Аудіозапис програми:
Київ, 18 червня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Почнемо з банальної констатації того факту, що більшість людей сприймає життя не стільки напряму, скільки через скельця усталених інтерпретацій. Політичних, економічних, ідеологічних...
Тим не менше час від часу трапляються події, які будь-яку зачовгану ідеологійку шматують, як мавпа газету. Наприклад, Чорнобильська катастрофа, яка спровокувала вибух апокаліптичних настроїв. Народ одразу пригадав одкровення Івана Богослова та його зірку “Полин”.
Влада тим часом вибухнула тотальною брехнею та масовою евакуацією коханих чад, перед тим вигнавши народ на святкування “пєрвого мая”.
Народ у свою чергу вибухнув повальним алкоголізмом та грандіозними “давками” на залізничних вокзалах. Поети написали поеми, документалісти відзняли цікавий матеріал, цвинтарі прийняли у своє лоно перший ешелон ліквідаторів, а мародери по-щурячому та радісно писнувши негайно взялись за улюблену справу...
Весь цей асоціативний ряд якимось боком намагається викрутитись у таке собі попередження людству, в кіносценарій, в добірку інвектив...
Як мінімум про це хочеться поговорити. Зокрема з Іван Сергієнком, поетом, продюсером, сценаристом... Про серйозний намір відзняти документальний фільм “Дзвони Чорнобиля” з ним розмовляє журналіст Віктор Недоступ. Звук – Наталко Антоненко. Автор програми Андрій Охрімович.
Ну, а починаємо ми із запитання про те, чия то була ініціатива?
Іван Сергієнко
Ініціатива заходу, конкретно це фірма з Відня, в якій я працюю виконавчим продюсером уже п’ятий рік. Фірма ця робила колись в 1996-му році робила фільм “Дзвони Чорнобиля: 10 років після катастрофи”, тоді це було спільне виробництво Японії, Швеції, Польщі, Австрії, Німеччини, Франції, Великобританії, України і Білорусі. Фільм вийшов незлий, але все ж таки за тих політичних умов ми не змогли показати усе те, що ми хотіли би показати.
Віктор Недоступ
А зняти змогли, все, що хотіли?
Іван Сергієнко
В принципі так, але йшлося не про те, що вставляють палки в колеса, а про те, що була така якась в’яла допомога, краще б її взагалі не було, а просто дали можливість відпрацювати самим.
На сьогодні ми стоїмо перед сумним ювілеєм - 20 років - наступного року. Користуючись зараз допомогою українського телебачення, зокрема Національної телекомпанії України в новому складі керівництва, вони дуже закохалися у цю ідею і обіцяють здатися на будь-яку підтримку, яка нам потрібна, і прийняти участь у цьому.
Так само ми говорили з Ліною Костенко і з одним ліквідатором, відомим українським журналістом Данилом Клуняком, які будуть писати сценарій. Дуже гордий з того, що Ліна згодилася десь попозувати перед телевізійною камерою.
Віктор Недоступ
Так, у неї ж був період герметизму, зумовлений якимись її пошуками.
Іван Сергієнко
Вона довгий час, так само, як і Данило Клуняк працювали в еколого-етнографічній експедиції в зоні відчуження. На їхніх матеріалах частково збудована експозиція музею Чорнобиля в Києві, і багато чого хотілося б розповісти про ті краї, про те загублене на сьогоднішній день для нас Полісся, не тільки у зв’язку з катастрофою, а й взагалі як там відбувається відновлення природи, відновлення духовності людей і про те, який там цікавий комунізм утворився.
Зараз у Чорнобилі, живуть кілька тисяч людей, а це науковці переважно і ті люди, які обслуговують закриту станцію, бо вона все ж таки закрита, хоч і фактично, але є потреба в тому, щоб там і контроль був, і обслуговування, і наукова робота велася.
Ідея української сторони не показувати це в якомусь негативі безконечному і довічному для України і для всієї землі, а дійсно показати значення цієї катастрофи і те, що відбувається, показати якусь надію, що ця земля буде повернута і Україні, і світу і не тільки як зона технічного використання, але як і якась колиска духовності Полісся.
