Одеса, 24 червня 2005 року – Посольство держави Ізраїль разом з ізраїльським культурним центром в Одесі, єврейським агенством “Сохнут”, американським єврейським росподільним комітетом “Джойнт” при сприянні Міністерства культури України проводять у рамках Днів культури Ізраїля в Україні виставку молодих ізраїльських художників и художників-репатріантів. Урочисте відкриття відбулося у приміщенні Літературного музею.
До уваги глядача представлені роботи: Еріка Бокобзи, Тірци Фреунд, Юрія Каца, Алекса Кремера, Маріка Лехнера, Андрія Лева, Шарона Полякіна, Хагіта Рубінштейна, Аліни Спешилової та Надава Вейссмана.
Ці десятеро молодих художників нині активно працюють у центрі ізраїльського мистецького середовища – надзвичайно бурхливого та різноманітного. Попри свій молодий вік, митці не є новачками, які щойно завершили своє навчання. Усі вони вихованці різних художніх шкіл Ізраїлю. Дехто з них наразі веде викладацьку діяльність, дехто – продовжує поглиблено вивчати мистецтво. У творчому доробку молодих майстрів - участь у персональних та загальних мистецьких виставках.
Деякі із представлених майстрів працюють у інших жанрах мистецтва - таких як фотографія, скульптура, відеоінсталяція, але представлена у Літературному музеї експозиція містить лише живописні роботи.
Незважаючи на все розмаїття проявів творчої індивідуальності майстрів, представлені роботи глибоко подібні між собою. Вони різняться за походженням, але є складовими процесу художнього творення, що коливається між приватним та суспільним дискурсами, між інтернаціональними європейсько – американськими тенденціями та місцевими близькосхідними впливами.
Один із базових принципів відбору творів для експозиції полягав у поєднанні творів митців, які порівняно недавно емігрували до Ізраїлю, переважно із східноєвропейських країн та митців, які народилися в Ізраїлі, або прибули туди у дитячому віці. Ізраїль був і є країною еміграції, тож саме тому розмаїття його мультикультурного суспільства знайшло своє відображення у різних формах мистецтва. У тому числі – мистецтва візуального. Митці привносять до своїх доробків світогляди, мотиви та візуальні спадки, притаманні їхнім рідним країнам, зокрема – Україні, Росії, Таджикистану та єврейській громаді туніського походження, що живе у Франції. Ця особливість ізраїльського мистецтва наявна при розгляді фантастичних образів із робіт Андрія Лева, Еріка Бокобзи та Юрія Каца.
Образи із полотен художника Андрія Лева є частково витвором його фантазії, частково - запозиченими із історії мистецтва та символізму. Єрік Бокобза розглядає філософію східного чоловічого джерела у контексті ізраїльських маскулінних міфів, формуючи квазінаївний стиль із використанням орнаментально – декоративних елементів. Юрій Кац трансформує буденні ситуації у метафізичні та апокаліптичні сцени. Використовуючи олівець, олію і полотно він створює темні, загрозливі алегорії.
Основоположний мотив робіт, який знаходить своє непряме відображення у роботах виставки - це важкі політичні реалії Ізраїлю. Шарон Полякін у своїх творах висловлює біль та безпорадність , застосовуючи абстрактні площини у зелених та червоних тонах, яким протистоїть її власний напівпрозорий образ.
Подібним чином образність Алекса Кремера формується за допомогою насичених, виразних мазків пензля. Його твори передають жах і глибокий сум, відображають його пошук відповідей не лише як митця, але і як пересічної людини.
Марік Лехнер поєднує колективне й особисте у іронічно–дотепній манері письма, що захоплює глядача колоритом та композицією, але водночас вимагає уважного погляду всередину власної душі. Надав Вейссман у яскравих тонах створює сюрреалістичну графічну сутність, жорстко ізольовану реальність. Його оповідь – один із гротесків раціональності. Аліна Спешилов зображує занедбаний, іноді агресивний пейзаж - і шляхом унікального використання нею техніки промислового живопису на пергаментному папері перетворює його на поетичний, ліричний простір.
У творах художників присутнє класичне напруження між формою та матерією; таким чином художні жанри на кшталт пейзажів та портретного живопису протистоять постмодерній дезінтеграції та ілюзорності. Типовим є використання різних технік та матеріалів, як то промислового живопису та кераміки. Тірца Фреунд за характером є традиційним митцем, що працює з натурою та пише олією на полотні. Але її дуже специфічний погляд на єрусалимський пейзаж, або на промислові райони Тель – Авіва, створює примарливу альтернативну природу. Її техніці притаманне використання яскравих колористичних плям.
