Аудіозапис програми:
Прага, 25 листопада 2005 року.
Марія Щур
В ефірі «Європейська Свобода». З вами Марія Щур.
- Європа пригадує найяскравішу подію минулого року;
- Найпотужнішою європейською країною віднині керуватиме жінка. Ангела Меркель стала першою в історії канцлеркою Німеччини.
- Словаччина планує спростити візовий режим для українців та підтримати Україну на шляху європейської інтеграції. Про це слухачам радіо «Свобода» розповість прем’єр міністр країни Мікулаш Дзурінда.
Цього тижня в Україні та за кордоном пригадували події річної давнини та відзначали першу річницю української Помаранчевої революції.
Серед тих, хто, мабуть, найбільше вболівав за українців у той час були сусіди-поляки.
Як вони сьогодні сприймають Україну? Чи відчувають розчарування, чи далі вірять у її майбутнє? Як оцінюють рік, що минув у Варшаві?
Відповіді на ці запитання знає наша польська кореспондентка Єва Поштар.
Єва Поштар
Войцех Рошковскі, євродепутат від партії “Закон та справедливість” каже, що Помаранчева революція змінила Україну і Європу. Але в першу чергу пригадав цій Європі, що все ж таки існує незалежна Україна, і що вона не ерзац держави.
Войцех Рошковскі
Для більшості європейців Україна – це була повністю лише назва, більшість європолітиків бачили Україну як державу, що є у сфері російської політики і спеціально тому не протистояла.
Тому, мені здається, що Помаранчева революція була дуже важливою, щоб доказати світові, що українці – це не росіяни, а по-друге, що вони хочуть власну державу, а по-третє, що вони хочуть демократичну державу, до якої не будуть втручатися росіяни.
Єва Поштар
Віце-спікер польського парламенту та водночас лідер партії “Самооборона” Анджей Леппер рік тому був у Києві, виступав на телевізійному “5-му каналі” і підтримував протест журналістів цієї станції.
Анджей Леппер
Я особисто за те, щоби українсько-польські відносини якнайкраще розвивалися, та щоб Україна якнайшвидше могла б приєднатися до ЄС, щоб Україна розвивалася на свою користь та користь своїх громадян.
Єва Поштар
Всі коментатори польської преси пишуть сьогодні про конфлікти серед лідерів Помаранчевої революції, про те, що нова влада в Україні не взялася серйозно за боротьбу з корупцією, не просуває серйозно потрібні економічні реформи та що населення розчароване, бо рівень життя не став помітно кращим, і що врешті-решт сьогодні Україна справді не є ближчою до ЄС, ніж рік тому.
Павел Грась з “Громадянської платформи” говорить, що все це веде до того, що Ющенко має найменшу підтримку українських громадян.
Павел Грась
Це нормально, що в час великих революційних перетворень народжуються великі надії, але на практиці їх рідко вдається втілити у життя, звідси і береться розчарування.
Вірю, маємо надію, що українські політики скористаються польським досвідом. Уже тепер маємо позитивні відгуки із таборів В.Ющенка і Ю.Тимошенко. Вірю, що ці негаразди і тріщини, які є зараз серед лідерів коаліції свободи, будуть усунені, а ситуація буде більш стабільною.
Єва Поштар
Польські політики різних таборів все ж таки наголошують на тому, що на сьогодні Україна є набагато вільнішою та демократичнішою, ніж будь-коли у своїй історії, а це якоюсь мірою є заслугою підтримки із Польщі, яка і надалі має допомагати Україні на шляху державних економічних і політичних трансформацій.
Марія Щур
“Польща і далі буде адвокатом України у Європейському Союзі,” - сказав цього тижня в Брюсселі новий прем’єр міністр Польщі Казімєж Марцінкевіч.
Він зокрема сказав:
Казімєж Марцінкевіч
Ми не лише будемо продовжувати дотеперішні зусилля і дотеперішню співпрацю в галузі двохсторонніх стосунків і також далі будемо послом України в ЄС, але і посилимо всі ці зусилля і програму співпраці з Україною подамо вже найближчим часом разом з українським урядом.
Марія Щур
А Голова Єврокомісі Жозе Мануель Баррозу напередодні грудневого самміту ЄС-Україна, що має пройти у Києві сказав, що майбутнє України є в Європі.
Жозе Мануель Баррозу
Ми дуже задоволені співробітництвом з Україною. Я лише можу ще раз повторити слова, які я нещодавно тут говорив українському прем’єр-міністрові: я чекаю позитивних результатів від мого візиту до України разом з прем’єр –міністром Великобританії, паном Блером.
Ми не виключаємо членство України в ЄС у майбутньому, але зараз ми співпрацюємо в рамках політики сусідства і плануємо зробити співпрацю з Україною якомога тіснішою в дуже позитивному руслі.