Андрій Охрімович
Розповідає начальник передаварійної вечірньої зміни четвертого блоку ЧАЕС Ю. Трегуб. В день аварії він лишився на нічну зміну, аби допомогти провести електротехнічний експеримент.
“Починається експеримент «на вибіг». Відмикають тубіну від пару, і в цей час дивляться, скільки часу триватиме вибіг. І ось була дана команда. Ми не знали як працює обладнання од «вибігу», тому в перші секунди я почув... з’явився недобрий такий звук... так ніби «Волга» на повному ходу почала гальмувати, ніби юзом пішла... Звук з переходом в гуркіт. Земля двигтіла, але не так, як при землетрусі. Потім прозвучав удар.
Я помітив, що запрацювала сигналізація головних запобіжних клапанів. В голові майнуло: «Вісім клапанів, відкритий стан!» Я відскочив - і в цей час другий удар. Дуже сильний. Посипався тиньк, будівля ходором заходила... погасло світло, потім відновилась аварійна електрика... Всі були шоковані...
Віктор Недоступ
Чим буде відрізнятися саме теперішнє втілення цієї ідеї від, скажімо, попередньої? Якісь нові художні прийоми...?
Іван Сергієнко
Хоча у нас кіно і документальне, все ж таки там буде одна частина і досить значна, і визначальна частина цього фільму – це ігрові відтворення самої катастрофи: переддень катастрофи, ніч катастрофи і перші години після катастрофи чи перший день.
Що це значить? Це так званий реанектмен. Це значить, що ми будемо брати українських акторів, які будуть грати конкретних людей, які, слава Богу, живуть, живуть ще для того, аби дати свідчення, вони не дуже охоче згадують ті дні, але сказали, що для такої нагоди можуть і поїхати в Чорнобиль, і поїхати в Прип’ять, і розповісти про те, що і як було.
Ми будемо і за допомогою акторів, і за допомогою комп’ютерної графіки, і за допомогою традиційних методів зйомки кінематографу, побудування куліс, спробуємо відтворити хвилинку в хвилинку саму катастрофу.
Ніхто не бачив а ні машзалу четвертого енергоблоку, а ні прилеглі зали, де фактично, на декілька десятків метрів вгору і в боки вилетіли стіни. Коли після п’ятої прийшла друга зміна, то вони були просто заскочені, це для них не була просто аварія. Вони казали: “Дивіться, яка к бісу, аварія! Дивіться: немає четвертого енергоблоку взагалі”.
Ті зйомки, які ми бачили, ту розруху, то якось вона не сприймалася як атомний вибух, а дехто навіть говорить, що там термоядерний вибух відбувся, тому що була суміш із воднем, з усім іншим.
Хотілося б дійсно показати, нехай не лякає людей потім дещо голлівудський вигляд усіх цих подій з вибухами, з вогнем, з обпаленими обличчями, покаліченими людьми, покарьоженими конструкціями – це буде відтворено так, як воно було. Повірте мені, виглядало воно, зі свідчення, як молода людина, звісно, там не був, але якраз з документальних свідчень працівників цієї зміни, виглядало воно саме, як ядерна війна.
Андрій Охрімович
Російський сайт ядерного нерозповсюдження інформує, що фундаментальною причиною, яка привела до Чорнобильської аварії стала кадрова політика тодішнього Міненерго.
Трапилось так, що на Чорнобильській АЕС ані директор, ані головний інженер взагалі не були спеціалістами-атомниками.
Розповідають, що перший був добрим спеціалістом по парових турбогенераторах. Цікаву характеристику дає йому зам головного інженера: «Директор Брюханов... реакторів не знав, до культури спілкування з ними не привчений. Тривалий час він вважав реактор чимось простішим од турбіни. Воно й зрозуміло. Турбогенератори гудуть, ротори крутяться з величезною швидкістю, електричні та магнітні поля енергійно взаємодіють. Вражаюча картина.
А в реакторі нічого не крутиться, тільки вода постійно дзюрчить, та керуючі стрижні час од часу ходять туди-сюди. Банальщина...”
Віктор Недоступ
Цю катастрофу можна сприймати, як початок новітньої історії. Історія пішла іншим чином, в інших вимірах, в інший спосіб і з іншою швидкістю.
