- Чи були б такими складними українсько-російські газові відносини, якби вибори виграв Віктор Янукович?
- Чесно кажучи, не думаю. Питання це, гадаю, Ви й самі розумієте, достатньо риторичне. З паном Януковичем, найімовірніше, якось би домовились, а з паном Ющенком – ні. Ніхто не хоче домовлятися.
- Чи Ви очікували, що через рік після дивовижної консолідації політичних сил і людей на Майдані відбудеться розкол у владі, а людей охопить розчарування?
- Знаєте, десь між другим і третім туром виборів видавництво “Ваґріус” запропонувало мені написати книжку про Помаранчеву революцію. Вже тоді було розуміння, що це меґа-подія в політиці, і не лише в українській, і не тільки в російській, але й у міжнародній політиці. Я погодився. Матеріали збирав після інавґурації Президента України. Дуже хотілося зустрітися з головними учасниками революції – з Юлією Володимирівною Тимошенко, з Петром Олексійовичем Порошенком і, звичайно, з Президентом. Пам’ятаю, як цілий тиждень просидів у Києві, і все даремно. Лише в останній момент удалося домовитись про інтерв’ю з паном Порошенком.
Розмова щось ніяк не клеїлася, тому що він постійно був супер зайнятим. Весь час кудись вибігав для якихось секретних розмов. Відтак йому набридло вибігати, і він вже розмовляв просто при мені. І тут я чую, він розмовляє з кимось: “Саша, Саша! Ну що Ти робиш? Чи ми за це боролись? Не робімо нічого за спиною одне в одного!” Коли в нього закінчилися емоційні аргументи, він заявив: “Все одне під указом має стояти і мій підпис, а я його не поставлю!” Коли розмова закінчилася, в його очах була туга. В ході розмови я зрозумів, що тим Сашею був новий голова СБУ Олександр Турчинов. Я запитав Порошенка, про що таке вони розмовляли. З досади він розповів, що Турчинов взяв одного заступника, а той – зі старої гвардії, а цього в жодному випадку не можна допустити.
І от тоді я багато чого зрозумів. Вони почали з’ясовувати стосунки між собою, але так і не змогли з’ясувати. Але мені здається, що уникнути того, що сталося в результаті розколу, було неможливо. Ці протиріччя були закладені з самого початку. На час революції людей об’єднала спільна мета – перемогти режим Кучми, а потім почали боротися одне з одним, як боролися і раніше. Тільки після революції, мені здається, ці протиріччя якось зразу непоправно посилились. Наприклад, і Тимошенко, і Порошенко вважали, що заслужили дуже багато чого своєю роботою під час революції. І взагалі-то, правильно вважали. Вони обоє були переконані, що заслужили посаду прем’єра
І от я не знаю, секрет це в Україні чи ні, що Президент спочатку пообіцяв цей пост одному, не будемо казати, якому, а потім раптом змінив своє рішення і призначив іншу людину, не будемо казати, яку. І ось в цей момент протиріччя між обома цими людьми стали, мені здається, нерозв’язними”
- А чи Ви особисто відчуваєте сьогодні розчарування не як журналіст, а як очевидець?
- Я жодного розчарування не відчуваю. Просто з самого початку я не мав жодних зайвих ілюзій. Ну от моя книжка “Перший український” закінчується описом інавґурації, і там є епізод, коли мала донька Президента взяла голуба, а він у неї з рук вирвався, а Віктор Андрійович за цим голубом погнався. Але той знайшов у собі сили шугнути в небо і Віктор Ющенко залишився з порожніми руками. Багатьом моїм співрозмовникам в Україні не сподобався цей фінал. Під голубом всі зрозуміли свободу. І те, що він залишився з порожніми руками, до того ж сам, було не вельми оптимістично. А тоді загальний настрій був дуже оптимістичним. Взагалі-то, мене зрозуміли правильно.
Мені здається, що ми в Росії пройшли це в 1991 році. Тоді в мене було розчарування. Тоді мені здавалося – як же багато ми досягли! Але, з іншого боку, ми багато чого досі не розгубили. СРСР перестав тоді існувати саме після нашої серпневої революції. Сподіваюся, що і ви не розгубите. У Росії запас такої демократичної міцности був доволі великий, якщо він до цих пір не вичерпаний.
- І на закінчення, Андрію, Якщо раптом буде продовження Помаранчевої революції в тому чи іншому вигляді, чи Вам ще цікаво буде знову приїхати сюди і її висвітлювати?
- Я, звичайно, приїду з задоволенням. Революція, як правило, не закінчується. Революція продовжується контрреволюцією, потім на зміну їй приходить революція, от. Так буде доти, доки жива Україна. А Україна буде жити вічно!