Марія Щур
Через два місяці після дострокових парламентських виборів Німеччина нарешті отримала нового канцлера та новий уряд.
У вівторок вперше в історії країни присягу канцлера склала жінка, лідер Християнсько-демократичного союзу Ангела Меркель.
У Німеччині ще жоден канцлер не отримав такої великої кількості голосів, яку отримала канцлерка.
З Німеччини про цю подію розповідає кореспондентка радіо «Свобода» Надія Кандиба.
Надія Кандиба
51-річна Ангела Меркель все ж таки домоглася свого. У вівторок бундестаг більшістю голосів підтримав її кандидатуру. За неї проголосувало 397 із 614 депутатів. Для затвердження на посаді канцлера їй треба було набрати 308 голосів.
Таким чином підтримка в парламенті лідеру християнських демократів забезпечена.
Голова бундестагу Н.Ламберт був одним із перших, хто привітав нового канцлера.
Норберт Ламберт
Шановані пані, доктор Ангела Меркель, таким чином Ви стали першою жінкою в Німеччині, яку шляхом демократичного голосування обрано на посаду канцлера. Це потужний сигнал для багатьох жінок, але також і для деяких чоловіків.
Надія Кандиба
Після того, як федеральний президент Німеччини Горст Кьолер передав Ангелі Меркель грамоту про її призначення на посаду глави уряду, нова канцлер лаконічно заявила:
Ангела Меркель
Пане президенте, я приймаю своє обрання.
Надія Кандиба
Незважаючи на те, що близько 50 депутатів з лав партії, що нині утворюють правлячу коаліцію все ж таки проголосували проти, представники консервативних сил задоволені результатом голосування.
Лідер партії християнських демократів і Християнського союзу в бундестазі Фолькер Каудер:
Фолькер Каудер
На мою думку, це добрий результат. Курту Георгу Кізінгеру, який свого часу очолював першу в Німеччині велику коаліцію, прийшлося значно гірше. Проти нього тоді з власних лав проголосувало понад 100 депутатів. У Німеччині ще жоден канцлер не отримав такої великої кількості голосів, як А.Меркель.
Надія Кандиба
З експертів ще поки що ніхто не береться прогнозувати, наскільки успішною буде нова коаліція у складі найпотужніших в країні політичних сил: соціал-демократів та блоку християнських партій, які досі конкурували одне з одним.
Такий незвичний союз став неминучим після того, як на виборах жодна з партій не набрала достатньої кількості голосів, щоб сформувати власний уряд.
Марія Щур
В ефірі «Європейська Свобода».
Далі в програмі про нелегкі, але такі схожі емігрантські долі по різні боки Європи.
Радянські українці втікали від Сталіна, іспанські каталонці від Франко... Як їм жилося на чужині? Чи вдалося повернутися, і що ми про них знаємо? Але про це трохи згодом.
Словаччина готова полегшити візовий режим для українців і взагалі всіляко сприятиме наближенню свого великого сусіда до Європи. Про це напередодні засідання голів урядів країн Центральної Європи у словацькому курортному містечку Пєштяни, розповів слухачам радіо «Свобода» прем’єр міністр Словаччини Мікулаш Дзурінда.
Насамперед радіо «Свобода» запитало словацького прем’єра про те, як його країна, яка має власний свіжий досвід євроінтеграції, може допомогти Україні на шляху до ЄС?
Ми передамо наш досвід Україні, і це так, що розповімо, де лежать моменти ризику, що, як і коли потрібно зробити, щоб Україна виконала потрібні критерії.
Тут важливий також політичний діалог, і я радий, між нашими країнами цей діалог багатий.
Я зауважив, що саме цього місяця міністр оборони Україна був у Словаччині, а в Україні були наш держсекретар міністерства закордонних справ пані Вашарійова і заступник міністра справедливості пан Ліфшиц.
Хотів би також згадати, що кілька днів тому наш уряд ухвалив документ під назвою “Пропозиції допомоги Словаччини Україні у виконанні плану Європейський Союз - Україна”.
Ну, і сьогодні ми розмовляємо в переддень візиту до Словаччини прем’єра України. Тобто, можливостей діалогу є багато, і ми хочемо ці можливості з користю для України запропонувати.
Марія Щур
Європейський Союз розпочинає переговори з Україною про лібералізацію візового режиму для громадян України. Чи можуть українці розраховувати на те, що сусідня Словаччина не чекатиме на загальне рішення і полегшить їм візовий режим, хоча б так, як це зробила Польща?
Міколаш Дзурінда
Без сумніву, що так. Гадаю, що наш візовий режим дуже близький до того, що існує між Польщею та Україною. Ми зробимо все для того, щоб подорожі до Словаччини чи через Словаччину були легшим, ніж досі.