Іван Сергієнко
Можна так вважати, хоча якщо згадати той вибух в Хіросімі, який спричинила американська авіація, зовсім який не був необхідний, теж покликав зовсім нову епоху у свідомості людства, епоху виготовлення стратегічної зброї, з одного боку, залякування, з іншого боку, людина усвідомила, що така зброя може нанести непоправне знищення аж до знищення самої планети.
На який час все заспокоїлося, після розрядки раптом виникла така ситуація, що зброя не мусить називатися зброєю, а може бути навіть атомним реактором. Дійсно, та брехня, у якій ми жили, або те замулювання, ті міфи, які на початку перебудови, починаючи з 1985-го року, обірвалися саме на Чорнобильському вибуху, тому що стало всім очевидним, наскільки забрехана влада, наскільки вона сама безпорадна і не знає, що робити.
Для більшості людей старшого покоління, які співпрацювали з тією владою, багато наших письменників так само відкрито признавалися, що для них переломною подією і початком розпаду Радянського Союзу була Чорнобильська катастрофа.
Віктор Недоступ
Влада тоді не була готова до таких потрясінь. А нинішня влада чи готова до подібних потрясінь? Чи якось вона запобігає?
Іван Сергієнко
Я мешкаю вже 5 років в Австрії, а перед тим мешкав ще 8 років в Німеччині. Що я мушу мовити? Звичайно, там вироблена їх нинішня партійна система не дає так відкрито просувати якісь радикальні рішення або ж рішення влади просто силовими методами. Хоч, може, зелені комусь симпатичні чи не симпатичні, але вони роблять багато екстремальних заяв і звертають увагу, що ще кілька таких реакторів цього ж типу, врони є небезпечні.
Буквально за 50 км до австрійської столиці є така станція Темелін, де працює саме такого типу реактор. Там постійно його блокують, постійно намагаються призвести, щоб цей реактор закрили.
Андрій Охрімович
Розповідають, що головний інженер потрапив на свою посаду з посади начальника електроцеху, як і директор: професійної атомної освіти та досвіду роботи він не мав. Перед вступом на ЧАЕС він мав великий досвід роботи у під’єднанні корівників та свинарників до районних електромереж.
Цікаву характеристику дає йому його співробітник Ігнатенко: «Були у нього недоліки особистого плану. Він весь час уявляв себе директором. Знаючи цю рису, ми вирішили зробити його директором Хмельницької АЕС».
“Фраза ця є вичерпною ілюстрацією кадрової політики Міненерго,” – пише автор статті на російському сайті ядерного нерозповсюдження.
Погодьтесь, непоганий персонаж для фільму.
Іван Сергієнко
Я думаю, що влада усвідомлює це. Чи вона готова? Це інше питання, тому що який би не був феномен помаранчевої революції, вона все ж таки забрала в нас кілька місяців на повстання нації, але не дала можливості новій владі, новій законній владі, на той час обраній почати працювати. Вони хоч і втрачені, але Україна не втрачена. Вони мусять розгребти чи вимити ті Авгієві конюшні, щоб стало трошки прозоріше видно, що відбувається і в зоні, відбувається на інших атомних станціях, наскільки вони потрібні, наскільки можна інтенсифікувати, наприклад, гідроенергетику, про що говорилося зараз, що є інвестиції, навіть безкоштовні позики, безстрокові від швейцарського уряду на реорганізацію наших гідроелектростанцій.
Віктор Недоступ
А проста людина якось може контролювати взагалі не тільки техногенну ситуацію, а свою життєву ситуацію?
Іван Сергієнко
Звісно, що змінилася свідомість народу, народ пожвавішав. Навіть коли слухаєш по радіо засідання Верховної Ради, то та неймовірна кількість запитів на адресу Президента, та неймовірна кількість запитів, які надходять саме від народу, свідчить про те, що народу небайдуже.
Смішно лише те, що з такими запитами вони змушені звертатися аж до Президента. Я не знаю, якщо навіть незаконно будується курятник в селі якомусь, то це мусить бути вирішено на місці.
