Угорщина, 10 травня 2005 – 60-ті роковини перемоги над нацизмом у Європі в Угорщині відзначили не 9 травня, а днем раніше. Святкові заходи відбулися на головній площі Будапешта майдані Лайоша Кошута. Тим часом президент Угорщини Ференц Мадл, який, до речі, походить із німецької родини, відлетів на урочисті святкування Дня перемоги до Москви.
Ювілей з нагоди закінчення ІІ Світової війни у Європі не є в Угорщині подією номер один. І це зрозуміло, адже країна була союзницею нацистської Німеччини на початку 1940 років. Наприкінці березня-початку квітня 1945 року угорські війська за підтримки німецьких з’єднань чинили сильний спротив просуванню військ ІІ та ІІІ Українських фронтів. Чимало міст, таких, наприклад, як вузлова станція Чоп та обласний центр Секешфегервар на заході Угорщини, переходили з рук в руки по кілька разів. Кінець війни запам’ятався старшому поколінню угорців великою кількістю жертв серед мирного населення і в армії, репресіями, трудовими таборами для десятків тисяч військовополонених й інакомислячих та іншими післявоєнними негараздами. Про цей час літні люди пригадують з болем, адже вони мимоволі стали заручниками великої політики. З іншого боку звільнення поклало край пануванню расистській ідеології й дало надію на нове життя в руслі так званої народної демократії з більшовицьким нахилом.
Події більш ніж півстолітньої давності угорські історики висвітлюють з різних позицій. Вчені, котрі стоять на засадах лібералізму, вважають, що Угорщина була звільнена радянськими військами від ідеологічного й економічного рабства. Консервативні історики у свою чергу намагаються з’ясувати причини, які штовхнули тогочасну політичну верхівку в обійми Адольфа Гітлера. Вони кажуть, що над угорською нацією нависав тріанонський синдром. Нагадаю: у 1920 році Угорщина підписала принизливий для себе Версальський договір, за умовами якого її було позбавлено двох третин території плюс сплата військової контрибуції країнам Антанти. На думку консерваторів, угорські верхи в союзі з нацистською Німеччиною прагнули взяти реванш за поразку у І Світовій війні, а пересічні угорці отримали шанс змити тавро переможеної нації.
Нинішній ліво-центристський уряд закликає політичні рухи країни до історичного консенсусу і замирення сторін. Кабмін вважає, що угорцям зараз ні до чого громадянські чвари, тим більше, що до суспільного діалогу громаду спонукує демократичний вибір 1989 року.
Ювілей з нагоди закінчення ІІ Світової війни у Європі не є в Угорщині подією номер один. І це зрозуміло, адже країна була союзницею нацистської Німеччини на початку 1940 років. Наприкінці березня-початку квітня 1945 року угорські війська за підтримки німецьких з’єднань чинили сильний спротив просуванню військ ІІ та ІІІ Українських фронтів. Чимало міст, таких, наприклад, як вузлова станція Чоп та обласний центр Секешфегервар на заході Угорщини, переходили з рук в руки по кілька разів. Кінець війни запам’ятався старшому поколінню угорців великою кількістю жертв серед мирного населення і в армії, репресіями, трудовими таборами для десятків тисяч військовополонених й інакомислячих та іншими післявоєнними негараздами. Про цей час літні люди пригадують з болем, адже вони мимоволі стали заручниками великої політики. З іншого боку звільнення поклало край пануванню расистській ідеології й дало надію на нове життя в руслі так званої народної демократії з більшовицьким нахилом.
Події більш ніж півстолітньої давності угорські історики висвітлюють з різних позицій. Вчені, котрі стоять на засадах лібералізму, вважають, що Угорщина була звільнена радянськими військами від ідеологічного й економічного рабства. Консервативні історики у свою чергу намагаються з’ясувати причини, які штовхнули тогочасну політичну верхівку в обійми Адольфа Гітлера. Вони кажуть, що над угорською нацією нависав тріанонський синдром. Нагадаю: у 1920 році Угорщина підписала принизливий для себе Версальський договір, за умовами якого її було позбавлено двох третин території плюс сплата військової контрибуції країнам Антанти. На думку консерваторів, угорські верхи в союзі з нацистською Німеччиною прагнули взяти реванш за поразку у І Світовій війні, а пересічні угорці отримали шанс змити тавро переможеної нації.
Нинішній ліво-центристський уряд закликає політичні рухи країни до історичного консенсусу і замирення сторін. Кабмін вважає, що угорцям зараз ні до чого громадянські чвари, тим більше, що до суспільного діалогу громаду спонукує демократичний вибір 1989 року.