Для цього потрібно, щоб у наших переговорах ми були чесними і правдивими. А бути чесними і правдивими означає, щоб добре працювали взаємні договори, щоб лібералізацією безвізових контактів не зловживалось.
Ми дуже прагнемо, щоб наші відносини мали позитивний розвиток. Україна – це наш найбільший сусід. Ми усвідомлюємо, що ціна нашого дому прямо залежна, так би мовити, від ціни дому наших сусідів, тому робитимемо все, що в наших силах, щоб в Україні все було гаразд.
Марія Щур
Українські митці на чужині: в Парижі, Варшаві, Мадриді чи Празі, переважно на вимушеній еміграції - тема, яка довго була під забороною. Тільки нині віднайдене минуле постає брилою, гідною доби та її творців.
У міжвоєнні часи Прага дала притулок тисячам українців. Тут, на празьких пагорбах сформувалася творчість поетів празької школи, для яких чеська земля стала місцем формування мистецьких смаків, становлення особистої долі, не раз досягнення найвищих творчих вершин.
Про долі українських емігрантів у міжвоєнні Чехословаччині розповідає Оксана Пеленська.
Оксана Пеленська
Прага на початку 20 століття стала другим домом для тисяч українських громадян, яких більшовицький переворот і поразка визвольних змагань вигнали з рідного краю.
Серед тих, хто опинився на чужині в тодішній Чехословаччині, було багато вчених, дипломатів і політиків, митців, учителів, письменників. Їхній самовідданій праці завдячуємо створення в історично короткому часі українських вищих навчальних закладів, видавництв, академічних комітетів.
Налагодженню життя, розквіту талантів сприяли прихильні умови демократичної Чехословаччини Томаса Масарика. Не даремно лідер празької поетичної школи, уродженець Херсонщини Євген Маланюк у 1927 році у вірші “Прага” порівнює чехословацького президента до Марка Аврелія, покровителя мистецтв старого Рима.
Молодість поета і його інших земляків-поетів: Олександра Олеся, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, товариша Маланюка з Подєбрадської Академії Леоніда Мосендза, скульпторки Галини Мазуренко минула в Празі. Це місто тоді зачарувало багатьох, на чеській землі витворилась благодійні умови для вільної творчості, яких їх позбавила Батьківщина.
На виставці у Слов’янській бібліотеці, присвяченій празькій поетичній школі, представлені видання Оксани Лятуринської ’’Гусла’’ і ’’Княжа емаль’’, яку вона присвятила пам’яті свого близького приятеля Юрія Дарагана, твори Олесандра Олеся та книжечка для дітей ’’Редько’’ його сина, талановитого археолога Олега Ольжича.
Виставку в Празі підготувала Алена Моравкова, яка першою заговорила про українських поетів празької школи тоді, коли в Україні про них мовчали. І чехам світ української емігрантської поезії також відкрила Алена Моравкова-перекладачка. Вона не приховує свого захоплення їх долями і творчістю.
Алена Моравкова
Я почала цікавитися празькою школою українських поетів тому, що мене глибоко зворушила доля цих поетів. Вони пережили еміграцію. Ця доля була дуже трагічна.
І друге, що мене зацікавило, - це були їхні твори та їх висока вартість. Тому я продовжувала цю роботу.
Оксана Пеленська
Поетів празької школи поріднили почуття тривоги за Батьківщину, ностальгії й звичної в умовах еміграції незахищеності. Шукали берега вони по-різному. Теліга і Олег Ольжич повернулись до дому і заплатили за це життям. Більшість емігрувала далі, покидаючи назавжди в Празі друзів, родинні архіви і бібліотеки.
Ці втрати, як згодом, уже на еміграції в Америці, писала українська пражанка Оксана Лятуринська, ніколи не переставали боліти. “Все загинуло,” - з сумом говорила вона.
Не загинуло. Залишилась книжки, які бережуть у празькій Слов’янській бібліотеці. Залишились, як нещодавно було відкрито, сотні творів відомих українських митців, які працювали на еміграції в міжвоєнній Празі й тисячі архівних матеріалів цієї доби. Ці матеріали експонувались недавно на виставці, присвяченій 80-літтю празького Музею визвольної боротьби України.
Марія Щур
Це була празька кореспондентка радіо «Свобода» Оксана Пеленська, яка, до речі, нещодавно випустила книжку під назвою «Український портрет на тлі Праги».
Виставка на подібну тему відкрилася нещодавно і в Барселоні, столиці іспанської Каталонії, яка також пережила втрату багатьох тисяч інтелектуалів у часи франкістських гонінь на каталонців.
На відміну від українців, які не дожили до занепаду радянського режиму, значна частина з каталонців, ще встигла повернутися до своєї країни після смерті іспанського диктатора у 1975 році.