Найбільшою катастрофою була б байдужість. Якщо люди байдужі і пропускають крізь свою хату, мовляв, “А, все одно минеться. А, все одно нічого неспроможний змінити в цьому світі”, то це і буде та катастрофа, яка може обернутися нам ще й другим Чорнобилем.
Андрій Охрімович
“На жаль, Європа вже забула про Чорнобиль і про його страшний досвід. Скоро буде двадцятиріччя катастрофи, а в Європі починають будувати нові атомні станції, наприклад, у Фінляндії. Зараз мало говорять про небезпеки ядерної енергетики, і наскільки зле вона надається до контролю.
В Україні дивна ситуація: тут будують нові станції і чекають фінансової підтримки з-за кордону на подолання наслідків Чорнобиля”.
Пише Петер Вітчорек, координатор “зеленого” фонду імені Гайнріха Бьолля у країнах східної Європи та Кавказу.
Я дуже щасливий з того, що у нас, крім нашого чорнобильського міжнародного фільму, буде ще й суто український ігровий проект “ПРЕ”. Розшифрування у нього немає. Хтось каже, що це “помаранчева революція”, а хтось каже, що просто “впирає”, або ж те, що російською називається “прьот”.
Фільм не про помаранчеву революцію, а про ті події, які відбулися перед помаранчевою революцією, перед другим туром виборів, коли такі самі байдужі люди, охоплені виром подій, відправляються у провінцію (фактично на місцевому рівні у нас за сценарієм зараз йде Гуляйполе, батьківщина Махна), у Гуляйполі, створюють свою помаранчеву революцію і не дають сфальсифікувати вибори.
Андрій Охрімович
Насамкінець маємо жмут аналогій.
Згідно з первісними біблійними уявленнями, саме полин-чорнобиль слугував огорожею раю. Далі було надкушене яблуко, вигнання з раю та інші пригоди гомо-сапієнса у цьому недосконалому світі.
До аналогій можна було б додати дещо іронічну тезу сучасного українського есеїста Густава Водічки про те, що Україна – це батьківщина сплячих ангелів.
Над програмою працювали: поет, продюсер і сценарист Іван Сергієнко, журналіст Віктор Недоступ та звукооператор Наталка Антоненко. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 18 червня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Почнемо з банальної констатації того факту, що більшість людей сприймає життя не стільки напряму, скільки через скельця усталених інтерпретацій. Політичних, економічних, ідеологічних...
Тим не менше час від часу трапляються події, які будь-яку зачовгану ідеологійку шматують, як мавпа газету. Наприклад, Чорнобильська катастрофа, яка спровокувала вибух апокаліптичних настроїв. Народ одразу пригадав одкровення Івана Богослова та його зірку “Полин”.
Влада тим часом вибухнула тотальною брехнею та масовою евакуацією коханих чад, перед тим вигнавши народ на святкування “пєрвого мая”.
Народ у свою чергу вибухнув повальним алкоголізмом та грандіозними “давками” на залізничних вокзалах. Поети написали поеми, документалісти відзняли цікавий матеріал, цвинтарі прийняли у своє лоно перший ешелон ліквідаторів, а мародери по-щурячому та радісно писнувши негайно взялись за улюблену справу...
Весь цей асоціативний ряд якимось боком намагається викрутитись у таке собі попередження людству, в кіносценарій, в добірку інвектив...
Як мінімум про це хочеться поговорити. Зокрема з Іван Сергієнком, поетом, продюсером, сценаристом... Про серйозний намір відзняти документальний фільм “Дзвони Чорнобиля” з ним розмовляє журналіст Віктор Недоступ. Звук – Наталко Антоненко. Автор програми Андрій Охрімович.
Ну, а починаємо ми із запитання про те, чия то була ініціатива?
Іван Сергієнко
Ініціатива заходу, конкретно це фірма з Відня, в якій я працюю виконавчим продюсером уже п’ятий рік. Фірма ця робила колись в 1996-му році робила фільм “Дзвони Чорнобиля: 10 років після катастрофи”, тоді це було спільне виробництво Японії, Швеції, Польщі, Австрії, Німеччини, Франції, Великобританії, України і Білорусі. Фільм вийшов незлий, але все ж таки за тих політичних умов ми не змогли показати усе те, що ми хотіли би показати.
