У кожному, колективі є люди, які всім допомагають, всіх виручають, підтримують. Але нерідко оточуючі відверто використовують їхню доброту і чуйність.
Мені зателефонувала подруга: „Не зможу прийти до тебе в гості”. І пояснила причину: ”Колега попросив допомогти. У мене самої було чимало роботи, але відмовити якось незручно. В результаті він пішов додому вчасно, а я лишилася біля столу, заваленого паперами”. Завжди у неї щось подібне трапляється. То сусідка їде у відпустку і лишає їй свого песика, хоч вона сама також планувала поїздку на вихідні. То вона несеться на інший кінець міста, везе свою власну, потрібну комусь валізку, бо в цього „когось” немає часу. У неї час є завжди. І гроші, мабуть, теж, бо позичають виключно у неї, адже вона ніколи не відмовляє. Вона взагалі не вміє говорити „ні”.
Всім нам знайомі такі люди, а може ми й самі до них належимо. Вони завжди всіх виручають, всім допомагають, нерідко за рахунок власного часу, планів, інтересів. Навіть якщо їм це дуже незручно або зовсім не хочеться щось робити, вони просто не можуть відмовити. Бояться образити, зіпсувати стосунки.
Таких безвідмовних людей люблять друзі, колеги, рідні, але ставляться до них не надто уважно і якось поблажливо. Побутує думка, що причиною безвідмовності є занадто м’який, поступливий характер. Але психологи вважають, що справа не лише в цьому. Авторитарне виховання, надмірна батьківська опіка привчає людину бути слухняною. Згодом, коли такі люди звільняються від влади батьків, ними легко керує держава, ідеологія, неписані закони і правила родини, компанії, колективу. А ще – цією керованістю користуються, найчастіше неусвідомлено, й усі оточуючі.
Отже, якщо ви помічаєте, що постійно виконуєте чиїсь прохання і доручення, якщо ви є палочкою-виручалочкою для всіх друзів і рідних, варто замислитись: а чи ця допомога є взаємною, чи так само йдуть назустріч, якщо це потрібно вам? Гадаю, далеко не завжди. І чи не використовують, не експлуатують інші вашу чуйність і безвідмовність? Визнавати це не дуже приємно, але нерідко буває саме так. Навряд чи вас влаштовує така ситуація. Та щоб її змінити, слід навчитися непростого мистецтва говорити „ні!”.
Американські психологи не без гумору пропонують для цього три способи. Перше „ні” – аргументоване. Ви чітко і зрозуміло пояснюєте, чому не можете виконати прохання. Друге „ні” зі зворотним зв’язком. Вислухайте співрозмовника і дайте зрозуміти, що ви усвідомили його аргументи, але вони на вас не вплинули. І третє „ні” – зациклене. Гарний спосіб для тих хто не хоче нас розуміти. Наприклад, на наполегливі прохання позичити гроші, після кожної тиради прохача терпляче повторюйте монотонним голосом: У мене немає зайвих грошей... У мене немає зайвих грошей...” Кажуть, ефект чудовий. А у важких випадках можна суміщати всі три способи.
І не бійтеся, що на вас будуть ображатися, не будуть любити і поважати. Навпаки, якщо ви цінуєте свій час і працю, поважаєте самих себе, то й інші будуть ставитися до вас так само.
Мені зателефонувала подруга: „Не зможу прийти до тебе в гості”. І пояснила причину: ”Колега попросив допомогти. У мене самої було чимало роботи, але відмовити якось незручно. В результаті він пішов додому вчасно, а я лишилася біля столу, заваленого паперами”. Завжди у неї щось подібне трапляється. То сусідка їде у відпустку і лишає їй свого песика, хоч вона сама також планувала поїздку на вихідні. То вона несеться на інший кінець міста, везе свою власну, потрібну комусь валізку, бо в цього „когось” немає часу. У неї час є завжди. І гроші, мабуть, теж, бо позичають виключно у неї, адже вона ніколи не відмовляє. Вона взагалі не вміє говорити „ні”.
Всім нам знайомі такі люди, а може ми й самі до них належимо. Вони завжди всіх виручають, всім допомагають, нерідко за рахунок власного часу, планів, інтересів. Навіть якщо їм це дуже незручно або зовсім не хочеться щось робити, вони просто не можуть відмовити. Бояться образити, зіпсувати стосунки.
Таких безвідмовних людей люблять друзі, колеги, рідні, але ставляться до них не надто уважно і якось поблажливо. Побутує думка, що причиною безвідмовності є занадто м’який, поступливий характер. Але психологи вважають, що справа не лише в цьому. Авторитарне виховання, надмірна батьківська опіка привчає людину бути слухняною. Згодом, коли такі люди звільняються від влади батьків, ними легко керує держава, ідеологія, неписані закони і правила родини, компанії, колективу. А ще – цією керованістю користуються, найчастіше неусвідомлено, й усі оточуючі.
Отже, якщо ви помічаєте, що постійно виконуєте чиїсь прохання і доручення, якщо ви є палочкою-виручалочкою для всіх друзів і рідних, варто замислитись: а чи ця допомога є взаємною, чи так само йдуть назустріч, якщо це потрібно вам? Гадаю, далеко не завжди. І чи не використовують, не експлуатують інші вашу чуйність і безвідмовність? Визнавати це не дуже приємно, але нерідко буває саме так. Навряд чи вас влаштовує така ситуація. Та щоб її змінити, слід навчитися непростого мистецтва говорити „ні!”.
Американські психологи не без гумору пропонують для цього три способи. Перше „ні” – аргументоване. Ви чітко і зрозуміло пояснюєте, чому не можете виконати прохання. Друге „ні” зі зворотним зв’язком. Вислухайте співрозмовника і дайте зрозуміти, що ви усвідомили його аргументи, але вони на вас не вплинули. І третє „ні” – зациклене. Гарний спосіб для тих хто не хоче нас розуміти. Наприклад, на наполегливі прохання позичити гроші, після кожної тиради прохача терпляче повторюйте монотонним голосом: У мене немає зайвих грошей... У мене немає зайвих грошей...” Кажуть, ефект чудовий. А у важких випадках можна суміщати всі три способи.
І не бійтеся, що на вас будуть ображатися, не будуть любити і поважати. Навпаки, якщо ви цінуєте свій час і працю, поважаєте самих себе, то й інші будуть ставитися до вас так само.