Франко не визнавав існування каталонської нації і забороняв усе, що відрізняло каталонців від іспанців.
Про подібність долі на другому кінці Європи Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Кажуть, головною подібністю нещасливих країн є те, що вони впродовж довгих років, а часом і століть, втрачають свій інтелектуальний талант. Така доля спіткала Іспанію впродовж цілого 19 століття, але ще жорстокішою до іспанців була перша половина 20 століття.
1939 року з приходом до влади Франсіско Франко багатьом каталонським письменникам довелося податися на еміграцію. Вдома диктатор Франко звинувачував їх у каталонському націоналізмі, небезпечному для Іспанії.
Лектор каталонських студій Празького Карлового університету Андреу Бауса і Састре пояснює умови, в які потрапили каталонські інтелектуали.
Андреу Бауса і Сартре
Під час диктатури Франко каталонців піддавали систематичним переслідуванням. Їхнім єдиним гріхом було те, що вони мали ідеологію, відмінну від ідеології франкістської системи, тобто фашистської ідеології.
Інтелектуали були змушені емігрувати до інших країн, передусім до Південної Америки, але також до Франції та Великої Британії. Там вони жили у вигнанні. Це, наприклад, Мерсе Родореда, Помпеу Фабра, Пау Казалс, Жоан Салес.
Олекса Семенченко
Це було життя повне поневірянь і злиднів. В архівах дослідники знайшли записку, яку писав видатний лінгвіст Помпеу Фабра, який просив свого товариша по нещастю поміняти йому цукор на картоплю.
Але ще більшою, ніж бідність, карою для письменників була їхня відірваність від свого читача. Останній зі згаданих каталонським професором, поет Жоан Салес, вдавався навіть того, що видавав свої підривні вірші за твори естонського поета, перекладені французькою, щоб вони дісталися до читачів у Каталонії.
Франція стала одним з найбільших притулків каталонської інтелігенції. Декого з щасливчиків взяли до місцевих університетів. Багатьом іншим довелося чекати довгих три десятиліття, поки неподалік іспанського кордону, де проживають етнічні каталонці, було створено літній каталонський університет.
Тут, у гірській області Піренеїв, у містечку Прада де Конфлент, як говорить радіо “Свобода” український фахівець з питань каталоністики Таня Кантільйо, вигнанці змогли знову розвивати рідну культуру.
Таня Кантільйо
Університет був заснований у 1969 році в часи франкістських переслідувань каталонської культури. В містечку Прада після втечі від диктатури Франко жив у вигнанні видатний каталонський філолог Фабра.
З лекціями тут виступали науковці, діячі культури, літератори, які не мали змоги викладати каталонською мовою у себе на батьківщині у Каталонії, друкувати там свої твори.
Кожного року наприкінці серпня до Пради з’їжджалися представники всіх каталонських земель, куди входять не лише іспанські Каталонія, Валенсія, Балеарські острови, але й Андорра та анклави в Італії та Франції. Університет і досі лишається одним з найбільших центрів каталонського життя у світі.
Олекса Семенченко
Таким чином, на відміну від українців, що сиділи міцно за радянською «залізною завісою», каталонська інтелігенція могла спілкуватися між собою, хоча і за кордоном.
Зірки над Піренеями склалися щасливіше, ніж над Україною, ще і з огляду на те, що деяким вигнанцям вдалося повернутися на батьківщину за свого життя, а не лише в антологіях емігрантської літератури.
Як говорить Андреу Бауса і Сартре...
Андреу Бауса і Сартре
Більшість людей повернулися. Деякі, звичайно ж, одружилися за кордоном і заснували родини. Але це не були великі закордонні громади. Радше можна говорити про окремих інтелектуалів.
Після смерті Франко, 1975 року, багато з них повернулися до Іспанії та Каталонії.
Олекса Семенченко
Одним з останніх повернувся додому знаменитий каталонських поет і бард Луїс Ллак. За Франко йому заборонили виступати з концертами з абсурдними поясненнями, що він начебто підбурював публіку до революції своїм поглядом.
Ллак виїхав до Парижа 1970 року, де провів 6 років. Він є автором антифранкістської пісні каталонців, яку багато хто вважає неофіційним гімном каталонських земель.
Пісня називається L’Estaca, тобто “кіл”. У ній є такі слова: “Чи бачиш ти кіл, до якого ми прив’язані? Якщо не звільнимося, ніколи не зможемо йти. Якщо всі добре потягнемо, кіл точно впаде, він уже прогнив...”
Марія Щур
Такі різні і такі подібні були долі емігрантів в Європі.
Цим повідомленням Олекси Семенченка я, Марія Щур, завершу сьогоднішню передачу.
Слухайте «Європейську Свободу». Почувайтеся європейцями.
Зустрінемося за тиждень.
