікт у його домі був змушений залишити службу.

Конашевич вирушив на Базавлуцьку Січ, там був прозваний Сагайдачним і обраний гетьманом Війська Запорозького.

Ось що говорить про Сагайдачного київський історик Віктор Горобець:

Віктор Горобець

Можна говорити про Сагайдачного як про великого політика, як про великого воєначальника, який досягнув успіхів і на суші, і на морі, як про людину, яка організувала Військо Козацьке, яка опікувалася духовними справами.

Віталій Пономарьов

За гетьманування Сагайдачного Військо Запорозьке набуло класичного вигляду – із старшинською радою та козацьким колом, з поділом на полки, сотні та десятки.

Історик Віктор Горобець вважає, що...

Віктор Горобець

Саме Сагайдачному вдалося цивілізувати козацтво. Козацтво, яке до цього часу сприймалося і себе сприймало головним чином як військова організація, він зумів перед ним поставити завдання, і саме ці завдання козацтво вже реалізовувало у своїй наступній діяльності.

Віталій Пономарьов

Сагайдачний спирався на статечних козаків і без вагань карав, як тоді казали, “своєвольства козацької голоти”. Одночасно він домагався від польського уряду визнання козацьких привілеїв і прав православної спільноти. Але, зауважує Віктор Горобець...

Віктор Горобець

Інша справа, що Сагайдачний за своїм складом характеру прагнув ті всі зміни провести нереволюційними способами.

Віталій Пономарьов

Під проводом Сагайдачного козаки здійснили кілька морських походів, здобувши Варну, Очаків, Перекоп, Кафу, Синоп, Трапезунд. У Дніпровському лимані та біля Стамбула вони розбили турецькі флотилії, у Кафі і Синопі звільнили тисячі бранців.

Ось як писав про Сагайдачного польський політик Якуб Собеський: “Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мужності та зрілості у судженнях, винахідливий у словах і вчинках... Це був чоловік великого духу, що шукав небезпеки, легковажив життям, в бою був перший, при відступі останній”.

Восени 1618-го року Сагайдачний на чолі двадцяти тисяч козаків ходив на Москву визволяти оточене у Тушині військо польського королевича Владислава.

6-го жовтня запорожці штурмували Москву, і в бою Сагайдачний вибив із сідла воєводу Бутурліна. Нарешті, коли козаки підірвали Арбатські ворота, московське командування погодилося на перемир’я.

Сагайдачний першим із гетьманів став підтримувати православну церкву і вписався з усім Військом Запорозьким до Київського Богоявленського братства.

Київська православна митрополія тоді номінально не існувала, і для її відновлення Сагайдачний скористався проїздом через Україну Єрусалимського патріарха Феофана.

За словами Густинського літопису, “супроводжували його безліч козаків та гетьман Сагайдачний Петро (чоловік дуже войовничий і страшний ворогам), і поставили святійшого отця патріарха во братстві, і оточили його захистом, як бджоли матку свою”.

Польський уряд збирався заарештувати Феофана, але Сагайдачний надав йому гарантії безпеки, і той висвятив Київського митрополита і єпископів. На думку Віктора Горобця...

Віктор Горобець

Він зумів у собі поєднати всі ці якості, які дозволили йому добрі військові перемоги вміло використати у сфері політики і якісь політичні успіхи поставити на службу духовного розвитку свого народу.

Віталій Пономарьов

Восени 1621-го року козаки під командуванням Сагайдачного разом з польським військом перемогли під Хотином стоп’ятдесятитисячну армію султана Османа Третього. Під час сутички напередодні битви гетьман мало не потрапив до турецького полону і був поранений в руку отруйною стрілою. Від цієї рани він і помер у Києві 10-го квітня 1622-го року.

На його похороні 20 учнів Київської школи виголосили панегірик під назвою “Вірші на жалостний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана Війська Запорозького” із словами:

“Несмертельної слави достойний, гетьмане, Твоя слава в мовчанні ніде не зостане, Поки Дніпр із Дністром многорибнії плинути Будуть...”