Віктор Недоступ
А зняти змогли, все, що хотіли?
Іван Сергієнко
В принципі так, але йшлося не про те, що вставляють палки в колеса, а про те, що була така якась в’яла допомога, краще б її взагалі не було, а просто дали можливість відпрацювати самим.
На сьогодні ми стоїмо перед сумним ювілеєм - 20 років - наступного року. Користуючись зараз допомогою українського телебачення, зокрема Національної телекомпанії України в новому складі керівництва, вони дуже закохалися у цю ідею і обіцяють здатися на будь-яку підтримку, яка нам потрібна, і прийняти участь у цьому.
Так само ми говорили з Ліною Костенко і з одним ліквідатором, відомим українським журналістом Данилом Клуняком, які будуть писати сценарій. Дуже гордий з того, що Ліна згодилася десь попозувати перед телевізійною камерою.
Віктор Недоступ
Так, у неї ж був період герметизму, зумовлений якимись її пошуками.
Іван Сергієнко
Вона довгий час, так само, як і Данило Клуняк працювали в еколого-етнографічній експедиції в зоні відчуження. На їхніх матеріалах частково збудована експозиція музею Чорнобиля в Києві, і багато чого хотілося б розповісти про ті краї, про те загублене на сьогоднішній день для нас Полісся, не тільки у зв’язку з катастрофою, а й взагалі як там відбувається відновлення природи, відновлення духовності людей і про те, який там цікавий комунізм утворився.
Зараз у Чорнобилі, живуть кілька тисяч людей, а це науковці переважно і ті люди, які обслуговують закриту станцію, бо вона все ж таки закрита, хоч і фактично, але є потреба в тому, щоб там і контроль був, і обслуговування, і наукова робота велася.
Ідея української сторони не показувати це в якомусь негативі безконечному і довічному для України і для всієї землі, а дійсно показати значення цієї катастрофи і те, що відбувається, показати якусь надію, що ця земля буде повернута і Україні, і світу і не тільки як зона технічного використання, але як і якась колиска духовності Полісся.
Андрій Охрімович
Розповідає начальник передаварійної вечірньої зміни четвертого блоку ЧАЕС Ю. Трегуб. В день аварії він лишився на нічну зміну, аби допомогти провести електротехнічний експеримент.
“Починається експеримент «на вибіг». Відмикають тубіну від пару, і в цей час дивляться, скільки часу триватиме вибіг. І ось була дана команда. Ми не знали як працює обладнання од «вибігу», тому в перші секунди я почув... з’явився недобрий такий звук... так ніби «Волга» на повному ходу почала гальмувати, ніби юзом пішла... Звук з переходом в гуркіт. Земля двигтіла, але не так, як при землетрусі. Потім прозвучав удар.
Я помітив, що запрацювала сигналізація головних запобіжних клапанів. В голові майнуло: «Вісім клапанів, відкритий стан!» Я відскочив - і в цей час другий удар. Дуже сильний. Посипався тиньк, будівля ходором заходила... погасло світло, потім відновилась аварійна електрика... Всі були шоковані...
Віктор Недоступ
Чим буде відрізнятися саме теперішнє втілення цієї ідеї від, скажімо, попередньої? Якісь нові художні прийоми...?
Іван Сергієнко
Хоча у нас кіно і документальне, все ж таки там буде одна частина і досить значна, і визначальна частина цього фільму – це ігрові відтворення самої катастрофи: переддень катастрофи, ніч катастрофи і перші години після катастрофи чи перший день.
Що це значить? Це так званий реанектмен. Це значить, що ми будемо брати українських акторів, які будуть грати конкретних людей, які, слава Богу, живуть, живуть ще для того, аби дати свідчення, вони не дуже охоче згадують ті дні, але сказали, що для такої нагоди можуть і поїхати в Чорнобиль, і поїхати в Прип’ять, і розповісти про те, що і як було.
Ми будемо і за допомогою акторів, і за допомогою комп’ютерної графіки, і за допомогою традиційних методів зйомки кінематографу, побудування куліс, спробуємо відтворити хвилинку в хвилинку саму катастрофу.