Прага, 25 листопада 2005 року.
Марія Щур
В ефірі «Європейська Свобода». З вами Марія Щур.
- Європа пригадує найяскравішу подію минулого року;
- Найпотужнішою європейською країною віднині керуватиме жінка. Ангела Меркель стала першою в історії канцлеркою Німеччини.
- Словаччина планує спростити візовий режим для українців та підтримати Україну на шляху європейської інтеграції. Про це слухачам радіо «Свобода» розповість прем’єр міністр країни Мікулаш Дзурінда.
Цього тижня в Україні та за кордоном пригадували події річної давнини та відзначали першу річницю української Помаранчевої революції.
Серед тих, хто, мабуть, найбільше вболівав за українців у той час були сусіди-поляки.
Як вони сьогодні сприймають Україну? Чи відчувають розчарування, чи далі вірять у її майбутнє? Як оцінюють рік, що минув у Варшаві?
Відповіді на ці запитання знає наша польська кореспондентка Єва Поштар.
Єва Поштар
Войцех Рошковскі, євродепутат від партії “Закон та справедливість” каже, що Помаранчева революція змінила Україну і Європу. Але в першу чергу пригадав цій Європі, що все ж таки існує незалежна Україна, і що вона не ерзац держави.
Войцех Рошковскі
Для більшості європейців Україна – це була повністю лише назва, більшість європолітиків бачили Україну як державу, що є у сфері російської політики і спеціально тому не протистояла.
Тому, мені здається, що Помаранчева революція була дуже важливою, щоб доказати світові, що українці – це не росіяни, а по-друге, що вони хочуть власну державу, а по-третє, що вони хочуть демократичну державу, до якої не будуть втручатися росіяни.
Єва Поштар
Віце-спікер польського парламенту та водночас лідер партії “Самооборона” Анджей Леппер рік тому був у Києві, виступав на телевізійному “5-му каналі” і підтримував протест журналістів цієї станції.
Анджей Леппер
Я особисто за те, щоби українсько-польські відносини якнайкраще розвивалися, та щоб Україна якнайшвидше могла б приєднатися до ЄС, щоб Україна розвивалася на свою користь та користь своїх громадян.
Єва Поштар
Всі коментатори польської преси пишуть сьогодні про конфлікти серед лідерів Помаранчевої революції, про те, що нова влада в Україні не взялася серйозно за боротьбу з корупцією, не просуває серйозно потрібні економічні реформи та що населення розчароване, бо рівень життя не став помітно кращим, і що врешті-решт сьогодні Україна справді не є ближчою до ЄС, ніж рік тому.
Павел Грась з “Громадянської платформи” говорить, що все це веде до того, що Ющенко має найменшу підтримку українських громадян.
Павел Грась
Це нормально, що в час великих революційних перетворень народжуються великі надії, але на практиці їх рідко вдається втілити у життя, звідси і береться розчарування.
Вірю, маємо надію, що українські політики скористаються польським досвідом. Уже тепер маємо позитивні відгуки із таборів В.Ющенка і Ю.Тимошенко. Вірю, що ці негаразди і тріщини, які є зараз серед лідерів коаліції свободи, будуть усунені, а ситуація буде більш стабільною.
Єва Поштар
Польські політики різних таборів все ж таки наголошують на тому, що на сьогодні Україна є набагато вільнішою та демократичнішою, ніж будь-коли у своїй історії, а це якоюсь мірою є заслугою підтримки із Польщі, яка і надалі має допомагати Україні на шляху державних економічних і політичних трансформацій.
Марія Щур
“Польща і далі буде адвокатом України у Європейському Союзі,” - сказав цього тижня в Брюсселі новий прем’єр міністр Польщі Казімєж Марцінкевіч.
Він зокрема сказав:
Казімєж Марцінкевіч
Ми не лише будемо продовжувати дотеперішні зусилля і дотеперішню співпрацю в галузі двохсторонніх стосунків і також далі будемо послом України в ЄС, але і посилимо всі ці зусилля і програму співпраці з Україною подамо вже найближчим часом разом з українським урядом.
Марія Щур
А Голова Єврокомісі Жозе Мануель Баррозу напередодні грудневого самміту ЄС-Україна, що має пройти у Києві сказав, що майбутнє України є в Європі.
Жозе Мануель Баррозу
Ми дуже задоволені співробітництвом з Україною. Я лише можу ще раз повторити слова, які я нещодавно тут говорив українському прем’єр-міністрові: я чекаю позитивних результатів від мого візиту до України разом з прем’єр –міністром Великобританії, паном Блером.
Ми не виключаємо членство України в ЄС у майбутньому, але зараз ми співпрацюємо в рамках політики сусідства і плануємо зробити співпрацю з Україною якомога тіснішою в дуже позитивному руслі.