Хагіт Рубінштейн свідомо занурюється у нелюдський світ між фігуративним та абстрактним, зображує руйнацію організму, що зростає – гриба. Таким чином глядачу пропонується сягнути справжньої свободи думки.
До уваги глядача представлені роботи: Еріка Бокобзи, Тірци Фреунд, Юрія Каца, Алекса Кремера, Маріка Лехнера, Андрія Лева, Шарона Полякіна, Хагіта Рубінштейна, Аліни Спешилової та Надава Вейссмана.
Ці десятеро молодих художників нині активно працюють у центрі ізраїльського мистецького середовища – надзвичайно бурхливого та різноманітного. Попри свій молодий вік, митці не є новачками, які щойно завершили своє навчання. Усі вони вихованці різних художніх шкіл Ізраїлю. Дехто з них наразі веде викладацьку діяльність, дехто – продовжує поглиблено вивчати мистецтво. У творчому доробку молодих майстрів - участь у персональних та загальних мистецьких виставках.
Деякі із представлених майстрів працюють у інших жанрах мистецтва - таких як фотографія, скульптура, відеоінсталяція, але представлена у Літературному музеї експозиція містить лише живописні роботи.
Незважаючи на все розмаїття проявів творчої індивідуальності майстрів, представлені роботи глибоко подібні між собою. Вони різняться за походженням, але є складовими процесу художнього творення, що коливається між приватним та суспільним дискурсами, між інтернаціональними європейсько – американськими тенденціями та місцевими близькосхідними впливами.
Один із базових принципів відбору творів для експозиції полягав у поєднанні творів митців, які порівняно недавно емігрували до Ізраїлю, переважно із східноєвропейських країн та митців, які народилися в Ізраїлі, або прибули туди у дитячому віці. Ізраїль був і є країною еміграції, тож саме тому розмаїття його мультикультурного суспільства знайшло своє відображення у різних формах мистецтва. У тому числі – мистецтва візуального. Митці привносять до своїх доробків світогляди, мотиви та візуальні спадки, притаманні їхнім рідним країнам, зокрема – Україні, Росії, Таджикистану та єврейській громаді туніського походження, що живе у Франції. Ця особливість ізраїльського мистецтва наявна при розгляді фантастичних образів із робіт Андрія Лева, Еріка Бокобзи та Юрія Каца.
Образи із полотен художника Андрія Лева є частково витвором його фантазії, частково - запозиченими із історії мистецтва та символізму. Єрік Бокобза розглядає філософію східного чоловічого джерела у контексті ізраїльських маскулінних міфів, формуючи квазінаївний стиль із використанням орнаментально – декоративних елементів. Юрій Кац трансформує буденні ситуації у метафізичні та апокаліптичні сцени. Використовуючи олівець, олію і полотно він створює темні, загрозливі алегорії.
Основоположний мотив робіт, який знаходить своє непряме відображення у роботах виставки - це важкі політичні реалії Ізраїлю. Шарон Полякін у своїх творах висловлює біль та безпорадність , застосовуючи абстрактні площини у зелених та червоних тонах, яким протистоїть її власний напівпрозорий образ.
Подібним чином образність Алекса Кремера формується за допомогою насичених, виразних мазків пензля. Його твори передають жах і глибокий сум, відображають його пошук відповідей не лише як митця, але і як пересічної людини.
Марік Лехнер поєднує колективне й особисте у іронічно–дотепній манері письма, що захоплює глядача колоритом та композицією, але водночас вимагає уважного погляду всередину власної душі. Надав Вейссман у яскравих тонах створює сюрреалістичну графічну сутність, жорстко ізольовану реальність. Його оповідь – один із гротесків раціональності. Аліна Спешилов зображує занедбаний, іноді агресивний пейзаж - і шляхом унікального використання нею техніки промислового живопису на пергаментному папері перетворює його на поетичний, ліричний простір.
У творах художників присутнє класичне напруження між формою та матерією; таким чином художні жанри на кшталт пейзажів та портретного живопису протистоять постмодерній дезінтеграції та ілюзорності. Типовим є використання різних технік та матеріалів, як то промислового живопису та кераміки. Тірца Фреунд за характером є традиційним митцем, що працює з натурою та пише олією на полотні. Але її дуже специфічний погляд на єрусалимський пейзаж, або на промислові райони Тель – Авіва, створює примарливу альтернативну природу. Її техніці притаманне використання яскравих колористичних плям.
Хагіт Рубінштейн свідомо занурюється у нелюдський світ між фігуративним та абстрактним, зображує руйнацію організму, що зростає – гриба. Таким чином глядачу пропонується сягнути справжньої свободи думки.