- Чесно кажучи, не думаю. Питання це, гадаю, Ви й самі розумієте, достатньо риторичне. З паном Януковичем, найімовірніше, якось би домовились, а з паном Ющенком – ні. Ніхто не хоче домовлятися.
- Чи Ви очікували, що через рік після дивовижної консолідації політичних сил і людей на Майдані відбудеться розкол у владі, а людей охопить розчарування?
- Знаєте, десь між другим і третім туром виборів видавництво “Ваґріус” запропонувало мені написати книжку про Помаранчеву революцію. Вже тоді було розуміння, що це меґа-подія в політиці, і не лише в українській, і не тільки в російській, але й у міжнародній політиці. Я погодився. Матеріали збирав після інавґурації Президента України. Дуже хотілося зустрітися з головними учасниками революції – з Юлією Володимирівною Тимошенко, з Петром Олексійовичем Порошенком і, звичайно, з Президентом. Пам’ятаю, як цілий тиждень просидів у Києві, і все даремно. Лише в останній момент удалося домовитись про інтерв’ю з паном Порошенком.
Розмова щось ніяк не клеїлася, тому що він постійно був супер зайнятим. Весь час кудись вибігав для якихось секретних розмов. Відтак йому набридло вибігати, і він вже розмовляв просто при мені. І тут я чую, він розмовляє з кимось: “Саша, Саша! Ну що Ти робиш? Чи ми за це боролись? Не робімо нічого за спиною одне в одного!” Коли в нього закінчилися емоційні аргументи, він заявив: “Все одне під указом має стояти і мій підпис, а я його не поставлю!” Коли розмова закінчилася, в його очах була туга. В ході розмови я зрозумів, що тим Сашею був новий голова СБУ Олександр Турчинов. Я запитав Порошенка, про що таке вони розмовляли. З досади він розповів, що Турчинов взяв одного заступника, а той – зі старої гвардії, а цього в жодному випадку не можна допустити.
І от тоді я багато чого зрозумів. Вони почали з’ясовувати стосунки між собою, але так і не змогли з’ясувати. Але мені здається, що уникнути того, що сталося в результаті розколу, було неможливо. Ці протиріччя були закладені з самого початку. На час революції людей об’єднала спільна мета – перемогти режим Кучми, а потім почали боротися одне з одним, як боролися і раніше. Тільки після революції, мені здається, ці протиріччя якось зразу непоправно посилились. Наприклад, і Тимошенко, і Порошенко вважали, що заслужили дуже багато чого своєю роботою під час революції. І взагалі-то, правильно вважали. Вони обоє були переконані, що заслужили посаду прем’єра
І от я не знаю, секрет це в Україні чи ні, що Президент спочатку пообіцяв цей пост одному, не будемо казати, якому, а потім раптом змінив своє рішення і призначив іншу людину, не будемо казати, яку. І ось в цей момент протиріччя між обома цими людьми стали, мені здається, нерозв’язними”
- А чи Ви особисто відчуваєте сьогодні розчарування не як журналіст, а як очевидець?
- Я жодного розчарування не відчуваю. Просто з самого початку я не мав жодних зайвих ілюзій. Ну от моя книжка “Перший український” закінчується описом інавґурації, і там є епізод, коли мала донька Президента взяла голуба, а він у неї з рук вирвався, а Віктор Андрійович за цим голубом погнався. Але той знайшов у собі сили шугнути в небо і Віктор Ющенко залишився з порожніми руками. Багатьом моїм співрозмовникам в Україні не сподобався цей фінал. Під голубом всі зрозуміли свободу. І те, що він залишився з порожніми руками, до того ж сам, було не вельми оптимістично. А тоді загальний настрій був дуже оптимістичним. Взагалі-то, мене зрозуміли правильно.
Мені здається, що ми в Росії пройшли це в 1991 році. Тоді в мене було розчарування. Тоді мені здавалося – як же багато ми досягли! Але, з іншого боку, ми багато чого досі не розгубили. СРСР перестав тоді існувати саме після нашої серпневої революції. Сподіваюся, що і ви не розгубите. У Росії запас такої демократичної міцности був доволі великий, якщо він до цих пір не вичерпаний.
- І на закінчення, Андрію, Якщо раптом буде продовження Помаранчевої революції в тому чи іншому вигляді, чи Вам ще цікаво буде знову приїхати сюди і її висвітлювати?
- Я, звичайно, приїду з задоволенням. Революція, як правило, не закінчується. Революція продовжується контрреволюцією, потім на зміну їй приходить революція, от. Так буде доти, доки жива Україна. А Україна буде жити вічно!