Марія Щур
Через два місяці після дострокових парламентських виборів Німеччина нарешті отримала нового канцлера та новий уряд.
У вівторок вперше в історії країни присягу канцлера склала жінка, лідер Християнсько-демократичного союзу Ангела Меркель.
У Німеччині ще жоден канцлер не отримав такої великої кількості голосів, яку отримала канцлерка.
З Німеччини про цю подію розповідає кореспондентка радіо «Свобода» Надія Кандиба.
Надія Кандиба
51-річна Ангела Меркель все ж таки домоглася свого. У вівторок бундестаг більшістю голосів підтримав її кандидатуру. За неї проголосувало 397 із 614 депутатів. Для затвердження на посаді канцлера їй треба було набрати 308 голосів.
Таким чином підтримка в парламенті лідеру християнських демократів забезпечена.
Голова бундестагу Н.Ламберт був одним із перших, хто привітав нового канцлера.
Норберт Ламберт
Шановані пані, доктор Ангела Меркель, таким чином Ви стали першою жінкою в Німеччині, яку шляхом демократичного голосування обрано на посаду канцлера. Це потужний сигнал для багатьох жінок, але також і для деяких чоловіків.
Надія Кандиба
Після того, як федеральний президент Німеччини Горст Кьолер передав Ангелі Меркель грамоту про її призначення на посаду глави уряду, нова канцлер лаконічно заявила:
Ангела Меркель
Пане президенте, я приймаю своє обрання.
Надія Кандиба
Незважаючи на те, що близько 50 депутатів з лав партії, що нині утворюють правлячу коаліцію все ж таки проголосували проти, представники консервативних сил задоволені результатом голосування.
Лідер партії християнських демократів і Християнського союзу в бундестазі Фолькер Каудер:
Фолькер Каудер
На мою думку, це добрий результат. Курту Георгу Кізінгеру, який свого часу очолював першу в Німеччині велику коаліцію, прийшлося значно гірше. Проти нього тоді з власних лав проголосувало понад 100 депутатів. У Німеччині ще жоден канцлер не отримав такої великої кількості голосів, як А.Меркель.
Надія Кандиба
З експертів ще поки що ніхто не береться прогнозувати, наскільки успішною буде нова коаліція у складі найпотужніших в країні політичних сил: соціал-демократів та блоку християнських партій, які досі конкурували одне з одним.
Такий незвичний союз став неминучим після того, як на виборах жодна з партій не набрала достатньої кількості голосів, щоб сформувати власний уряд.
Марія Щур
В ефірі «Європейська Свобода».
Далі в програмі про нелегкі, але такі схожі емігрантські долі по різні боки Європи.
Радянські українці втікали від Сталіна, іспанські каталонці від Франко... Як їм жилося на чужині? Чи вдалося повернутися, і що ми про них знаємо? Але про це трохи згодом.
Словаччина готова полегшити візовий режим для українців і взагалі всіляко сприятиме наближенню свого великого сусіда до Європи. Про це напередодні засідання голів урядів країн Центральної Європи у словацькому курортному містечку Пєштяни, розповів слухачам радіо «Свобода» прем’єр міністр Словаччини Мікулаш Дзурінда.
Насамперед радіо «Свобода» запитало словацького прем’єра про те, як його країна, яка має власний свіжий досвід євроінтеграції, може допомогти Україні на шляху до ЄС?
Ми передамо наш досвід Україні, і це так, що розповімо, де лежать моменти ризику, що, як і коли потрібно зробити, щоб Україна виконала потрібні критерії.
Тут важливий також політичний діалог, і я радий, між нашими країнами цей діалог багатий.
Я зауважив, що саме цього місяця міністр оборони Україна був у Словаччині, а в Україні були наш держсекретар міністерства закордонних справ пані Вашарійова і заступник міністра справедливості пан Ліфшиц.
Хотів би також згадати, що кілька днів тому наш уряд ухвалив документ під назвою “Пропозиції допомоги Словаччини Україні у виконанні плану Європейський Союз - Україна”.
Ну, і сьогодні ми розмовляємо в переддень візиту до Словаччини прем’єра України. Тобто, можливостей діалогу є багато, і ми хочемо ці можливості з користю для України запропонувати.
Марія Щур
Європейський Союз розпочинає переговори з Україною про лібералізацію візового режиму для громадян України. Чи можуть українці розраховувати на те, що сусідня Словаччина не чекатиме на загальне рішення і полегшить їм візовий режим, хоча б так, як це зробила Польща?
Міколаш Дзурінда
Без сумніву, що так. Гадаю, що наш візовий режим дуже близький до того, що існує між Польщею та Україною. Ми зробимо все для того, щоб подорожі до Словаччини чи через Словаччину були легшим, ніж досі.