Ніхто не бачив а ні машзалу четвертого енергоблоку, а ні прилеглі зали, де фактично, на декілька десятків метрів вгору і в боки вилетіли стіни. Коли після п’ятої прийшла друга зміна, то вони були просто заскочені, це для них не була просто аварія. Вони казали: “Дивіться, яка к бісу, аварія! Дивіться: немає четвертого енергоблоку взагалі”.
Ті зйомки, які ми бачили, ту розруху, то якось вона не сприймалася як атомний вибух, а дехто навіть говорить, що там термоядерний вибух відбувся, тому що була суміш із воднем, з усім іншим.
Хотілося б дійсно показати, нехай не лякає людей потім дещо голлівудський вигляд усіх цих подій з вибухами, з вогнем, з обпаленими обличчями, покаліченими людьми, покарьоженими конструкціями – це буде відтворено так, як воно було. Повірте мені, виглядало воно, зі свідчення, як молода людина, звісно, там не був, але якраз з документальних свідчень працівників цієї зміни, виглядало воно саме, як ядерна війна.
Андрій Охрімович
Російський сайт ядерного нерозповсюдження інформує, що фундаментальною причиною, яка привела до Чорнобильської аварії стала кадрова політика тодішнього Міненерго.
Трапилось так, що на Чорнобильській АЕС ані директор, ані головний інженер взагалі не були спеціалістами-атомниками.
Розповідають, що перший був добрим спеціалістом по парових турбогенераторах. Цікаву характеристику дає йому зам головного інженера: «Директор Брюханов... реакторів не знав, до культури спілкування з ними не привчений. Тривалий час він вважав реактор чимось простішим од турбіни. Воно й зрозуміло. Турбогенератори гудуть, ротори крутяться з величезною швидкістю, електричні та магнітні поля енергійно взаємодіють. Вражаюча картина.
А в реакторі нічого не крутиться, тільки вода постійно дзюрчить, та керуючі стрижні час од часу ходять туди-сюди. Банальщина...”
Віктор Недоступ
Цю катастрофу можна сприймати, як початок новітньої історії. Історія пішла іншим чином, в інших вимірах, в інший спосіб і з іншою швидкістю.
Іван Сергієнко
Можна так вважати, хоча якщо згадати той вибух в Хіросімі, який спричинила американська авіація, зовсім який не був необхідний, теж покликав зовсім нову епоху у свідомості людства, епоху виготовлення стратегічної зброї, з одного боку, залякування, з іншого боку, людина усвідомила, що така зброя може нанести непоправне знищення аж до знищення самої планети.
На який час все заспокоїлося, після розрядки раптом виникла така ситуація, що зброя не мусить називатися зброєю, а може бути навіть атомним реактором. Дійсно, та брехня, у якій ми жили, або те замулювання, ті міфи, які на початку перебудови, починаючи з 1985-го року, обірвалися саме на Чорнобильському вибуху, тому що стало всім очевидним, наскільки забрехана влада, наскільки вона сама безпорадна і не знає, що робити.
Для більшості людей старшого покоління, які співпрацювали з тією владою, багато наших письменників так само відкрито признавалися, що для них переломною подією і початком розпаду Радянського Союзу була Чорнобильська катастрофа.
Віктор Недоступ
Влада тоді не була готова до таких потрясінь. А нинішня влада чи готова до подібних потрясінь? Чи якось вона запобігає?
Іван Сергієнко
Я мешкаю вже 5 років в Австрії, а перед тим мешкав ще 8 років в Німеччині. Що я мушу мовити? Звичайно, там вироблена їх нинішня партійна система не дає так відкрито просувати якісь радикальні рішення або ж рішення влади просто силовими методами. Хоч, може, зелені комусь симпатичні чи не симпатичні, але вони роблять багато екстремальних заяв і звертають увагу, що ще кілька таких реакторів цього ж типу, врони є небезпечні.
Буквально за 50 км до австрійської столиці є така станція Темелін, де працює саме такого типу реактор. Там постійно його блокують, постійно намагаються призвести, щоб цей реактор закрили.
Андрій Охрімович
Розповідають, що головний інженер потрапив на свою посаду з посади начальника електроцеху, як і директор: професійної атомної освіти та досвіду роботи він не мав. Перед вступом на ЧАЕС він мав великий досвід роботи у під’єднанні корівників та свинарників до районних електромереж.