Для цього потрібно, щоб у наших переговорах ми були чесними і правдивими. А бути чесними і правдивими означає, щоб добре працювали взаємні договори, щоб лібералізацією безвізових контактів не зловживалось.
Ми дуже прагнемо, щоб наші відносини мали позитивний розвиток. Україна – це наш найбільший сусід. Ми усвідомлюємо, що ціна нашого дому прямо залежна, так би мовити, від ціни дому наших сусідів, тому робитимемо все, що в наших силах, щоб в Україні все було гаразд.
Марія Щур
Українські митці на чужині: в Парижі, Варшаві, Мадриді чи Празі, переважно на вимушеній еміграції - тема, яка довго була під забороною. Тільки нині віднайдене минуле постає брилою, гідною доби та її творців.
У міжвоєнні часи Прага дала притулок тисячам українців. Тут, на празьких пагорбах сформувалася творчість поетів празької школи, для яких чеська земля стала місцем формування мистецьких смаків, становлення особистої долі, не раз досягнення найвищих творчих вершин.
Про долі українських емігрантів у міжвоєнні Чехословаччині розповідає Оксана Пеленська.
Оксана Пеленська
Прага на початку 20 століття стала другим домом для тисяч українських громадян, яких більшовицький переворот і поразка визвольних змагань вигнали з рідного краю.
Серед тих, хто опинився на чужині в тодішній Чехословаччині, було багато вчених, дипломатів і політиків, митців, учителів, письменників. Їхній самовідданій праці завдячуємо створення в історично короткому часі українських вищих навчальних закладів, видавництв, академічних комітетів.
Налагодженню життя, розквіту талантів сприяли прихильні умови демократичної Чехословаччини Томаса Масарика. Не даремно лідер празької поетичної школи, уродженець Херсонщини Євген Маланюк у 1927 році у вірші “Прага” порівнює чехословацького президента до Марка Аврелія, покровителя мистецтв старого Рима.
Молодість поета і його інших земляків-поетів: Олександра Олеся, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, товариша Маланюка з Подєбрадської Академії Леоніда Мосендза, скульпторки Галини Мазуренко минула в Празі. Це місто тоді зачарувало багатьох, на чеській землі витворилась благодійні умови для вільної творчості, яких їх позбавила Батьківщина.
На виставці у Слов’янській бібліотеці, присвяченій празькій поетичній школі, представлені видання Оксани Лятуринської ’’Гусла’’ і ’’Княжа емаль’’, яку вона присвятила пам’яті свого близького приятеля Юрія Дарагана, твори Олесандра Олеся та книжечка для дітей ’’Редько’’ його сина, талановитого археолога Олега Ольжича.
Виставку в Празі підготувала Алена Моравкова, яка першою заговорила про українських поетів празької школи тоді, коли в Україні про них мовчали. І чехам світ української емігрантської поезії також відкрила Алена Моравкова-перекладачка. Вона не приховує свого захоплення їх долями і творчістю.
Алена Моравкова
Я почала цікавитися празькою школою українських поетів тому, що мене глибоко зворушила доля цих поетів. Вони пережили еміграцію. Ця доля була дуже трагічна.
І друге, що мене зацікавило, - це були їхні твори та їх висока вартість. Тому я продовжувала цю роботу.
Оксана Пеленська
Поетів празької школи поріднили почуття тривоги за Батьківщину, ностальгії й звичної в умовах еміграції незахищеності. Шукали берега вони по-різному. Теліга і Олег Ольжич повернулись до дому і заплатили за це життям. Більшість емігрувала далі, покидаючи назавжди в Празі друзів, родинні архіви і бібліотеки.
Ці втрати, як згодом, уже на еміграції в Америці, писала українська пражанка Оксана Лятуринська, ніколи не переставали боліти. “Все загинуло,” - з сумом говорила вона.
Не загинуло. Залишилась книжки, які бережуть у празькій Слов’янській бібліотеці. Залишились, як нещодавно було відкрито, сотні творів відомих українських митців, які працювали на еміграції в міжвоєнній Празі й тисячі архівних матеріалів цієї доби. Ці матеріали експонувались недавно на виставці, присвяченій 80-літтю празького Музею визвольної боротьби України.
Марія Щур
Це була празька кореспондентка радіо «Свобода» Оксана Пеленська, яка, до речі, нещодавно випустила книжку під назвою «Український портрет на тлі Праги».
Виставка на подібну тему відкрилася нещодавно і в Барселоні, столиці іспанської Каталонії, яка також пережила втрату багатьох тисяч інтелектуалів у часи франкістських гонінь на каталонців.
На відміну від українців, які не дожили до занепаду радянського режиму, значна частина з каталонців, ще встигла повернутися до своєї країни після смерті іспанського диктатора у 1975 році.
Франко не визнавав існування каталонської нації і забороняв усе, що відрізняло каталонців від іспанців.
Про подібність долі на другому кінці Європи Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Кажуть, головною подібністю нещасливих країн є те, що вони впродовж довгих років, а часом і століть, втрачають свій інтелектуальний талант. Така доля спіткала Іспанію впродовж цілого 19 століття, але ще жорстокішою до іспанців була перша половина 20 століття.
1939 року з приходом до влади Франсіско Франко багатьом каталонським письменникам довелося податися на еміграцію. Вдома диктатор Франко звинувачував їх у каталонському націоналізмі, небезпечному для Іспанії.
Лектор каталонських студій Празького Карлового університету Андреу Бауса і Састре пояснює умови, в які потрапили каталонські інтелектуали.
Андреу Бауса і Сартре
Під час диктатури Франко каталонців піддавали систематичним переслідуванням. Їхнім єдиним гріхом було те, що вони мали ідеологію, відмінну від ідеології франкістської системи, тобто фашистської ідеології.
Інтелектуали були змушені емігрувати до інших країн, передусім до Південної Америки, але також до Франції та Великої Британії. Там вони жили у вигнанні. Це, наприклад, Мерсе Родореда, Помпеу Фабра, Пау Казалс, Жоан Салес.
Олекса Семенченко
Це було життя повне поневірянь і злиднів. В архівах дослідники знайшли записку, яку писав видатний лінгвіст Помпеу Фабра, який просив свого товариша по нещастю поміняти йому цукор на картоплю.
Але ще більшою, ніж бідність, карою для письменників була їхня відірваність від свого читача. Останній зі згаданих каталонським професором, поет Жоан Салес, вдавався навіть того, що видавав свої підривні вірші за твори естонського поета, перекладені французькою, щоб вони дісталися до читачів у Каталонії.
Франція стала одним з найбільших притулків каталонської інтелігенції. Декого з щасливчиків взяли до місцевих університетів. Багатьом іншим довелося чекати довгих три десятиліття, поки неподалік іспанського кордону, де проживають етнічні каталонці, було створено літній каталонський університет.
Тут, у гірській області Піренеїв, у містечку Прада де Конфлент, як говорить радіо “Свобода” український фахівець з питань каталоністики Таня Кантільйо, вигнанці змогли знову розвивати рідну культуру.
Таня Кантільйо
Університет був заснований у 1969 році в часи франкістських переслідувань каталонської культури. В містечку Прада після втечі від диктатури Франко жив у вигнанні видатний каталонський філолог Фабра.
З лекціями тут виступали науковці, діячі культури, літератори, які не мали змоги викладати каталонською мовою у себе на батьківщині у Каталонії, друкувати там свої твори.
Кожного року наприкінці серпня до Пради з’їжджалися представники всіх каталонських земель, куди входять не лише іспанські Каталонія, Валенсія, Балеарські острови, але й Андорра та анклави в Італії та Франції. Університет і досі лишається одним з найбільших центрів каталонського життя у світі.
Олекса Семенченко
Таким чином, на відміну від українців, що сиділи міцно за радянською «залізною завісою», каталонська інтелігенція могла спілкуватися між собою, хоча і за кордоном.
Зірки над Піренеями склалися щасливіше, ніж над Україною, ще і з огляду на те, що деяким вигнанцям вдалося повернутися на батьківщину за свого життя, а не лише в антологіях емігрантської літератури.
Як говорить Андреу Бауса і Сартре...
Андреу Бауса і Сартре
Більшість людей повернулися. Деякі, звичайно ж, одружилися за кордоном і заснували родини. Але це не були великі закордонні громади. Радше можна говорити про окремих інтелектуалів.
Після смерті Франко, 1975 року, багато з них повернулися до Іспанії та Каталонії.
Олекса Семенченко
Одним з останніх повернувся додому знаменитий каталонських поет і бард Луїс Ллак. За Франко йому заборонили виступати з концертами з абсурдними поясненнями, що він начебто підбурював публіку до революції своїм поглядом.
Ллак виїхав до Парижа 1970 року, де провів 6 років. Він є автором антифранкістської пісні каталонців, яку багато хто вважає неофіційним гімном каталонських земель.
Пісня називається L’Estaca, тобто “кіл”. У ній є такі слова: “Чи бачиш ти кіл, до якого ми прив’язані? Якщо не звільнимося, ніколи не зможемо йти. Якщо всі добре потягнемо, кіл точно впаде, він уже прогнив...”
Марія Щур
Такі різні і такі подібні були долі емігрантів в Європі.
Цим повідомленням Олекси Семенченка я, Марія Щур, завершу сьогоднішню передачу.
Слухайте «Європейську Свободу». Почувайтеся європейцями.
Зустрінемося за тиждень.