Цікаву характеристику дає йому його співробітник Ігнатенко: «Були у нього недоліки особистого плану. Він весь час уявляв себе директором. Знаючи цю рису, ми вирішили зробити його директором Хмельницької АЕС».
“Фраза ця є вичерпною ілюстрацією кадрової політики Міненерго,” – пише автор статті на російському сайті ядерного нерозповсюдження.
Погодьтесь, непоганий персонаж для фільму.
Іван Сергієнко
Я думаю, що влада усвідомлює це. Чи вона готова? Це інше питання, тому що який би не був феномен помаранчевої революції, вона все ж таки забрала в нас кілька місяців на повстання нації, але не дала можливості новій владі, новій законній владі, на той час обраній почати працювати. Вони хоч і втрачені, але Україна не втрачена. Вони мусять розгребти чи вимити ті Авгієві конюшні, щоб стало трошки прозоріше видно, що відбувається і в зоні, відбувається на інших атомних станціях, наскільки вони потрібні, наскільки можна інтенсифікувати, наприклад, гідроенергетику, про що говорилося зараз, що є інвестиції, навіть безкоштовні позики, безстрокові від швейцарського уряду на реорганізацію наших гідроелектростанцій.
Віктор Недоступ
А проста людина якось може контролювати взагалі не тільки техногенну ситуацію, а свою життєву ситуацію?
Іван Сергієнко
Звісно, що змінилася свідомість народу, народ пожвавішав. Навіть коли слухаєш по радіо засідання Верховної Ради, то та неймовірна кількість запитів на адресу Президента, та неймовірна кількість запитів, які надходять саме від народу, свідчить про те, що народу небайдуже.
Смішно лише те, що з такими запитами вони змушені звертатися аж до Президента. Я не знаю, якщо навіть незаконно будується курятник в селі якомусь, то це мусить бути вирішено на місці.
Найбільшою катастрофою була б байдужість. Якщо люди байдужі і пропускають крізь свою хату, мовляв, “А, все одно минеться. А, все одно нічого неспроможний змінити в цьому світі”, то це і буде та катастрофа, яка може обернутися нам ще й другим Чорнобилем.
Андрій Охрімович
“На жаль, Європа вже забула про Чорнобиль і про його страшний досвід. Скоро буде двадцятиріччя катастрофи, а в Європі починають будувати нові атомні станції, наприклад, у Фінляндії. Зараз мало говорять про небезпеки ядерної енергетики, і наскільки зле вона надається до контролю.
В Україні дивна ситуація: тут будують нові станції і чекають фінансової підтримки з-за кордону на подолання наслідків Чорнобиля”.
Пише Петер Вітчорек, координатор “зеленого” фонду імені Гайнріха Бьолля у країнах східної Європи та Кавказу.
Я дуже щасливий з того, що у нас, крім нашого чорнобильського міжнародного фільму, буде ще й суто український ігровий проект “ПРЕ”. Розшифрування у нього немає. Хтось каже, що це “помаранчева революція”, а хтось каже, що просто “впирає”, або ж те, що російською називається “прьот”.
Фільм не про помаранчеву революцію, а про ті події, які відбулися перед помаранчевою революцією, перед другим туром виборів, коли такі самі байдужі люди, охоплені виром подій, відправляються у провінцію (фактично на місцевому рівні у нас за сценарієм зараз йде Гуляйполе, батьківщина Махна), у Гуляйполі, створюють свою помаранчеву революцію і не дають сфальсифікувати вибори.
Андрій Охрімович
Насамкінець маємо жмут аналогій.
Згідно з первісними біблійними уявленнями, саме полин-чорнобиль слугував огорожею раю. Далі було надкушене яблуко, вигнання з раю та інші пригоди гомо-сапієнса у цьому недосконалому світі.
До аналогій можна було б додати дещо іронічну тезу сучасного українського есеїста Густава Водічки про те, що Україна – це батьківщина сплячих ангелів.
Над програмою працювали: поет, продюсер і сценарист Іван Сергієнко, журналіст Віктор Недоступ та звукооператор Наталка Антоненко. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
